Провадження № 22-ц/803/6218/25 Справа № 213/2410/24 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 213/2410/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі Виконком Інгулецької районної у місті ради, Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, Територіальна громада в особі виконкому Криворізької міської ради, Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року, яка постановлена суддею Алексєєвим О. В.. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 квітня 2025 року,
18 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила суд заборонити Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та третім особам вчиняти будь-які дії з нежитловим приміщенням 12 кв.м., яке розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті та зобов'язати виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради розглянути питання про видачу ордеру на жиле приміщення.
Заява про забезпечення позову обгрунтована тим, що дані види забезпечення позову реально забезпечать виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд поверхнево розглянув заяву про забезпечення позову не враховуючи інтересів позивача та осіб, які з нею проживають, можливих наслідків такої бездільності та вчасно перешкодити негативним наслідкам, таким як безпідставне заволодіння майном позивача або проникнення в житло для здійснення крадіжки. Суд першої інстанції посилається на норми ч.1 ст. 153 ЦПК України необґрунтовано, безпідставно відмовляє позивачу в забезпеченні позову, тим самим допомагає уникати надалі відповідачам від здійснення ними обов'язків, визначених в Конституції України.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, кожен окремо, просять ухвалу суду першої істанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивачки - залишити без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, у зв?язку із станом здоров'я без надання будь яких доказів, що стосуються її стан здоров'я.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивач ОСОБА_1 , яка не з'явилися у судове засідання, а тому заява про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.
Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи Управління з питань контролю за станом благоустрою виконкому Криворізької міської ради - Іваськів М.М. який заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконкому Інгулецької районної у місті ради, Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, Територіальної громади в особі виконкому Криворізької міської ради, Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", треті особи: Управління з питань контролю за станом благоустрою виконкому Криворізької міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання нежитлового приміщення житловим приміщенням та про визнання права користування ним.
Звертаючись у суд із заявою про забезпечення позову позивач просила суд заборонити Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та третім особам вчиняти будь-які дії зі спірним нежитловим приміщенням до вирішення спору по суті та зобов'язати виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради розглянути питання про видачу ордеру на жиле приміщення посилаючись на те, що дані види забезпечення позову реально забезпечать виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення її позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову позивачем не доведено ту обставину, що невжиття заходів забезпечення як заборони Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та третім особам вчиняти будь-які дії із спірним нежитловим приміщенням може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Також суд першої істанції виходив з того, що заява про забезпечення позову в частині зобов'язання виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради розглянути питання про видачу ордеру на жиле приміщення також не підлягає задоволенню, оскільки такий вид забезпечення за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог та суд фактично прийме рішення по суті данної справи без судового розгляду, що є неприпустимим.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Відповідно до частини 6статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19, касаційний суд зазначив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Заходи забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватись відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі №380/4273/21).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд першої інстанції, проаналізувавши подану ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову дійшов обґрунтованого висновку про те, що у заяві про забезпечення позову позивачем не доведено ту обставину, що невжиття заходів забезпечення як заборони Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та третім особам вчиняти будь-які дії із спірним нежитловим приміщенням може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Доводи заявниці в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на її припущеннях, нею не доведено співмірність заходу забезпечення позову пред'явленим позовним вимогам.
Таким чином, наведені у заяві про забезпечення позову аргументи не свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Крім того, суд першої істанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява про забезпечення позову в частині зобов'язання виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради розглянути питання про видачу ордеру на жиле приміщення також не підлягає задоволенню, оскільки такий вид забезпечення за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог та суд фактично прийме рішення по суті данної справи без судового розгляду, що є неприпустимим.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваній ухвалі, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування ухвали та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: