Справа №491/712/25
Провадження № 2-а/491/17/25
іменем України
09 жовтня 2025 року Ананьївський районний суд Одеської області
в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Рачкової І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову № 8439 винесену 17 червня 2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17 червня 2025 року у відношенні нього та без його участі т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 безпідставно та неправомірно, в порушення усіх вимог КУпАП, було винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 8439, згідно якої 14 червня 2025 року біля 11 години 15 хвилин під час дії особливого періоду, мобілізації та військового стану до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув у супроводі працівника поліції військовозобов'язаний ОСОБА_1 та перевіркою встановлено, що він викликався до ІНФОРМАЦІЯ_2 за допомогою повістки №3488215 на 09 годину 01 червня 2025 року, яка була направлена засобами «Укрпошта», але лист повернувся з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», чим порушено вимоги частин першої, третьої, п'ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З постановою позивач категорично не погоджується, оскільки інкримінованого йому правопорушення не вчиняв та вважає дії відповідача неправомірними, а постанову такою, що підлягає скасуванню. Як зазначає позивач його постійним місцем проживання є адреса реєстрації його місця проживання: АДРЕСА_1 , ніяких повісток або інших поштових повідомлень від відповідача позивачем не отримувалось ніяким способом. Будь-яких повідомлень від відповідача позивач не отримував та в подальшому засобами поштового зв'язку ним було отримано копію оскаржуваної постанови № 8439 від 17 червня 2025 року, з якої позивачеві стало відомо, що зазначена постанова винесена відповідачем без його участі, відповідачем винесено постанову без зазначення жодного доказу вчинення позивачем інкримінованого правопорушення. Оскаржувана постанова не містить посилань на перелічені статтею 251 КУпАП докази вчинення адміністративного правопорушення.
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачеві визначено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачеві ІНФОРМАЦІЯ_3 так як, у відповідності до положень статті 18 КАС України, має електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку, було надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі. Копію ухвали суду відповідачем отримано 06 серпня 2025 року, що підтверджує довідка про доставку електронного листа (а.с.17).
Відповідач не скористався правом подати відзив, пояснення або заперечення на позовну заяву.
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув. Натомість його представник - адвокат Бойко О.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВН № 1570125 від 10 вересня 2025 року (а.с.19), надав через канцелярію суду письмове клопотання, в якому просить розглянути справу без участі позивача та представника позивача. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити. Додатково просить долучити до матеріалів справи в якості письмового доказу копію протоколу про адміністративне правопорушення № 307 (а.с.25-26).
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку (а.с.24), причини неприбуття суду не повідомив, відзиву на позов як і будь-яких доказів чи клопотань по справі не надав.
Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.
Відповідно до частини другої цієї статті учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на вебпорталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження в справі, дату, час та місце судового розгляду.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідача належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, проте представник відповідача 09 жовтня 2025 року в судове засідання не прибув, про причини неприбуття до суду не повідомив, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду не надходило.
Частиною першою статті 205 КАС України визначено, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Взявши до уваги заяву представника позивача, неприбуття належним чином повідомленого про день, час та місце судового засідання відповідача, оскільки його неприбуття у такому випадку не перешкоджає розгляду справи по суті, з урахуванням положень частини першої статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності сторін.
Відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, оцінюючи докази, які є в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, доходить до наступного.
Однією із закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Приписами частини першої статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Завданням адміністративного судочинства в силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати незаконною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 8439 від 17 червня 2025 року відносно нього про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень. Також просить закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Відповідно до приписів частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За приписами статті 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Під межами доказування розуміють сукупність доказів, достатніх для достовірного з'ясування обставин, що входять до предмета доказування. Предмет доказування у справі про адміністративне правопорушення - це сукупність фактичних обставин такої справи, встановлення яких необхідне для його правильного вирішення. До предмета доказування у справі про адміністративне правопорушення входять обставини, що підлягають з'ясуванню у цій справі, перелік яких міститься у статті 280 КУпАП, згідно з якою орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясування інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Правильне визначення меж доказування дає змогу досягти максимальної ефективності адміністративного процесу, уникнути збору та вивчення надлишкових доказів і забезпечити досягнення цілей доказування. Таким чином, предмет доказування та межі його встановлення є якісними характеристиками процесу доказування, що дають змогу суб'єкту адміністративної юрисдикції визначити фактичний обсяг обставин, які підлягають доказуванню, та реалізувати його під час провадження у конкретній справі, виходячи з особливостей такої справи.
Отже, під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов'язок, обумовлений з'ясуванням істотних обставин справи, перелік яких регламентовано законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема, накладення стягнення у виді штрафу.
В межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 вересня 2019 у справі № 285/1535/15, який на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
З постанови № 8439 за справою про адміністративне правопорушення вбачається, що позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно із статтею 235 КУпАП такі адміністративні правопорушення як порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України)) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначає Інструкція зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерством оборони України від 01 січня 2024 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 року за № 36/41381 (далі - Інструкція № 3).
14 червня 2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_3 , щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення № 307 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП , за суттю правопорушення: 14 червня 2025 року біля 11 години 15 хвилин під час дії особливого періоду, мобілізації та військового стану до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув у супроводі працівника поліції військовозобов'язаний гр. ОСОБА_1 . Перевіркою було встановлено, що відповідно до пунктів 30, 30-1, 30-2, 30-3 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів було згенеровано повістку № 3488215 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09 годину 00 хвилин 01 червня 2025 року. Зазначена повістка була направлена на адресу ОСОБА_1 буд. АДРЕСА_1 , засобами «Укрпошта». Лист з повісткою повернувся без вручення з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Отже відповідно до вимог підпункту 2 пункту 41 Порядку № 560 вважається, що повістка була належним чином вручена ОСОБА_1 . Зважаючи на вказані обставини ОСОБА_1 самостійно не проявив ініціативу аби дізнатись чи не викликався він до ІНФОРМАЦІЯ_2 та на який день, тому в зазначений в повістці час не прибув без поважних причин та продовжував протиправну діяльність аж до 14 червня 2025 року, коли прибув до Відділу.
До протоколу було долучено копію паспорта, інформацію з АІТС «Оберіг», копію повістки та листа з відміткою, копію поіменного списку доставлених поліцією, копію ВОД (а.с.26).
Протокол про адміністративне правопорушення був складений у присутності ОСОБА_1 , останнього було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП, а також про дату, час та місце розгляду протоколу. В поясненнях щодо протоколу ОСОБА_1 зазначив, що «за вказаною адресою повістка не прийшла». Протокол містить підпис ОСОБА_1 , заперечень, зауважень щодо порушень законодавства при складанні протоколу, невідповідність внесених до протоколу даних не заявлено. Будь яких клопотань, пов'язаних з розглядом справи не заявлено (а.с.16).
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Інструкції № 3 матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.
Зі змісту постанови № 8439 вбачається, що ОСОБА_1 на розгляд справи не з'явився, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи на інший час не подав. У зв'язку з цим з врахуванням положень статті 268 КУпАП, справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_4 (а.с.6).
17 червня 2025 року за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 8439, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень.
Отже, із матеріалів цієї справи слідує, що на ім'я ОСОБА_1 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів було згенеровано повістку № 3488215 про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09 годину 00 хвилин 01 червня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - № Закон 2232-XII), який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією проти України та відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який діє по цей час.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців, доручено, з-поміж іншого, організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.
За змістом пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють, з-поміж іншого, заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи, тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Пунктом 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Згідно пункту 27 Порядку під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: 1) взяття на військовий облік; 2) проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; 3) уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); 4) призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Відповідно до пункту 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки, за формою передбаченою додатком 1 вказаного Порядку.
У повістці зазначаються: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім'я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім'я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки (пункт 29 Порядку в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, це правопорушення є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
З аналізу вищенаведених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
З постанови № 8439 вбачається, що повістку за № 3488215 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09 годину 01 червня 2025 року було направлено за адресою місця реєстрації позивача засобами «Укрпошта» (а.с.6).
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 85 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071), рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
У конкретній справі судова повістка безпосередньо ОСОБА_1 вручена не була, втім, працівниками пошти проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
Однак, докази направлення повістки позивачеві та повернення поштового конверту з вкладенням, що містить відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою» в матеріалах справи відсутні.
Крім того, відповідно до пункту 86 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі коли адресата (одержувача) неможливо поінформувати про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв'язку, до його абонентської поштової скриньки (у разі її наявності) вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
Однак, докази повідомлення позивача за наявним номером телефону та/або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» в матеріалах справи відсутні.
Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. В пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Верховним Судом в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 337/3389/16-а було викладено позицію, відповідно до якої постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення (правова позиція Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 263/15738/16-а).
Таким чином, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Диспозиція статті 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто передбачає вказівку про порушення вимог інших нормативно-правового актів, які регламентують мобілізаційне законодавство.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ) зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
Закон № 3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Стаття 283 КУпАП передбачає зміст постанови про вчинення адміністративного правопорушення, яка має містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Як вбачається з постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАПОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог «ч. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»».
У контексті зазначеного суд акцентує увагу на тому, що стаття 22 Закону № 3543-ХІІ, містить декілька окремих абзаців, які передбачають конкретні обов'язки громадян у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом положень статті 22 Закону № 3543-XII відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАПнастає за неприбуття особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в отриманих ними документах, зокрема, повістці; не надання в установленому порядку під час мобілізації майна, власниками якого вони є; не проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
В оспорюваній постанові відповідача наявне лише посилання на норму права, зокрема на статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку за висновком відповідача порушив позивач.
Однак, у тексті постанови не зазначено який саме обов'язок чи обов'язки, встановлені цим нормативно-правовим актом, не виконано позивачем.
Вказане свідчить про відсутність чіткого формулювання обвинувачення в тексті оскаржуваної постанови, оскільки постанова не містить відомості про склад виявленого порушення, яке регулюється тією нормою Закону, на яку посилався відповідач під час її прийняття. Однак, таке формулювання є важливою умовою справедливого та об'єктивного розгляду справи, є необхідним для реалізації права на захист, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Зокрема, в рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Разом з тим, суд враховує, наявність військово-облікового документу №150820200640656400025, виданого 07 квітня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якого військовозобов'язаний ОСОБА_1 рішенням військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, повторному медичному огляду підлягає - березень 2026 (а.с.9).
Суд зазначає, що належних та достовірних у розумінні статтей 73-74 КАС України доказів правомірності прийняття спірної постанови відповідач не надав.
З огляду на це суд наголошує, що сама по собі оскаржувана постанова не може бути єдиним та достатнім доказом вчинення правопорушення.
Однак, відповідач не надав суду доказів, з яких можна було б встановити, що дії позивача належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до приписів чинного законодавства матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів.
При цьому, з огляду на презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, що закріплена у частині другій статті 77 КАС України, обов'язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов'язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб'єкта владних повноважень.
Натомість з доказів, що містяться в матеріалах справи, неможливо встановити та дійти обґрунтованого висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого цією статтею.
За цих обставин суд висновує, що в межах цієї справи відповідач не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а суд із наявних у справі матеріалів не встановив обставин, які б свідчили про зворотне.
Суд наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
За вказаних обставин оскаржувана постанова суб'єкта владних повноважень не може вважатися законною та обґрунтованою, так як не відповідає вимогам чинного законодавства.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладено законом на відповідача.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).
Верховний суд в постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, оскільки у даному разі оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності цього рішення законодавством покладено на відповідача.
Однак, відповідач цього обов'язку не виконав.
Відповідно до статті 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Оскільки суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Враховуючи викладене, оскільки доводи позивача не спростовані відповідачем, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статі 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 605 гривень 60 коп., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.1).
З урахуванням процесуальних норм щодо розподілу судових витрат, оскільки позовна заява підлягає задоволенню, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтею 210-1 КУпАП, статтями 72, 77, 139, 244 -246, 262, 286 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 8439 від 17 червня 2025 року про визнання винним та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець с. Козаче Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 15 жовтня 2004 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп., сплачений ним за подачу позовної заяви до суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Згідно частини четвертої статті 286 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляд.
Відомості про сторін у справі на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 246 КАС України:
Позивач: Представник позивача - адвокат:Драчинський Іван Васильович;місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ОСОБА_5 , адреса робочого місця: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_6 ; місцезнаходження: АДРЕСА_4 ;ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4
Копію рішення суду невідкладно вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення рішення є 09 жовтня 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20___ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах адміністративної справи № 491/712/25 Ананьївського районного суду Одеської області.