СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/17163/24
пр. № 1-кп/759/612/25
07 жовтня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.06.2024 за № 62024080200000868, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Андрушівка Житомирської обл., громадянина України, який здобув вищу освіту, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину 2008 року народження, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурори - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_6 ,
ОСОБА_3 , будучи громадянин України вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями ст. 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того, ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради Автономної Республіки Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і м. Севастополя, а також їх входження до складу російської федерації на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім російської федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум, не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, у п. 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», п. 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між російською федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації.
У подальшому, з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад російської федерації.
Водночас, згідно з ст. 87 «Конституції «Республіки Крим»: прокуратура Республіки Крим здійснює нагляд за додержанням Конституції російської федерації та виконанням законів, що діють на території Республіки Крим, виконує інші функції, встановлені федеральними законами; прокурор Республіки Крим призначається на посаду президентом російської федерації за поданням Генерального прокурора російської федерації, погодженим із главою Республіки Крим і Державною Радою Республіки Крим. Прокурор Республіки Крим звільняється з посади президентом російської федерації; прокурори районів, міст і прирівняні до них прокурори призначаються на посаду і звільняються з посади Генеральним прокурором російської федерації.
Окрім того, 20.03.2014 державною думою російської федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів прокуратури, суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ст. 8 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» під час перехідного періоду Генеральна прокуратура російської федерації створює на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя органи прокуратури Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, що мають статус суб'єкту російської федерації. Прокурор Республіки Крим і прокурор міста федерального значення Севастополя назначаються президентом російської федерації за поданням Генерального прокурора російської федерації, погодженому відповідно з Республікою Крим і містом федерального значення Севастополя.
Інші прокурори, які виконують свої повноваження на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя, призначаються у відповідності до законодавства російської федерації.
Працівники органів прокуратури України, які заміщують посади у вказаних органах, що діють на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя на день прийняття у склад російської федерації нових суб'єктів, мають переважне право на прийняття на службу в органи прокуратури російської федерації, що створені на цих територіях, за умови наявності в них громадянства російської федерації, а також за умови здачі ними екзамену на знання законодавства російської федерації і їх відповідності вимогам, що ставляться законодавством російської федерації до працівників органів прокуратури.
До завершення формування органів прокуратури російської федерації на території Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя відповідні повноваження на цих територіях здійснюють органи прокуратури, що діяли на день прийняття в російську федерацію Республіки Крим и створення у складі російської федерації нових суб'єктів.
Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі системи органів прокуратури на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід'ємної території України.
У той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
У подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
Одночасно, згідно до ст. 54 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» 1949 року (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України, окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов'язків з міркувань совісті.
Крім того, згідно зі ст. 64 Конвенції кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, здійснення правосуддя на території України та зокрема на території Автономної Республіки Крим повинно здійснюватися виключно у порядку та на підставі чинного законодавства України.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Також, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння російської федерації були незаконно створені, у тому числі органи прокуратури.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи прокуратури та інші правоохоронні органи російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Незважаючи на наявність легітимного керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим, колишнім старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов'язків прокурора Автономної Республіки Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників прокуратури.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 за № 1789-ХІІ, який діяв до 15.07.2015, повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.
Крім того, ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури.
ОСОБА_3 відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» та Порядку прийняття Присяги працівника прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 21.01.2011 № 5, прийняв Присягу працівника прокуратури, відповідно до змісту якої він, присвячуючи свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі, урочисто присягнув: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповою, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури органів України.
З листопада 1999 року ОСОБА_3 працював на різних посадах в органах прокуратури Автономної Республіки Крим, а з 19.09.2013 наказом № 2311к від 03.09.2013 був призначений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення прокуратури Автономної Республіки Крим.
Наказом Генерального прокурора України від 19.09.2013 № 461к ОСОБА_3 присвоєно класний чин «радник юстиції».
Поряд з цим, рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11.03.2014 № 1729-6/14, тобто всупереч установленому чинним законодавством України порядку, ОСОБА_10 призначено на посаду прокурора Автономної Республіки Крим.
За допомогою не встановлених слідством осіб ОСОБА_10 у березні 2014 року запропонувала ОСОБА_3 продовжити працювати в органах прокуратури Автономної Республіки Крим та виконувати лише розпорядження та накази, надані нею.
У подальшому у березні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливе, невстановленими слідством особами ОСОБА_3 запропоновано перейти до незаконно створеної прокуратури Республіки Крим, яка увійшла до складу прокуратури російської федерації.
Нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, Присягою працівника прокуратури, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, службовою особою, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність призначення ОСОБА_10 на посаду так званого «прокурора Республіки Крим», а також незаконного проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у березні 2014 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних органів прокуратури російської федерації, погодився на незаконну пропозицію про продовження роботи у складі прокуратури АР Крим, а згодом - прокуратури Республіки Крим, без підпорядкування Генеральній прокуратурі України.
Продовжуючи свої умисні злочинні дії, ОСОБА_3 , перебуваючи у АР Крим на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення прокуратури Автономної Республіки Крим, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у березні-серпні 2014 року, більш точну дату не встановлено, погодився на призначення його на посаду старшого помічника прокурора Чорноморського району незаконно створеної прокуратури Чорноморського району, розташованої в смт. Чорноморське, вул. Кірова, 6-а Республіки Крим, та виконував вказівки і розпорядження так званих керівників зазначеної прокуратури.
Продовжуючи свої злочинні дії, перебуваючи на посаді старшого помічника прокурора Чорноморського району незаконно створеної прокуратури Чорноморського району, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи в органах прокуратури, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи у смт. Чорноморське, АР Крим, точне місце не встановлено, 06.12.2016 у телевізійних новинах на телеканалі «Черноморского района Республики Крым» «Об уголовной отвественности за неправомерные действия в отношении представителей власти рассказывает старший помощник прокурора Черноморского района Республики Крым ОСОБА_11 » роз'яснював норми російського законодавства.
Окрім цього, упродовж жовтня 2016 року - жовтня 2023 року ОСОБА_3 , перебуваючи у смт. Чорноморське на посаді старшого помічника прокурора Чорноморського району незаконно створеної прокуратури Чорноморського району Республіки Крим як представник незаконно створеного органу прокуратури, забезпечив участь у розгляді справ у Чорноморському районному суді Республіки Крим з винесення суддями відповідних судових рішень.
Зокрема, у справі № 22-3736/2026 за скаргою на дії працівників мвд россии судом винесено постанову від 27.10.2026, у справі № 1-63/2018 винесено вирок від 19.09.2018, у справі №1-62/2018 винесено вирок від 05.10.2018, у справі № 1-43/2019 винесено постанову від 11.04.2019, у справі № 1-39/2019 винесено постанову від 22.04.2019, у справі №1-75/2019 винесено постанову від 16.08.2019, у справі № 1-67/2019 винесено вирок від 18.09.2019, у справі № 1-35/2020 винесено вирок від 22.04.2020, у справі № 1-67/2021 винесено вирок від 28.06.2021, у справі № 1-88/2021 винесено вирок від 23.07.2021, у справі № 22-3245/2023 винесено вирок від 30.10.2023 року.
Наказом № 13дк від 01.12.2024 Генеральним прокурором України за порушення «Присяги працівника прокуратури» ОСОБА_3 звільнено із займаної посади з позбавленням класного чину «радник юстиції».
Отже, громадянин України ОСОБА_3 умисно та свідомо продовжив здійснювати незаконну державну діяльність у незаконно створених рф на цій окупованій території України органах прокуратури, керувався нормами російського законодавства, тобто виконував функції представника прокуратури країни агресора, чим забезпечив функціонування незаконно створеної системи органів прокуратури, що призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові Крим.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції від 08.04.2014 № 1183-VІІ), а саме: державній зраді, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду на суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 з таких підстав.
Згідно ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Так, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.01.2017 у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування (т. 1 а.п. 139-142).
Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_3 .
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України від 30.09.2015 підозрюваного ОСОБА_3 оголошено у розшук (т. 1 а.п. 143-144).
Обвинувачений ОСОБА_3 в судові засідання не прибув, будучи належним чином повідомленим в спосіб, передбачений вимогами КПК України, шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр»), а також шляхом розміщення відповідної інформації на офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора та Святошинського районного суду міста Києва, повідомленим про розгляд справи. Жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв'язку з чим, на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 15.04.2025 (т. 1 а.п. 152-153) судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з обов'язковою участю захисника. Суд вважає, що стороною обвинувачення, а також судом здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, а ОСОБА_3 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, мав чи мав би отримати оголошено підозру, відповідні виклики до слідчого, прокурора та суду.
Суд, розглянувши справу в межах пред'явленого обвинувачення, вважає, що тимчасова окупація з боку рф частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку рф цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а, відтак, ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, постановою ради федерації федеральних зборів рф «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01.03.2014 № 48-СФ за результатами звернення президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту зс рф, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту рф на використання зс рф на території України.
06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення у складі рф нових суб'єктів, який вже 19.03.2014 рішенням конституційного куду рф визнаний таким, що відповідає конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів держдума рф, а 21.03.2014 - рада федерації федеральних зборів рф, відтак, цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014 року.
21.03.2014 прийнятий закон рф № 6-ФКЗ, яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта рф.
Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів зс рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12.2016 № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Крім того, суд, безпосередньо дослідивши подані стороною обвинувачення докази, також встановив таке.
ОСОБА_3 є громадянином України та на час дій, які ставляться йому у провину, був прокурором відділу прокуратури АР Крим.
Статус ОСОБА_3 , як громадянина України підтверджено копією актового запису про народження № 4 від 17.01.1975, народився на території України, відповідно до якого батьком є ОСОБА_12 , матір - ОСОБА_13 (т. 3 а.п. 93-94); копією актового запису народження № 4737 від 17.12.2008 ОСОБА_14 , відповідно до якого батьком є ОСОБА_3 , громадянин України (т.3 а.п. 89-90); копією актового запису про шлюб № 412 від 18.2005, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 , відповідно до якого ОСОБА_3 є громадянином України (т.3 а.п. 91-92).
Статус ОСОБА_3 як прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим підтверджено дослідженими у судовому засіданні списком апарату прокуратури Автономної Республіки Крим на 31.12.2012 та списком осіб, які працювали у період з січня 2011 року по лютий 2014 року в органах прокуратури Автономної Республіки Крим, відповідно до яких ОСОБА_3 працював з 22.05.2013 до 12.06.2014. Наказом № 2311к від 03.09.2013 ОСОБА_3 був призначений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення прокуратури Автономної Республіки Крим та наказом № 461к від 19.09.2013 йому було присвоєно класного чину «радник юстиції» (т. 2 а.п. 245-249, т. 3 а.п. 1, 2-63).
Згідно з копією наказу Генерального прокурора України ОСОБА_16 № 13дк від 01.12.2014 «Про звільнення» після проведеної перевірки за фактом порушення закону окремими працівниками прокуратури Автономної Республіки Крим встановлено, що у березні-серпні 2014 року працівники прокуратури автотомії, у тому числі ОСОБА_3 , у порушення Конституції та законів України перейшли на службу до окупаційних органів прокуратури Республіки Крим у складі російської федерації, що незаконно діють на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Такий перехід відбувся на підставі неправомірних рішень незаконно призначеного прокурора Республіки Крим ОСОБА_10 . Відтак, за порушення «Присяги працівника прокуратури» прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 звільнено із займаної посади з позбавленням класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.09.2013 № 461к (п. 22 вказаного наказу) (т. 2 а.п. 196-244).
Обставини щодо призначення ОСОБА_3 на посаду «старшого помічника прокурора Чорноморського району», який було утворено окупаційною владою рф на території АР Крим, забезпечення його участі у розгляді справ у Чорноморському районному суді Республіки Крим та Верховному Суді Республіки Крим з винесення суддями відповідних судових рішень, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 14.08.2024 та додатків до нього у виді судових актів розміщених на офіційному сайті російської федерації https://sudact.ru, виявленні вироки та ухвали суду у таких справах: № 10-2/2023, № 22-3736/2026, № 1-88/2021, № 1-63/2018, № 1-35/2020, № 22-589/2020, № 1-67/2019, №1-75/2019, №1-39/2019, № 1-40/2019, № 1-43/2019, № 1-37/2018, №1-62/2018, № 22-3736/2016 (т. 3 а.п. 184-187, 188-192, 193-196, 197-201, 202-206, 207-209, 210-212, 213-216, 217-221, 222-224, 225-227, 228-231, 232-240, 241-251, 252-255, 256-258).
Також як вбачається з акту огляду від 26.07.2024 обвинувачений ОСОБА_3 має Web-сторінки « ОСОБА_11 » у соціальних мережах «Вконтакте» та «Однокласники» останній вхід користувача 10.07.2024 та 24.07.2024 відповідно. Крім того, на Web-сторінці «Черноморская районная общественно-политическая газета «Черноморские озвестия», яка перебуває у відкритому доступі в мережі Інтернет виявлено, що 03.08.2023 представник прокуратури Чорноморського району ОСОБА_11 був присутній під час прийому депутатом державної думи рф Михайлом Шереметом громадян у Чорноморському районі (т. 3 а.п. 67-74).
Враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_3 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак, не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_3 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід з громадянства України.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа згідно зі ст. 99 КПК України, а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими.
Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу вироку.
Більш того, всі вказані дані узгоджуються між собою та відомостями, які суд вважає загальновідомими.
Отже, суд визнає доведеним, що ОСОБА_3 , будучи громадянином України, не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення прокуратури Автономної Республіки Крим з березня 2014 року як «старший помічник прокурора Чорноморського району» незаконно створеної «прокуратури Чорноморського району» забезпечив участь у розгляді справ у Чорноморському районному суді Республіки Крим, надавав роз'яснення норм російського законодавства на телебаченні - телеканалі «Черноморского района Республики Крим» на окупованій території України та прийняв на себе на окупованій території України повноваження прокурора іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію.
Виконання ОСОБА_3 повноважень «старшого помічника прокурора Чорноморського району» свідчить про порушення ним вимог Закону України «Про прокуратуру», присяги прокурора, оскільки умисно та свідомо продовжив здійснювати незаконну державну діяльність у незаконно створених рф на цій окупованій території України органах прокуратури, керувався нормами російського законодавства, тобто виконував функції представника прокуратури країни агресора, чим забезпечив функціонування незаконно створеної системи органів прокуратури, що призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові Крим.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_3 для усвідомлення ним фактів активної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як прокурора в галузі права, який дозволяв йому здійснювати діяльність в органах прокуратури.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_3 з надання допомоги рф у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_17 починаючи з березня 2014 року як прокурор не вчиняв жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, як «старший помічник прокурора Чорноморського району» незаконно створеної «прокуратури Чорноморського району» забезпечив участь у розгляді справ у Чорноморському районному суді Республіки Крим, надавав роз'яснення норм російського законодавства на телебаченні - телеканалі «Черноморского района Республики Крим» на окупованій території України та прийняв на себе на окупованій території України повноваження прокурора іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію.
Враховуючи наведене, суд не бере до уваги твердження захисника про те, що стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів.
Вказані дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014), оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду на суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: надання іноземній державі (російській федерації) та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують її покарання.
Так, відповідно до ст. 66 та 67 КК України обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Також при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином; а також дані про його особу, який раніше не судимий.
За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014) у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 111 КК України, а саме у виді позбавлення волі, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним кримінального правопорушення мав статус носія прокурора, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
Речові докази та судові витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1