вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2025 р. Справа№ 910/438/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 07.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 (повний текст складено 22.08.2025)
у справі № 910/438/25 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Київської міської ради, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс»
про стягнення 348 431,89 грн.
У січні 2025 року Київська міська рада (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс» (відповідач) про стягнення безпідставно збережених кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2296 га, кадастровий номер 8000000000:90:113:0008, місце розташування - вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі м. Києва за період з 13.10.2021 по 10.05.2023 у розмірі 785 882,36 грн.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- до нього перейшло право користування спірною земельною ділянкою на якій розміщена будівля, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме, на підставі рішення №139 від 27.01.1959 «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі», оскільки воно набуте до 01.01.2002;
- ним у повному обсязі сплачувались кошти за користування земельною ділянкою у вигляді земельного податку на суму в розмірі 437 450,47 грн. за період з жовтня 2021 року по травень 2023 року;
- позивачем протиправно включено у суму позовних вимог вимоги про стягнення сум нарахованих за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 (загальна сума 81 691,29 грн.), оскільки у зв'язку з військовим станом юридичні особи були звільнені від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій.
У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:
- відповідачем не надано доказів про оформлення ним чи будь-яким іншим підприємством - попереднім власником нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, права постійного користування земельною ділянкою в установленому порядку;
- відповідач не може бути платником земельного податку, оскільки він справляється лише з власників та постійних землекористувачів, яким відповідач не є. Окрім того, у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 відповідача не було звільнено від плати за землю, оскільки ця норма застосовувалась до сплат за земельний податок та орендних сплат за договором.
У запереченнях відповідач зазнаним про те, що:
- ним вживались всі можливі дії для оформлення права на постійне користування земельною ділянкою;
- набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27.01.1959 «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі» не припинилось, а перейшло до його правонаступника - відповідача, утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації;
- він належним чином сплачував земельний податок за спірний період.
Водночас під час розгляд справи в суді першої інстанції позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вказана заява судом першої інстанції прийнята до розгляду), з урахуванням якої позов заявлено про стягнення безпідставно збережених кошти в розмірі орендної плати в розмірі 348 431,89 грн. (785 882,36 (первісно заявлена сума)- 437 450,47 (сума, яка була сплачена відповідачем)).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/438/25 позовні вимоги задоволено повністю.
При розгляд спору сторін по суті суд першої інстанції встановивши, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на спірній земельній ділянці, яка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України з 13.10.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.10.2021 №НВ-7117111242021, розташоване належне відповідачу нерухоме майно та, що договір оренди відповідної земельної ділянки між позивачем та відповідачем укладено 10.05.2023, дійшов висновку про те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у період з 13.10.2021 по 10.05.2023, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
При цьому судом першої інстанції враховано заперечення відповідача та вказано про те, що:
- відповідач зазначає, що набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27.01.1959 «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі» не припинилось, а перейшло до його правонаступника - відповідача утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації;
- на момент здійснення державної реєстрації Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» (22.12.1992) діяв Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII, відповідно до ст. 23 якого право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України;
- стаття 22 ЗК Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII передбачала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право;
- до матеріалів справи не додано доказів оформлення Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали», чи іншою особою, права постійного користування земельною ділянкою в установленому порядку;
- в період з 13.10.2021 та по 10.05.2023 відповідач не мав статусу постійного землекористувача, власника земельної ділянки чи орендаря, у зв'язку з чим, відповідач, перебуваючи в статусі фактичного користувача земельної ділянки, не маючи при цьому права власності або постійного користування на неї, не підпадає під правове регулювання наведених норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітекс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/438/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, проігнорував суттєві факти, які мають значення для справи, а тому висновки, покладені в основу рішення, не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 справа № 910/438/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/438/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/438/25 призначено до розгляду на 07.10.2025 об 11:20 год., матеріали справи № 910/438/25 витребувано з Господарського суду міста Києва.
16.09.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції.
25.09.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на 07.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,2296 га з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008, місце розташування - вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі м. Києва, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Земельна ділянка забудована. Так, згідно з інформаційною довідкою від 14.10.2024 №399135792 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на згадуваній земельній ділянці розташований цілісний майновий комплекс: адміністративна будівля (літ. А) загальною площею 3014,8 кв.м, гараж (літ. Б) загальною площею 115,7 кв.м, гараж (літера В) загальною площею 132 кв.м, який перебуває у приватній власності відповідача на підставі свідоцтва про право власності Фонду Державного майна України Регіонального відділення по місту Києву від 15.05.1997 №520, договору купівлі-продажу державного майна від 18.10.1996 № 3645 (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2018, номер запису про право власності 27802333).
Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 06.03.2023 №НВ-9914209032023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 становить - 10 391 032,92 грн.
Київська міська рада ухвалила рішення від 02.03.2023 № 6171/6212 (текст розміщений на офіційному вебпорталі Київської міської ради за таким посиланням: https://kmr.gov.ua/sites/default/files/6171-6212_0.pdf), згідно з яким вирішено передати відповідачу за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,2296 га (кадастровий номер 8000000000:90:113:0008) для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу (код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку) на вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27802333).
Пунктом 3.11 вказаного рішення відповідача зобов'язано сплатити безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент).
На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «Ітекс» укладено Договір оренди земельної ділянки від 10.05.2023 №259.
Згідно з інформаційною довідкою від 24.10.2024 №400651954 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 є територіальна громада міста Києва; договір оренди земельної ділянки зареєстровано 10.05.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - ТОВ «Ітекс».
Позивач зазначає, що відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (вказана заява судом першої інстанції прийнята до розгляду), просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2296 га, кадастровий номер 8000000000:90:113:0008, місце розташування - вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі м. Києва за період з 13.10.2021 по 10.05.2023 у розмірі 348 431,89 грн.
При розрахунку заявленої до стягнення суми позивач виходив з того, що:
- враховуючи те, що земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України з 13.10.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.10.2021 №НВ-7117111242021), доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 13.10.2021 до 10.05.2023 (дата укладення договору оренди - примітка суду);
- відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 06.03.2023 №НВ-9914209032023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 становить - 10 391 032,92 грн.;
- загальна сума безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за вказаний період становить 785 882,36 грн., а сплачено відповідачем було 437 450,47 грн. (785 882,36-437 450,47=348 431,89).
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме, на підставі рішення №139 від 27.01.1959 «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі», оскільки воно набуте до 01.01.2002 року. Набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27.01.1959 року «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі» не припинилось, а перейшло до його правонаступника - відповідача, утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації;
- вказане свідчить про те, що позивачем протиправно включено у суму позовних вимог вимоги про стягнення сум нарахованих за період з 24.02.2022 по 30.04.2022, оскільки у зв'язку з військовим станом юридичні особи були звільнені від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.
Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов'язання.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21».
У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
Згідно статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.
У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Матеріалами справи підтверджено, що на земельній ділянці загальною площею 0,2296 га, кадастровий номер 8000000000:90:113:0008, місце розташування - вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі м. Києва, розміщені об'єкти нерухомості, які на праві власності належать відповідачу, проте останнім у визначеному законодавством порядку у період до 10.05.2023 не оформлено право користування такою земельною ділянкою.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 13.10.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.10.2021 №НВ-7117111242021, то, як вірно встановлено судом першої інстанції, стягненню з відповідача, підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 13.10.2021.
Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Згідно зі ст. 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 06.03.2023 № НВ-9914209032023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 становить - 10 391 032,92 грн..
З огляду на вказане, суд першої інстанції цілком вірно, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є правильним та стягненню з відповідача підлягають грошові кошти в сумі 348 431,89 грн. (785 882,36 грн. (вся сума за спірний період) - 437 450,47 грн. (оплата проведена відповідачем) = 348 31,89 грн.).
Щодо заперечень відповідача, які зводяться до наявності у нього права користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів зазначає про таке.
Так, відповідачем зазначено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 139 від 27.01.1959 «Про відведення земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня Теличка в Печерському районі», Виконавчий комітет міської Ради Депутатів трудящих постановив відвести Академії будівництва та архітектури УРСР земельну ділянку, площею 1,8 га під будівництво бази по розробці технології виробництва будівельних матеріалів і виробів з синтетичних смол за рахунок частини земельної ділянки Управління будматеріалів міськвиконкому, розташованої поруч з Деревообробним комбінатом на урочищі Нижня Теличка.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 31.05.1963 №603 «Про передачу у відання державного Комітету промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУД СРСР Науково-дослідних, проектних і конструкторських організацій», було признано необхідним передати у відання Державного комітету по промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУД СРСР Науково-дослідницьких, проектних і конструкторських організацій в тому числі Академії будівництва та архітектури УРСР.
Постановою Ради Міністрів Української PCP від 15.06.1963 №711 «Про передачу у відання Державного комітету по промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУДІ СРСР науково-дослідних і проектних інститутів», на Виконання Указу Президії Верховної ради СРСР від 16 травня 1963 року і постанови Ради Міністрів СРСР від 31 травня 1963 року № 603 Рада Міністрів Української PCP, було постановлено зобов'язати ДЕРЖБУД УРСР передати у відання Державного комітету по промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУД СРСР науково-дослідні і проектні інститути, в тому числі і Науково-дослідний інститут будівельних матеріалів і виробів в м. Києві з філіалами в мм. Сімферополі і Львові, київським експериментально-дослідним заводом і експериментальною базою пластмас Академії будівництва і архітектури УРСР.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 11.12.1967 № 384 «Про створення обчислювального центру Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР», було створено госпрозрахунковий обчислювальний центр Міністерства підпорядкований Технічному управлінню.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 06.01.1972 № 3 «Про прийняття на баланс Обчислювального центру лабораторного корпусу та експериментального підприємства Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів», згідно з вказівкою Міністерства промисловості будівельних матеріалів СРСР/ лист від 29 грудня 1971 року №ДА-І5-І6І2 і телеграм від 5 січня 1972 року №ДА-30-12/ про передачу Міністерству промисловості будівельних матеріалів УРСР лабораторного корпусу Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів та експериментального підприємства цього ж інституту в м. Києві було наказано начальнику Обчислювального центру - прийняти на баланс центру лабораторний корпус та експериментальне підприємство Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів, розташованого в м. Києві по вул. Будіндустрії, будинок 5.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 20.09.1972 №267-А «Про передачу Обчислювальному центру складського приміщення та прилеглої території експериментального підприємства Науково-дослідного Інституту будівельних матеріалів і виробів» (далі - НДІБМВ), у зв'язку з виробничої необхідністю та з метою забезпечення відповідного утримання насаджень і території, що прилягає до правого крила будівлі Обчислювального центру та корпусу експериментального підприємства НДІБМВ і складського приміщення, було наказано передати на баланс Обчислювального центру складське приміщення площею 95,3 м.кв., та прилеглу до правого крила будівлі обчислювального центру та експериментального підприємства територію з насадженнями, залізобетонною огорожею площею 0,35 га.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 17.10.1979 № 302 «Про перейменування Обчислювального центру і донецького філіалу Обчислювального центру Міністерства», було перейменовано Обчислювальний центр Мінбудматеріалів УРСР в Головний обчислювальний центр Мінбудматеріалів УРСР.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 18.07.1991 № 59 «Про створення Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів» було створено Корпорацію «Укрбудматеріали», до якої включені об'єднані підприємства і організації.
22.12.1992 було здійснено державну реєстрацію Головного обчислювального центру Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів «Укрбудматеріали», державний номер 0122-800 Ц, юридична адреса м. Київ-13, вул. Будіндустрії, будинок 5.
Протоколом Установчих зборів учасників господарського товариства з обмеженою відповідальністю № 1 від 20.05.1997 «Про необхідність створення товариства з обмеженою відповідальністю шляхом реорганізації Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали», майно якого викуплене Товариством покупців членів трудового колективу Головного обчислювального центру згідно з Договором купівлі-продажу державного майна № 415/30, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. 18 жовтня 1996 року, реєстраційний номер № 3645 (додається), та Акту приймання-передачі державного майна №494 від 15 травня 1997 року (додається), і належить Товариству покупців на праві власності.
Наказом Головного обчислювального центру від 04.06.1997 № 18 «Про створення TOB «Ітекс»» (додається), на підставі рішення Установчих зборів учасників господарського Товариства з обмеженою відповідальністю (протокол №1 від 20.05.1997) в зв'язку з реорганізацією на базі Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» було створено ТОВ «Ітекс».
Згідно абзацу 3 наказу зазначеного вище ТОВ «Ітекс» є правонаступником Головного обчислювального центру з колективною формою власності, самостійним господарським суб'єктом.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи ТОВ «Ітекс» було зареєстровано 03.06.1997 за адресою: Україна, м. Київ-252013, вул. Будіндустрії, будинок 5.
Відповідно до затвердженого начальником регіонального відділення ФДМ України по м. Києві від 01.12.1999 Акту підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу державного майна Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» від 18.10.1996 № 000415/30, перевірці підлягало виконання умов, передбачених договором купівлі-продажу від 18 жовтня 1999 року № 000415/30 укладеного між органом приватизації Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву та Товариством покупців членів трудового колективу Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» правонаступником якого при подальшому продажу є ТОВ «Ітекс» - умови виконано у повному обсязі.
З огляду на вказане відповідач стверджує, що, набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27.01.1959 «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі» до якої (земельної ділянки) входить і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008, не припинилось, а перейшло до його правонаступника (відповідача) утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що:
- на момент здійснення державної реєстрації Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» (22.12.1992) діяв Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII, відповідно до ст. 23 якого право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України;ї
- стаття 22 ЗК Української РСР 18.12.1990 № 561-XII передбачала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право;
- як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №908/1947/19 «право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні»;
- до матеріалів справи не додано доказів оформлення Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали», чи іншою особою, права постійного користування земельною ділянкою в установленому порядку;
- Конституційний Суд України в рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним;
- відповідачем не надано доказів посвідчення права постійного користування земельною ділянкою, враховуючи, що земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 13.10.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.10.2021 №НВ-7117111242021).
Колегія суддів окремо зауважує на наступному.
Відповідно до ст. 168 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, який діяв станом на дату ухвалення рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 139 від 27.01.1959 «Про відведення земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня Теличка в Печерському районі», землеустрій мав на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових відповідно до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності.
До землевпорядних дій ст. 169 цього Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, які надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо.
Відповідно до вимог ст. 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред'явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.
Складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою (ст. 187 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922).
За змістом ст. ст. 192 194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після остаточного затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи, в яких повинні бути означені межі, місцезнаходження, місцевість і склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов'язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування.
Відповідно до ст. 195 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, такі як: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов'язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості.
Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.
Тобто діюче, на момент ухвалення рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 139 від 27.01.1959 «Про відведення земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня Теличка в Печерському районі», земельне законодавство визначало порядок проведення обов'язкової процедури оформлення права на землю із видачею правопідтверджуючих документів, якої, як вбачається із матеріалів справи, дотримано не було.
З огляду на вказане колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що до нього перейшло право користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщена будівля, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме, на підставі рішення №139 від 27.01.1959 «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі», оскільки воно набуте до 01.01.2002
Також відповідач зазначає про те, що позивачем протиправно включено у суму позовних вимог вимоги про стягнення сум нарахованих за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 (загальна сума 81 691,29 грн.), оскільки у зв'язку з військовим станом юридичні особи були звільнені від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій, що колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Колегія суддів не погоджується з наведеною вище правовою позицією апелянта щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати, з огляду на таке.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, з урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України, виснував, що: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».
Правова позиція щодо неможливості застосування наведених вище норм законодавства до спірних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 де вказано про те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023 підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 13.10.2021 по 10.05.2023 відповідач на мав статусу постійного землекористувача, власника земельної ділянки чи орендаря, у зв'язку з чим, відповідач, перебуваючи в статусі фактичного користувача земельної ділянки, не маючи при цьому права власності або постійного користування на неї, не підпадає під правове регулювання наведених норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, перевіривши виконаний позивачем розрахунок, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 348 431,89 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/438/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/438/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2025 у справі № 910/438/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 07.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
О.В. Тищенко