ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/52124.12.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач»
до Публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк»
про визнання недійсним додаткового договору
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Савицька С.С. (довіреність № 700 від 11.08.2010р.);
24.12.2010р. в судовому засіданні, у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Променергопостач»(надалі ТОВ «Променергопостач», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 423 від 25.06.2008р., що укладений з Публічним акціонерним товариством «СЕБ Банк»(надалі ПАТ «СЕБ Банк», відповідач).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором № 423 від 25.06.2008р. суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».
Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи.
Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином -ухвалу суду про порушення провадження у справі отримано товариством 06.12.2010р. завчасно до судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення. Заяв щодо відмови від позову судом не отримувалось, а докази, наявні в матеріалах справи є достатніми для прийняття рішення у справі.
Судом взято до уваги викладене позивачем у телеграмі, яка отримана судом 22.12.2010р., щодо неможливості позивача прийняти участь у судовому засіданні у зв'язку із перебуванням у відрядженні, що не є перешкодою розгляду справи в даному судовому засіданні.
Клопотання про відкладення розгляду справи судом відхиляється, при цьому суд враховує інтереси позивача, оскільки метою звернення до суду є насамперед вирішення спору в судовому порядку, а не відкладення розгляду справи чи непроведення судового засідання на відповідну дату. У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими і не потребують додаткового роз'яснення особисто представником.
Клопотання позивача свідчить виключно про необхідність затягнути вирішення спору в судовому порядку та підтверджує зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами, і в свою чергу, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що дозволяє направити в судове засідання іншу уповноважену особу.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
25 червня 2008р. між ВАТ «СЕБ Банк»та ТОВ «Променергопостач»укладено кредитний договір № 423, який за твердженням позивача суперечать вимогам законодавства, у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним в судовому порядку.
Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.
Викладене у позовній заяві судом відхиляється, а позовні вимоги суд визнає безпідставними та необґрунтованими через наступне.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.
Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.
Здійснення банком операції з валютними цінностями є елементом виконання договірних зобов'язань за укладеним кредитним договором, що в свою чергу не суперечить вимогам Закону «Про банки і банківську діяльність».
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Так, згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Неспроможність боржника виконати свої зобовязання за договором кредиту, або ж небажання його виконувати на тих умовах на яких його укладено, не може бути підставою для визнання його недійсним.
Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
При цьому, відповідно до норм пп. “г” п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.
У нормах ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Як слідує з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «СЕБ Банк»діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому НБУ видано йому банківську ліцензію № 4 яка зареєстрована 02.10.1991р. за номером 11 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 25.06.2009р. року за № 4-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «СЕБ Банк»з валютними цінностями. Аналогічні документи надані позивачем у відношенні ВАТ «СЕБ Банк», які були чинними на час укладення оспорюваного позивачем договору.
Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..
У спірних договорах зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача якими обгрунтовуються вимоги щодо недійсності договору № 423 від 25.06.2008р. спростовуються вищенаведеним. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.
В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.І. Самсін дата підписання рішення 27.12.2010