Справа № 309/3116/25
Провадження № 2/309/1111/25
09 жовтня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.,
за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі по тексту - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.03.2025 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №25.03.2025-100000005? шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у сумі 18 000 грн., на строк 140 днів які відповідач зобов'язався повернути. Процентна ставка за кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 15% від суми кредиту та дорівнює 2700 грн., неустойка 180 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання. Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі. Однак відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином внаслідок чого станом на момент пред'явлення позову у відповідача виникла заборгованість в сумі 54 900 грн., яка складається з 18 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 25 200 грн. - заборгованість за відсотками; 2700 грн. - заборгованість за комісією, та 9000 грн. неустойка.
Посилаючись на викладене просить суд стягнути відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 54900 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
У відзиві на позов представник відповідача Москвічов А.С. просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що відсутні докази укладення кредитного договору, а саме є сумнівною ідентифікація відповідача при укладенні правочину. Вважає, що надсилання SMS з кодом не забезпечує належної ідентифікації, що саме особа, а не хтось інший використав цей код. Також не надано доказів надання відповідачу кредитних коштів. Зокрема виписку по рахунку, яка б підтверджувала факт зарахування коштів відповідачу не надано. Також не надано як доказу розрахунку заборгованості за кредитним договором. А надана позивачем довідка-розрахунок про стан заборгованості не є документом, який може підтверджувати наявність боргу. Щодо нарахування відсотків, то внесеними до законодавства змінами обмежено відсоткову ставку у споживчих кредитах не більше 1% на день, а наданий позивачем розрахунок у частині відсотків здійснено всупереч чинному законодавству. Крім того розмір відсотків є явно завищеним, порушує звичаї ділового обороту, і позивач скориставшись необізнаністю відповідача спонукав у такий спосіб на укладення договору на вкрай невигідних умовах. Щодо нарахування неустойки, то під час дії воєнного стану нарахована неустойка підлягає списанню. До відзиву на позов долучено докази направлення його відповідачу через систему «Електронний суд».
Відповіді на відзив позивач не надавав.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся через систему «Електронний суд», позовна заява містить клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився, клопотань не заявляв, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вбачається, що 25.03.2025 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №25.03.2025-100000005? шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Так, позивачем 25.03.2025 направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір, 25.03.2025 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору.
Зі своєї сторони ТОВ «Споживчий центр» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор Е295, на його номер мобільного телефону, котрий ним було введено.
Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у сумі 18 000 грн., на строк 140 днів які відповідач зобов'язався повернути. Процентна ставка за кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 15% від суми кредиту та дорівнює 2700 грн., неустойка 180 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні системи» 25.03.2025 здійснено перерахування коштів на платіжну картку клієнта на суму 18000 грн., номер кратки 5375411418053992, призначення платежу видача кредиту за договором №25.03.2025-100000005.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд констатує, що у даному випадку договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Твердження представника відповідача щодо неукладеності договору суд відхиляє, позаяк таке суперечить усталеній практиці ВС з цього приводу, а доводи про неналежну ідентифікацію відповідача є недоречними та спростовуються наявною у матеріалах справи інформацією отриманою з центрального вузла системи BankID НБУ.
Також суд відхиляє твердження представника відповідача щодо відсутності доказів перерахування йому кредитних коштів, позаяк на підтвердження даних обставин позивач надав відповідну довідку ТОВ «Універсальні платіжні системи» у якій зазначено про перерахування коштів на платіжну картку клієнта на суму 18000 грн., номер кратки 5375411418053992, яка узгоджується з маскою картки указаній у кредитному договорі. Заперечуючи дану обставину, відповідач не надав належних та допустимих доказів, що відповідна картка належить не йому, хоча жодним чином не обмежений у можливості надання таких доказів, зокрема шляхом виписки з його рахунків. Відтак з врахуванням стандарту переваги більш вагомих доказів (стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)), суд вважає встановленою і дану обставину.
Відтак, оскільки договір між сторонами був укладений у електронній формі, у такому договорі сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, кредитор виконав свої зобов'язання та перерахував кредитні кошти у розмірі 18 000 на банківську карту відповідача, то між сторонами виникли кредитні зобов'язання.
В судовому засіданні встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем не оспорювався, він зустрічного позову про визнання вищезгаданого електронного договору недійсним до суду не подавав, цей електронний договір в судовому порядку недійсним не визнавався (доводи і докази про протилежне у матеріалах справи відсутні), а відтак такий (відповідно до ст. 204 ЦК України) є правомірним, а тому підлягає до виконання.
За вищенаведених обставин в їх сукупності, суд відхиляє доводи відповідача, які ставлять під сумнів укладення 25.03.2025 відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору.
Водночас, позивачем належними та допустимим доказами не доведено розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, який ставиться під сумнів представником відповідача.
Так, на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором позивачем до позовної заяви долучено довідку-розрахунок відповідно до якої заборгованість становить 54 900 грн., яка складається з 18 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 25 200 грн. - заборгованість за відсотками; 2700 грн. - заборгованість за комісією, та 9000 грн. неустойка.
Однак суд ставить під сумнів правильність такого розрахунку заборгованості та вважає доречним покликання представника відповідача у відзиві щодо відсутності саме розгорнутого розрахунку. Суд констатує, що позивачем не надано жодного доказу з відображенням руху коштів по даному кредитному договору, у якому були б відображені можливі здійснені (якщо такі мали місце) проплати ОСОБА_1 за кредитним договором, куди скеровувалися такі проплати (за умови, що вони мали місце), а також за який період нараховувалися відповідні відсотки тобто чи здійснено таке нарахування у межах строку кредитування, що позбавляє суд можливості самостійно здійснити розрахунок боргу виходячи з умов договору.
Також суд констатує, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 9000 грн., суд зазначає наступне.
Положення п. 18 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На підставі викладеного, у даному випадку взагалі відсутні підстави для стягнення з відповідача 9000,00 грн. неустойки, оскільки така нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану, та підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Узагальнюючи наведено на думку суду позивачем належним чином не обґрунтовано та не доведено розмір заборгованості та її складових відповідача за кредитним договором, і суд позбавлений можливості встановити такі обставини виходячи з матеріалів справи. Відповіді на відзив, з метою спростування доводів представника відповідача, позивач не надав.
За встановлених обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.11, 258, 512, 514, 526, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 09 жовтня 2025 року.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я.Я.