08 жовтня 2025 року м.Київ № 320/33773/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та Київського міського центру зайнятості, третя особа Департамент захисту національної державності Служби безпеки України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та Київського міського центру зайнятості, третя особа Департамент захисту національної державності Служби безпеки України в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Київського міського центру зайнятості за № 416 від 06.05.2025 яким відкликано дозвіл на працевлаштування № НОМЕР_1 від 06.11.2023 на підставі клопотання ТОВ “А-Нова» для влаштування громадянина Республки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду менеджера у ТОВ “А-Нова»;
визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжремонального Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за № 80111500107660 від 10.04.2025 про скасування посвідки на тимчасове проживання в НОМЕР_2 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Центральне міжрегональне управління Цержавно міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України та у відомчу базу даних ДМС України про відновлення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 03.04.2025 № 5/3/4-4817 яке направлено в Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, 10.04.2025 прийнято рішення № 80111500107660 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 позивачу та на підставі того ж подання, яке направлено до Київського міського центру зайнятості, 06.05.2025 прийнято наказ № 416 яким відкликано дозвіл на працевлаштування № НОМЕР_1 від 06.11.2023.
Вказує, що відповідно до подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 03.04.2025 № 5/3/4-4817, позивач становить загрозу національній безпеці України та причетний до терористичної діяльності, проте громадянин ОСОБА_1 в розшуку в Україні і за кордоном не перебуває, не засуджений в Україні, не перебуває в Реєстрі санкцій, отже жодних доказів на підтвердження викладеному в поданні не існує, а отже рішення № 80111500107660 від 10.04.2025 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та наказ Київського міського центру зайнятості, яким відкликано дозвіл на працевлаштування є протиправними і незаконними, таким, що підлягають скасуванню.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача вказує на те, що 03.04.2025 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України № 5/3/40-4817 від 03.03.2025 про скасування посвідки на тимчасове проживання відносно громадянина Турецької ОСОБА_2 /Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому повідомляється, що у ході виконання завдань з виявлення, попередження та припинення екстремістської та терористичної діяльності, Департаментом отримано інформацію щодо причетності до збройної терористичної організації громадянина Турецької Республіки/Республіки Молдова ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стамбул Турецької Республіки, (паспорт громадянина Турецької Республіки НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер громадянина Турецької Республіки НОМЕР_5 , паспорт громадянина Республіки Молдова НОМЕР_6 ).
Вважає, що третя особа, як державний орган спеціальною призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцію надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальної цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідні рішення, спрямоване крім іншого, на попередження загроз, прямий аби опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
На думку відповідача інформація викладена у подані № 5/3/40-4817 від 03.03.2025 стала підставою для прийняття стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, тому ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прийнявши правомірне рішення № 801115000107660 від 10.04.2025 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Київський міський центр зайнятості своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь - яких заяв або клопотань до суд не направляв.
Від третьої особи пояснень щодо суті заявлених позовних вимог до суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 29.11.2023 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , що дійсна до 06.11.2025, що видана Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на підставі дозволу на працевлаштування від 06.11.2023 № 107381, що виданий Київським міським центром зайнятості на підставі клопотання ТОВ «А-НОВА» для працевлаштування на посаду менеджера у вказане товариство.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 03.04.2025 № 5/374-4817, яке направлено до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, 10.04.2025 було прийнято рішення № 80111500107660 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також на підставі подання Служби безпеки України, яке направлено до Київського міського центру зайнятості, 06.05.2025 прийнято наказ № 416 яким відкликано дозвіл на працевлаштування № НОМЕР_1 від 06.11.2023.
Підставною для скасування дозволу є подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України відповідно до змісту якого, перебування позивача на території України становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України. Проте у висновку стосовно скасування дозволу та посвідки на тимчасове проживання позивача констатує, що він у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень в Україні не перебуває.
Позивач не погоджується з такими рішеннями відповідачів та вважає їх протиправними у зв'язку з чим звернувся з даним позов до суду.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід наголосити, що ч. 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до п. 6. ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон № 3773) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773 посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Слід вказати вказати, що відповідно до п.п. 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» № 322 від 25.04.2018 (в редакції від 16.09.2023, підстава - 979-2023-п) посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах 4 - 17 ст. 5 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
у разі скасування рішення про визнання особою без громадянства;
в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Рішення про скасування посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
Копія рішення про скасування посвідки надсилається територіальним органом/ територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства рекомендованим листом не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня його прийняття.
Копія листа (із вихідним номером та датою), яким надіслано повідомлення про скасування посвідки, сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
ДМС, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система “Аркан»), або шляхом надсилання листа.
У разі надсилання листа його копія (із вихідним номером та датою) сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС (п. п. 64, 65, 66 Порядку оформлення).
03.04.2025 на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України № 5/3/40-4817 від 03.03.2025 про скасування посвідки на тимчасове проживання відносно громадянина Турецької ОСОБА_2 /Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому повідомляється, що у ході виконання завдань з виявлення, попередження та припинення екстремістської та терористичної діяльності, Департаментом отримано інформацію щодо причетності до збройної терористичної організації громадянина Турецької Реепубліки/Республіки Молдова ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стамбул Турецької Республіки, (паспорт громадянина Турецької Республіки НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер громадянина Турецької Республіки НОМЕР_5 , паспорт громадянина Республіки Молдова НОМЕР_6 ).
У ході здійснення перевірочних заходів встановлено, що громадянин Турецької Реепубліки/Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 виданою 30.11.2023 ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області на підставі паспорта громадянина Республіки Молдова НОМЕР_6 .
Водночас, слід звернути увагу, що у подані № 5/3/40-4817 від 03.03.2025 Департаменту зазначається, що громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на теперішній час не перебуває в Україні у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень.
Матеріали справи не містять копій рішень судів, якими позивача визнано винним у вчиненні відповідних правопорушень, та в мотивувальній частині яких було б вказано, що позивач є небезпечним для національної безпеки.
Обґрунтованою є позиція позивача, що жодним судовим рішенням не встановлено, що позивач своїми діями несе загрозу громадському порядку, працює на території України та має стійкі соціальні зв'язки.
Суд враховує, що відповідачами не надано копій рішень судів, якими позивача засуджено за вчинення відповідних правопорушень. Відповідачем не наводяться норми Закону, на підставі якого можна стверджувати, що дії позивача загрожують громадському порядку, а також не надано посилання на рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, та яким встановлено наявність такої загрози. За таких обставин позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.
Враховуючи той факт, що подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України по своїй сутності є листом, тобто не є документом який містить або породжує юридичний факт та зобов'язує до однозначних дій або рішень, кожний з відповідачів мав перевірити ґрунтовність такого подання на предмет дотримання ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Таким чином Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області діяло протиправно всупереч п.п. 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, за змістом якого посвідка може бути відкликана коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну.
Крім того, ст. 42-10 Закону України «Про зайнятість населення» визначає, що роботодавець зобов'язаний звернутися до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про відкликання дозволу за таких обставин:
1) трудовий договір (контракт) або гіг-контракт з іноземцем чи особою без громадянства припинено;
2) припинено виконання договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб'єктами господарювання, у зв'язку з яким був направлений іноземець або особа без громадянства;
3) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, прийняв рішення про визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства.
Частина 2 зазначеної статті вказує, що Територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, відкликає виданий дозвіл у разі:
неподання роботодавцем у встановлений цим Законом строк до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, копії трудового договору (контракту), укладеного з іноземцем або особою без громадянства, якщо подання такої копії є обов'язковим відповідно до цього Закону;
подання роботодавцем письмової заяви про відкликання дозволу за обставин, передбачених п. 1-3 ч. 1 цієї статті, або виявлення територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, таких обставин;
наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця або особи без громадянства, прийнятого відповідно до ст. 26 та 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";
встановлення факту застосування праці іноземця або особи без громадянства на інших умовах, ніж ті, що визначені дозволом, або іншим роботодавцем (крім роботи за сумісництвом відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 42 цього Закону та суміщення посад відповідно до 3 ст. 42 цього Закону);
невикористання іноземцем або особою без громадянства права на оскарження рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства, або у разі остаточного вирішення питання про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні особою без громадянства;
набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким іноземця чи особу без громадянства засуджено за вчинення кримінального правопорушення;
надходження подання про відкликання дозволу від Національної поліції України, Служби безпеки України, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за підписом керівника органу, у разі якщо дії іноземця або особи без громадянства порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
несплати роботодавцем, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом двох місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем чи особою без громадянства, крім випадків, передбачених законодавством.
Моніторинг сплати роботодавцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, шляхом обміну даними з Пенсійним фондом України;
отримання від закладу вищої освіти України інформації про відрахування іноземця або особи без громадянства з такого закладу.
В свою чергу, Київський міський центр зайнятості не дотримався приписів вказаного закону, не встановивши на підставі яких юридичних фактів, а саме вироків судів, дії позивача суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України і відкликав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.
Суд погоджується з доводами позивача, що відповідачі при прийнятті своїх протиправних рішень не врахували принцип презумпції невинуватості позивача, передбачений ст. 62 Конституції України та роз'яснення рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 Кримінального кодексу України від 26.02.2019 № 1-р/2019 яким зазначається, що конституційний принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами ст. 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду.
Також Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи які прийняли індивідуальне рішення з якого в особи виникло індивідуальне право - не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку, а отже відповідачі мали ретельно перевірити доводи подання до скасування індивідуальних актів відносно позивача.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача вчинити, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 2.5 Порядку організації доступу до інформаційних ресурсів під час інформаційної взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України, Державною міграційною службою України та Державною прикордонною службою України, затвердженого наказом МВС України від 26.09.2013 № 920, МВС України, ДМС України та Держприкордонслужба України здійснюють обмін інформацією відповідно до законів України з урахуванням обмежень щодо використання інформації з обмеженим доступом.
Так, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Суд звертає увагу на те, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
В рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії", "Кутіч проти Хорватії").
У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити конкретні дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачі не надали беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваних рішень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (квитанції 2046-1912-3461 від 24.06.2025), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Київського міського центру зайнятості за № 416 від 06.05.2025 яким відкликано дозвіл на працевлаштування № НОМЕР_1 від 06.11.2023 на підставі клопотання ТОВ “А-Нова» для влаштування громадянина Республки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду менеджера у ТОВ “А-Нова».
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжремонального Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за № 80111500107660 від 10.04.2025 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Украні № НОМЕР_3 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегональне управління Цержавно міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України та у відомчу базу даних ДМС України про відновлення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.