09.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4979/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач),
суддів: Чус О.В., Іванов О.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 у справі №904/4979/24 (суддя Скриннікова Н.С.)
за позовом Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці (код ЄДРПОУ 40108976)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", м. Дніпро (код ЄДРПОУ 39821153)
про стягнення збитків в сумі 107 604, 76 грн
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Управління поліції охорони в Чернівецькій області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ "Інтекс Інвест" збитків у сумі 107 604, 76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог статті 201 Податкового кодексу України, зокрема не виконанням обов'язку зареєструвати податкові накладні з податку на додану вартість за наслідком господарської операцій з оплати товару на суму 107 604, 76 грн, що, відповідно, призвело до збитків позивача на загальну суму невідшкодованого ПДВ.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 року у справі № 904/4979/24 відмовлено в позові повністю.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилався як на підставу позовних вимог.
Так, позивач стверджував, що 08.12.2023 отримав товар на суму 645?628,50 грн (у т.ч. ПДВ - 107?604,76 грн) за договором від 22.02.2023 № ТК54/53/036/УО/П/2023, однак суд встановив, що відповідна видаткова накладна відсутня, а інші надані документи не підтверджують факт постачання саме за цим договором. Натомість надані видаткові накладні посилаються переважно на договір від 21.02.2023 № ТК54/53, який, на думку суду, не є ідентичним договору, зазначеному в позові.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що подана позивачем претензія від 29.07.2024 стосується інших договорів і суми, відтак не може вважатися досудовим зверненням у межах предмету даного спору.
Оцінюючи подані докази в межах змагальності сторін та на підставі принципу вірогідності (ст. 79 ГПК України), суд виснував, що позивач не довів факту поставки товару саме за договором від 22.02.2023 на суму 645?628,50 грн. У зв'язку з цим, вимоги про відшкодування збитків у вигляді несплаченого податкового кредиту в сумі 107?604,76 грн не підтверджені.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням, через систему «Електронний суд» Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 по справі №904/4979/24, яким відмовлено у задоволені позовних вимог Управління поліції охорони в Чернівецькій області про стягнення заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтекс Інвест» (ЄРДПОУ 39821153). Ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги Управління поліції охорони в Чернівецькій області в повному обсязі. Судові витрати покласти на товариство з обмеженою відповідальністю «Інтекс Інвест» (ЄРДПОУ 39821153).
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
З питань відшкодування спричинених йому збитків Позивач звертався до Відповідача з вимогою від 29.07.2024 № 734/43/44/13/01-2024 (яка була отримана Відповідачем по пошті 06.08.2024, про що свідчить додані до матеріалів: сканкопія фіксального чеку 5800111486527 від 30.07.2024 та сканкопія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за вищевказаним номером). Щодо номеру договора, то так дійсно під час підготовки претензії було допущено технічну помилку, де замість № 54/53/036/УО/П/2023 надруковано № 54/23/036/УО/П/2023. Однак на думку Позивача, це не змінює факту наявності заборгованості.
Суд безпідставно вирішив, що Позивач не надав доказів, що вище вказана претензія була розглянута відповідачем, хоча такі докази були додані до позовної заяви.
Також суд безпідставно встановив, що вказана претензія не стосується позовних вимог у справі, оскільки у ній зазначені інші номери договорів та інша сума, яку просив заплатити позивач. На це твердження повідомляємо, що між Позивачем та Відповідачем було укладено 4 договори поставки, тому претензія описувала всю заборгованість, а не тільки за конкретним договором поставки, що описаний в позовній заяві.
Щодо твердження Суду про не надання, як доказу видаткової накладної на суму 645628,50 гривень. Позивач зазначає, що в додатках до позовної заяви додано рахунок-фактуру № 0054/1002305 від 08.12.2023 та платіжну інструкцію № 28 на суму 645628,50 гривень. Вказана сума підтверджується видатковими накладними: №0054/1000056 від 30.04.2024 на суму 379803,61 гривень, № 0054/1000071 від 31.05.2024 на суму 197007,02 гривень, № 0054/1000099 від 31.07.2024 на суму 129167,76 гривень (яка включає в себе частину 25950,36 грн. рахунку-фактуру № 0054/1002305 від 08.12.2023) та № 0054/1000107 від 31.08.2024 на суму 42867,49 гривень.
Відповідно до п. 187.1 статті 187 розділу V ПКУ від 02.12.2010 р. №2755-УІ зі змінами та доповненнями датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплати товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.
Тобто податкове зобов'язання у продавця товару/послуг виникають за правилом «події, що сталася раніше» тільки у разі, якщо на дату виникнення такого зобов'язання особа є зареєстрованою платником ПДВ та має свідоцтво. Якщо ж платник ПДВ застосовує касовий метод визначення податкових зобов'язань, він зобов'язаний задекларувати податкові зобов'язання з ПДВ за фактом оплати і погасити їх у встановленому законодавством порядку.
Щодо дати укладання договору №ТК/54/53/036/УО/П/2023, вона зазначена як в самому Договорі (скан копію якого додано в якості додатка до позовної заяви), так і в позовній заяві. При цьому Позивач вважає, що Постачальник проставивши дату 21.02.2023 у видаткових накладних припустився технічної помилки.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Іванов О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/4979/24. Відкласти вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 у справі №904/4979/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.
19.02.2025р. матеріали справи № 904/4979/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 у справі №904/4979/24, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Управління поліції охорони в Чернівецькій області є територіальним підрозділом Національної поліції України, згідно з постановою КМУ від 13.10.2015 № 843 (зі змінами) створене і зареєстроване як орган державної влади і має статус окремої юридичної особи (код 40108976).
Згідно з підпунктом 9 пункту 5 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 № 877 (зі змінами) Позивач здійснює свою діяльність за рахунок коштів, які надходять по укладеним договорам за надання охоронних послуг.
22.02.2023 між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №ТК54/53/036/УО/П/2023 про постачання товару “бензин А-95 - 65000 літрів, Дизельне паливо - 10000 літрів» на загальну суму 3525000,00 грн., у тому числі ПДВ-7% в сумі 230607,48 грн.
На виконання умов Договору 12.12.2023 Позивач заплатив відповідачу на підставі рахунку-фактури від 08.12.2023 № 0054/1002305 грошові кошти в сумі 645628,50 грн., у тому числі ПДВ в сумі 107604,76 грн.
Здійснення оплати 12.12.2023 на суму 645628, 50 грн. підтверджується платіжною інструкцією № 28 від 12.12.2023, у якій зазначено призначення платежу: оплата рах № 0054/1002305 від 08.12.23 за бензин А-95 згідно договору № 54/53/036/УО/П/2023 від 22.02.2023 та д/у № 2 від 08.12.23 в т.ч. ПДВ 107 604, 75 грн.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між сторонами 22.02.2023 укладено Договір поставки №ТК54/53/036/УО/П/2023 про постачання товару “бензин А-95 - 65000 літрів, Дизельне паливо - 10000 літрів» на загальну суму 3525000,00 грн., у тому числі ПДВ-7% в сумі 230607,48 грн.
На виконання умов Договору 12.12.2023 Позивач сплатив відповідачу на підставі рахунку-фактури від 08.12.2023 № 0054/1002305 грошові кошти в сумі 645628,50 грн, у тому числі ПДВ в сумі 107604,76 грн.
Здійснення оплати 12.12.2023 на суму 645628,50 грн підтверджується платіжною інструкцією № 28 від 12.12.2023, у який зазначено призначення платежу: оплата рах № 0054/1002305 від 08.12.23 за бензин А-95 згідно договору № 54/53/036/УО/П/2023 від 22.02.2023 та д/у № 2 від 08.12.23 в т.ч. ПДВ 107 604, 75 грн.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У пункті 187.1 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7. Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд. V цього Кодексу.
За змістом пп."а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
На продавця товарів послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач сплатив 645628,50 грн, у тому числі ПДВ в сумі 107604,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням, яке знаходиться у матеріалах справи.
Разом з тим, належні та достовірні докази реєстрації відповідачем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у матеріалах справи відсутні. У зв'язку з цим позивач був позбавлений можливості включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов'язаний сплатити до бюджету суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 107?604,76 грн.
Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, належним способом захисту прав та інтересів платника податків у разі невиконання контрагентом обов'язку щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі №925/1196/18.
Відтак, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Колегія суддів вважає, що наявні усі елементи складу господарського правопорушення, а саме - має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 року у справі № 910/3338/21.
Позивач звертався до відповідача з претензією від 29.07.2024 №734/43/44/13/01-2024 про відшкодування збитків за договорами поставки №СК54/185/333/УО/П/2022 від 17.11.2022, № СК54/225/339/УО/П/2-22 від 28.11.2022, № ТК54/52/034/УО/П/2023 від 16.02.2023, №54/23/036/УО/П/2023 від 22.02.2023 на суму 399 132, 02 грн.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення претензії позивача з підстав наявної технічної помилки в номері договору та зазначення у претензії іншої суми. Позивач обґрунтовано пояснив, що: «… З питань відшкодування спричинених йому збитків Позивач звертався до Відповідача з вимогою від 29.07.2024 № 734/43/44/13/01-2024 (яка була отримана Відповідачем по пошті 06.08.2024, про що свідчить додані до матеріалів: сканкопія фіксального чеку 5800111486527 від 30.07.2024 та сканкопія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за вищевказаним номером). Щодо номеру договора, то так дійсно під час підготовки претензії було допущено технічну помилку, де замість № 54/53/036/УО/П/2023 надруковано№ 54/23/036/УО/П/2023. Однак на нашу думку, це не змінює факту наявності заборгованості.
Суд безпідставно вирішив, що Позивач не надав доказів, що вище вказана претензія була розглянута відповідачем, хоча такі докази були додані до позовної заяви…»
Наявність технічної помилки в реквізитах документа не змінює суті претензійних вимог та не свідчить про відсутність факту звернення до відповідача з вимогою про відшкодування збитків. Факт направлення та отримання претензії підтверджується наявними у справі доказами - фіскальним чеком та повідомленням про вручення.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС, був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, а також про подання апеляційної скарги.
Однак, ТОВ "Інтекс Інвест" не скористалося своїм правом на подання відзиву, не надало жодних заперечень проти позовних вимог та не подало жодних доказів на їх спростування - ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному порядку.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав і обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов'язаних з невчиненням відповідних процесуальних дій.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України, до принципів господарського судочинства належить диспозитивність. Суд розглядає справу в межах поданих вимог і на підставі доказів, поданих сторонами або витребуваних судом у випадках, передбачених законом. Обов'язок зі збирання доказів у господарському процесі покладається на сторони.
Отже, відповідач, не реалізувавши свої процесуальні права, не виконав обов'язку з доведення обставин, які могли б спростувати позовні вимоги, а тому ризик несприятливих наслідків покладається на нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що всі надані позивачем докази у своїй сукупності є достатніми для підтвердження обґрунтованості позовних вимог. При цьому матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано - ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції - жодних належних і допустимих у розумінні статей 73, 76- 79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання ним обов'язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
Відповідно до пунктів 3,4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 у справі №904/4979/24 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці на нього, підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат:
Колегія суддів також звертає увагу апелянта, що за розгляд апеляційної скарги, враховуючи її подання через підсистему «Електронний суд», він мав сплатити судовий збір у сумі 3633,6 грн (3028,00 грн х 1,5 х 0,8), оскільки відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Водночас, згідно з платіжною інструкцією №11723 від 07.02.2025 Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці сплатило 4542,00 грн.
Переплачена сума судового збору може бути повернута судом згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі подання клопотання особою, яка його сплатила.
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3633,60 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 у справі №904/4979/24 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 у справі №904/4979/24 - скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", (код ЄДРПОУ 39821153, вул. Мандриківська, буд. 47, к. 206/2, м. Дніпро, 49600) на користь Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці (код ЄДРПОУ 40108976, вул. Кармелюка, 9, м. Чернівці, 58001) збитків у сумі 107 604, 76 грн (сто сім тисяч шістсот чотири гривні 76 копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", (код ЄДРПОУ 39821153, вул. Мандриківська, буд. 47, к. 206/2, м. Дніпро, 49600) на користь Управління поліції охорони в Чернівецькій області м. Чернівці (код ЄДРПОУ 40108976, вул. Кармелюка, 9, м. Чернівці, 58001) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3028,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази по справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя О.Г. Іванов