ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.09.2025Справа № 910/1264/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Голуб О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія
"ЕНСО ГРУП"
(03038, місто Київ, вул. Протасів Яр, буд. 39;
ідентифікаційний код: 30709775)
до Київської міської ради
(01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36;
ідентифікаційний код: 22883141)
за участі Заступника Генерального прокурора ОФІСУ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА
в інтересах держави в особі Київської міської ради
(01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15;
ідентифікаційний код: 00034051)
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні
відповідача Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації
зелених насаджень міста "Київзеленбуд"
(04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 23;
ідентифікаційний код: 03362123)
Громадська організація "ЗАХИСТИМО ПРОТАСІВ ЯР"
(03110, Україна, місто Київ, вулиця Амосова, будинок, 4, квартира, 290;
ідентифікаційний код: 43121319)
про визнання недійсним рішення
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "ЕНСО ГРУП" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Протасів Яр" №4907/4948 від 14.07.2022 та Додатку до нього в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 до території ландшафтного заказника місцевого значення "Протасів Яр".
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що останній є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:72:13:0046, площею 1,0609 та 8000000000:72:213:0100, площею 0,1201. В подальшому, вказані земельні ділянки були передані Позивачу в оренду на підставі укладеного договору оренди з Київською міською радою строком на 5 років. Після закінчення строку договору оренди, позивач вчиняв дії на поновлення договору оренди, проте, вказаний договір оренди не було поновлено. Позивач продовжував користуватись вказаними земельними ділянками для здійснення своєї господарської діяльності, оскільки на земельних ділянках знаходиться нерухоме майно, яке належить Позивачу на праві приватної власності. На переконання позивача, під час створення ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр» не дотримано вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а включення спірних ділянок до складу заказника відбулося з порушенням законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "ЕНСО ГРУП" залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
10.02.2025 від представника позивача до суду надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 06.02.2025, якою зазначені в ухвалі суду недоліки були усунуті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
04.03.2025 Київською міською радою подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав необґрунтованості та безпідставності. Вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
05.03.2025 Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» подано письмові пояснення по справі, у яких «Київзеленбуд» вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
11.03.2025 позивачем подано відповідь на відзив, де позивач доводить, що Товариство обрало належний спосіб захисту (відновлення) своїх порушених прав та інтересів. Окрім того, зазначає, що земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Громадську організацію "Захистимо Протасів яр".
25.03.2025 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
07.04.2025 ГО "Захистимо Протасів яр" подано письмові пояснення по суті спору.
11.04.2025 позивачем подано відповідь на пояснення третьої особи.
15.04.2025 від Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора до суду надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу №910/1264/25 на підставі статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» та письмові пояснення щодо предмету спору.
30.04.2025 позивачем подано заперечення щодо вступу прокурора у справу.
11.06.2025 позивачем подано відповідь на письмові пояснення Заступника Генерального прокурора у справі № 910/1264/25.
Протокольною ухвалою суду від 18.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.07.2025.
09.07.2025 судом заслухано вступне слово учасників справи та відкладено розгляд справи по суті на 23.07.2025.
18.07.2025 Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» подано додаткові письмові пояснення по справі.
23.07.2025 судом досліджено наявні у матеріалах справи та відкладено розгляд справи по суті на 03.09.2025.
Судом відкладено розгляд справи по суті 03.09.2025 під час стадії судових дебатів до 24.09.2025.
У судове засідання, призначене на 24.09.2025 з'явились представники учасників справи. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача, представник прокуратури та представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили.
У судовому засіданні 24.09.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ТОВ «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «ЕНСО ГРУП» (далі також - Позивач або Товариство) є власником нерухомого майна - нежилих будівель-складів металевих (складаються з літер А, Б, В, Г) загальною площею 1 500,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 39 (далі також - Нерухоме майно).
Вищевказане нерухоме майно розташоване на земельних ділянках кадастровий номер 8000000000:72:213:0046 площею 1,0609 га та 8000000000:72:213:0100 площею 0,1201 га (далі також -Земельні ділянки).
Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що Рішенням Київської міської ради (далі також - Київрада або Відповідач) ІІ сесії ІХ скликання від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» (далі також - Рішення Київради № 4907/4948 або Оскаржуване рішення) вищезазначені Земельні ділянки були включені до території ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів яр» (далі також - Заказник).
Не заперечуючи проти створення заказника, Позивач вважає, що Рішення Київради №4907/4948 - в частині включення до Заказника спірних Земельних ділянок є необґрунтованим, прийнятим з порушенням встановленої законодавством процедури та таким, що порушує права Товариства, у зв'язку з чим, в цій частині Оскаржуване рішення підлягає визнанню недійсним.
04.08.2000 між Акціонерним товариством закритого типу Київська трикотажна фірма «РОЗА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джі Ел груп» укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 2814.
Згідно з вищевказаним Договором до ТОВ «Джі Ел груп», правонаступником якого є ТОВ «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП», у власність перейшло нерухоме майно: нежилі будівлі-склади (складаються з літер А, Б, В, Г) загальною площею (кв.м): 1500,9, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 39.
01.10.2007 Київрада прийняла рішення № 440/3274, яким остання затвердила проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Позивачу для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного-торговельного центру з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом, влаштуванням надземних парковок та комплексним благоустроєм території, та, як наслідок, передала земельні ділянки кадастрові номери 8000000000:72:213:0046 площею 1,0609 га та 8000000000:72:213:0100 площею 0,1201 га в оренду Товариству (спірні Земельні ділянки).
28.02.2008 між Товариством, як Орендарем, та Київрадою, як Орендодавцем, було укладено Договір оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 334 (далі також - Договір оренди), строком на 5 років.
Відповідно до п. 11.6 Договору оренди, після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
Як вказує Позивач, після закінчення строку Договору оренди Позивачем вживалися передбачені законом дії для поновлення Договору оренди, але через бездіяльність Київради додаткову угоду про поновлення Договору сторони між собою так і не уклали. Вказані факти підтверджуються листами, які були направлені на ім'я Відповідача. Проте, на даний час жодних дій, які б були направлені на поновлення Договору оренди Відповідач не вчинив.
Позивач обґрунтовуючи позовну заяву вказує, що на підставі частини 6 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі», Позивач продовжив користуватись спірними Земельними ділянками та вчинив необхідні дії для поновлення оренди, укладення додаткової угоди про поновлення Договору оренди та має майновий інтерес та легітимні очікування в поновленні орендних правовідносин з Київрадою.
Позивач стверджує, що всі 15 років ведення господарської діяльності на Земельних ділянках Позивачем сплачувалась орендна плата за землекористування або ж податок на землю, одночасно, жодних фінансових чи інших претензій з боку Відповідача, контролюючих, правоохоронних чи будь-яких інших органів, так і з боку третіх осіб, Товариству пред'явлено не було.
Позивач є власником Нерухомого майна, яке розташоване на спірних Земельних ділянках, які в свою чергу використовуються Товариством для обслуговування вказаного майна та здійснення своєї господарської діяльності. Відтак, на переконання Позивача, він є законним землекористувачем спірних Земельних ділянок, на яких розташовується його нерухоме майно, та має цивільний (майновий) інтерес та легітимні очікування на документальне оформлення права оренди земельних ділянок.
14.07.2022 на позачергових засіданнях Постійної комісії Київради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин та Постійної комісії Київради з питань екологічної політики, а в подальшому на сесії Київради земельні ділянки кадастрові номери 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 були безпідставно без погодження з Позивачем - як землекористувачем та власником Нерухомого майна на таких ділянках - включені до території ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів яр».
При цьому, проект рішення Київради №08/231-4136/ПР від 15.11.2021 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» серед переліку земельних ділянок, рекомендованих для включення до Заказника, не містив спірні Земельні ділянки.
Так, 14.07.2022 Рішенням Київради № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр», зокрема:
- Оголошено ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» природну територію орієнтовною площею 21,6859 га у Солом'янському районі міста Києва в межах, зазначених у додатку до цього рішення (п. 1 Оскаржуваного рішення).
- Доручено Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»:
2.1. Забезпечити охорону зазначеного об'єкта з оформленням охоронного зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження цього об'єкта;
2.2. Вжити організаційно-правових заходів щодо оформлення права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0145, 8000000000:72:213:0146, 8000000000:72:213:0048, 8000000000:72:213:0038, 8000000000:75:213:0046, 8000000000:72:213:0100 для збереження та використання заказників (п. 2 Оскаржуваного рішення).
- Внести зміни до показників розвитку зеленої зони, затверджених пунктом 1 рішення Київської міської ради від 08.07.2021 № 1583/1624, додавши до переліку територій і об'єктів природно-заповідного фонду заказник місцевого значення, зазначений в пункті 1 цього рішення (таблиця 19) (п. 4 Оскаржуваного рішення).
Позивач обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, зазначає, що вищевказане Рішення Київради є незаконним, безпідставним та таким, що підлягає визнанню недійсним в частині включення спірних Земельних ділянок до території Заказника з огляду на те, що Рішення Київради № 4907/4948 порушує права Позивача як власника Нерухомого майна та особи, яка має майновий легітимний інтерес у використання спірних Земельних ділянок. Одночасно, Товариство констатує, що Відповідач, ухвалюючи зазначені рішення, порушив порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Протасів Яр" №4907/4948 від 14.07.2022 та Додатку до нього в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 до території ландшафтного заказника місцевого значення "Протасів Яр" повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття цих рішень, невідповідність їх вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено. Аналогічну правову позицію щодо предмету доказування у спорах про скасування рішень державного реєстратора наведено Верховним Судом у постановах 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Проте, за висновками суду, позивачем всіх обов'язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.
Наразі, суд зазначає, що предметом спору у справі є визнання недійсним рішення Київської міської ради "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Протасів Яр" №4907/4948 від 14.07.2022 та Додатку до нього в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 до території ландшафтного заказника місцевого значення "Протасів Яр".
Судом вище вказувалось, що обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним рішення Київської міської ради "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Протасів Яр" №4907/4948 від 14.07.2022 позивач посилався на ту обставину, що Позивач є власником Нерухомого майна, яке розташоване на спірних Земельних ділянках, які в свою чергу використовуються Товариством для обслуговування вказаного майна та здійснення своєї господарської діяльності на підставі Договору оренди земельних ділянок від 28.02.2008. Відтак, на переконання Позивача, він є законним землекористувачем спірних Земельних ділянок, на яких розташовується його нерухоме майно, та має цивільний (майновий) інтерес та легітимні очікування на документальне оформлення права оренди земельних ділянок.
Тобто, з системного аналізу підстав позовних вимог вбачається, що фактично поданий позов ґрунтується на наданні оцінки Договору оренди земельних ділянок від 28.02.2008.
Наразі, суд повторно акцентує увагу позивача, що застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, а саме порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття у даному випадку оспорюваного рішення Київської міської ради "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Протасів Яр".
Отже, у даному випадку право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.
Проте, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що станом на 14.07.2022 ТОВ «ХК «Енсо Груп» не мало юридично підтвердженого статусу користувача (орендаря) земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, що зумовлювало б у Київської міської ради обов'язок погоджувати із ним включення цих ділянок до складу ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр». При цьому, за висновками суду оголошення заказника жодним чином не впливає на право позивача клопотати про виділення йому земельної ділянки під нерухомим майном, проте виключно для його обслуговування і з урахуванням обмежень, передбачених для природно-заповідного фонду. Що ж стосується договору оренди спірних земельних ділянок від 29.02.2008, то цей договір припинив дію у 2013 році, а навіть якщо припустити поновлення його дії ще на п'ять років - то у 2018 році.
Щодо доводів про чинність договору оренди земельних ділянок від 29.02.2008 суд зазначає наступне.
Так, позивач стверджує, що укладений між ним і Київською міською радою 29.02.2008 договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100 досі є чинним, адже неодноразово поновлювався.
Відповідно до пункту 3.1 договір укладався на 5 років.
У пункті 8.3 договору вказано, що орендар за умови належного виконання своїх обов'язків за договором має переважне право на його поновлення. Для цього орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення дії договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (пункт 11.6).
Дійсно, листом від 28.11.2012 № 19/12 ТОВ «ХК «Енсо Груп» просило Київську міську раду поновити договір оренди земельної ділянки від 29.02.2008 на той же строк (5 років) та на тих же умовах, що зазначені у вказаному договорі.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, наступного разу Товариство звернулося до Київської міської ради вже аж 22.10.2021, тобто майже через 9 років, з листом № 01/21, у якому вказало, що повторно звертається з проханням поновити дію договору оренди землі.
Частина шоста - дев'ята статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в - редакції, чинній на час закінчення строку дії договору оренди) передбачала, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, і за відсутності протягом одного місяця 11 після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: - власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); - уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Судом встановлено, що додаткова угода до договору оренди земельних ділянок від 29.02.2008 не була укладена і в судовому порядку таке зволікання не оскаржено, тому, за висновками суду, у ТОВ «ХК «Енсо Груп» відсутні правові підстави посилатися на дійсність договору, строк дії якого сплив більш ніж 10 років тому.
Проте навіть якщо припустити, що у 2013 році строк дії договору оренди земельних ділянок від 29.02.2008 було продовжено ще на 5 років, то 29.02.2018 цей строк спливав, а отже, для поновлення договору ТОВ «ХК «Енсо Груп» належало не пізніше 28.11.2017 знову повідомити Київську міську раду про намір поновити договір. Проте з таким повідомленням Товариство не звернулося, матеріали справи доказів зворотного не містять.
Про це безумовно свідчить зміст листа ТОВ «ХК «Енсо Груп» від 22.10.2021 № 01/21, у якому вказано, що Товариство повторно (вперше - у 2012 році звертається з проханням поновити дію договору оренди землі.
Отже, за висновками суду, строк дії договору оренди земельних ділянок від 29.02.2008 закінчився у 2013 році, оскільки додаткова угода про його поновлення не була укладена, (а навіть якщо припустити його продовження на 5 років - то у 2018 році), проте цей договір безумовно не був чинним на день прийняття Київською міською радою рішення від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр».
За статтею 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час прийняття Київською міською радою рішення від 14.07.2022), право оренди земельної ділянки підлягало державній реєстрації відповідно до закону.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні на 14.07.2022, ні на момент розгляду справи у суді, не зареєстровано ніяких речових прав ТОВ «ХК «Енсо Груп» на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 12 8000000000:72:213:0100.
За таких обставин станом на 14.07.2022 у Товариства не було і не могло бути легітимних очікувань щодо здійснення на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100 будівництва торгово-офісного комплексу.
Окрім того, суд звертає увагу Позивача, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №908/299/18, зазначила: «якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов'язковість укладення якої передбачена ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту».
Таким чином, за висновками суду, так як Позивач у позовній заяві стверджує про порушення його «майнового інтересу в поновленні договору оренди», обраний ним спосіб захисту не відповідає ані порушеному праву, ані його інтересам.
Щодо доводів про недотримання вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і безпідставне включення спірних ділянок до складу заказника ТОВ «ХК «Енсо Груп» стверджує про незабезпечення Київською міською військовою адміністрацією розроблення проекту створення ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр».
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Так, детальна процедура створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду регламентована статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Частинами 1, 3, 5 ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Відповідно до цих статей створення об'єкта природно-заповідного фонду передбачало такі етапи: 1) підготовка й подання клопотання про створення об'єктів природнозаповідного фонду, яке включає обгрунтування необхідності створення, характеристику цінної території, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, відповідний картографічний матеріал. Щодо територій та об'єктів природнозаповідного фонду місцевого значення таке клопотання може подаватися науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами; 2) попередній розгляд клопотання уповноваженими органами і погодження із власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах рекомендованих для заповідання територій; 3) розробка спеціалізованими проєктними та науковими установами проектів створення об'єктів природно-заповідного фонду; 4) прийняття уповноваженим органом рішення про створення об'єкта природно-заповідного фонду.
Таким чином, у процедурі створення об'єкта природно-заповідного фонду першим етапом є підготовка клопотання про створення / оголошення об'єкта природно-заповідного фонду, а кінцевим етапом, який завершує цю процедуру, - прийняття компетентним органом відповідного рішення про створення / оголошення об'єкта природно-заповідного фонду. Відповідно до Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів створення природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, які затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 21.08.2018 №306 (далі - Методичні рекомендації № 306), проект створення природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це документ, на підставі якого готуються рішення про створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду, визначаються його межі, розробляється Положення про цю територію або об'єкт та Проект організації його території (якщо його розроблення передбачено Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Тобто у проєкті повинні міститися документи, які відповідають етапам створення природно-заповідного фонду.
У Методичних рекомендаціях № 306 також вказано, що до проєкту створення доцільно включати: - клопотання про створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду; - наукове обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду; - матеріали погодження створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання, іншими організаціями, визначеними законодавством; - картографічні матеріали.
Аналізуючи матеріали, які стали підставою для прийняття Київською міською радою рішення від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр», вбачається, що вони відповідають передбаченим статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» етапам створення заказника і Методичним рекомендаціям № 306.
Так, наявне схвалене уповноваженим органом клопотання про створення ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр» у Солом'янському р-ні м. Києва, подане громадською організацією «Захистимо Протасів Яр».
Додатком до нього є наукове обґрунтування створення заказника, складене доктором біологічних наук Парнікозою І.Ю. та директором Київського еколого-культурного центру Борейком В.С. Також наявний картографічний матеріал орієнтовного розміщення земель заказника.
Тобто, за висновками суду, матеріали створення заказника, як і передбачено Методичними рекомендаціями № 306, включають усі необхідні документи: клопотання, наукове обґрунтування, картографічний матеріал.
Погодження на створення заказника від ТОВ «ХК «Енсо Груп» у зазначених матеріалах створення відсутні і взагалі не запитувалося, оскільки, як встановлено судом, Товариство не має юридично підтверджених речових прав щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100.
Та обставина, що згадані документи не мають обкладинки з назвою «Проект створення», не спростовують їх відповідність вимогам статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і Методичних рекомендацій № 306. При цьому ТОВ «ХК «Енсо Груп», зазначаючи про нерозроблення проекту створення, не вказує, які саме складові документи відсутні.
Верховний Суд у постанові від 19.04.2018 у справі № 910/3724/14 вказав, що розробка проєкту створення об'єкта природно-заповідного фонду завжди передує створенню такого об'єкта. Прийняття відповідного рішення про створення засвідчує, що проєкт створення був розроблений. Таким чином, факт прийняття Київською міською радою рішення від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» засвідчує, що проєкт (документ, на підставі якого готуються рішення про створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду) був розроблений.
Щодо тверджень позивача про те, що Київська міська рада безпідставно вирішила включити до складу заказника ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100, про які не йшлося в проекті створення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 9 ЗК України у редакції, чинній на 14.07.2022, розпорядження землями територіальної громади міста належить до компетенції Київської міської ради.
Згідно зі статтею 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Таким чином, Київська міська рада в межах повноважень розпорядилася комунальними земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100, оголосивши їх ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр».
Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Способи захисту порушених прав встановлено ст. 20 Господарського кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України, до яких відноситься, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування відповідного рішення органу державної влади суду необхідно встановити невідповідність такого рішення вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Виходячи з системного аналізу змісту положень статей 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України і ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав на володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
Як було встановлено судом, ТОВ «ХК «Енсо Груп» на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 04.08.2000 є власником металевих будівель-складів на вул. Протасів Яр, 39 у м. Києві. Під час укладення зазначеного договору питання переходу то Товариства прав на землю, на якій розташовані приміщення, не врегульовано.
Надалі рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 440/3274 надано ТОВ «ХК «Енсо Груп» у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 1,18 га (у тому числі в межах червоних ліній 0,12 га) для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-торгівельного центру з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом, влаштуванням надземних парковок та комплексним благоустроєм.
На виконання цього рішення між Київською міською радою і ТОВ «ХК «Енсо Груп» 29.02.2008 укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100 на вул. Протасів Яр, 39 у м. Києві. Обидві ділянки сформовані як об'єкти цільних прав лише у 2008 році, тобто уже після набуття ТОВ «ХК «Енсо Груп» у власність нежилих приміщень на вул. Протасів Яр, 39 у м. Києві.
При цьому вони надані в оренду не для обслуговування і експлуатації нежилих приміщень, а для нового будівництва.
Згідно з наявною в технічній документації щодо відведення земельних ділянок пояснювальною запискою планувалося будівництво торгово-офісного комплексу на 18 надземних поверхів на 3,5 тис. постійних працівників, а також 2 підземних поверхи з паркінгом. Перші 2 надземних поверхи запроектовані під зони торгівлі, заклади громадського харчування, магазини тощо.
Належне ТОВ «ХК «Енсо Груп» нерухоме майно (складські приміщення) фактично розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:213:0046.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:213:0100 розташована між ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:213:0046 i вул. Протасів Яр. Зареєстровані на праві власності за позивачем об'єкти нерухомого майна на цій ділянці відсутні.
Строк договору оренди земельних ділянок від 29.02.2008 становив 5 років і після його закінчення (29.02.2013) додаткова угода про поновлення договору або договір оренди зі зміненими умовами між Київською міською радою і ТОВ «ХК «Енсо Груп» не були укладені.
З матеріалів справи судом встановлено, що станом на момент звернення до суду, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано ніяких речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100.
Виходячи з того, що ТОВ «ХК «Енсо Груп» не є орендарем і не має жодного речового права на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, які є окремими від нежилих приміщень на вул. Протасів Яр, 39 у м. Києві об'єктами цивільних прав, Київська міська рада до Товариства за погодженням на включення цих ділянок до складу заказника обґрунтовано не зверталася.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо недоведення позивачем порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ХК «Енсо Груп» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, внаслідок прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр».
Крім того, суд вважає за доцільне звернутись до питання ефективності обраного позивачем способу захисту прав.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
З урахуванням наведеного вище суд зазначає, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог. До того ж, суд зауважує, що судовий захист не може бути здійснено на майбутнє, що спростовує доводи заявника стосовно можливості виникнення порушення його прав та законних інтересів внаслідок дій відповідачів у майбутньому в якості обґрунтування підстав позову.
Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "ЕНСО ГРУП" до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Протасів Яр" №4907/4948 від 14.07.2022 та Додатку до нього в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 до території ландшафтного заказника місцевого значення "Протасів Яр" є необґрунтованими та безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку іншим доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "ЕНСО ГРУП".
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "ЕНСО ГРУП" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 08.10.2025
Суддя М.О. Лиськов