вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" жовтня 2025 р. Справа№920/311/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Тростянецької міської ради
на рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025
у справі №920/311/25 (суддя Вдовенко Д.В.)
за позовом Тростянецької міської ради
до Охтирської районної ради
Великописарівської селищної ради
про визнання протиправними та скасування рішень
Тростянецька міська рада (далі по тексту - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Охтирської районної ради (далі по тексту - відповідач 1), Великописарівської селищної ради (далі по тексту - відповідач 2), за яким просила суд визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Охтирської районної ради «Про безоплатну передачу майна зі спільної власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району у комунальну власність Великописарівської селищної ради» від 07.12.2023; визнати протиправним та скасувати рішення тридцять дев'ятої сесії восьмого скликання Великописарівської селищної ради «Про затвердження актів приймання-передачі матеріальних цінностей» №23/628 від 22.12.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що з листа Великописарівської селищної ради від 17.05.2024 №24/148 Тростянецькій міській раді стало відомо про оскаржувані рішення, якими передано-прийнято зі спільної власності територіальних громад Охтирського району до комунальної власності Великописарівської селищної ради майно серед якого, зокрема, автобус марки АС-Р 4234 «Мрія», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Однак, за посиланням позивача, даний автобус, мало того, що ніколи не перебував у спільній власності територіальних громад Охтирського району і належить до державної власності та фізично весь час з моменту його придбання перебуває в Солдатському закладі загальної середньої освіти, що належить Тростянецькій міській раді, і знаходиться на території Тростянецької міської територіальної громади. Відтак наразі у Великописарівській селищній раді є лише дані бухобліку за якими автобус, нібито, перебуває на балансі. І даний факт перешкоджає Тростянецькій міській раді завершити процедуру передачі зазначеного вище автобуса з державної у комунальну власність у законодавством передбачений спосіб. Тростянецька міська рада вважає рішення Охтирської районної та Великописарівської селищної рад незаконними, протиправними, прийнятими з перевищенням повноважень, такими, що порушують права Тростянецької міської територіальної громади та підлягають скасуванню.
Господарський суд Сумської області рішенням від 08.07.2025 у справі №920/311/25 у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Суд встановив, що позивач не є власником спірного автобусу, звернувся з позовом на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, щодо набуття у комунальну власність майна, яке перебуває у державній власності відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Суд також встановив, що спірний автобус перебуває у державній власності, власником автобуса АС-Р 4234 «Мрія» реєстраційний номер НОМЕР_1 є Відділ освіти Великописарівської районної державної адміністрації, у встановленому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» порядку спірний автобус у комунальну власність не передавався.
Поряд з цим, позивач в обґрунтування позову вказув, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень автобус документально перебуває на балансі Великописарівської селищної ради і саме це порушує інтереси позивача. Однак, оскільки суд встановив, що автобус обліковувався за даними бухгалтерського обліку другого відповідача до прийняття відповідних рішень і визнання протиправними та скасування рішень в частині щодо передачі та прийняття у комунальну власність автобусу не матиме наслідком повернення автобусу за даними бухгалтерського обліку на баланс його власнику.
Докази передачі Відділом освіти Великописарівської районної державної адміністрації (власником автобуса) на баланс другого відповідача спірного автобусу, передачі даних бухгалтерського обліку саме на виконання оскаржуваних рішень матеріали справи не містять, позивачем такі докази не подані.
За цих обставин, суд відмовив у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування рішень Охтирської районної ради «Про безоплатну передачу майна зі спільної власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району у комунальну власність Великописарівської селищної ради» від 07.12.2023, Великописарівської селищної ради «Про затвердження актів приймання-передачі матеріальних цінностей» №23/628 від 22.12.2023 в частині спірного автобусу, оскільки позивачем не доведено порушення інтересу, за захистом якого позивач звернувся з позовом до суду, оскаржуваними рішеннями.
Суд вважав, що розмір витрат другого відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг. Судом також враховано, що позивач не скористався правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Тростянецька міська рада звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що визнання незаконними й скасування рішень відповідачів щодо розпорядження автобусом державної власності марки АС-Р 4234 «Мрія», реєстраційний номер НОМЕР_1 , необхідне для реалізації Тростянецькою міською радою законного порядку передачі майна з державної до комунальної власності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2025 апеляційну скаргу Тростянецької міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тростянецької міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 09.09.2025 о 13 год. 15 хв.
19.08.2025 відповідачем 1 сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, за яким відповідач заперечує проти її задоволення та зазначає, що відсутність у рішенні посилання на конкретне майно означає, що позивач не може довести індивідуальну шкоду або порушення своїх прав. Навіть у випадку скасування рішення Охтирської районної ради, вимога позивача не буде задоволена. Це прямо суперечить практиці Верховного суду України, відповідно до якої суд не може задовольнити позов, який не спрямований на реальний захист порушеного права.
05.09.2025 відповідачем 2 сформовані та подані через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі, в яких викладені заперечення на апеляційну скаргу позивача та зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, Північним апеляційним господарським судом ухвалою від 05.08.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №920/311/25 учасникам справи надано строк для подання пояснень до 25.08.2025, а тому, враховуючи пропуск відповідачем 2 строку для подання пояснень щодо доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, додаткові пояснення в цій частині підлягають залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, тоді як заява щодо розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи подана відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, до судових дебатів.
У судовому засіданні 09.09.2025 оголошено перерву до 06.10.2025 до 11 год. 30 хв.
Представник позивача у судовому засіданні 06.10.2025 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 06.10.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 залишити без змін.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні 06.10.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 залишити без змін.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву відповідача 1 на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №723-р, відповідно до абзацу першого пункту 71 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Сумської області, згідно з якими до складу Тростянецької територіальної громади входить, в тому числі, Солдатська громада (Великописарівський район); назва району згідно з розпорядженням - Тростянецький.
Відповідно до постанови Верховної ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807-IX утворено Охтирський район (з адміністративним центром у місті Охтирка) у складі територій Боромлянської сільської, Великописарівської селищної, Грунської сільської, Кириківської селищної, Комишанської сільської, Охтирської міської, Тростянецької міської, Чернеччинської сільської, Чупахівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України; ліквідовано у Сумській області: Білопільський, Буринський, Великописарівський, Глухівський, Конотопський, Краснопільський, Кролевецький, Лебединський, Липоводолинський, Недригайлівський, Охтирський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Сумський, Тростянецький, Шосткинський, Ямпільський райони.
Рішенням Тростянецької міської ради від 18.11.2020 №45 розпочато процедуру реорганізації Солдатської сільської ради шляхом приєднання до Тростянецької міської ради. Згідно з пунктом 2 рішення, Тростянецька міська рада є правонаступником всього майна, прав і обов'язків Солдатської сільської ради.
28.12.2020 Охтирською районною радою, у зв'язку з входженням територій Солдатської сільської ради до складу Тростянецької міської територіальної громади, було прийнято рішення «Про безоплатну передачу бюджетної установи до Тростянецької міської ради», відповідно до якого у комунальну власність Тростянецької міської ради було безоплатно передано заклад - загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад імені М. Гендіної та закріплене за нею майно.
Позивач вказує, що автобус у комунальну власність Тростянецької міської ради за цим рішенням не передавався, оскільки є державною власністю.
07.12.2023 Охтирська районна рада, на виконання постанови Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 920/1017/21, прийняла рішення «Про безоплатну передачу майна зі спільної власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району у комунальну власність Великописарівської селищної ради» згідно з яким вирішила передати безоплатно зі спільної власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району у комунальну власність Великописарівської селищної ради майно згідно акту інвентаризації від 28.08.2023.
До акту інвентаризації від 28.08.2023 включений спірний автобус.
Рішенням Великописарівської селищної ради №23/628 від 22.12.2023 "Про затвердження актів приймання-передачі матеріальних цінностей", на виконання рішення Охтирської районної ради від 07.12.2023, затверджений акт № 1 приймання-передачі від 18.12.2023 щодо безоплатної передачі зі спільної власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району у комунальну власність Великописарівської селищної ради майна, наведеного в акті інвентаризації від 28.08.2023.
Спірний автобус в акті відображений у бухгалтерському обліку КУ «Централізована бухгалтерія відділу освіти, молоді та спорту» Великописарівської селищної ради.
Позивач просить визнати незаконними та скасувати оскаржувані рішення, зазначає, що Охтирська районна рада у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є представницьким органом місцевого самоврядування Охтирського району й уповноважена вирішувати питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Охтирського району, а не державної власності.
Оскільки автобус АС-Р 4234 «Мрія» є державною власністю, це майно не належить до спільної власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району, Охтирська районна рада не мала повноважень вирішувати питання щодо його передачі, а Великописарівська селищна рада щодо його прийняття.
Тростянецькою міською радою направлено звернення до Кабінету Міністрів України щодо питання безоплатної передачі автобусу з державної власності в комунальну власність Тростянецької міської територіальної громади.
Наразі вирішується питання підготовки для подання до Міністерства економіки України узгоджених пропозицій заінтересованих сторін, а також документів, визначених Законом, які передбачають в тому числі надання характеристики майна і виписки про вартість майна за даними бухгалтерського обліку, затвердженої органом уповноваженим управляти державним майном із сфери управління якого пропонується передати об'єкт.
Тростянецька міська рада отримала погодження від Охтирської РДА та ліквідаційної комісії відділу освіти Великописарівської РДА на передачу автобусу до комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади в особі Тростянецької міської ради. Однак для розгляду питання передачі автобусу з державною власності до комунальної власності Тростянецької міської територіальної громади до КМУ потрібно надати також згоду балансоутримувача та дані бухгалтерського обліку відділу освіти Великописарівської РДА.
У зв'язку з прийняттям неправомірних рішень автобус документально перебуває на балансі Великописарівської селищної ради, що суперечить правовій природі права державної власності та чинному законодавству, а також не відповідає дійсному стану речей, бо фізично, як вже зазначалось вище, автобус не вибував із закладу освіти з моменту його придбання і розподілу. Визнання незаконними й скасування рішень необхідне для реалізації Тростянецькою міською радою законного порядку передачі майна з державної до комунальної власності.
Власником автобуса АС-Р 4234 «Мрія» реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі- автобус) є Відділ освіти Великописарівської районної державної адміністрації, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (дата реєстрації 11.05.2017) (т.1, а.с. 38).
Відповідно до наказу Відділу освіти Великописарівської районної державної адміністрації від 04.05.2017 автобус переданий Солдатському ЗОШ І-ІІІ сутпенів - ДНЗ Великописарівської районної ради Сумської області та закріплений за закладом освіти.
З 2017 року по теперішній час вказаний автобус забезпечує підвіз учнів до вищевказаного учбового закладу з прилеглих сіл Ницаха та Крамчанка виключно Тростянецької міської територіальної громади.
28.12.2020 Охтирською районною радою, у зв'язку з входженням територій Солдатської сільської ради до складу Тростянецької міської територіальної громади, було прийнято рішення «Про безоплатну передачу бюджетної установи до Тростянецької міської ради», відповідно до якого у комунальну власність Тростянецької міської ради було безоплатно передано сам заклад - загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад імені М. Гендіної та закріплене за нею майно.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.
Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Статтями 316, 317 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).
Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше).
У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/15424/19.
Згідно з частинами 1-3 статті 319 вказаного Кодексу передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачене право комунальної власності та закріплено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 2, 8 вказаної норми).
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України від 03.03.1998 № 147/98-ВР «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:
Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону;
органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.
Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, норми вказаної статті регулюють питання передачі з державної у комунальну чи спільну власність територіальних громад державного майна за наявності попереднього рішення власника такого майна - держави.
З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції встановив, що будь-які докази того, що на дату прийняття Охтирською районною радою оскаржуваного рішення спірний автобус перебував у спільній власності територіальних громад міст, сіл, селищ Охтирського району матеріали справи не містять. За відсутності таких доказів, у Охтирської районної ради були відсутні повноваження щодо розпорядження автобусом державної власності.
Рішенням Великописарівської селищної ради №24 від 04.01.2021 затверджено та прийнято передавальний акт №11 майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Великописарівського району від 30.12.2020 по відділу освіти (транспортні засоби).
На виконання рішення №24 між Великописарівською селищною радою та представником відділу освіти Великописарівської районної державної адміністрації підписано акт №8 приймання-передачі автобусу.
Рішення №24 від 04.01.2021 прийняте відповідно до рішення Великописарівської районної ради Сумської області від 18.11.2020 «Про безоплатну передачу майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ Великописарівського району Сумської області у комунальну власність Великописарівської селищної ради».
Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.06.2022 у справі №920/1017/21 за позовом Кириківської селищної ради до 1) Охтирської районної ради, 2) Великописарівської районної ради, 3) Великописарівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення, рішення Великописарівської районної ради Сумської області від 18.11.2020 «Про безоплатну передачу майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ Великописарівського району Сумської області у комунальну власність Великописарівської селищної ради» визнане незаконним та скасоване. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.06.2022 у справі №920/1017/21 залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 та постановою Верховного Суду від 17.05.2023.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що визнане незаконним та скасоване рішення Великописарівської районної ради не створює жодних правових наслідків, в тому числі щодо передачі відповідачу 2 у комунальну власність спірного автобусу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний автобус перебуває у державній власності, власником автобуса АС-Р 4234 «Мрія» реєстраційний номер НОМЕР_1 , є Відділ освіти Великописарівської районної державної адміністрації, у встановленому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» порядку спірний автобус у комунальну власність не передавався.
Позивач в обґрунтування позову вказує, що у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень автобус документально перебуває на балансі Великописарівської селищної ради і саме це порушує інтереси позивача.
Суд першої інстанції правильно встановив, що автобус обліковувався за даними бухгалтерського обліку другого відповідача до прийняття відповідних рішень (це підтверджується інвентаризаційним описом від 28.08.2023), і визнання протиправними та скасування рішень в частині щодо передачі та прийняття у комунальну власність автобусу не матиме наслідком повернення автобусу за даними бухгалтерського обліку на баланс його власнику.
Також судом першої інстанції правильно встановлено, що Відділом освіти Великописарівської районної державної адміністрації на баланс другого відповідача спірного автобусу, передачі даних бухгалтерського обліку саме на виконання оскаржуваних рішень матеріали справи не містять, позивачем такі докази не подані.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За змістом частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Скаржник стверджує, що оскаржувані рішення перешкоджають йому у передачі автобуса з державної у комунальну власність.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення позивача до Кабінету Міністрів України щодо передачі автобуса є окремим процесом і не залежить від оскаржуваних рішень. При цьому доводи апеляційної скарги та позову не містять обгрунтувань, як оскаржувані рішення перешкоджають процедурі передачі автобуса через Кабінет Міністрів України.
На переконання суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено його порушеного права у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень, зокрема щодо того, що спірний автобус документально перебуває на балансі Великописарівської селищної ради.
Як вже встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не є власником автобуса АС-Р 4234 «Мрія» реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У пунктах 64- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 зазначено, що суб'єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов'язана сторона. Суб'єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов'язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.
Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв'язку з поняттям суб'єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об'єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб'єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов'язкам, тобто виступає як "суб'єктивне право, що може виникнути у майбутньому".
Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначив, що і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 450/2875/19, від 18 червня 2024 року у справі № 758/113/23.
При вирішенні спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові потрібно відмовити. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі №509/5080/18).
Суд зазначає, що бажання позивача безоплатно отримати автобус АС-Р 4234 «Мрія» реєстраційний номер НОМЕР_1 з державної власності в комунальну власність Тростянецькій міській територіальній громаді не доводить того, що оскаржувані рішення порушують права та інтереси позивача та скасування оскаржуваних рішень призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки позивач не є власником автобуса АС-Р 4234 «Мрія» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває у державній власності, відносно чого не заперечує позивач.
Разом з тим, враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у суді першої інстанції відповідачем 2 надано наступні документи: договір №45 про надання правничої допомоги від 07.04.2025; ордер на надання правової допомоги Серія ВМ №1065296 від 18.04.2025; акт надання послуг сторонніх фахівців (послуги адвокатів) №10 від 07.04.2025 та платіжну інструкцію від 08.04.2025 №07/04/2025 про оплату послуг у сумі 15 000, 00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).
За приписами частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між 07.04.2025 між адвокатським об'єднанням «Веріта Груп» (адвокатське об'єднання) та Великописарівською селищною радою (замовник) було укладено договір про надання правничої допомоги №45 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1.1 якого предметом даного договору є послуги, що надаються по господарській справі №920/311/25 про визнання протиправним та скасування рішень.
Відповідно до п. 5.2 Договору всього гонорар Адвокатського об'єднання складає 15 000, 00 грн.
Згідно акту надання послуг №10 від 07.04.2025 про виконання Договору, виконавцем надано послуги за договором №45 від 07.04.2025 вартістю 15 000, 00 грн.
Великописарівська селищна рада сплатила адвокатському об'єднанню «Веріта Груп» 15 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №07/04/2025 від 08.04.2025.
Суд першої інстанції на підставі наданих документів щодо витрат на професійну правничу допомогу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру в задоволеному судом розмірі.
З матеріалів справи вбачається, що докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн позивачем були отримані 28.04.2025 через систему «Електронний суд», однак, до 08.07.2025 (дата прийняття оскаржуваного рішення) позивач не заперечив проти заявленої до стягнення з нього суми витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини даної справи, її незначну складність, предмет та підстави позовних вимог, встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання правової допомоги відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом не наведено жодних доводів та міркувань в своїй апеляційній скарзі в частині задоволення вимоги відповідача 2 про стягнення витрат на професійну правову допомогу.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення і в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Тростянецької міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 08.07.2025 у справі №920/311/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №920/311/25 повернути до Господарського суду Сумської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 09.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська