ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
25 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/703/25
За позовом Друштво за трговиja и услуги АЛПЕТ-ЛЕТ ДООЕЛ увоз-извоз Скопjе, м. Скоп'є, Республіка Північна Македонія
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Вез Трейд», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 5500 Євро попередньої оплати,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нікулочкіна О.В.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Друштво за трговиja и услуги АЛПЕТ-ЛЕТ ДООЕЛ увоз-извоз Скопjе, м. Скоп'є, Республіка Північна Македонія звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Вез Трейд», м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 5500 Євро попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.06.2024 відкрито провадження у справі №907/703/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Позивачу встановлено строк на подання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 25.07.2025.
Ухвалою суду від 09.09.2025 розгляд справи №907/703/25 відкладався з підстав, зазначених в ухвалі суду.
Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду від 26.06.2025 про відкриття провадження у справі №907/703/25, ухвала суду від 09.09.2025) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв'язку з відміткою “закінчення встановленого терміну зберігання».
У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22 та від 04.11.2024 у справі №910/2552/23.
Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 04.11.2024 у справі №910/2552/23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).
Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі “Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.11.2024 у справі №910/2552/23, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22.
Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі “Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі “Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема “Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару відповідно до укладеного між сторонами Контракту №35 від 12.06.2024, у зв'язку з чим представник позивача вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми 5500 Євро попередньої оплати.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 23.06.2025 про відкриття провадження у справі №907/703/24, а також ухвала суду від 09.09.2025 були надіслані на його офіційну адресу, зазначену в ЄДРЮОФОПтаГФ), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
12.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Alpet - Let DOOEL» (покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вез Трейд» (продавцем, відповідачем у справі) було укладено Контракт №35 (далі - Контракт), згідно з п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність цукор білий кристалічний, із цукрового буряку, врожай 2023 р. (далі - товар) за ціною, у кількості та у строки відповідно до встановлених комерційних інвойсів. Покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар, відповідно до умов даного Контракту і Додаткових угод до нього (в разі укладання).
За змістом п. 2.1., 2.2. Контракту, сума Контракту являється сумою вартості всіх інвойсів до цього Контракту. Товар поставляється партіями. Кількість товару в партії узгоджується сторонами в рахунку-фактурі (інвойсі)).
Умови та період відвантаження (поставки) товару узгоджується сторонами в інвойсах до цього Контракту, згідно інструкцій покупця. Продавець зобов'язується передати з товаром пакет документів, який буде визначатися в Додаткових угодах до цього Контракту, згідно інструкцій покупця. Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент отримання товару (п. 3.1., 3.3. Контракту)
Відповідно до п. 4.1. - 4.3. Контракту, ціна одиниці (тони) товару, кількість товару в партії та загальна вартість кожної партії товару вказуються у рахунку-фактурі (інвойсі). Загальна сума Контракту складається із сукупності вартостей усіх партій товару, поставлених продавцем покупцеві. При оплаті партії товару покупець зобов'язується вказати в платіжному документі номер і дату даного Контракту. Валюта Контракту - Євро.
Пунктами 5.1. - 5.2. Контракту визначено, що за погодженням сторін розрахунок за товар проводиться шляхом перерахування покупцем коштів на рахунок продавця в термін не пізніше 180 календарних днів з дати оформлення кожної митної декларації (МД). Зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються повністю виконаними після отримання продавцем суми, передбаченої у інвойсі на валютний рахунок, вказаний продавцем у даному Контракті.
Згідно з розділом 10 Контракту, усі суперечки, розбіжності або вимоги, що виникають за даним Контрактом або у зв'язку з ним, у тому числі що до його тлумачення, виконання, порушення, припинення або недійсності, сторони будуть прагнути вирішити шляхом переговорів. У випадку якщо сторони не дійдуть згоди протягом 10 (десяти) календарних днів від дня пред'явлення рекламації, що випливає із тлумачення, виконання, порушення, припинення або недійсності Контракту, суперечка підлягає розгляду Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України. Сторони домовилися, що передана на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України суперечка буде розглядатися відповідно до Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 27 липня 2017 року (протокол № 25 (6)). Сторони домовилися, що мовою арбітражного розгляду є українська мова. Арбітражний суд складається з одноособового арбітра. Місце проведення засідання арбітражного суду - місто Київ, Україна. Сторони домовилися, що застосовуваним до Контракту правом є матеріальне право України.
Контракт набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року включно. Закінчення строку дії Контракту не звільняє покупця від виконання тих зобов'язань, які залишилися невиконаними. Після підписання Контракту всі попередні переговори й переписка, пов'язана з ним, втрачають чинність (п. 11.2. Контракту).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Контракту №35 від 12.06.2024 та на підставі виставленого відповідачем рахунку (інвойсу) №С7-01/2024 від 12.06.2024 здійснено попередню оплату вартості товару в розмірі 5500 Євро, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія банківської квитанції від 14.06.2024 на суму 5500 Євро.
У подальшому, представником позивача на адресу відповідача було надіслано лист б/н від 21.05.2025, за змістом якого представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Alpet - Let DOOEL» просив поставити товар (цукор білий кристалічний) згідно з Контрактом №35 від 12.06.2024.
Крім того, з метою досудового врегулювання спору уповноваженим представником позивача було надіслано відповідачу претензію №0507/24-1 від 05.07.2024 в якій наголошено на необхідності повернення сплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 5500 Євро.
Водночас відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за Контрактом №35 від 12.06.2024 поставку товару у строк, обумовлений сторонами не здійснив, кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 5500 Євро попередньої оплати в примусовому порядку.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 31 Закону України “Про міжнародне приватне право», якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.
Статтею 43 Закону України “Про міжнародне приватне право» передбачено, що сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Згідно зі ч. 2 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Статтею 14 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» унормовано, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, зокрема, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Положеннями ст. 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов Контракту №35 від 12.06.2024 було проведено попередню оплату вартості товару у розмірі 5500 Євро, що, у свою чергу, зумовило виникнення у відповідача обов'язку поставити позивачу відповідний товар.
В подальшому, у зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у частині фактичної поставки товару представник позивача звернувся до останнього із претензією №0507/24-1 від 05.07.2024, у якій просив повернути позивачу перераховану ним на користь відповідача передоплату у розмірі 5500 Євро.
Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17).
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за Контрактом №35 від 12.06.2024 в частині фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у строки, передбачені умовами Контракту, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджений, зокрема, банківською квитанцією від 14.06.2024 на суму 5500 Євро.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в даному випадку покладено на продавця (відповідача), і останній не скористався правом на подання суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 5500 Євро сплаченої попередньої оплати за Контрактом №35 від 12.06.2024 є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Із приводу звернення позивача до господарського суду та викладеного в розділі 10 Контракту арбітражного застереження щодо врегулювання всіх розбіжностей, які виникають у зв'язку із виконанням Контракту, в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 366 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин розташований на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються на підставі Закону України “Про міжнародне приватне право».
Положення статті 76 Закону України “Про міжнародне приватне право» визначають випадки, коли суди України можуть розглядати справи з іноземним елементом.
Згідно із абз. 1 та 2 ч. 6 ст. 4 ГПК України, угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж», до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.
Статтею 2 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що “арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, або укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (ч. 1 ст. 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж»).
Аналогічні положення закріплені і в пункті 7 частини 1 статті 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Наведене вище дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України, господарському суду слід встановити наявність сукупності наступних умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушене у державному суді, відноситься до компетенції арбітражу; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.
В даному випадку, арбітражне застереження викладене у розділі 10 укладеного між сторонами Контракту, а саме, у випадку якщо сторони не дійдуть згоди протягом 10 (десяти) календарних днів від дня пред'явлення рекламації, що випливає із тлумачення, виконання, порушення, припинення або недійсності Контракту, суперечка підлягає розгляду Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України. Сторони домовилися, що передана на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України суперечка буде розглядатися відповідно до Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 27 липня 2017 року (протокол № 25 (6)). Сторони домовилися, що мовою арбітражного розгляду є українська мова. Арбітражний суд складається з одноособового арбітра. Місце проведення засідання арбітражного суду - місто Київ, Україна. Сторони домовилися, що застосовуваним до Контракту правом є матеріальне право України.
Разом з тим, суд зазначає, що арбітражна угода не може розглядатись як імунітет від регулювання державою відносин, які пов'язані з укладанням та виконанням договорів, або як спосіб уникнення від вирішення спорів, що виникають між сторонами.
Суд зауважує, що арбітражна угода про передачу спору на розгляд міжнародному комерційному арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до арбітражного суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019 у справі №910/17031/17.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2021 у справі №911/1110/20, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи та статей 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, Верховний Суд визнав, що пріоритет у розгляді спору належить саме господарському суду як органу судової влади, а не арбітражному суду.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Відповідно до ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право», суди України можуть розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заперечень відповідача щодо розгляду даного спору господарським судом та щодо самого факту звернення позивача до господарського суду за місцезнаходженням відповідача, суд вважає обґрунтованою можливість вирішення спірних правовідносин між сторонами Господарським судом Закарпатської області.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3181,24 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вез Трейд», вул. Капушанська, будинок 150, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 45249888) на користь Друштво за трговиja и услуги АЛПЕТ-ЛЕТ ДООЕЛ увоз-извоз Скопjе, вул. Франьо Клюз, будинок 3/13-15, м. Скоп'є, Республіка Північна Македонія (єдиний реєстраційний номер суб'єкта 7689969) суму 5500 Євро (П'ять тисяч п'ятсот Євро) попередньої оплати за Контрактом №35 від 12.06.2024, а також 3181,24 грн (Три тисячі сто вісімдесят одну гривню 24 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 09.10.2025.
Суддя Л.І. Пригара