Справа № 229/9152/24
Провадження № 2/211/3753/25
08 жовтня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сарат Н.О., при секретарі Зоріній С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" про припинення договору іпотеки, -
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив суд визнати договір іпотеки № НД95і/2006 від 11.05.2006 року припиненим та надати дозвіл на зняття заборони відчуження вказаного в договорі будинку 43.
В обгрунтування якого посилався на те, що між ОСОБА_3 (іпотекодавцем) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», у якості виконання Іпотекодавцем зобо'язань за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року був укладен Іпотечний договір № НД95i/2006 від 11.05.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М. Та більш ніяких договорів підписано не було. Будь-якого кредитного договору як іпокотекодавець з іпотекодержателем не укладалось. З відповідачем відсутні кредитні договори, тобто немає що забезпечувати. Натомість цьому випадку сторона процесу виступає майновими поручителями згідно ст. 1 закону “Про іпотеку»(надалі закону). Майновий поручитель -особа яка передає в іпотеку нерухоме майно для забеспечення виконання зобов'язання іншої особи боржника. Згін ч. 1 ст 11 закону. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотеко держателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. “Основне зобов'язання» згідно ст. 1 це зобов'язання боржника за договором позики, кредиту виконання якого забезпечене іпотекою. Серед існуючих вимог Договору іпотеки пунктом 2 ст. 18 закону затверджує: розмір основного зобов'язання , срок і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. У іпотечному договорі так і в договору кредиту є порядок погашення з кінцевам теміном повернення 10.05.2013 року це і є - згідно п 2 ст. 18 закону срок і порядок його виконання. Тобто строк дії обох договорів закінчився ще 10.05.2013 року. Відповідно до ст. 17 Закону України “Про іпотеку» іпотека припиняється у разі закінчення строку дії іпотечного договору, в нашому випадку строк іпотечного догору № НД95i/2006 від 11.05.2006 року сплив 10.05.2013 року. В підтвердження зміни зобов'зання без згоди поручителя, в наслідок чого збільшується обсяг його відповідальності підтверджую додатком 1 - додаткова угода №1 від 01.08.2008 року про внесення змін до договору кредиту № Д95і/2006 від 11 травня 2006 року (підписана між позичальником та кредитором збільшення відсотковоъ ставки з 17% до 21%), та додатком 2 - розрахунок заборгованості на 25.10.2010 року ОСОБА_4 за договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року - де з 10.09.2008 р., відсоткова ставка збільшена до 21%. Майновим поручителем (іпотекодавцем) більш ніяких договорів підписано не було, крім іпотечного догору № НД95i/2006 від 11.05.2006 року.
В наданому відзиві відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що даний позов вважають безпідставним та поданим виключно з метою ухилення від виконання зобов'язань. Статтею 598 ЦК України установлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. На даний час кредит ні позичальником, ні іпотекодавцем, ні Позивачем (який наразі виступає в якості майнового поручителя в силу вимог ст. 23 Закону України "Про іпотеку") не погашений в повному обсязі, іпотека не є припиненою та є дійсною. Умовами договору іпотеки не встановлено строків, у межах яких іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договором іпотеки не встановлено строк його дії. Дата 10.05.2013, на яку посилається позивач, - це строк кредитування, а не строк дії іпотечного договору. Верховний Суд неодноразово наголошував, що іпотека має акцесорний (похідний) характер від основного зобов'язання та існує до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору іпотеки . Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». У правовій позиції Великої Палати (справа №?520/17304/15-ц) вказано, що закінчення строку саме по собі не є підставою припинення, якщо основне зобов'язання ще не припинене. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (строк) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частина 1 ст. 631 ЦК України визначає, що строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до цього договору. З огляду на викладене, в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання. В п.1.4.1. Іпотечного договору визначено, що кінцевим терміном повернення заборгованості є 10.05.2013 року. Таким чином, в Іпотечному договорі не визначено строк його дії, виходячи з викладених положень в Іпотечному договору визначено строк (термін) виконання зобов'язання. Виходячи з вищевикладених вимог законодавства та фактичних обставин справи можна зробити наступні висновки: 1) Основне зобов'язання за Кредитним договором не припинено; 2) Іпотечним договором не встановлено строк дії Іпотечного договору; 3) Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Пропущення позовної давності не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку. Таким чином, на даний час не існує жодної обставини, яка б свідчила про припинення іпотеки та/або наявність підстав для визнання припиненим Іпотечного договору.
У відповіді на відзив представник позивача посилався на те, що між ОСОБА_3 (іпотекодавцем) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», у якості виконання Іпотекодавцем зобо'язань за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року був укладен Іпотечний договір № НД95i/2006 від 11.05.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М. Та більш ніяких договорів підписано не було. Будь-якого кредитного договору як іпокотекодавець з іпотекодержателем не укладалось. З відповідачем відсутні кредитні договори, тобто немає що забезпечувати. Натомість цьому випадку сторона процесу виступає майновими поручителями згідно ст. 1 закону “Про іпотеку»(надалі закону). Майновий поручитель -особа яка передає в іпотеку нерухоме майно для забеспечення виконання зобов'язання іншої особи боржника. Згін ч. 1 ст 11 закону. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотеко держателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. “Основне зобов'язання» згідно ст. 1 це зобов'язання боржника за договором позики, кредиту виконання якого забезпечене іпотекою. Серед існуючих вимог Договору іпотеки пунктом 2 ст. 18 закону затверджує: розмір основного зобов'язання , срок і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. У іпотечному договорі так і в договору кредиту є порядок погашення з кінцевам теміном повернення 10.05.2013 року це і є - згідно п 2 ст. 18 закону срок і порядок його виконання. Тобто строк дії обох договорів закінчився ще 10.05.2013 року. Відповідно до ст. 17 Закону України “Про іпотеку» іпотека припиняється у разі закінчення строку дії іпотечного договору, в нашому випадку строк іпотечного догору № НД95i/2006 від 11.05.2006 року сплив 10.05.2013 року. В підтвердження зміни зобов'зання без згоди поручителя, в наслідок чого збільшується обсяг його відповідальності підтверджую додатком 1 - додаткова угода №1 від 01.08.2008 року про внесення змін до договору кредиту № Д95і/2006 від 11 травня 2006 року (підписана між позичальником та кредитором збільшення відсотковоъ ставки з 17% до 21%), та додатком 2 - розрахунок заборгованості на 25.10.2010 року ОСОБА_4 за договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року - де з 10.09.2008 р., відсоткова ставка збільшена до 21%. Майновим поручителем (іпотекодавцем) більш ніяких договорів підписано не було, крім іпотечного догору № НД95i/2006 від 11.05.2006 року.
Ухвалою від 22.07.2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду у спрощеному провадженні, без виклику сторін.
Згідно зіст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті81 ЦПК Україниустановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).
За змістомстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що між АКБ “Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , іпн НОМЕР_1 укладено Договір кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року у м. Дружківка Донецької області, на суму 75000 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10.05.2013 року.
В якості забезпечення позичальником ОСОБА_4 виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, відсутків, штрафних санкцій, а також інших виплат на здійснення забезпеченою заставою вимоги за Договором кредиту №Д95і/2006 від 11.05.2006 року, між ОСОБА_3 (іпотекодавцем) та (іпотекодержателем) АКБ “Укрсоцбанк», був укладен Іпотечний договір № НД95i/2006 від 11.05.2006 року, у м. Дружківка Донецької області, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М., предмет договору будинок за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1391,0 кв.м.. Вартість 86250,00 грн. Та накладено заборону відчуження предмету іпотеки.
Будинок належав ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 13.10.2005 року № 1-2320 посвідченого Дружківською державною нотаріальною конторою.
Рішенням від 27 січня 2011 року Дружківський міський суд Донецької області позов публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №НД95і/2006, посвідченим 11 травня 2006року приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М., а саме цілий житловий будинок загальною площею 53,7 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину , виданого Дружківською нотаріальною конторою 13 жовтня 2005року, з метою погашення заборгованості ОСОБА_4 по договору кредиту № Д95і/2006 від 11 травня 2006року станом на 25 жовтня 2010року в сумі 148136 (сто сорок вісім тисяч сто тридцять шість)грн 13 коп, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації предмета іпотеки, яка складається на публічних торгах, згідно оцінки незалежного експерта, призначеного відповідним ВДВС, в межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто зі ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (р/р НОМЕР_3 , МФО 334011, код ЕРПОУ 09334010) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 481,36грн, та витрати по сплаті інформаційного забезпечення в сумі 120грн. В решті позову відмовити.
Рішенням від 27 грудня 2016 року Дружківський міський суд Донецької області стягнув з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", який знаходиться за адресою(м. Київ , вул. Ковпака 29, код ЄДРПОУ 00039019, заборгованість по кредиту у сумі 207879 (двісті сім тисяч вісімсот сімдесят девять) грн.71 коп.., а саме: заборгованість за кредитом у сумі 71145,20 гривень; заборгованість за відсотками у сумі 62364,09 гривень; нараховані відсотки - 44572,47 гривень; відсотки - 29797,95 гривень та судові витрати у розмірі 3118 (три тисячі сто вісімнадцать) гривень 21 коп. В задоволенні позовних вимог, щодо пені в сумі 79118 (сімдесят девять тисяч сто вісімнадцать) гривень 22 коп. та судових витрат у сумі 1186 (тисячу сто вісімдесят шість) гривень 79 коп. відмовлено.
Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Схожі правові висновки виклав Верховний Суд України у постановах від 03 лютого 2016 року у справі № 22-ц/796/716/2014 (провадження № 6- 1080цс15) та від 09 вересня 2014 року у справі № 922/3658/13 (провадження № 3-71гс14).
Крім того, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61- 33814св18), від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18 (провадження № 61- 9980св19).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України установлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За приписами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
На даний час кредит позичальником ОСОБА_4 не погашений в повному обсязі, іпотека не є припиненою та є дійсною.
Преклюзивні (присічні) строки - це строки, закінчення яких призводить до припинення або втрати самого суб'єктивного права чи обов'язку, а не лише до погашення права на його захист (як при позовній давності). Іншими словами, це час, протягом якого існує право, і якщо в цей період воно не було реалізоване, то воно перестає існувати.
Преклюзивні строки, передбачені статтею 1281 ЦК України (пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців), не застосовуються у випадку смерті іпотекодавця, відмінного від боржника (майновий поручитель).
Пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зазначено, що стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця.
Таким чином, преклюзивні строки, передбачені статтею 1281 ЦК України (пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців), не застосовуються у випадку смерті іпотекодавця, відмінного від боржника (майновий поручитель).
Положення статті 1281 ЦК України у разі смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не був боржником за основним зобов'язанням, незастосовні до правовідносин його спадкоємців із кредитором незалежно від настання строку вимоги за основним зобов'язанням на момент відкриття спадщини, бо такі спадкоємці не є боржниками у розумінні статті 1281 ЦК України.
У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця, який набуває статус іпотекодавця. Смерть майнового поручителя не впливає на порядок виконання основного зобов'язання, забезпеченою іпотекою. Тому у таких правовідносинах незастосовні приписи статті 1282 ЦК України.
Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України (як щодо строків пред'явлення вимог, так і щодо порядку виконання зобов'язань спадкоємцями) не поширюються на правовідносини, пов'язані з переходом у спадщину майна, переданого в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язання третьої особи. Такі правовідносини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню в цих правовідносинах.
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
Так, Іпотека припиняється у разі:
1. припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
2. реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
3. набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
4. визнання іпотечного договору недійсним;
5. знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
6. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; 6. з інших підстав, передбачених цим Законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що іпотека має акцесорний (похідний) характер від основного зобов'язання та існує до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору іпотеки .
Договором іпотеки не встановлено строк його дії. Дата 10.05.2013, на яку посилається позивач, - це строк "кінцевий термін повернення заборгованості", а не строк дії іпотечного договору.
Аналогічна позиція міститься у постанові від 25 червня 2024 року (справа №646/5878/20), в якій Верховний Суд наголосив, що іпотека припиняється внаслідок виконання основного зобов'язання, і довільне припинення/завершення строку договору само по собі не є достатнім .
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (строк) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 631 ЦК України визначає, що строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
З огляду на викладене, в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання.
В п.1.4.1. Іпотечного договору визначено, що кінцевим терміном повернення заборгованості є 10.05.2013 року.
Таким чином, в Іпотечному договорі не визначено строк його дії, виходячи з викладених положень в Іпотечному договору визначено строк (термін) виконання зобов'язання.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Сплив позовної давності щодо основного зобов'язання (боржником якого є третя особа в даному випадку ОСОБА_4 ) не припиняє іпотеку та право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, умовами договору іпотеки не встановлено строків, у межах яких іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, суд зазначає, що пропуск строку пред'явлення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до виконання не є підставою для припинення іпотеки. Закон України "Про іпотеку" визначає конкретні підстави для припинення іпотеки, а пропуск строку звернення стягнення на забезпечення за кредитом (оскільки до іпотеки застосовується загальна позовна давність у три роки) не входить до цього переліку.
Відсутність такої підстави в законі: Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" не передбачає припинення іпотеки через пропуск строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Іпотека залишається чинною, поки не припиниться основне зобов'язання або строк дії іпотечного договору, або поки не відбудеться реалізація предмета іпотеки.
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки підпадає під загальну позовну давність, яка становить три роки.
Навіть якщо кредитор пропустив строк для пред'явлення рішення суду, це не означає автоматичного припинення іпотеки.
Строки виконання судових рішень та процедури їх припинення регулюються законодавством України, зокрема законами «Про іпотеку» та «Про виконавче провадження».
Суд розглядає справу в межах позовних вимог.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі: Припинення основного зобов'язання, Закінчення строку дії іпотечного договору, Реалізації предмета іпотеки, Набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, Визнання іпотечного договору недійсним.
Позивач просить припинити договір іпотеки у зв'язку із закінченням строку договору іпотеки, з цих підстав суд не може припинити договір іпотеки.
Виходячи з вищевикладених вимог законодавства та фактичних обставин справи можна зробити наступні висновки, що основне зобов'язання за Кредитним договором не припинено, заборгованість не погашена, а іпотечним договором не встановлено строк дії Іпотечного договору, а тому підстав згідно ЗУ "Про іпотеку" для припинення договору іпотеки на разі немає.
З урахуванням вищенаведеного, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 317, 321, 509,510,512,575,593,599,609 ЦК України, ст.ст.3,17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.2-5,10-13,76-81,141,211,223,263-268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" про припинення договору іпотеки - відмовити повністю.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.10.2025 року.
Суддя: Н. О. Сарат