про повернення позовної заяви
06 жовтня 2025 року № 320/39080/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.07.2021;
-зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.07.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 року ухвалено залишити без руху позовну заяву.
На усунення недоліків позивачу надавався п'ятиденний строк.
З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2025 року позивач особисто отримав копію ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Водночас, суд зазначає, що у встановлений ухвалою строк позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини, роз'яснив, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989 року).
Відповідно, ухвала про залишення позовної заяви без руху станом на 06.10.2025 року не була виконана, що позбавляє суд можливості відкрити провадження у справі, будь-яких заяв чи клопотань не надходило, що може свідчити про втрату правового інтересу до цієї справи.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини, у справі «Мельник проти України» (рішення від 28.03.2006 року) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (ч. 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оцінюючи обставини, на яких ґрунтуються вимоги, з урахуванням відповідних норм права, що регулюють дані правовідносини, суд дійшов таких висновків.
Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Так, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
У зв'язку з тим, що позивач не усунув вказані в ухвалі суду недоліки у встановлений строк, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу.
На підставі наведеного та керуючись статтею 169, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - вважати неподаною та повернути позивачу разом з усіма доданими до неї документами.
Копію позовної заяви залишити в суді (ч. 6 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Вісьтак М.Я.