вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" жовтня 2025 р. Справа№ 910/215/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025
у справі № 910/215/25 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 1 989 355,71 грн
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» (далі - ТОВ «Енерджі Сан», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі -ДП «Гарантований покупець», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 989 355,71, яка складається з 933 117,41 грн основного боргу, 96 737,96 грн пені, 65 318,22 грн штрафу, 783 818,62 грн інфляційних втрат та 110 363,50 грн трьох відсотків річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу електричної енергії № 478/01 від 02.08.2019 в частині оплати поставленої позивачем у серпні 2019 року електроенергії за «зеленим» тарифом відповідно до акту коригування від 19.09.2023, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/215/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 1 989 355,71 грн задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Гарантований Покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» заборгованість у сумі 933 117,41 грн, пеню в сумі 51 856,32 грн, штраф у сумі 65 318,22 грн, 3% річних у сумі 110 363,50 грн, інфляційні втрати в сумі 620 523,08 грн та судовий збір у сумі 26 717,68 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у серпні 2019 року поставив відповідачеві електричну енергію за «зеленим» тарифом на загальну суму 933 117,41 грн, однак станом на дату подання позову відповідачем зазначена електроенергія не оплачена, що належним чином доведено, документально підтверджено та відповідачем не спростовано.
З огляду на доведений факт порушення грошового зобов'язання суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 51 856,32 грн, враховуючи шестимісячний строк її нарахування, від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, штраф у розмірі 65 318,22 грн, 3% річних - в межах заявленого до стягнення розміру 110 363,50 грн та інфляційні втрати у перерахованому судом розмірі 620 523,08 грн.
Водночас, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи положення статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України.
Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки пунктами 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, він був продовжений на строк дії карантину та на період воєнного стану.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/215/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 860,63 грн. У решті вимог - відмовлено.
Частково задовольняючи заяву позивача про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи ціну позову, категорію справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру вказаних витрат із 100 000,00 грн до 30 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням, ухваленим Господарським судом міста Києва у даній справі 05.06.2025, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято судом із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
ДП «Гарантований покупець» посилається на те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не досліджено акт коригування від 31.12.2019 до акту купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2019 року від 31.08.2019, відповідно до якого обсяг поставленої електричної енергії зменшено на 164 934 кВт*год, загальною вартістю 933 117,41 грн, а також лист ТОВ «Енерджі Сан» від 08.05.2020 №08/05, яким позивач просив відповідача переплату у розмірі 933 117,41 грн зарахувати як авансовий платіж за квітень 2020 року.
Втім, 19.09.2023 сторонами був підписаний другий акт коригування до акту купівлі- продажу електричної енергії за серпень 2019 року, яким обсяг поставленої електричної енергії збільшився на 164 934 кВт*год, загальною вартістю 933 117,41 грн.
Відтак, висновок суду першої інстанції про поставку позивачем електричної енергії у серпні 2019 року на суму 933 117,41 грн не відповідає обставинам справи.
При здійсненні розрахунку щодо оплати 100% вартості відпущеної продавцями за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду гарантованим покупцем враховується: сума сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом авансових платежів та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від НЕК «Укренерго», відповідно до договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Отже, обов'язок гарантованого покупця щодо оплати 100% вартості купленої у продавців за «зеленим» тарифом електричної енергії обумовлений 100% оплатою НЕК «Укренерго» послуг перед гарантованим покупцем.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо стягнення штрафу та пені не застосував постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», якою на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Судом при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано правову позицію щодо застосування положень постанови №332 від 25.02.2022 НКРЕКП, зі змінами внесеними постановами НКРЕП від 27.02.2022 та від 26.04.2022 №413, викладену об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.
Апелянт зазначає про настання для нього обставин непереборної сили - військової агресії Російської Федерації проти України, як підстави для звільнення від сплати інфляційних втрат та 3% річних.
На переконання скаржника, позивач неправильно здійснив розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій, оскільки відповідачеві лише після підписання 19.09.2023 акта коригування в сторону збільшення основного зобов'язання, стало відомо про таку заборгованість, а тому нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних до 19.09.2023 є необґрунтованим та безпідставним.
Крім того, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат поза межами встановленого законом строку позовної давності, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №922/4099/17 та №911/3025/21.
Окремо скаржник звернув увагу, що суд не скористався своїми дискреційними повноваженнями та безпідставно не врахував в якості виняткових обставин ступінь добровільного виконання основного зобов'язання, наявність особливостей правового регулювання порядку виконання гарантованим покупцем зобов'язань з купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, щодо зменшення нарахувань на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, з огляду на відповідну позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №902/417/18 та у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №922/444/24.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/215/25 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
21.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшли дві ідентичні за змістом заяви про усунення недоліків апеляційної скарги.
11.08.2025 Державне підприємство «Гарантований покупець», не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2025, звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення в частині стягнення 26 860,63 грн та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не дотримано ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК України та подано докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які існували до прийняття рішення суду, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення, без обґрунтування поважності причин неподання таких доказів до закінчення судових дебатів, що є підставою для відмови у стягнення таких витрат.
Відповідач також зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений судом першої інстанції у сумі 26 860,63 грн є неспівмірним з обсягом наданої позивачеві правової допомоги, часу, витраченого на виконання відповідних робіт (надання послуг), адже вказані витрати, стягнуті з ДП «Гарантований покупець» у аналогічних справах складають 10 000,00 грн (справа №910/1229/24), 15 000,00 грн (справи №910/15366/23, №910/16120/23), 20 000,00 грн (справи № 910/10430/23, 910/17434/23, 908/1320/23, 910/18815/23, 910/9725/23), 8 000,00 грн (справа №910/3785/24).
Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 11.08.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/215/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11.09.2025; Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 01.09.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/215/25.
Одночасно, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі № 910/215/25. Спільний розгляд апеляційних скарг Державного підприємства «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/215/25 призначено на 11.09.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 01.09.2025.
01.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025, відповідно до якого останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити - без змін.
Заперечуючи проти апеляційної скарги позивач зазначив, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем та прийняття відповідачем електроенергії (основна сума боргу) у розмірі 933 117,41 грн.
Позивач наголошує на тому, що виходячи з положень договору та вимог чинного законодавства, остаточний розрахунок за отриману у серпні 2019 року електричну енергію відповідач мав здійснити у строк до 26.09.2019 включно, втім відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за договором, своєчасну та повну оплату відпущеної йому електричної енергії не здійснив, у зв'язку з чим за серпень 2019 року в нього виникла заборгованість у сумі 933 117,41 грн.
Враховуючи специфіку та спрямованість постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022, ТОВ «Енерджі Сан» зазначає, що дана постанова застосовується до правовідносин, які виникли саме у період воєнного стану та 30 днів після його припинення або скасування, а тому відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин, які виникли у серпні 2019 року.
Позивач наголосив на безпідставності апеляційних доводів стосовно того, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають зменшенню у силу Закону.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про продовження загального та спеціального строку позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, що свідчить про необґрунтованість доводів апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат.
Також від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, подану на додаткове рішення, відповідно до якої останній просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 без змін.
Заперечуючи проти апеляційної скарги на додаткове рішення, позивач зазначає, що твердження апелянта про призначення судами до стягнення з ДП «Гарантований покупець» меншого розміру витрат на професійну правничу допомогу в інших справах, є безпідставними та не можуть враховуватися апеляційним судом, оскільки зазначене суперечить ст. ч. 8 статті 129 ГПК України, відповідно до якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 в судовому засіданні по розгляду апеляційних скарг відповідача оголошено перерву на 02.10.2025.
25.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
В судовому засіданні 02.10.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити, оскаржуване рішення від 05.06.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також представник відповідача просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг відповідача та залишити оскаржувані судові рішення без змін.
У судовому засіданні 02.10.2025, колегія суддів, в порядку ч. 1 ст. 219 ГПК України оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
На підставі ч. 2 ст. 219 ГПК України, колегією суддів відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 09.10.2025.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг відповідача.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.08.2019 між ДП «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та ТОВ «Енерджі Сан» (виробник за «зеленим» тарифом) був укладений договір № 478/01 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі до Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок).
Пунктом 2.1 договору визначено, що сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», вказаним Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
Згідно з п. 2.3 договору виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), у національній валюті України (п. 2.4 договору).
Відповідно до п. 2.5 договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим'' тарифом.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку (п. 3.1 договору).
За умовами пунктів 3.2, 3.3 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
Згідно з п. 4.1 договору виробник за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.
Пунктом 4.5 договору визначено, що гарантований покупець зобов'язаний: купувати у виробника за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію; нараховувати розмір відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії виробнику за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.
Згідно з п. 7.4 договору якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, i регулятор вже встановив «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01 січня 2030 року).
У подальшому сторони уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до договору: № 1916/01 від 28.12.2019, № 420/01/20 від 12.03.2020, № 594/01/21 від 16.02.2021№ 1650/07/23 від 30.05.2023, № 967/07/24 від 26.01.2024.
Судом встановлено, що за період серпень 2019 року, на умовах договору позивачем було вироблено та відпущено відповідачеві електричну енергію у обсязі 1 790 208,00 кВт*год на суму 10 128 137,57 грн з ПДВ.
Разом з тим, 31.12.2019 сторонами підписано акт коригування до акту купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2019 року, відповідно до якого обсяги поставленої електричної енергії зменшено на 164 934,00 кВт*год на суму 933 117,41 грн.
ТОВ «Енерджі сан» 08.05.2020 листом №08/05 просило ДП «Гарантований покупець» зарахувати переплату згідно з актом коригування від 31.12.2019 до акту купівлі-продажу електричної енергії від 31.08.2019 на суму 933 117,41 грн як авансовий платіж за квітень 2020 року.
19.09.2023 між сторонами було підписано акт коригування до акту купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2019 року (з урахуванням акта коригування від 31.12.2019) відповідно до якого обсяги поставленої електричної енергії збільшилися на 164 934,00 кВт*год на суму 933 117,41 грн.
01.03.2024 позивач звернувся до відповідача з листом №01/03/24, у якому повідомив про наявність у останнього заборгованості за договором №478/01 від 02.08.2019, зокрема за 2019 рік у розмірі 933 117,41 грн, та просив у найкоротший строк надати інформацію щодо погашення вказаної заборгованості.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач неналежним чином виконував зобов'язання з оплати електричної енергії, поставленої за договором у серпні 2019 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 933 117,41грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи як окремо так і в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з підставністю доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини щодо стягнення боргу за куплену електричну енергію та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань, регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) чинного на час виникнення правовідносин та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини, які склались між сторонами в ході виконання договору №6836/02 від 21.03.2011 (з урахуванням внесених змін), за правовою природою є договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм §5 глави 54 ЦК України, §3 глави 30 ГК України та Закону України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до ч. 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з частиною 2 статті 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною 1 статті 275 ГК України, чинного на момент дії правовідносин сторін та ухвалення судом першої інстанції рішення, визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У пункті 18 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом.
Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
У ч. 3 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» зазначено, що відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування); 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов'язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До таких спеціальних обов'язків належить у т.ч.: забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються на гарантованого покупця, постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі на строк застосування «зеленого» тарифу, строк дії підтримки виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку.
Як зазначено у ч. 2 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.
Частинами 5, 6 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, правила функціонування балансуючої групи гарантованого покупця визначаються порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як уже зазначалося, порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом регулюються Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок №641).
Згідно з пунктом 10.1 Порядку № 641 (в редакції чинній на час виникнення правовідносин між сторонами) до 15 числа (включно) розрахункового місяця відповідач здійснює оплату платежу позивачу із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку, підписаної кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Згідно з пунктом 10.2 Порядку № 641, з урахуванням умов глави 8 цього Порядку гарантований покупець протягом 3 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата виробнику за «зеленим» тарифом за розрахунковий місяць, та направляє виробнику за «зеленим» тарифом два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.
Відповідно до пункту 10.3 Порядку № 641 після отримання від гарантованого покупця двох примірників акта купівлі-продажу, підписаних зі сторони гарантованого покупця, виробник за «зеленим» тарифом повертає протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, гарантованому покупцю один примірник акта купівлі-продажу, підписаний зі своєї сторони.
Пунктом 10.4 Порядку № 641 встановлено, що після отримання від виробника за «зеленим» тарифом акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів після затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з виробником за «зеленим» тарифом із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати виробником за «зеленим» тарифом гарантованому покупцю спожитої електричної енергії виробник за «зеленим» тарифом здійснює таку оплату протягом двох робочих днів після отримання від гарантованого покупця акта купівлі-продажу.
Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у продавця за «зеленим» тарифом у три етапи (два авансових та один за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом двох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, в рамках виконання договору, мав місце продаж позивачем електричної енергії відповідачу у серпні 2019 року, який супроводжувався підписанням акту купівлі-продажу електроенергії від 31.08.2019.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2019 від 24.09.2019 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець», у серпні 2019 року.
Таким чином, виходячи з положень договору та вимог чинного законодавства, остаточний розрахунок за отриману у серпні 2019 року електричну енергію відповідач мав здійснити у строк до 26.09.2019 включно.
Як вже вище зазначалося і встановлено судом, позивачем у серпні 2019 року було вироблено та відпущено відповідачу електричну енергію на суму 10 128 137,57 грн, що підтверджується актом купівлі-продажу електричної енергії від 31.08.2019.
Разом з тим, відповідно до акта коригування від 31.12.2019 до акту купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2019 року, обсяг поставленої електричної енергії зменшено на суму 933 117,41 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач листом №08/05 від 08.05.2020 просив відповідача зарахувати переплату згідно з актом коригування від 31.12.2019 до акта купівлі-продажу електричної енергії від 31.08.2019 на суму 933 117,41 грн як авансовий платіж за квітень 2020 року.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що станом на 08.05.2020 у відповідача утворилася переплата на суму 933 117,41 грн за електроенергію отриману у серпні 2019 року, враховуючи підписані сторонами акт купівлі-продажу від 31.08.2019 та акт коригування від 31.12.2019 (яка на прохання позивача була зарахована як авансовий платіж за квітень 2020 року).
На переконання колегії суддів, встановлені обставини свідчать про відсутність у відповідача заборгованості щодо оплати за електроенергію, отриману у серпні 2019 року станом на 08.05.2020.
Разом з тим, сторонами 19.09.2023 підписано акт коригування обсягу відпущеної електричної енергії по розрахунковому періоду серпень 2019 року, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок з доплати вартості відпущеної електричної енергії за серпень 2019 року у загальному розмірі 933 117,41 грн.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як уже було зазначено, договором та Порядком передбачено строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, який визначається з вказівкою на подію, яка має неминуче настати, а саме затвердження вартості послуги Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Однак, договором та Порядком не передбачено строк, протягом якого відповідач має здійснити доплату вартості електроенергії, яка утворилася у зв'язку зі збільшенням обсягу відпущеної електричної енергії за відповідний період, відповідно до акта коригування, підписаного сторонами, після затвердження вартості послуги Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується направлення позивачем 01.03.2024 на адресу відповідача листа №01/03/24, яким повідомлено останнього, зокрема про наявну заборгованість за 2019 рік у розмірі 933 117,41 грн з вимогою надати інформацію про її погашення.
Відтак, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, направлення позивачем 01.03.2024 листа №01/03/24 з вимогою про погашення відповідачем заборгованості у розмірі 933 117,41 грн, а також відсутність в умовах договору строку протягом якого відповідач зобов'язаний погасити заборгованість, утворену відповідно до акта коригування до акта купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2019 року, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач мав виконати зобов'язання щодо сплати заборгованості у розмірі 933 117,41 грн у семиденний строк від дня пред'явлення претензії, тобто до 08.03.2024 включно.
Зазначений висновок суду узгоджується з доводами апеляційної скарги та поясненнями апелянта, наданими у судовому засіданні 11.09.2025 при розгляді справи у суді апеляційної інстанції.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості за придбану у серпні 2019 року електричну електроенергію, яка виникла на підставі акта коригування від 19.09.2023, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 933 117,41 грн.
Доводи апелянта про те, що він не може виконувати свої зобов'язання перед позивачем, оскільки на даний момент Гарантований покупець недоотримує коштів від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
За приписами статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів відзначає, що правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, не зважаючи на їхню пов'язаність, є самостійними зобов'язаннями, із самостійними предметами та суб'єктами.
Ні договір, ні Порядок №641 не містять умов та правил, які визначали б стан виконання Гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Крім того, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства, не передбачено можливості зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.
Колегія суддів також звертає увагу, що положення чинного законодавства (стаття 617 Цивільного кодексу України, стаття 218 ГК України, чинного на час виникнення правовідносин між сторонами) визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не надають боржнику право, у випадку наявності відповідних підстав, відстрочити виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а відтак при визначенні строку оплати необхідно виходити з погоджених сторонами у договорі умов та з огляду на положення Порядку.
Окрім основної заборгованості позивач просив стягнути з відповідача пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання за спірним договором.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором №478/01 від 02.08.2019 щодо оплати за поставлену позивачем електричну енергію у серпні 2019 року на загальну суму 933117,41 грн.
Крім того, колегією суддів також встановлено, що відповідач мав виконати зобов'язання щодо оплати за поставлену електричну енергію у серпні 2019 року відповідно до акту коригування від 19.09.2023 у строк до 08.03.2024 включно, а тому зобов'язання вважається простроченим з 09.03.2024.
Щодо вимог про стягнення пені в сумі 96 737,96 грн за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 та штрафу у розмірі 65 318,22 грн, колегія суддів зазначає наступне.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України) та застосування штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання урегульовано законами, зокрема, Цивільним кодексом України (ч. 1,3 ст. 549) та Господарським кодексом України, дійсним на час виникнення спірних правовідносин (ст. ст. 230, 231).
Відповідно до статті 1 Закону України від 22.09.2016 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП (Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.
Система нормативно-правових актів України за їх юридичною силою (від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили) включає:
а) Конституцію України;
б) закони, кодекси України;
в) підзаконні нормативно-правові акти: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств, акти інших державних органів, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти органів місцевого самоврядування, які містять норми права тощо.
25.02.2022 НКРЕКП прийнято Постанову №332, згідно з преамбулою якої відповідно до Законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду з метою забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022, НКРЕКП постановила:
- на період дії особливого періоду Оператору системи передачі (який виконує функцію Адміністратора розрахунків) не застосовувати до виробників електричної енергії, які надають послуги на балансуючому ринку електричної енергії, заходи, передбачені пунктом 1.7.5 глави 1.7 розділу І Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №307. Виробники електричної енергії, які надають послуги на балансуючому ринку електричної енергії, набувають статусу «Дефолтний» при тривалості статусу «Переддефолтний» більше семи робочих днів (пункт 1);
- оператору системи передачі (у ролі Адміністратора розрахунків) та Оператору ринку забезпечити щоденне спостереження за ринком електричної енергії з метою виявлення ознак маніпулювання (у тому числі у частині виникнення значних обсягів негативних небалансів), про результати такого спостереження щоденно інформувати Міністерство енергетики України та НКРЕКП.
Постановою НКРЕКП від 27.02.2022 №333 постанову №332 доповнено пунктами 3-5, зокрема пунктом 5 рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
У подальшому до постанови НКРЕКП №332 вносились зміни та доповнення, зокрема, постановою від 26.04.2022 №413 пункти 1-12 змінено пунктом 1, зміст якого змінено та доповнено підпунктом 16, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
У наведеному контексті Постанова НКРЕКП №332 (підзаконний акт) має меншу юридичну силу перед законами - ЦК України та ГК України, адже не знаходиться на одному ієрархічному рівні, відповідно не може бути спеціальним законом, який згідно з наведеним має перевагу над загальним законом (ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України, та ГК України), який передбачає право сторін на застосування в договорі заходів відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 правову позицію такого змісту:
- Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в преамбулі постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила підстави та мету її прийняття, якою (метою) є, зокрема, забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022, ураховуючи протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та яка діє відповідно до Законів України «Про ринок електричної енергії», «;Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (пункти 8.13.29, 8.13.30);
- згідно з пунктом 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії»; згідно з підпунктом 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії (пункти 8.13.31, 8.13.32);
- з урахування дії на території України воєнного стану для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії (пункт 8.13.33);
- підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасникам ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» (пункт 8.13.34);
- рішення регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечить нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії; такі рішення регулятора не скасовують встановленої нормами ЦК України та ГК України відповідальності за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії (пункти 8.13.35, 8.13.36);
- норми постанови від 25.02.2022 № 332 (у редакціях від 27.02.2022 № 333 та від 26.04.2022) прийняті регулятором в межах своїх повноважень (пункт 8.13.37);
- отже, регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення (пункт 8.13.43).
З огляду на наведені висновки Верховного Суду та враховуючи, що за висновком суду апеляційної інстанції прострочення зобов'язання розпочалося з 09.03.2024, тобто під час дії воєнного стану, на спірні правовідносини у справі №910/215/25 поширюються приписи Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, у яких передбачено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», колегія суддів вважає, що вимоги позивача до Державного підприємства «Гарантований покупець» щодо стягнення штрафних санкцій у цьому випадку є передчасними.
Отже, посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Позивач також просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 783 818,62 грн та 3% річних у сумі 110 363,50 грн за період з 01.01.2020 по 26.11.2024 (враховуючи пояснення представника позивача щодо допущеної описки у позовній заяві у періоді нарахування 3% річних, а саме правильною датою початку періоду є « 01.01.2020» замість « 01.01.2024»), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 вказала на те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
Встановлення компетентним органом механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Крім того у постанові від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до ст. 625 ЦК України, не погодився з визначенням судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня по жовтень 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99%, а за період із травня по жовтень 2020 року при заокругленні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.
Аналогічний висновок щодо правильності визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, викладено у постановах Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/4170/23, від 17.012024 у справі № 910/18308/21.
Враховуючи правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, колегія суддів із урахуванням правильного початку нарахування інфляційних втрат 09.03.2024, здійснила перерахунок вказаних сум та дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу в сумі 99 351,14 грн, тобто у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем.
Судом апеляційної інстанції також перевірено розрахунок процентів річних з використанням калькулятора Ліга-закон, за період з 09.03.2024 по 26.11.2024 та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 20 115,56 грн.
Що ж стосується зменшення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України не відносяться до штрафних санкцій, а тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, конкретизувала правовий висновок, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 45 цієї постанови), зазначивши таке:
« 110. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
111. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
112. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
113. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
114. До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
115. З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
116. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
117. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
118. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.».
З огляду на наведене та враховуючи, що у цій справі застосування відповідальності за порушення відповідачем (скаржником) грошового зобов'язання відбулося у межах законодавчо встановленого розміру, який є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, доводи скаржника про безпідставну відмову суду першої інстанції у розгляді питання про зменшення зазначених нарахувань колегія суддів відхиляє.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться і до посилань апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №922/444/24, відповідно до якої суд дійшов висновку про зменшення встановленого законом розміру 3% річних до 1,5%, оскільки в даному випадку підлягали застосуванню висновки Великої Палати, які мають перевагу над висновками об'єднаної палати, і колегії суддів.
Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт посилався на форс-мажорні обставини (введення воєнного стану) як підставу для звільнення від сплати інфляційних втрат та 3% річних.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 ЦК України).
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».
Згідно з пунктом 5.3 договору наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства.
Відповідач, посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, вказує на наявність обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які негативним чином вплинули на його господарську діяльність.
У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 зазначено, що:
«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.»
Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
В матеріалах справи відсутній сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс-мажорних обставин саме для відповідача у справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, як підставу для його звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором №478/01 від 02.08.2019.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може передбачатися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Проте, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану, яким було внесені зміни до Цивільного кодексу України, а саме: розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
У даному випадку, основна заборгованість відповідача виникла 19.09.2023 (дата підписання акта коригування), тобто під час дії правового режиму воєнного стану, таким чином, у відповідності до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, позивач не пропустив строк позовної давності, визначеної статтями 257, 258 ЦК України, адже цей строк був продовжений на строк дії карантину та воєнного стану, відтак, підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з його пропуском відсутні.
Враховуючи наведене, а також те, що початком періоду прострочення зобов'язання у даній справі є 09.03.2024, колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивачем не пропущений.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з викладених обставин, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 933 117,41 грн, 3% річних у розмірі 20 115,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 99 351,14 грн, в іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100 000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/215/25 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 26 860,63 грн. У решті вимог відмовлено.
Колегія суддів зазначає, що додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі №240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/631/15, від 23.01.2020 у справі №927/229/19, від 23.12.2021 у справі №925/81/21).
За результатом розгляду апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суму міста Києва від 05.06.2025, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 933 117,41 грн, 3% річних у розмірі 20 115,56 грн та інфляційних втрат у розмірі 99 351,14 грн.
Оскільки у даній справі судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовується по суті спору, то за правилами Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, має бути здійснений судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Розглядаючи заяву позивача про покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача, з урахуванням наданих позивачем доказів, що підтверджують ці витрати, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Так, у позовній заяві зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції становить 100 000,00 грн.
Частина 8 статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у судовому засіданні 05.06.2025, до судових дебатів, представником позивача заявлено, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Колегія суддів враховує, що рішення Господарського суду міста Києва ухвалено 05.06.2025, а заява про прийняття додаткового рішення подана 09.06.2025, відтак докази, які підтверджують розмір судових витрат, понесених у зв'язку з наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції були подані у строк, визначений частиною 8 статті 129 ГПК України.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн позивачем подано копії:
- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Маркової Т.Л. № 4444/10 від 27.01.2011;
- ордеру на надання правничої (правової) допомоги ТОВ «Енерджі Сан» адвокатом Марковою Т.Л. серії АІ № 1786523;
- договору про надання правової допомоги №16/04 від 16.04.2024, укладеного ТОВ «Енерджі Сан» з адвокатом Марковою Т.Л.;
- акту приймання-передачі правової допомоги від 09.06.2025 до вказаного договору, за яким вартість правових послуг (гонорару) складає 100 000,00 грн.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ст. 1 вказаного Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоча і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений у самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» (клієнт) та адвокатом Марковою Тетяною Леонідівною (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 16/04 (далі - договір),
Відповідно до пункту 1.1 договору предметом цього договору є надання правової допомоги клієнту щодо консультування з правових питань, підготовки, подання процесуальних та інших документів та представництво інтересів клієнта у Господарському суду міста Києва у справі за позовом ТОВ «Енерджі Сан» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості за договором №478/01 від 02.08.2019.
Вартість послуг (гонорар) є фіксованою і становить 100 000,00 грн та сплачується у строки узгоджені сторонами додатково (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.5 договору, адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).
Відповідно до Акта приймання-передачі правової допомоги від 09.06.2025, адвокат на виконання положень договору про надання правової допомоги від 16.04.2024 у період з 16.04.2024 по 09.06.2025 надав, а клієнт прийняв наступні види правової допомоги:
- ознайомлення з наданими клієнтом документами, проведений правовий аналіз судової практики та консультація щодо стягнення заборгованості;
- досудове врегулювання спору (допомога у складанні листів/вимог та інших необхідних документів щодо стягнення заборгованості);
- аналіз судової практики та Консультації щодо стягнення заборгованості за таким видом договору;
- складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу позовної заяви про стягнення заборгованості за договором №478/01 від 02.08.2019;
- складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу заяви про усунення недоліків від 23.01.2025;
- складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу відповіді на відзив від 21.02.2025;
- складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу письмових пояснень від 17.03.2025;
- - складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу додаткових пояснень від 03.06.2025;
- участь у 5-ти судових засіданнях (27.02.2025, 18.03.2025, 24.05.2025, 22.05.2025, 05.6.2025);
- підготовка заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Загальна вартість послуг складає 100 000,00 грн.
Положення ст. 60 ГПК України передбачають, що повноваження адвоката як представника підтверджуються як довіреністю, так і ордером.
Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» у справі №910/215/25 здійснювала адвокат Маркова Т.Л., яка діяла на підставі ордеру серії АІ № 1786523.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно вищої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам, поданим стороною із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Заперечуючи проти розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, апелянт зазначив, що вказана заява не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не було дотримано ч. 1 ст. 221 ГПК України, а саме не наведено поважності причин неподання договору про надання правничої допомоги від 16.04.2024 до ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 зазначив, що наведені положення ст. 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями ст. 221 ГПК України дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
Як встановлено судом раніше, позивач до судових дебатів заявив що докази розміру витрат понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення.
Так, позивачем на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу було подано, зокрема, копію договору про надання правової допомоги №16/04 та копію акта приймання-передачі правової допомоги від 09.06.2025.
Отже, колегія суддів констатує, що позивач вчасно, до судових дебатів повідомив про те, що докази вищевказаних витрат будуть подані після ухвалення судового рішення, оскільки остаточний підсумок наданої правової допомоги може бути підведений в результаті отримання позитивного рішення на користь позивача та відповідно, за його результатами і має бути складений акт приймання-передачі наданих послуг, із зазначенням їх об'єму, якості, а також здійснено перевірку наданих послуг, наявність/відсутність претензій один до одного.
Враховуючи вищевикладене, колегія визнає поважними причини неподання договору про надання правничої допомоги від 16.04.2024 до ухвалення судового рішення. При цьому, суд враховує принцип відшкодування стороні, понесених нею витрат на правничу професійну допомогу під час розгляду справи. Цей принцип передбачає, що сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування понесених нею судових витрат.
Відповідач зазначає про невідповідність розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності та розумності наданих послуг, оскільки дана справа, не зважаючи на ціну позову, не є складною, а правовідносини, які склалися між сторонами, не є унікальними, а тому необхідності у вивченні нової судової практики не було.
Відповідач також звертає увагу, що зазначені позивачем в акті приймання-передачі правової допомоги від 09.06.2025 послуги, а саме: досудове врегулювання спору, складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам процесу заяви про усунення недоліків, письмових пояснень, додаткових письмових пояснень та підготовка заяви про стягнення витрат на правову допомогу, не мають безпосереднього відношення до надання правничої допомоги у даній справі, а тому витрати за перелічені послуги не підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.
Разом з тим, Державне підприємство «Гарантований покупець» наголошує на тому, що такі послуги як ознайомлення з документами, наданими клієнтом, проведення правового аналізу судової практики та консультація щодо стягнення заборгованості за таким видом договору охоплюється послугою - складання та подання до Господарського суду міста Києва та учасникам справи позовної заяви, а тому виокремлення вказаних послуг є необґрунтованим.
Проаналізувавши вказані заперечення, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, позивач визначив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 100 000,00 грн та як вбачається з наданих документів, розмір витрат на правничу допомогу погоджено між позивачем та адвокатом у фіксованому розмірі.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/ (провадження № 12-14гс22)).
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Суд апеляційної інстанції зауважує увагу на тому, що позивач хоча і посилається на погодження фіксованої суми винагороди адвоката за надані послуги у суді першої інстанції, втім, на переконання колегії суддів, наданий стороною перелік виконаних робіт представником позивача підлягає оцінці на предмет дотримання критеріїв їх співмірності та обґрунтованості.
Аналізуючи надані адвокатом послуги, колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника про те, що послуги з досудового врегулювання спору не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки не відносяться до витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи.
Також не підлягають стягненню з відповідача витрати за послуги зі складання та подання заяви про усунення недоліків, оскільки подання зазначеної заяви залежало виключно від дій позивача і є наслідком недотримання останнім норм процесуального законодавства при поданні позову.
Поряд з цим, такі послуги як «проведення правового аналізу судової практики та консультація щодо стягнення заборгованості» та «аналіз судової практики та консультація щодо стягнення заборгованості за таким видом договору», на переконання колегії суддів, фактично дублюють одна одну та не утворюють самостійного правового результату, який би міг обґрунтовувати їх окрему оплату.
Безпідставним також є включення до складу правничих послуг робіт з «підготовки заяви про стягнення витрат на правничу допомогу», оскільки вказана дія не передбачає додаткового самостійного правового результату при розгляді спору по суті.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 наголосила, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактичною заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами ДП «Гарантований покупець» про те, що розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи та обсягом робіт, виконаних адвокатом, а тому вимоги заявника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 100 000,00 грн за результатами розгляду даної справи не відповідають критеріям співмірності та розумності.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19).
Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі №906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, а також надані заявником документи в їх сукупності, заперечення відповідача та характер виконаної адвокатом роботи, принципи розумності судових витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як реальність, обґрунтованість та співмірність їхнього розміру, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими понесені позивачем витрати на правничу професійну допомогу у суді першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що під час розгляду справи у апеляційному порядку колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 та ухвалення нового рішення, яким частково задоволено позовні вимоги, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 879,00 грн, який буде пропорційним до розміру задоволених вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частина 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи, викладені Державним підприємством «Гарантований покупець» в апеляційних скаргах, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційні скарги відповідача підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.06.2025 - скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 933 117,41 грн, 3% річних у розмірі 20 115,56 грн та інфляційних втрат у розмірі 99 351,14 грн, а в іншій частині позову необхідно відмовити.
Одночасно додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025, яким частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» про стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню незалежно від наведеної відповідачем у апеляційній скарзі підстави апеляційного оскарження, оскільки Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції по суті спору у цій справі.
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір покладається на Державне підприємство «Гарантований покупець» за подачу позову у розмірі 12 631,01 грн, та на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» за розгляд апеляційної скарги в розмірі 16 855,01 грн.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/215/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі №910/215/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» (03127, м. Київ, просп. Голосіївський, 100/2, ідентифікаційний код 41310560) 933 117 (дев'ятсот тридцять три тисячі сто сімнадцять) грн 41 коп. основного боргу, 20 115 (двадцять тисяч сто п'ятнадцять) грн 56 коп. три проценти річних, 99 351 (дев'яносто дев'ять тисяч триста п'ятдесят одну) грн 14 коп. інфляційних втрат та 12 631 (дванадцять тисяч шістсот тридцять одну) грн 01 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/215/25 задовольнити частково.
6. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» про розподіл судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги задовольнити частково.
7. Судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» покласти на Державне підприємство «Гарантований покупець» в сумі 15 879,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції.
8. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» (03127, м. Київ, просп. Голосіївський, 100/2, ідентифікаційний код 41310560) судові витрати, понесені у зв'язку з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 15 879 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн 00 коп. у суді першої інстанції.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Сан» (03127, м. Київ, просп. Голосіївський, 100/2, ідентифікаційний код 41310560) на користь Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454) 16855 (шістнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 01 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
10. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
11. Матеріали справи №910/215/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська