ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 1/38717.12.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна «Вікор»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова - Тех»
Про стягнення 104 569,48 грн.
Суддя Мельник В.І.
Представники:
від позивача Степаненко Т.В., довіреність № б/н від 20.10.2010
від відповідача не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Вікор»(далі -позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова - Тех» про стягнення з останнього 104 569,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 156/Д від 15.09.2008.
Ухвалою суду від 17.11.2010р. порушено провадження у справі № 1/387 та призначено розгляд на 03.12.2010 р.
02.12.2010 позивач подав до канцелярії суду документи по справі.
03.12.2010 позивач подав до канцелярії суду документи по справі
03.12.2010р. представник позивача свої вимоги підтримав у повному обсязі, .
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.
Згідно довідки ЄДРПОУ на відповідача, що надана позивачем у судовому засіданні, місце реєстрації відповідача не змінювалось.
Суд відклав розгляд справи на 17.12.2010, у зв'язку з відсутністю представника відповідача.
17.12.2010 представник позивача підтримав свої вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.
Відповідачі належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення з огляду на наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначені в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом 02.12.2010р., а саме: 02099, м.Київ, вул. Бориспільська 9, корпус 61.
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній”і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників відповідачів суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між позивачем та відповідачем було укладено договір № 156/Д від 15.09.2008р. (далі - договір), згідно якого позивач зобов'язався передати у власність покупця, гумові та азбестові вироби (далі -товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах договору відповідно до виписаних накладних (п.1.1).
Пунктом 2.3 договору визначено, що загальна сума договору складає 1 700 000,00 грн.
Згідно Специфікації №1 до договору сторони домовились, що постачальник доставить товару на загальну суму 160 453,19 грн., а одержувач здійснить оплату товару не пізніше 30.09.2008 -50 000,00 грн., та не пізніше 31.10.2008р. -110 453,19 грн. 19.09.2008р. відповідачу був виставлений рахунок-фактура № СФ-05237 на загальну суму 815,04 грн., та рахунок-фактуру № СФ-05398 від 01.10.2008 на суму 159 638,15 грн.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 167 361,68 грн., про що свідчать видаткові накладні та довіреності на отримання товару, копії яких долучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуті у судовому засіданні.
Проте відповідач в порушення умов договору за отриманий товар розрахувався частково у розмірі 8100,00 грн. та здійснив повернення товару на суму 124 706,68 грн. внаслідок чого у останнього перед позивачем утворився борг у розмірі 34 555,00 грн.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати, вказаних в специфікаціях, одержувач сплачує постачальнику господарську санкцію у вигляді пені в розмірі 0,5% від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.
Позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 104 569,48 грн. боргу, а саме: 34 555,00 грн. -основного боргу, 63 062,88 грн. -пені, 1713,70 грн. -3% річних, 5237,90 грн. -інфляційних втрат та судові витрати.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором поставки.
Відповідно до п.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.
Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Враховуючи вищенаведене, та враховуючи той факт що відповідачем було прострочено сплату вартості поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача, в частині стягнення 34 555,00 грн. основного боргу, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судом також розглянуто вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій, проте суд не погоджується з розрахунком позивача в частині нарахування пені і вважає що штрафні санкції, а саме пеня підлягає перерахунку, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати, вказаних в специфікаціях, одержувач сплачує постачальнику господарську санкцію у вигляді пені в розмірі 0,5% від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.
Позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції, у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, а саме пені, проте розмір якої перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача за розрахунком суду складає 2453,67 грн. 31 963,38 - в межах строку встановленого законом (не більше ніж за 6 місяців)).
Позивач також просить стягнути з відповідача сплачені державне мито в сумі 1046,00 грн., судово-інформаційні послуги у сумі 236,00 грн.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вина відповідача в порушенні зобов'язань за договором поставки доведена матеріалами справи.
На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обгрунтованість вимог позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову частково покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 49, 75, 81-1, 82-85 ГПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова -Тех» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська 9, к.61, код ЄДРПОУ 35511007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Вікор»(69035, м. Запоріжжя, вул. Сєдова 11, к.101, код ЄДРПОУ 20471635) 34 555 (тридцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. -основного боргу, 31 963 (тридцять одну тисячу дев'ятсот шістдесят три) грн. 38 коп. -пені, 1713 (одну тисячу сімсот тринадцять) грн. 70 коп. -3% річних, 5237 (п'ять тисяч двісті тридцять сім) грн. 90 коп. -інфляційних втрат, 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 70 коп. -державного мита, 165 (сто шістдесят п'ять) грн. 20 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині заявлених інших позовних вимог - відмовити.
Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.І. Мельник
(Дата складання повного тексту рішення 24.12.2010)