21 грудня 2010 р. № Б26/18-10-6
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів:Удовиченка О.С.,
Заріцької А.О.,
Міщенка П.К.
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мегабанк"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2010 року
у справі
господарського суду№ Б26/18-10-6
Дніпропетровської області
за заявою
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохім"
товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран"
про
розпорядник майнавизнання грошових вимог
Лукашук М.В.
за участю представників: ПАТ "Мегабанк" Черкасова І.Р.,
ТОВ "Дніпрохім" Долгої О.Р.,
У провадженні господарського суду Дніпропетровської області знаходиться справа № Б26/18-10 про банкрутство ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" порушена 4 березня 2010 року.
Ухвалою від 27 квітня 2010 року введено процедуру розпорядження майном боржника строком, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Лукашука М. В.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13 серпня 2010 року (суддя Камша Н.М.), залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2010 року (судді: Науменко І.М. -головуючий, Мороз В.Ф., Голяшкін О.В.), розглянуто заяву ТОВ "Дніпрохім", визнано грошові вимоги ТОВ “Дніпрохім” до ТОВ “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” у розмірі 5 127 295, 86 грн. з віднесенням останніх до четвертої черги задоволення, на суму 399 000, 09 грн. - з віднесенням до шостої черги задоволення та на суму 125 грн. -з віднесенням даних вимог до першої черги задоволення. Зобов'язано розпорядника майна включити визнані судом грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів.
Не погоджуючись з ухвалою господарського суду першої інстанції від 13 серпня 2010 року та постановою суду апеляційної інстанції від 11 жовтня 2010 року ПАТ "Мегабанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ініціюючому кредитору у визнанні грошових вимог до боржника у розмірі 5 526 420, 95 грн.
На думку заявника касаційної скарги, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено ст.ст. 179, 180 ГК України, ст.ст. 207, 208, ч. 2 ст. 215 ЦК України та приписів Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі -Закон).
Також, в касаційній скарзі її заявник вказує на те, що судом першої інстанції не було зупинено провадження у справі до розгляду кримінальної справи, чим порушено ст. 79 ГПК України.
Колегія суддів обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, боржником визнано заборгованість перед кредитором ТОВ “Дніпрохім” на суму 5 127 295, 86 грн.
У судовому засіданні 13 серпня 2010 року господарським судом першої інстанції було визнано вказані вимоги в порядку, передбаченому ст. 14 Закону, оскільки вимоги визнані боржником повністю та, крім того, документально підтверджені рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації “Українські правові ініціативи” від 1 лютого 2010 року у справі №25/01/10-02-К, а також, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2010 року у справі № 21/121-10.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на рішення третейського суду та ухвалу господарського суду, застосував положення ст. 35 ГПК України.
Між тим, судами невірно були застосовані положення ст. 35 ГПК України, норми ч. 2 якої встановлюють, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, підтверджені рішенням третейського суду кредиторські вимоги мають розглядатись по суті, виходячи з правового аналізу підстав, за яких виникли такі вимоги (цивільно-правова угода тощо) та доказів, що їх підтверджують.
При цьому, виходячи з обставин, визначених вказаним рішенням третейського суду, щодо виникнення вимог ТОВ "Дніпрохім" до боржника на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 25 серпня 2009 року, судам слід було звернути увагу на наступне:
- чи була встановлена заборона на розпорядження ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" своїми коштами на момент укладення угоди з ТОВ "Дніпрохім" та виникнення відповідних зобов'язань, враховуючи накладення, як стверджує заявник касаційної скарги, 16 вересня 2009 року у межах позовного провадження арешту на грошові кошти боржника на всіх його розрахункових рахунках у межах оспорюваної суми на виконання зведеного виконавчого провадження по виконанню наказів господарських судів від 1 липня 2009 року та від 3 серпня 2009 року про стягнення з ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" суми заборгованості;
- чи переслідував боржник мету на оплатне придбання цінних паперів при укладенні з товариством відповідного договору (як зазначив в рішенні третейський суд) у період накладення арешту на всіх його рахунках;
- чи можна вважати угоду такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім цього, слід звернути увагу на обставини та норми законодавства щодо підстав та порядку виникнення права власності на цінні папери -іменні акції, зокрема, положення норм Цивільного кодексу України та норм Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".
Крім зазначеного, колегія суддів дійшла також висновку про те, що ні місцевим господарським судом, ні апеляційним господарським судом, не було досліджено обсяг повноважень Генерального директора боржника на укладення договорів, оскільки судами Статут ТОВ "ДЗКЗМ "Дніпрокран", в якому закріплено обсяг повноважень Генерального директора, не досліджувався, в матеріалах справи відсутній.
Таким чином, при розгляді та визнанні кредиторських вимог товариства вказаним обставинам та нормам діючого законодавства не була надана належна правова оцінка, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неповним з'ясуванням обставин справи та невірним застосуванням, зокрема, норм ст. 35 ГПК України.
Стаття 41 ГПК України визначає два порядки розгляду господарських справ, а саме: в порядку позовного провадження та провадження з розгляду справ про банкрутство, відповідно до норм Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Отже, у справі про банкрутство угода може бути визнана недійсною відповідно до цивільного законодавства на підставах, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, ст. 17. Інші угоди, у тому числі спірні договори купівлі-продажу цінних паперів підлягають визнанню недійсними в порядку позовного провадження.
За вказаних обставин справи, є необґрунтованими доводи касаційної скарги про безпідставне невизнання судами попередніх інстанцій недійсним договору від 25 серпня 2009 року, на підставі якого виникла заборгованість у ТОВ “Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації “Дніпрокран” перед ТОВ “Дніпрохім”.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість посилань банку на порушення судом першої інстанції ст. 79 ГПК України та необхідністю зупинення провадження у справі, виділення матеріалів та надіслання їх до слідчого відділу управління по боротьбі з організованою злочинністю на підставі листа вказаного слідчого відділу про розслідування кримінальної справи за фактом заволодіння шахрайським шляхом грошима АБ "Золоті Ворота".
Наявність кримінальної справи в стадії розслідування не може бути підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство та впливати на її рух.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення прийняті за неповного з'ясування обставин справи, а тому підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, встановити відповідність законодавству спірного договору та порядку його укладення з урахуванням компетенції органів управління товариством, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема, дати оцінку доказам у справі, встановивши їх належність та допустимість та вирішити спір відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мегабанк" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2010 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13 серпня 2010 року у справі № Б26/18-10-6 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий О. Удовиченко
Судді А. Заріцька
П. Міщенко