вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2025 р. Справа№910/4865/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 07.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025
у справі №910/4865/25 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа»
до Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про стягнення 416 347,98 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «АнВа» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - відповідач) безпідставно набутих коштів у сумі 416 347,98 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між сторонами Договір був виконаний у повному обсязі, тому не настали визначені п.13.3 Договору підстави для неповернення забезпечення, тому у відповідності до п.12.3 Договору замовник мав повернути забезпечення виконання Договору після виконання постачальником Договору про закупівлю.
Господарський суд міста Києва рішенням від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа» 416 347, 98 грн безпідставно набутих коштів та 4 996, 18 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції, виходячи з умов укладеного сторонами договору, встановив, що після виконання позивачем умов договору забезпечення виконання договору у розмірі 416 347, 98 грн має бути повернуте позивачу.
Серед іншого, суд звернув увагу, що не можна ототожювати поняття «невиконання договору» та «несвоєчасне виконання договору». Невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки підставою для отримання коштів за банківською гарантією було порушення строку, яке сталось до поставки товару, а судом було проігноровано доводи відповідача щодо змісту банківської гарантії, яка прямо передбачала відповідальність за «неналежне виконання (як повністю так і частково)», що прямо суперечило висновкам суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025 апеляційну скаргу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.08.2025 апеляційну скаргу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 9 367, 82 грн за подання апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 07.10.2025 о 12 год. 45 хв.
10.09.2025 позивачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, за яким позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що виконав свої зобов'язання щодо поставки за Договором в повному обсязі і в узгоджені сторонами строки одразу після завершення дії форм-мажорних обставин, які є відкладальними обставинами за своєю суттю, тому, наразі немає ні факту невиконання зобов'язання, ні порушення виконання, тому визначені п.13.3 Договору підстави не повернути забезпечення - не настали, а відтак, у відповідності до п.13.2 Договору Замовник мав повернути забезпечення після виконання Постачальником Договору.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.10.2025 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні 07.10.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.09.2024 між Управлінням забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АнВа» (Постачальник) було укладено договір №272, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується у 2024 році поставити у власність Замовнику Рюкзак індивідуальний (згідно з ДК 021:2015 код 18930000-7 Мішки макети) (далі - Продукція) в кількості, комплектації та якості згідно із специфікацією на Продукцію до Договору (Додаток №1 до Договору, далі - Специфікація), що є невід'ємною частиною Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Продукцію на умовах цього Договору.
Закупівля Продукції здійснюється відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" зі змінами (пункт 1.2. Договору).
Згідно з пунктом 2.1. ціна Договору становить 13 878 266,10 грн (разом із ПДВ) відповідно до тендерної пропозиції ідентифікатора закупівлі UA 2024-08-01-009536-а та Специфікації.
За умовами пункту 3.1. Договору Постачальник здійснює поставку та відвантаження Продукції Замовнику на територію УЗ ОРС ЦЗ ДСПС України за адресою: місто Київ, вулиця Бережанська, 7 (далі - місце поставки Продукції) та несе всі витрати та ризики, пов'язані з її доставкою до місця поставки Продукції, включаючи оплату відповідних податків і інших зборів.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що Продукція має бути поставлена Замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 включно. За погодженням Сторін допускається дострокова поставка Продукції окремими партіями або Продукції у повному обсязі, про що Постачальник повинен повідомити Замовника письмово за три робочих дні та узгодити дату поставки.
За умовами Специфікації до Договору, постачальник зобов'язався поставити замовнику товар (Рюкзак індивідуальний (згідно з ДК 021:2015 код 18930000-7 Мішки макети), у кількості 4 205 шт, загальною вартістю 13 878 266,10 грн (разом із ПДВ).
Датою виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки Продукції є дата підписання Замовником акту приймання-передачі Продукції та видаткової накладної за Договором (пункт 3.5. Договору).
За умовами пункту 5.5. Договору приймання - передача Продукції здійснюється після перевірки якості та кількості Продукції.
Продукція, що не відповідає вимогам Специфікації, прийманню-передачі не підлягає (пункт 5.28. Договору).
Відповідно до пункту 5.34. Договору постачання Постачальником та приймання Замовником кожної партії Продукції за Договором здійснюється в місці постачання Продукції у присутності представників Сторін та оформляється актом приймання-передачі Продукції за затвердженою Сторонами формою (Додаток №3 до Договору).
За змістом пункту 5.39. Договору продукція вважається прийнятою після підписання Сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі Продукції.
Положеннями пункту 13.1. Договору передбачено, що Постачальник забезпечує виконання своїх зобов'язань за Договором у розмірі 3% від суми Договору гарантією від 02.09.2024 №115674/GL-97/79, виданою Акціонерним товариством «Альтбанк», на суму 416 347,98 грн.
У відповідності до пункту 13.2. Договору Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю протягом 5 (п'яти) робочих днів:
1) після виконання Постачальником цього Договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених пунктом 21 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.
Замовник не повертає забезпечення виконання Договору у разі, якщо Постачальник не виконав умови Договору (пункт 13.3. Договору).
Товариством з обмеженою відповідальністю «АнВа» на своєму рахунку, відкритому у Акціонерному товаристві «Альтбанк» (гарант), розміщено грошові кошти у розмірі 416 347,98 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3129 від 02.09.2024.
20.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «АнВа» поставило Управлінню забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій обумовлену Договором та специфікацією продукцію на загальну суму 13 878 266,10 грн (разом із ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №291 від 20.12.2024 та актом приймання-передачі №291/1 від 20.12.2024, які підписані уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та/або зауважень.
02.12.2024 Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернулося до Акціонерного товариства «Альтбанк» з листом №7601-3926/760475, в якому просило у зв'язку з неналежним виконанням позивачем зобов'язань за Договором №272 від 05.09.2024 сплатити суму гарантії у розмірі 416 347,98 грн.
Вищезазначена вимога була задоволена шляхом перерахування коштів у розмірі 416 347,98 грн на користь відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією банку №35514 від 12.12.2024.
Вважаючи безпідставним отримання відповідачем виплати за банківською гарантією, позивач звернувся до відповідача з вимогою №115 від 11.03.2025, в якій просив повернути суму забезпечення виконання Договору у розмірі 416 347,98 грн із посиланням на те, що забезпечення виконання договору про закупівлю повертається після виконання постачальником цього договору, тоді як, договір виконаний.
Листом №76 01-788/76 0350 від 12.03.2025 відповідач відмовив у поверненні суми банківської гарантії у зв'язку із несвоєчасним переданням товару за Договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, тому 416 347, 98 грн отримані відповідачем за банківською гарантією безпідставно і мають бути стягнуті з нього на користь позивача.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Частинами першою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 вказаного закону замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Відповідно до частини першої статті 33 цього Закону рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури (у тому числі ціни за одиницю товару).
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір від 05.09.2024 №272 було виконано позивачем в повному обсязі, поставлено продукцію на суму 13 878 266, 10 грн, однак з порушенням строку, встановленого пунктом 3.2. Договору, продукція поставлена позивачем 20.12.2024 та прийнята відповідачем за актом приймання передачі продукції №291/1 від 20.12.2024 та видатковою накладною №291 від 20.12.2024.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право зазначити в оголошенні про проведення конкурентної процедури закупівлі та в тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі вимоги щодо надання забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції.
У разі якщо замовник вимагає надання забезпечення тендерної пропозиції/ пропозиції, у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі повинні бути зазначені умови його надання, зокрема, розмір, строк дії та застереження щодо випадків, коли забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції не повертається учаснику. У такому разі учасник під час подання тендерної пропозиції/пропозиції одночасно надає забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.
При цьому правовідносини, які виникли на підставі Банківської Гарантії від 02.09.2024 №115674/GL-97/79, підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України, а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (далі - Положення), Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта. Такий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 904/1156/19.
Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Так, у пункті 9 частини третьої розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром.
За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Відповідно до частини першої статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
При цьому відповідно до пункту 2 глави 4 розділу II Положення одержана вимога/повідомлення Бенефіціара або банку Бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти Бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком - гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 Верховний Суд зазначив, що з огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, Об'єднана палата відзначає самостійність зобов'язання з гарантії, тобто, не пов'язаність такого зобов'язання з основним зобов'язанням.
Коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі №183/5849/23.
У постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).
Отже, позивач як принципал має право пред'явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому, у цьому випадку, судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі №910/18874/23).
За відсутності основного зобов'язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.
Враховуючи предмет та підстави позову доведенню у справі, яка розглядається, підлягають факти: 1) сплати гарантом коштів на користь бенефіціара; 2) відсутності достатньої правової підстави для набуття бенефіціаром цих коштів, зокрема, якщо основне зобов'язання не було порушене принципалом (боржником).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, розглядаючи подібний спір за позовом товариства як принципала до товариства як бенефіціара про стягнення банківської гарантії за відсутності настання гарантійного випадку (порушення принципалом зобов'язання за договором про публічні закупівлі, забезпеченого гарантією), враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, виснував, що у таких спорах до правовідносин сторін підлягає застосуванню не лише ЦК України (ст.ст. 546, 547, 548, 560, 561, 562, 566, 563) та ГК України (ст. 200), а і спеціальний закон - Закон №922-VIII, відповідно до ч. 2 ст. 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі / спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі / спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (п. 5.52).
Вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору (п. 5.53).
При цьому невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 5.54).
Отже, за висновками Верховного Суду підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань (п. 5.60).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскільки зобов'язання за Договором, а саме поставка товару вартістю 13 878 266, 10 грн, були виконані позивачем у повному обсязі, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що за умовами укладеного між сторонами Договору, підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання Договору, а не певне порушення строків його виконання.
Судом апеляційної інстанції враховано, що за умовами пункту 13.1. Договору у вигляді банківської гарантії забезпечується саме виконання договору, а не своєчасне виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, які підтримані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 25.03.2025 у справі №910/11352/24, від 23.07.2025 у справі №910/2024/24, від 11.09.2025 у справі №910/279/25, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умови п. 13.2. Договору передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору (поставки товару) після виконання позивачем (постачальником) цього договору, натомість підставою для неповернення забезпечувальної суми є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення постачальником дій, які складають зміст зобов'язання, чого судом не встановлено), а не неналежне його виконання, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог на підставі статті 1212 ЦК України.
Згідно із статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 416 347, 98 грн.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4865/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/4865/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 09.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська