ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 34/49913.12.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «ВБР -бестер»
третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне селекційне підприємство «Головний селекційний центр України»
провизнання договору уступки вимоги (цесії) недійсним
СуддяСташків Р.Б.
Представники:
від позивача -Положенцева Т.В. (довіреність б/н від 15.10.2010);
від відповідача -Смиковський Д.П. (довіреність №135 від 01.07.2010);
від третьої особи -не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ферми»(далі -ТОВ «Українські ферми»або позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР -бестер»( далі -ТОВ «ВБР -бестер»або відповідач) про визнання договору уступки вимоги (цесії), укладеного 29.09.2009 між позивачем та відповідачем (далі -Договір уступки права вимоги), недійсним з момент його укладання на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, статей 512-519 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, зміст правочину суперечить вимогам вищевказаних статтей, оскільки за умовами Договору уступки прав вимоги позивачу були відступлене право вимоги виконання грошового зобов'язання Державним селекційним підприємством «Головний селекційний центр України»(далі -Селекційний центр або третя особа) у розмірі 85 000 грн. за договором №122, укладеним 29.12.2008 між відповідачем та третьою особою, якого не існує.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, однак письмового відзиву на позов не надав.
29.11.2010 у судовому засіданні представником відповідача надано суду клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з розглядом справи №1/318 за позовом ТОВ «ВБР -бестер»до ТОВ «Українські ферми»про стягнення заборгованості за Договором про уступку права вимоги, укладеного 29.09.2009 між позивачем та відповідачем, що є предметом розгляду даного спору.
Заслухавши думки сторін з приводу заявленого клопотання, суд відмовив у його задоволенні виходячи з того, що спір, який є предметом справі №1/318, не перешкоджає розгляду даної справи, оскільки не встановлює будь-яких фактів, що могли б вплинути на дійсність чи не дійсність Договору уступки права вимоги.
Ухвалою суду від 15.11.2010 до участі у розгляді справи було залучено Державне селекційне підприємство «Головний селекційний центр України»в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Третя особа у судові засідання свого представника не направила, однак через канцелярію суду надала свої письмові пояснення щодо розглядуваного спору, відповідно до яких підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29 вересня 2009 року між позивачем (Цесіонарій) та відповідачем (Цедент) укладено договір уступки права вимоги (цесії), відповідно до умов якого Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за договором №122 від 29.12.2008 між Цедентом і третьою особою (Боржник). Сторони домовились, що за цим Договором Цесіонарій набуває право вимоги від Боржника належного виконання грошового зобов'язання, а саме повернення грошового боргу у розмірі 85 068 грн.
Згідно з п.4 Договору уступки права вимоги право вимоги засноване на наступних документах: Договорі №122 від 29.12.2008 з додатком; банківській виписці про перерахування грошових коштів на користь третьої особи в розмірі 100 068 грн.; листі №88к від 18.03.2009; банківській виписці про перерахування грошових коштів на користь відповідача в розмірі 15 000 грн. Копії зазначених документів передаються Цедентом Цесіонарію в момент підписання Договору уступки права вимоги і є його невід'ємною частиною.
У додатку №1 до Договору уступки права вимоги сторони визначили, що позивач перераховує відповідачу кошти по мірі стягнення заборгованості з Боржника (п.2 додатку №1). Але незалежно від виконання Боржником грошового зобов'язання, позивач зобов'язується у повному обсязі перерахувати відповідачу компенсації уступленого права вимоги до 30.03.2010.
Позивач звернувся до суд з вимогою визнати Договір уступки права вимоги недійсним, оскільки за умовами даного Договору йому було відступлене право вимоги виконання грошового зобов'язання третьою особою у розмірі 85 000 грн. за договором №122, укладеним 29.12.2008 між відповідачем та третьою особою, якого не існує. Таким чином, зазначений договір укладено з порушенням норм п. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки за договором уступки права вимоги відступленим може бути лише дійсне зобов'язання.
З наданих суду матеріалів вбачається, що 29.12.2008 між третьою особою (Продавець) та відповідачем (Покупець) укладено Договір №122, відповідно до якого Продавець зобов'язався продати у власність Покупці племінну продукцію -племінні корови голштинської породи в кількості 10 голів загальною вагою 6200 кг., вартістю 1 кг. живої ваги -22,60 грн. (у вартість входить вартість ветеринарного та лабораторного дослідження, вартість племінного свідоцтва, вартість живої ваги, відшкодування із Державного бюджету), всього на суму - 140 068 грн., а Покупець зобов'язався оплатити та прийняти їх.
Відповідно до п. 3.4 Договору №122 від 29.12.2008 Покупець здійснює 100% оплату у сумі 100 068 грн.
Після відбору племінної продукції проводиться ветеринарне та лабораторне обстеження поголів'я та карантинування на протязі одного місяця. У зв'язку з цим вага племінного поголів'я збільшиться (п. 3.5.). В разі відмови Покупця від замовленої продукції, кошти витрачені Продавцем на ветеринарні та лабораторні обстеження не повертаються (п. 3.6 Договору №122 від 29.12.2008).
Сторони домовились, що при наявності у Продавця обстеження племінного поголів'я, яке задовольняє вимоги Покупця, відгрузка продукції здійснюється після 100% оплати виставленого Продавцем рахунку. Покупець здійснює перевезення купленої племінної продукції своїм транспортом і за свій рахунок (пункти 3.8 та 3.7 Договору №122 від 29.12.2008).
Згідно з п. 8.1 Договору №122 від 29.12.2008будь-які зміни та доповнення до договору мають силу тільки в тому випадку, коли вони оформлені в письмовому вигляді та підписані обома сторонами. Дострокове розірвання договору може мати місце за згодою сторін, або на підставах передбачених чинним законодавством України, з відшкодуванням понесених збитків (п. 8.2 Договору №122 від 29.12.2008).
На виконання Договору №122 від 29.12.2008 відповідач, як Покупець, перерахував на рахунок третьої особи 100 068 грн., що підтверджується третьою особою.
18.03.2009 відповідачем на адресу третьої особи було направлено лист №88к, відповідно до якого відповідач вимагав дострокового розірвання договору в зв'язку з непоставленням третьою особою станом на 18.03.2009 племінної продукції.
23.04.2009 третьою особою було перераховано на рахунок відповідача 15 000 грн. як часткове повернення коштів за велику рогату худобу згідно з Договором №122 від 29.12.2008. Відповідно до пояснень третьої особи зазначені кошти були перераховане у зв'язку з тим, що в результаті проведеного лабораторного та ветеринарного обстеження відібраної племінної продукції було встановлено невідповідність однієї одиниці племінної продукції ветеринарним нормам, а також у зв'язку з розтеленням трьох племінних теличок, в результаті чого значно зменшилась їх вага.
Укладаючи спірний Договір уступки права вимоги, відповідач вважав, що Договір №122 від 29.12.2008 є розірваним та у нього є право вимоги повернення сплачених згідно зазначеного договору коштів у розмірі 85 068 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що договором не визначено момент виконання третьою особою своїх зобов'язань за Договором №122 від 29.12.2008. Доказів звернення відповідача до третьої особи з вимогою виконання його зобов'язання щодо поставлення племінної продукції відсутні. Отже, строк виконання обов'язків третьої особи не настав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Аналогічні умови розірвання містяться у ст. 651 ЦК України.
Як вбачається з наданих доказів між третьою особою та відповідачем не було досягнуто згоди щодо дострокового розірвання Договору №122 від 29.12.2008, в порядку п. 8.2 даного Договору.
Рішення суду або іншого уповноваженого органу щодо розірвання Договору №122 від 29.12 2008 відсутнє.
Таким чином, з огляду на вищевикладене Договір №122 від 29.12 2008 є чинним, а у відповідача не виникло права вимоги повернення перерахованих грошових коштів третьою особою.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 519 ЦК України передбачає, що Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
З аналізу вказаних норм вбачається, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою лише за умови дійсності свого права вимоги.
Таким чином, оскільки при укладенні Договору уступки права вимоги відповідач не мав права щодо повернення 85 068 грн. за Договором №122 від 29.12.2008, яке є предметом договору, то зміст даного договору суперечить вищевказаним положенням ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Таким чином вимога позивача про визнання недійсним Договору уступки права вимоги, укладеного 29.09.2009 між позивачем та відповідачем, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 25, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір уступки вимоги (цесії), укладений 29.09.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ферми»(03113, м. Київ, проспект Перемоги, 62-Б, ідентифікаційний код 32597786) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВБР -бестер»(03148, м. Київ, вул. Пшенична, 2, к. 403, ідентифікаційний код 32595176).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБР -бестер»(03148, м. Київ, вул. Пшенична, 2, к. 403, ідентифікаційний код 32595176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ферми»(03113, м. Київ, проспект Перемоги, 62-Б, ідентифікаційний код 32597786) 85 (вісімдесят п'ять) гривень державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
СуддяСташків Р.Б.
Повний текст рішення підписано 24.12.2010.