Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201
Іменем України
09.12.2010Справа №2-26/5097-2010
За позовом Прокурора Кіровського району (97300, Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 45) в інтересах держави в особі Кіровської районної державної адміністрації АР Крим (97300, Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 45)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Транс - Континенталь» (95000, м. Сімферополь, вул. Шмідта, 19/1, кв. 4А; Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 92-А).
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про визнання недійсним договору.
Суддя Медведчук О.Л.
Представники:
від позивача - Василенко М.О., начальник юр. відділу, довіреність №01-29/3659 від 10.11.2010р.; Шевченко А.О., начальник юр. відділу, довіреність №01-29/2784 від 30.08.2010р.,
від відповідача - Дем'янович К.С., представник, довіреність №321 від 08.11.2010р.; Лешко Ю.І., начальник правління планування, довіреність №314 від 03.11.2010р.,
від третьої особи - ОСОБА_1., паспорт серії НОМЕР_1,
прокурор - Меренцов С.І., посвідчення №07247.
Суть спору: Прокурор Кіровського району звернувся до господарського суду АР Крим із позовом в інтересах держави в особі Кіровської районної державної адміністрації АР Крим, про визнання недійсним генерального договору газифікації Кіровського району АР Крим від 27.12.2002р., укладеного між Кіровською районною державною адміністрацією АР Крим та Товариством з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Транс - Континенталь».
Позовні вимог и обґрунтовано посиланням на те, що оскаржуваний договір в силу ст. 228 Цивільного кодексу України спрямований на незаконне заволодіння майна територіальної громади, а також встановлює обов'язок для третіх осіб які не є стороною за цим договором.
Позивачем надавались додаткові пояснення по суті заявлених вимог, в яких йдеться про те, що в спірний договір є договором змішаного типу, в якому відсутні обов'язкові умови для договорів даного типу, а саме не встановлено строк виконання зобов'язань, загальної суми вартості робіт, також відповідач не має ліцензії на виконання робіт за договором.
Відповідачем позовні вимоги не визнавались з підстав наведених у наданому відзиві на позов та додатку до нього (том 1, а.с. 36, 63-66), зокрема вказувалось на те, що при зверненні із позовом, пропущено строк позовної давності, оскаржуваний договір не за своєю правовою природою не є договором змішаного типу, а є договором про спільну діяльність. До того ж пункти 3.3. та 4.1. спірного на які вказується у позові, повністю відповідають чинному законодавству, а також ст. 61 ЦК УРСР 1963р., який діяв на момент укладення цього договору.
Третьою особою надавались пояснення по суті заявлених вимог, в яких зокрема вказувалось на те, що оскаржуваний договір ніяким чином не порушує прав та інтересів громадян, а направлений на задоволення їх соціально-побутових потреб.
Розгляд справи відкладався.
У судовому засіданні яке відбулося 09.12.2010р. учасниками процесу заявлені вимоги та заперечення на них підтримані.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд
встановив:
27.12.2002р. між Кіровською районною Державною адміністрацією АР Крим та Об'єднанням «Транс-Континенталь» від імені та на користь якого виступає Українська інтернаціональна Компанія з газифікації та будівництва «Колесніков-Континенталь», укладено генеральний договір газифікації Кіровського району АР Крим.
У пункті 1.2 вказаного договору визначено, що безпосереднім предметом договору є виконання проекту з газифікації всіх населених пунктів Кіровського району, який включає в себе проектні будівельно-монтажні роботи (міжселищні газопроводи, селищні газопроводи, внутрішньо будинкову розводку усіх домоволодінь у районі та інших об'єктів) та пусконалагоджувальні роботи, а також забезпечення експлуатації газового господарства району, включаючи створення спеціальної експлуатаційної служби та наступну безперебійну поставку природного газу споживачам при умові своєчасної оплати спожитого газу.
Вказаний договір підписано Кіровською районною Державною адміністрацією АР Крим та Українською інтернаціональною Компанією з газифікації та будівництва «Колесніков-Континенталь» від імені та на користь Об'єднання «Транс-Континенталь».
Дослідивши у сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, вказується на те, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Отже при вирішення питання відповідності оскаржуваного договору вимогам законодавства, слід застосовувати положення ЦК УРСР 1963р., який діяв на момент укладення договору від 27.12.2002р.
В розділі 1 спірного договору визначено предмет цього договору, яким передбачено: виконання певних робіт з будівництва газопроводів; пусконалагоджувальні роботи; створення спеціальних експлуатаційних служб для безперебійної поставки природного газу споживачам, а також створення та розгортання в районі підприємств з переробки сільськогосподарської продукції для поліпшення соціально-побутових та культурних умов життя населення, в рахунок реінвестування прибутку роботи з газифікації або інше можливе капітальне будівництво (водопостачання, каналізація та інш.), з метою додаткової можливості з прискорення виконання робіт направлених на розвиток інфраструктури району.
Виходячи з положень ст. 430 Цивільного кодексу УРСР який діяв на момент укладення договору від 27.12.2002р. та предмету спірного договору в цілому, вказаний договір має ознаки договору про сумісну діяльність, про що також наголошує сам відповідач.
Ст. 430 Цивільного кодексу УРСР визначено, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.
Виходячи з положень наведеної норми вказаного кодексу, суттєвими умовами договору про сумісну діяльність є те, що договір укладається для досягнення спільної господарської мети.
Згідно ст. 432 ЦК УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.
На момент укладення договору від 27.12.2002р. взаємовідносини сторін за договором про сумісну діяльність регулювалися главою 38 ЦК УРСР та загальними положеннями про зобов'язання (гл. 14 - 19 Кодексу).
Оскільки глава 38 ЦК УРСР не передбачає обов'язкових реквізитів договору про сумісну діяльність, вирішуючи питання про дійсність вказаного договору, суд виходить з того, що між сторонами має бути досягнуто у письмовій формі згоди по всіх істотних умовах, необхідних для його виконання, а саме: мета договору, порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, умови використання результатів сумісної діяльності.
Однак слід зазначити, що в оскаржуваному договорі не міститься вказаних положень, сторонами не обумовлено порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, а також умови використання результатів сумісної діяльності.
У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір від 27.12.2002р. не відповідає положенням глави 38 ЦК УРСР та укладений з порушенням ст.ст. 430-433 ЦК УРСР, що у свою чергу є підставою для визнання його недійсним.
Також слід зазначити, що відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини, які виникли між сторонами за договором від 27.12.2002р., продовжувались після набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004), суд вважає, що при вирішенні питання відносно прав та обов'язків сторін за спірним договором, слід застосовувати відповідні положення цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Як вбачається з оскаржуваного договору він укладений між Кіровською районною Державною адміністрацією АР Крим та Об'єднанням «Транс-Континенталь», однак від імені останнього та на його користь укладало вказаний договір Українська інтернаціональна Компанія з газифікації та будівництва «Колесніков-Континенталь», про вказано в преамбулі договору та в розділі 11 цього договору. (том 1, а.с. 7,10).
Ст. 237 Цивільного кодексу України визначено поняття та підстави представництва, так згідно наведеної норми представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
В матеріалах справи відсутні докази (довіреність, договір, тощо) які є необхідними виходячи з положень ст. 243 ЦК України та які б у свою чергу свідчили про уповноваження Українську інтернаціональну Компанію з газифікації та будівництва «Колесніков-Континенталь», яка на момент розгляду справи як юридична особа є припиненою, укладати від імені Об'єднання «Транс-Континенталь» яких-небудь правочинів у тому числі спірного договору від 27.12.2002р.
Ст. 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так відповідно до ч. 2 вказаної норми цивільного законодавства особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, суд приходить до висновку, що Українська інтернаціональна Компанія з газифікації та будівництва «Колесніков-Континенталь» в порушення вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення генерального договору газифікації Кіровського району АР Крим від 27.12.2002р. від імені Об'єднання «Транс-Континенталь», що у свою чергу також є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним.
Також суд погоджується з доводами позивача про те, що оскаржуваний договір стосується прав та обов'язків осіб які не є сторонами за цим договором. Так п 3.6. цього договору зобов'язує Кіровську районну Державну адміністрацію АР Крим забезпечити призначення зі складу депутатів районної ради та сільських рад які відповідатимуть за реалізацію проекту газифікації в районі та по територіях сільських та селищних рад.
Тобто зазначеним пунктом договору покладено відповідальність на окремих депутатів районних та селищних рад, з реалізації проекту газифікації, при цьому а ні депутати, а ні ради не є сторонами за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, за змістом ч. 4 зазначеної норми, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше осіб (договір).
Вказаний договір не було погоджено а ні депутатами сільських та селищних рад, а ні самими радами, на яких пунктом 3.6. договору покладено відповідальність за реалізацію проекту газифікації, а відтак вказаний договір суперечить самому змісту правочину, адже направлений на виникнення зобов'язань осіб які не є учасниками правочину та якими даний правочин не погоджено, а відтак він не відповідає ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, що у свою чергу також відповідно до 1 ст. 215 вказаного Кодексу є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Натомість судом не приймаються доводи позивача про те, що спірний договір є договором змішаного типу, оскільки у вказаному договорі не вбачається наявність елементів різних договорів, що випливає з положень ст. 628 Цивільного кодексу України, до того ж спірний договір укладався виходячи з положень ЦК УРСР зокрема як встановлено судом глави 38 цього кодексу.
Судом також не приймаються посилання в позовній заяві на положення ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки не доведеним є факт того, що спірний договір порушує якимось чином публічний порядок, адже в матеріалах справи наявні локальні договори між відповідними територіальними громадами із відповідачем та членами даних територіальних громад, які спростовують доводи про незаконне заволодіння майном територіальної громади.
Також суд не приймає клопотання відповідача про застосування строків позовної давності заявлене у відзиві на позов із посиланням на те, що позовна давність має обчислюватись саме з дати укладення спірного договору тобто з 27.12.2002р. (том 1, а.с. 36), оскільки у постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, вказується на те, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином доводи відповідача про сплив позовної давності та застосування судом строків позовної давності, у зв'язку із тим, що районна адміністрація була обізнана про порушення оскаржуваним правочином її прав саме з дати укладення цього правочину є безпідставними, адже перебіг позовної давності починається не здати укладення спірного правочину. До того ж якби позивач був обізнаний про порушення його прав саме в момент укладення спірного договору, він не мав би намір укладати вказаний договір.
Отже суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності з обставин наведених відповідачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним генеральний договір газифікації Кіровського району АР Крим від 27.12.2002р., укладений між Кіровською районною державною адміністрацією АР Крим (97300, Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 45) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Транс - Континенталь» (95000, м. Сімферополь, вул. Шмідта, 19/1, кв. 4А; Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 92-А; ідент. код 32477244).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Транс - Континенталь» (95000, м. Сімферополь, вул. Шмідта, 19/1, кв. 4А; Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 92-А; ідент. код 32477244) у дохід державного бюджету (р/р 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200, в банку одержувачу: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь) державне мито у розмірі 85,00 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Транс - Континенталь» (95000, м. Сімферополь, вул. Шмідта, 19/1, кв. 4А; Кіровський район, смт. Кіровське, вул. Р. Люксембург, 92-А; ідент. код 32477244) у дохід державного бюджету (р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення оформлене та підписане 14.12.2010р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Медведчук О.Л.