Справа № 515/1294/25
Провадження № 2/515/1647/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
09 жовтня 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Дем'янової О.А.,
за участю: секретаря судового засідання Унгурян Т.В.,
представника позивачки-адвоката Ковпака О.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання про визнання права власності по праву успадкування за заповітом,
25 серпня 2025 року до Татарбунарського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності по праву успадкування за заповітом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Приморське Татарбунарського району Одеської області помер батько позивачки ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 24 листопада 2023 року уклав заповідальне розпорядження, що було посвідчене Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області за реєстровим номером 150, яким батько на випадок своєї смерті розпорядився належним йому майном на користь дочки ОСОБА_1 . Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина на належне йому майно, у тому числі на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі Книги погосподарського обліку по селу Приморське Білгород-Дністровського (колишнього Татарбунарського) району Одеської області за 1986-2010 роки. За заявою ОСОБА_1 . Татарбунарською районною державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №217/2011 від 21.06.2011 року до майна ОСОБА_2 , проте постановою Саратської державної нотаріальної контори Одеської області від 31.07.2025 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо майна померлого з причин відсутності державної реєстрації права власності на успадковане майно.
Посилаючись на те, що у неї відсутня можливість у позасудовому порядку зареєструвати своє право на спадкове майно, єдиним доказом того, що спадковий будинок належав на праві приватної власності її батькові є відомості із Погосподарської книги, відомості про право власності, зареєстроване батьком на цей будинок у державних реєстрах відсутні, позивачка просила визнати за нею право власності на житловий будинок з будівлями і спорудами, який вона отримала у спадок за заповітом від свого померлого батька ОСОБА_2 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2025 року справу передано судді Дем'яновій О.А.
27 серпня 2025 року татарбунарським районним судом Одеської області винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку загального позовного провадження.
24 серпня 2025 року представник позивачки адвокат Ковпак О.В. через канцелярію суду подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій у зв'язку з допущенням ним технічної помилки при складанні позовної заяви, уточнив позовні вимоги, виклавши других абзац прохальної частини позову у новій редакції.
Представник позивачки, адвокат Ковпак О.В. через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без цого участі та участі позивачки, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача - Лиманської сільської ради, в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляду справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Приморське Татарбунарського району Одеської області у віці 79 років помер ОСОБА_2 , про що виконавчим комітетом Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області та 27.12.2010 року видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.7)
Із Виписки з Погосподарської книги №4 за вих.№17-05/83 від 05.08.2025 року по Лиманській сільській раді (Облікова картка об'єкта погосподарського обліку на 1986-1990 роки, Номер об'єкта погосподарського обліку: 271) слідує, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку 1962 року побудови, загальною площею 68,0кв.м, житловою площею 35,0 кв.м, що перебуває у приватній власності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-12)
Із Виписки з Погосподарської книги №4 за вих.№17-05/84 від 05.08.2025 року по Лиманській сільській раді (Облікова картка об'єкта погосподарського обліку на 1991-1995 роки, Номер об'єкта погосподарського обліку: 265) слідує, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку житлового будинку 1962 року побудови, загальною площею 68,0 кв.м, житловою площею 35,0 кв.м, що перебуває у приватній власності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-14)
Із Виписки з Погосподарської книги №4 за вих.№17-05/85 від 05.08.2025 року по Лиманській сільській раді (Облікова картка об'єкта погосподарського обліку на 1996-2000 роки, Номер об'єкта погосподарського обліку: 269) слідує, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку житлового будинку 1962 року побудови, загальною площею 76,0 кв.м, житловою площею 40,0 кв.м, що перебуває у приватній власності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-16)
Із Виписки з Погосподарської книги №4 за вих.№17-05/86 від 05.08.2025 року по Лиманській сільській раді (Облікова картка об'єкта погосподарського обліку на 2001-2005 роки, Номер об'єкта погосподарського обліку: 276) слідує, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку житлового будинку 1962 року побудови, загальною площею 68,0 кв.м, житловою площею 34,0 кв.м, що перебуває у приватній власності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-18)
Із Виписки з Погосподарської книги №4 за вих.№17-05/87 від 05.08.2025 року по Лиманській сільській раді (Облікова картка об'єкта погосподарського обліку на 2006-2010 роки, Номер об'єкта погосподарського обліку: 223) слідує, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку житлового будинку 1962 року побудови, загальною площею 76,0 кв.м, житловою площею 34,0 кв.м, що перебуває у приватній власності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-20)
Довідкою виконкому Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №294 від 22 серпня 2025 року підтверджується, що земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована, не викуплена, Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку не отримано, договір оренди земельної ділянки не укладено та не проводилась його державна реєстрація і рішень на приватизацію не видавалось (а.с.21).
Згідно з Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №5146-1773012-2018, сформованого 05.07.2025 року зареєстрованим місцем проживання позивачки є АДРЕСА_1 (а.с.9).
З матеріалів також вбачається, що 14 серпня 2025 року позивачка звернулася до Архівного відділу Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області щодо видачі їй копії рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, винесеного зі 1991 рік, у періоди 1992-1993 та 1994-2003 роки, про виділення земельної ділянки у приватну власність її померлому батькові ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та отримала Архівну довідку №98/03-18/99 від 20.08.2025 року про те, що зазначене рішення в архівному відділі не виявлено (а.с.23-24).
Із вказаної Архівної довідки слідує, що архівні документи Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області за період 2004-2020 років на постійне державне зберігання до архівного відділу районної державної адміністрації не передано, тому запитуване рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області у вказаний період також не виявлено.
З матеріалів справи також вбачається, що на замовлення позивачки ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» 10 липня 2025 року виготовило та 14 липня 2025 року сформувало Технічний паспорт на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25-37).
Матеріалами справи також підтверджуються обставини звернення позивачки до державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадковий житловий будинок, який залишився після смерті її батька та отримала Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №448/02-31 від 31 липня 2025 року у зв'язку з тим, що згідно довідки, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 17 липня 2025 року за №2121 по реєстровим книгам будинків та домоволодінь право власності на вищевказаний житловий будинок станом на 31.12.2012 року не зареєстровано. Відмовляючи позивачці у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріус також вказав, що згідно перевірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої ним шляхом безпосереднього доступу нотаріуса до зазначеного реєстру, державна реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відсутня (а.с.10).
Із Довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості вбачається, що вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 370784 грн 12 коп, оціночна вартість земельної ділянки - 347059 грн 77 коп (а.с.38-40).
З матеріалів Спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Татарбунарської державної нотаріальної контори Єпішкіної С.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.57).
Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20.11.1971 року Приморською сільською радою Татарбунарського району вбачається, що батьком позивачки мовою оригіналу зазначено « ОСОБА_2 » (а.с.58 зворот).
Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 06.11.1994 року Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_4 06 листопада 1994 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , після чого змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с.58 зворот)
Матеріали Спадкової справи, досліджені у судовому засіданні, містять Заповіт, посвідчений секретарем Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області 24 листопада 2003 року, яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті зробив заповідальне розпорядження, яким все своє майно, яке буде належати йому на день смерті, заповів дочці ОСОБА_1 (а.с.59).
Зазначений Заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі за номером 46568842 (а.с.60).
З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 69718626 від 11.08.2022 року слідує, що до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 заведено Спадкову справу №51318069 (а.с.71).
Спадкова справа зареєстрована у Спадковому реєстрі за №51318069 (а.с.64).
Згідно з довідкою Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №344 від 28.07.2022 року на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із зареєстрованими та проживаючими на день його смерті дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,, зятем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та онукою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.69)
11.08.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Саратської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про видачу їй Свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_2 (а.с.70).
За відомостями з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкові застави), Єдиного реєстру боржників та згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №307076292 від 11.08.2022 року ОСОБА_2 на день надання вказаних відомостей не мав боргів та обтяжень нерухомо майна (а.с.71,71 зворот,72).
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №307076292 вбачається, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_2 , інші речові права, іпотеки, обтяження, відсутні (а.с.72).
Зі Свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданим 11 серпня 2022 року державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Колісником Д.Ю., слідує, що на підставі заповіту, посвідченого Приморською сільською радою Татарбунарського району Одеської області 24 листопада 2003 року, зареєстрованого у реєстрі за №150, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , яка після смерті свого батька успадкувала дві земельні ділянки (а.с.82,90).
У Спадковому реєстрі вказані Свідоцтва зареєстровані за №69566809 та № НОМЕР_5 (а.с.83,91).
В матеріалах Спадкової справи заяви інших спадкоємців до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відсутні.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 (абз.3) своєї постанови № 7 від 30.05. 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За п. 3.1 листа Вищого Спеціалізованого Суду України від 16 травня 2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абз. 3 ч.2 ст.331 ЦК України)
За ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права, що виникли до набрання чинності вказаним Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення будівництва.
У 1959 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Ці правові акти визначали, що підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт будівництва ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію й не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації (правова позиція Верховного Суду України по справі №6-137це 13 від 18.12.2013 року).
Крім того, по приватних житлових будинках, що збудовані до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення в експлуатацію при оформленні права власності.
Таким чином, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи (п. 3.2 Листа ВССУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").
Згідно з п. 16 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, доданого до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі Інструкція), до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, відносять свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів.
Вказана Інструкція передбачала реєстрацію будинків і домоволодінь на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
За даними технічного паспорту житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 збудований 1961-1975 роках.
Відповідно до ст.ст. 1216,1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ч.1,5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Підпунктом 4.15 п.4 гл. 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій від 22.02.2012 р. 296/5 передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу 1 цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно з підпунктом 4.18 п. п.4 гл. 10 розділу II цього ж Порядку встановлено, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, із досліджених судом матеріалів справи вбачається, що донька померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - позивачка по справі ОСОБА_1 , успадкувала майно, яке належало батькові за життя на підставі Заповіту, зокрема, прийняла та зареєструвала відповідно до закону дві земельні ділянки. Однак, у зв'язку з відмовою нотаріуса, була позбавлена можливості отримати Свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом та зареєструвати на себе спадковий будинок, оскільки право власності на нього за життя батько не зареєстрував. Право власності батька на спадковий будинок підтверджено відомостями із Погосподарської книги, однак через те що право власності батька на будинок не було зареєстроване у Державних реєстрах, у позивачки відсутня можливість оформити у нотаріуса відповідне Свідоцтво про право власності за заповітом із подальшим внесенням відомостей про право власності на своє ім'я. Інші спадкоємці ОСОБА_2 про свій намір прийняти спадщину після його смерті не заявили, інформація про них в матеріалах справи відсутня.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81,83,89,141,178,
178,191,209, 223, 235, 258-259, 263-265, 280-289, 352, 354- 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання про визнання права власності по праву успадкування за заповітом задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (рнокпп НОМЕР_4 ) право власності за заповітом на житловий будинок з будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (рнокпп НОМЕР_4 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379404), адреса місцезнаходження: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с.Лиман, вул.Героїв України, буд.47-а.
Суддя О.А.Дем'янова