25 вересня 2025 року № 320/44071/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі - Ставничому Н.В., за участю: представника позивача - Бєрьозки Ю.В. та представника відповідача - Стоцького О.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , що полягає у невжитті заходів щодо видачі сержанту ОСОБА_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) на підставі рапорту ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) на підставі рапорту ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання у складі групи військовослужбовців в районі острова Мілкий Херсонської області отримав контузію від вибуху артилерійського снаряду неподалік. Після повернення 04 листопада 2023 року на правобережну частину Херсонщини звернувся до медика в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) із скаргою на отримання контузії, про що внесено відповідний запис до медичного журналу. Попри ці обставини відповідачем не було видано позивачу довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) (далі - довідка), у той час як у подальшому за результатами медичного огляду позивача військово-лікарська комісія у довідці від 19 лютого 2024 року №3974 встановила, що ОСОБА_1 отримано акубаротравму 01 листопада 2023 року, яка пов'язана з проходженням військової служби.
З метою захисту своїх прав на отримання відповідної довідки позивач звернувся до відповідача із рапортом від 07 червня 2024 року щодо призначення та проведення службового розслідування і щодо видачі довідки. Однак в/ч НОМЕР_1 листом від 13 липня 2024 року №1837/1258 повідомила ОСОБА_1 про відсутність нормативно передбачених підстав для проведення службового розслідування, а також відсутність у військовій частині відомостей щодо отримання позивачем контузії в районі виконання завдань на острові Мілкий Херсонської області. При цьому, за твердженням позивача, у цьому листі взагалі відсутні відомості щодо причин неможливості видачі довідки.
Викладене, з огляду на встановлений законодавцем обов'язок командирів (начальників) піклуватися про здоров'я підлеглих військовослужбовців, а також гарантоване право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги у разі отримання травми (поранення, контузії або каліцтва), на переконання позивача, свідчить допущену відповідачем протиправну бездіяльність, яка перешкоджає ОСОБА_1 у реалізації його права на отримання одноразової грошової допомоги.
Окрім наведеного позивач наголошує, що законодавством хоча і не передбачено, однак не заборонено проводити розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва) внаслідок дій противника. Також позивач зазначає, що приписи чинного законодавства не містять норм щодо обов'язкового зазначення у журналі бойових дій відомостей щодо, зокрема, травмування військовослужбовця.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк звернення до суду із вказаним позовом.
У відзиві на позовну заяву в/ч НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позивач жодними належними і допустимими доказами не підтвердив факт отримання ним контузії під час виконання бойового завдання 01 листопада 2023 року в районі острова Мілкий Херсонської області. Підкреслює, що запис у книзі обліку хворих амбулаторії №1 свідчить лише про звернення ОСОБА_1 до медика в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 , однак не про отримання позивачем контузії 01 листопада 2023 року, про що, як стверджує відповідач, військовослужбовець не доповідав безпосередньому начальнику. Більше того, на переконання в/ч НОМЕР_1 , про відсутність факту отримання ОСОБА_1 контузії 01 листопада 2023 року свідчить і витяг із журналу бойових дій. При цьому, попри твердження позивача, у журналі бойових дій обов'язково зазначаються про втрати особового складу, до яких належить також й отримання військовослужбовцями поранень, травм, контузії тощо.
Окремо звертає увагу, що положеннями частини п'ятої статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України прямо передбачено, що у випадку якщо травми (поранення, контузія, каліцтво) військовослужбовця спричинено діями противника, то відповідне розслідування обставин їх отримання не проводиться. Водночас, довідка, про видачу якої просить позивач, видається на підставі наказу командира військової частини, який у свою чергу видається на підставі бойового донесення чи журналу бойових дій. Проте будь-яка з перерахованих вище обставин щодо позивача відсутня.
Поряд з викладеним підкреслює, що виникнення будь-яких підстав для проведення службового розслідування, передбачених чинним законодавством, позивачем не доведено, а відтак будь-якої бездіяльності відповідачем щодо позивача не допущено.
У відповіді на відзив представник позивача, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, зазначає, що безпосередньо у наданих відповідачем витягах із журналів бойових дій та книзі обліку хворих амбулаторії №1 містяться відомості як про неодноразові артилерійські обстріли групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 », так і про звернення позивача та інших учасників групи до медика в/ч НОМЕР_1 із скаргами на отримання акубаротравми.
Наголошує, що за інформацією Міністерства охорони здоров'я України відсутність у людини зовнішніх ушкоджень після вибуху не свідчить про те, що така не отримала травму. Контузія не завжди є очевидною для військових командирів, які не мають медичної освіти. У свою чергу, лікар ОСОБА_2 мала достатньо інформації для встановлення позивачу діагнозу, а, у випадку наявності сумнівів, призначити ОСОБА_1 додаткове медичне обстеження. Викладене, на переконання позивача, свідчить, що він вжив всіх необхідних та можливих дій, спрямованих на встановлення факту отримання контузії 01 листопада 2023 року.
Підкреслює, що законодавцем не передбачено саме письмового повідомлення військовослужбовцем свого начальника про отримання ним поранення (травми, каліцтва, контузії).
Окрім зазначеного зауважує, що, не будучи командиром групи чи відповідальною за заповнення журналу бойових дій особою, не міг жодним чином впливати на правильність документування подій, які мали місце протягом 01 - 04 листопада 2023 року.
Поміж іншого зазначає, що проведення розслідування не належить до безумовної мети позивача, оскільки звернення до відповідача із рапортом було зумовлене необхідністю отримання документа, що підтверджує обставини отримання контузії.
У запереченнях щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів відповідач підтримав раніше висловлену позицію щодо відсутності підстав для задоволення позову.
В обґрунтування своїх доводів додатково зазначає, що, всупереч твердження позивача, витяги із журналів бойових дій підтверджують факт артилерійського обстрілу СП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а не групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». При цьому жодної інформації про отримання, зокрема, позивачем контузії чи поранення (травми) указані журнали не містять.
Підкреслює, що ні безпосередній командир, ні офіцер морально-психологічного забезпечення не отримували від позивача доповіді про отримання контузії.
Від позивача також надійшли додаткові пояснення, в яких останній, посилаючись на позиції Верховного Суду у справах №806/2053/16 (постанова від 23 лютого 2021 року) та №813/1147/15 (постанова від 29 листопада 2021 року), наголошує на необов'язковості документального підтвердження військовослужбовцем обставин отримання поранення (травми, контузії тощо) за можливості їх встановлення на підставі сукупності зібраних доказів. Крім того, зазначає, що в умовах бойових дій неможливо достеменно встановити відстань розриву снаряду.
Поряд з викладеним вчергове підкреслює, що сукупність наявних у матеріалах справи документів свідчить про підтвердження факту отримання позивачем контузії 01 листопада 2023 року.
Стосовно посилання відповідача на те, що ліки, які були надані медиком позивачу, мали профілактичний, а не лікувальний характер, позивач зазначає, що це є або суб'єктивним припущенням представника відповідача, або халатним ставленням медика до своїх обов'язків.
Окрім цього звертає увагу на роз'яснення Міністерства оборони України щодо суб'єкта складання довідки про обставини травми.
У запереченнях на додаткові пояснення позивача відповідач наголошує, зокрема, на нерелевантності згаданих вище позицій Верховного Суду до спірних правовідносин з огляду на суттєву відмінність обставин, а також на тому, що згадані ОСОБА_1 роз'яснення Міністерства оборони України збігаються з доводами в/ч НОМЕР_1 , викладеними у відзиві на позовну заяву.
Окремо ставить під сумнів довідку військово-лікарської комісії від 19 лютого 2024 року №3974 з огляду на те, що вона всупереч вимог чинного законодавства була видана без висновку, зазначеного у довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 28 жовтня 2024 року, в якому було оголошено перерву до 27 листопада 2024 року з метою надання сторонам справи надати можливість обмінятися процесуальними документами.
У судовому засіданні було оголошено про закінчення з'ясування обставин справи та вирішено перейти до дослідження доказів, у зв'язку з чим у судовому засіданні було оголошено перерву до 05 лютого 2025 року.
Представником позивача у судовому засіданні 05 лютого 2025 року подані клопотання про виклик для допиту в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У зв'язку із задоволенням протокольною ухвалою від 05 лютого 2025 року клопотань позивача про виклик свідків розгляд справи було відкладено на 20 березня 2025 року.
Крім того, 19 березня 2025 року представником позивача подано клопотання про допит у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ).
20 березня 2025 року у судовому засіданні судом було допитано свідків - військовослужбовця ОСОБА_3 , який проходив військову службу разом із позивачем, та лікаря в/ч НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , яка здійснювала огляд позивача.
Свідок ОСОБА_3 у своїх показаннях підтвердив, що під час проходження військової служби позивач був його командиром та разом із ним виконував бойові завдання. За його словами, вони перебували на бойових позиціях протягом п'яти діб, причому вихід на позиції здійснювався виключно у нічний час.
Свідок зазначив, що в першу ніч перебував на бойових позиціях разом з іншими військовослужбовцями, а наступного дня до них приєднався позивач разом з іншими військовими. Пояснив, що протягом усього періоду їхнього перебування на позиціях велися інтенсивні обстріли з боку противника, внаслідок чого всі військовослужбовці відчували головний біль та погіршення самопочуття. При цьому, за твердженням свідка, найгірший стан був саме у позивача, оскільки він перебував найближче до місця падіння снарядів. У зв'язку з цим позивач постійно приймав лікарські засоби від головного болю та неодноразово скаржився на погіршення здоров'я.
Свідок також пояснив, що після виходу з бойових позицій, у нічний час, він разом із позивачем та ще одним військовослужбовцем звернувся до лікаря для огляду. Точної дати звернення свідок не пам'ятає. За його словами, лікар провела зовнішній огляд та запропонувала надати направлення для подальшого медичного обстеження, однак фактично його не видала через те, що перебувала на виконанні бойового завдання та не мала можливості завести медичну картку.
Також допитана, як свідок - лікар в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 - у своїх показаннях підтвердила, що 04 листопада 2023 року приблизно о 23:30 до неї звернувся заступник командира (замполіт) із повідомленням про необхідність огляду трьох військовослужбовців, у тому числі позивача, які стверджували, що 01 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання отримали контузію.
Лікар повідомила суду, що під час огляду вказаних військовослужбовців станом на 04 листопада 2023 року об'єктивних симптомів, які б свідчили про наявність у них контузії, не виявила. У зв'язку з цим вона призначила їм лікування, зокрема, лікарські засоби для підтримання загального стану організму. Лікар пояснила, що практично всі військовослужбовці після ротації перебувають у стані виснаження, супроводжуваного головним болем, тому такі скарги не є виключними.
Разом із тим лікар підтвердила, що пропонувала усім трьом військовослужбовцям направлення до невролога для більш детального обстеження. Позивач та ще один військовослужбовець відмовилися від направлення, аргументувавши це тим, що почувають себе краще, тоді як військовослужбовець ОСОБА_3 звернувся за направленням у зв'язку з болем у спині. Лікар зазначила, що оскільки встановити факт отримання контузії лише на підставі зовнішнього огляду через три доби після ймовірного інциденту було неможливо, у своєму висновку вона вказала формулювання: «контузія зі слів військовослужбовців, під питанням».
Крім того, свідок звернула увагу суду, що військовослужбовці не доповідають їй особисто про свій стан здоров'я, а здійснюють відповідні повідомлення через рацію оперативному черговому.
Також вона наголосила, що всі випадки обстрілів та отриманих поранень мають фіксуватися у журналі бойових дій, проте жодних відомостей про контузію позивача у зазначеному журналі зафіксовано не було.
Оцінюючи можливість встановлення контузії при зовнішньому огляді, лікар зазначила, що у більшості випадків зробити це через кілька діб після ймовірного поранення неможливо. Водночас вона підтвердила свою професійну компетентність, пояснивши, що за 1,5 місяця служби здійснила понад 700 оглядів поранених військовослужбовців, з яких близько 400 мали діагноз контузії.
Також вказала, що до цього протягом п'яти місяців очолювала лікувальне відділення морської піхоти, де неодноразово самостійно встановлювала факт наявності контузії у військовослужбовців.
З метою надання сторонам надати свої пояснення після допиту свідків у судовому засіданні оголошено перерву до 07 травня 2025 року, яке було знято з розгляду у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території України.
У додаткових поясненнях за результатами допиту свідків представник відповідача зазначив, що їх показаннями не було підтверджено факту безпосереднього отримання акубаротравми позивачем внаслідок вибуху снаряду, адже і позивач, і ОСОБА_3 , зазначаючи про те, що танковий снаряд вибухнув на відстані 10 метрів від їх місцезнаходження, не вказують на безпосереднє місце вибуху по відношенню до вказаних осіб. Підкреслив, що показаннями свідків підтверджується, що позивач не повідомляв 01 листопада 2023 року про отримання ним акубаротравми, адже зробив це лише 04 листопада 2023 року. Зауважив, що медичний працівник ОСОБА_2 , об'єктивно не маючи можливість встановити факт отримання ОСОБА_1 контузії, та з огляду на відмову позивача від направлення його на огляд фахівцем відповідної спеціалізації, не мала жодних підстав встановлювати факт отримання позивачем контузії виключно з його слів, а відтак надала йому лікарські засоби профілактичного характеру. Крім того, у додаткових поясненнях відповідач вкотре наголосив на існування обґрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі військово-лікарською комісією довідки від 19 лютого 2024 року №3974.
Правом надати письмові пояснення за результатами допиту свідків позивач не скористався.
29 травня 2025 року на адресу суду від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду.
У судовому засіданні 29 травня 2025 року судом ухвалено залишити позов без руху відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про що постановлено ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року. Крім того у судовому засіданні оголошено перерву до 25 червня 2025 року, в якому у подальшому було також оголошено перерву до 14 серпня 2025 року.
На виконання вимог указаної ухвали представником позивача було подано заяву про усунення недоліків, в якій останній просив поновити строк звернення до суду із вказаним позовом та продовжити розгляд справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у задоволенні клопотання представника в/ч НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено та водночас поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із вказаним позовом.
Крім того, протокольною ухвалою від 14 серпня 2025 року суд вирішив продовжувати розгляд справи 25 вересня 2025 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією дублікату відповідного посвідчення серії НОМЕР_3 .
За відомостями військового квитка серії НОМЕР_4 позивач проходив військову службу з вересня 2014 року по вересень 2017 року та з травня 2022 року у різних військових частинах, у тому числі у період з 15 квітня 2023 року по 24 травня 2024 року - у в/ч НОМЕР_1 на посаді головного сержанта 2 розвідувального взводу 3 розвідувальної роти НОМЕР_5 загону підтримки спеціальних операцій Військової частини НОМЕР_1 . Указане підтверджується, зокрема, й наказами командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 квітня 2023 року №15 та від 24 травня 2024 року №155.
Учасниками справи не заперечується, що згідно з відомостями витягу з журналу бойових дій НОМЕР_5 загону підтримки СпО військової частини НОМЕР_1 інв. №55 від 29 червня 2023 року «події за 01 і 04 листопада 2023 року» з 01 по 04 листопада 2023 року ОСОБА_1 у складі розвідувальної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (СП «Бобер») в районі острова Мілкий Херсонської області виконував завдання з охорони та оборони, ведення дорозвідки, інженерного облаштування позицій.
За інформацією, зафіксованої у цьому журналі, 01 листопада 2023 року о 16:26 - 17:00 та о 21:00 - 21:15 під артилерійський обстріл потрапив район розміщення СП «Бобер» в районі острова Мілкий (перший епізод - ймовірно танк, 10 розривів; другий епізод - ймовірно ствольна артилерія, 8 розривів).
Матеріали справи свідчать, що після повернення з позиції в районі СП «Бобер» ОСОБА_1 звернувся до медика в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 із скаргою на акубаротравму, яка мала місце 01 листопада 2023 року.
За результатами огляду позивачу було встановлено діагноз - стан після акубаротравми (01 листопада 2023 року); знак питання; зі слів, а також призначено медичні засоби, що підтверджується записом №55 книги обліку хворих у амбулаторії №1 в/ч НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що позивач 10 січня 2024 року через електронну пошту Міністерства оборони України звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про направлення ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію з метою визначення придатності до військової служби у Збройних Силах України.
За наслідками розгляду відповідного рапорту т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 виписано ОСОБА_1 направлення №56 на медичний огляд військово-лікарською комісією з мето визначення придатності до служби у Збройних Силах України, Десантно-штурмових військах.
За результатами проведеного медичного огляду у гарнізонній військово-лікарській комісії Національного військово-клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України складено довідку військово-лікарської комісії від 19 лютого 2024 року №3974, в якій зазначено, зокрема, про наслідки акубаротравми (01 листопада 2023 року) у вигляді хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості із сприйняттям шепітної мови 3,0 м на праве вухо та 2,0 м на ліве вухо. Травма легка. Травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби (довідка про обставини травми не надана).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 травня 2024 року №155 сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24 травня 2024 року у зв'язку з вибуттям до нового місця проходження служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 26 травня 2024 року №61 сержанта ОСОБА_1 приписано вважати таким, що справи та посаду командира 3 штурмового відділенні 3 штурмового взводу 1 штурмової роти НОМЕР_5 штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_6 прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
У зв'язку із виключенням із списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 через Міністерство оборони України звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом від 07 червня 2024 року, в якому просив:
- видати наказ про призначення службового розслідування по факту отримання акуботравми внаслідок артилерійських обстрілів, під які потрапила група 01 листопада 2023 року та 04 листопада 2023 року під час виконання бойового розпорядження в районі острова Мілкий Херсонської області;
- за результатами службового розслідування видати: витяг із акта службового розслідування в частині, що стосується прав, законних інтересів та обов'язків позивача; довідку про обставини травми.
Листом від 13 липня 2024 року №1837/1258 т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для проведення службового розслідування з посиланням на частину п'яту статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та з урахуванням того, що у в/ч НОМЕР_1 відсутня інформація про факти отримання ОСОБА_1 травми в результаті артилерійських та мінометних обстрілів під час виконання 01 листопада 2023 року та 04 листопада 2023 року бойових завдань в районі острова Мілкий Херсонської області. Крім того, у листі підкреслено, що у бойовому донесенні та журналі бойових дій тактичної групи в/ч НОМЕР_1 зазначена інформація не міститься.
Уважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , що отримала свій вияв у невчиненні дій, спрямованих на видачу ОСОБА_1 довідки, останній звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склалися між сторонами спору, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частин другої і третьої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 наголошено, що припис частини п'ятої статті 17 Конституції України слід розуміти як такий, що покладає на державу обов'язок забезпечувати також соціальний захист громадян України - ветеранів війни, зокрема осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та членів сімей осіб, які захищали Вітчизну, її незалежність, суверенітет та територіальну цілісність (абзац тринадцятий пункту 4 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус [друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019]; «статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни» [друге речення абзацу п'ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022].
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною другою статті 1-2 указаного Закону передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить, зокрема, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (стаття 16 Закону №2011-ХІІ).
Указана стаття Закону окреслює перелік випадків, настання яких породжує право на отримання такої одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (пункт 4 частини другої); отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби (пункт 7 частини другої).
У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975), який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Пунктом 11 указаного Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу ряд документів, серед яких документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Отже, одним з обов'язкових для отримання одноразової грошової допомоги документів є документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
За правилами пункту 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402), постанова ВЛК про причинний зв'язок травми (поранення, контузії, каліцтва) та її наслідків приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або висновку, зазначеного в Акті проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акті про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, у разі проведення розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва). Також до ВЛК надається медична документація про первинне звернення за медичною допомогою військовослужбовця безпосередньо після одержання травми (поранення, контузії, каліцтва).
Оригінали або копії Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, надсилаються (передаються) військовою частиною (закладом, установою) до закладу охорони здоров'я в електронній або паперовій формі.
На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється не менше ніж у 2 примірниках. Один із примірників довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) подається у ВЛК з метою встановлення причинного зв'язку травми (поранення, контузії, каліцтва) з військовою службою. Примірник довідки обов'язково зберігається в особовій справі військовослужбовця.
Довідка (копія довідки) про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) або копія Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) зберігається в матеріалах ВЛК, яка прийняла відповідну постанову про причинний зв'язок травми (поранення, контузії, каліцтва).
Отже, як вже було зазначено вище, одним з документів, що є обов'язковим для подання військовослужбовцем для отримання одноразової грошової допомоги, є документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), до якого Положенням №402 віднесено довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або висновок, зазначений в Акті проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акті про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, у разі проведення розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва).
При цьому, як свідчить зміст додатку 5 до Положення №402, довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) видається на підставі наказу командира (начальника) відповідної військової частини.
Як було встановлено раніше, у межах цього спору позивач вважає свої права порушеними внаслідок протиправної, на його переконання, бездіяльності відповідача щодо вчинення заходів, спрямованих на видачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва). До таких заходів позивач відносив проведення службового розслідування щодо з'ясування обставин отримання ним акубаротравми із подальшим наданням відповідного витягу з акту службового розслідування або видачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Щодо існування у відповідача обов'язку з проведення розслідування суд вважає за необхідне зазначити таке.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).
Статтею 9 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статей 18-19 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Згідно зі статтею 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
На виконання статті 14 Статуту внутрішньої служби із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, приписами Статуту внутрішньої служби прямо закріплено обов'язок військовослужбовця повідомляти про всі випадки, що з ним сталися, своєму безпосередньому начальникові.
Як встановлено під час розгляду справи, зокрема, з пояснень позивача, про отримання акубаротравми ОСОБА_1 усно повідомив командира розвідувальної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за першої можливості, а після повернення із завдання - усно доповів про це офіцеру морально-психологічного забезпечення ОСОБА_4 . Указані обставини частково підтверджуються й показаннями свідка - медика в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 , яка зазначила, що заступник командира 04 листопада 2023 року приблизно о 23:30 повідомив про необхідність огляду трьох військовослужбовців, у тому числі ОСОБА_1 , які стверджували, що 01 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання отримали контузію.
Викладене, на переконання суду, свідчить про безпідставність посилання в/ч НОМЕР_1 на порушення ОСОБА_1 положень статті 12 Статуту внутрішньої служби в частині неповідомлення позивачем свого безпосереднього керівника (начальника) про отримання травми.
Статтею 254 Статуту внутрішньої служби закріплено, що військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби (стаття 255 Статуту внутрішньої служби).
Частинами третьою - п'ятою статті 260 Статуту внутрішньої служби передбачено, що довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається начальником медичної служби військової частини, як правило, після проведення відповідного розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва).
У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) до направлення військовослужбовця, який одержав травму (поранення, контузію, каліцтво), на лікування поза розташуванням військової частини, така довідка направляється до закладу охорони здоров'я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо травма (поранення, контузія, каліцтво) військовослужбовця спричинена діями противника, відповідне розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва) не проводиться. Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається протягом п'яти днів та у такий самий строк направляється до закладу охорони здоров'я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 27 жовтня 2021 року № 332 (далі - Інструкція №332), визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв'язку з виконанням обов'язків військової служби і аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту (далі - військові частини).
У свою чергу пунктом 3 Інструкції №332 передбачено, що ця Інструкція поширюється на військові частини та військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення операції Об'єднаних сил.
Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців внаслідок бойових уражень або дій з боку противника є бойовими людськими втратами і обліку як нещасні випадки не підлягають.
Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення операції Об'єднаних сил, але не пов'язані з бойовими ураженнями або діями з боку противника, розслідуються згідно з вимогами цієї Інструкції.
Відтак, за загальним правилом у разі якщо травма (поранення, контузія, каліцтво) військовослужбовця спричинена діями противника, відповідне розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва) не проводиться. У такому разі довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається протягом п'яти днів та у такий самий строк направляється до закладу охорони здоров'я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Більше того, отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва), спричиненої бойовими ураженнями або діями противника, за приписами Інструкції №332 віднесені до бойових людських втрат і обліку як нещасні випадки не підлягають.
Отже, у спірному випадку у відповідача були відсутні передбачені чинним законодавством правові підстави для проведення розслідування за фактом можливого отримання позивачем акубаротравми 01 листопада 2023 року.
Крім того, всупереч доводів ОСОБА_1 , відповідні обставини не зумовлюють виникнення у в/ч НОМЕР_1 обов'язку й з проведення службового розслідування, адже за змістом статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV та пункту 1 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, воно проводиться стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Таким чином інститут службового розслідування є відмінним від розслідування нещасного випадку, не підміняє та не замінює його. Водночас такий інститут не може бути застосований у спірних правовідносинах за встановлених вище обставин, в яких йдеться мова про отримання позивачем контузії внаслідок дій противника, а не про можливе порушення ним дисципліни.
За таких обставин викладена у листі від 13 липня 2024 року №1837/1258 позиція відповідача щодо відсутності правових підстав для проведення службового розслідування є правомірною і такою, що відповідає чинному законодавству.
Водночас, суд звертає увагу, що, як було зазначено позивачем, метою звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 визначено не проведення службового розслідування, а отримання довідки про обставини поранення.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було неодноразово наголошено вище, довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) видається на підставі наказу командира (начальника) військової частини. При цьому передумовою видачі такого наказу є перевірка обставин отримання військовослужбовцем, зокрема, контузії внаслідок дій противника. Водночас вичерпного переліку документів, які б слугували підставою для прийняття наказу із подальшою видачою довідки про обставини поранення, чинне законодавство не містить.
Як було встановлено раніше, за наслідками розгляду рапорта позивача від 07 червня 2024 року в частині видачі довідки про обставини травми відповідач листом від 13 липня 2024 року №1837/1258 повідомив, що у в/ч НОМЕР_1 відсутня інформація про факти отримання позивачем в результаті артилерійських та мінометних обстрілів під час виконання 01 листопада 2023 року та 04 листопада 2023 року бойових завдань в районі острова Мілкий Херсонської області. У бойовому донесенні та журналі бойових дій тактичної групи в/ч НОМЕР_1 зазначена інформація не міститься.
Суд погоджується з доводами відповідача, що, всупереч доводів позивача, у журналі бойових дій повинні міститися відомості про поранення військовослужбовців.
На користь цього висновку свідчать положення пункту 4 розділу IV Інструкції з веденні Історичного формуляра, Історичної довідки та Журналу бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 жовтня 2020 року №363 (далі - Інструкція №363), за якими обов'язковими складовими журналу бойових дій є втрати своїх і противника.
У свою чергу, до втрат законодавством у пункті 1 розділу ХІІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року №280, віднесено як безповоротні та тимчасові.
За цією нормою особовий склад, який безповоротно вибув унаслідок загибелі (смерті) та з інших причин, становить безповоротні втрати особового складу. Вони поділяються на бойові безповоротні втрати та інших загиблих (померлих).
У свою чергу за правилами пункту 1 згаданої Інструкції тимчасові втрати особового складу поділяють на бойові та інші.
До бойових тимчасових втрат відносять санітарні втрати, зниклих безвісти за особливих обставин, полонених (заручників) або інтернованих.
До інших тимчасових втрат особового складу належать травмовані, хворі, отруєні, зниклі безвісти в умовах, не пов'язаних з бойовою обстановкою, дезертири й військовослужбовці, які самовільно залишили військову частину або місце служби.
Отже, за чинного правового регулювання поняття «втрати» вживається у широкому розумінні, включати в себе як безповоротні втрати, так і тимчасові, до яких у свою чергу віднесено санітарні втрати. Відтак відомості про втрати в частині, що стосуються травми військовослужбовця, за загальним правилом мають бути відображені у журналі бойових дій.
Поряд з цим, суд зауважує, що сама по собі відсутність у журналі бойових дій та бойовому донесенні інформації про отримання поранення, контузії, каліцтва чи травми військовослужбовцем не може безумовно свідчити про те, що відповідна подія не мала місце. Більше того, відповідачем не надано доказів, що позивач був відповідальною за заповнення журналу бойових дій особою чи ознайомлювався з його змістом.
Наголошуючи на тому, що у в/ч НОМЕР_1 відсутня інформація про факти отримання позивачем в результаті артилерійських та мінометних обстрілів під час виконання 01 листопада 2023 року та 04 листопада 2023 року бойових завдань в районі острова Мілкий Херсонської області, відповідач не обґрунтовує, перевірка яких обставин зумовила такий висновок.
Водночас, як свідчать матеріали справи та було встановлено вище, позивач 04 листопада 2023 року звертався до медика в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 із скаргою про отримання акубаротравми, доповідав про це безпосередньому керівникові та офіцеру морально-психологічного забезпечення. Крім того, із змісту довідки військово-лікарської комісії від 19 лютого 2024 року №3974, копія якої була додана до рапорту від 07 червня 2024 року, вбачається, що гарнізонною військово-лікарською комісією ВМКЦ «Головний військово-клінічний госпіталь» встановлено наявність у ОСОБА_1 наслідків акубаротравми, що мала місце 01 листопада 2023 року.
Разом з тим, доказів, що указані обставини були перевірені відповідачем при вирішенні питання щодо видачі позивачу довідки про обставини поранення, в/ч НОМЕР_1 не надано.
У свою чергу за показаннями свідка ОСОБА_3 , який брав участь у бойовому завданні разом з позивачем у листопаді 2023 року, протягом усього періоду перебування на позиціях велися інтенсивні обстріли противником внаслідок чого всі військовослужбовці мали погане самопочуття і головний біль, особливо позивач, який перебував найближче до місця падіння снарядів.
Викладене у своїй сукупності з урахуванням встановлених вище обставин свідчить, що в/ч НОМЕР_1 не було вчинено всіх залежних і допустимих від неї дій, спрямованих на з'ясування обставин ймовірної контузії ОСОБА_1 01 листопада 2023 року, зокрема, не отримано пояснень у медика ОСОБА_2 , військовослужбовців - членів групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які перебували на СП «Бобер» 01 - 04 листопада 2023 року, не надано оцінку факту звернення позивача за медичною допомогою 04 листопада 2023 року після повернення з бойової позиції, а також не враховано довідку військово-лікарської комісії від 19 лютого 2024 року №3974.
Аргументи відповідача щодо наявності сумнівів у правомірності видачі довідки від 19 лютого 2024 року №3974, адже за правилами пунктів 21.7-21.8 Положення №402 постанова ВЛК про причинний зв'язок травми (поранення, контузії, каліцтва) та її наслідків приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), суд відхиляє, оскільки, по-перше, питання правомірності видачі цієї довідки не охоплюється предметом цього спору, по-друге, будь-яких зауважень щодо змісту цієї довідки у листі від 13 липня 2024 року №1837/1258 відповідачем не висловлено, по-третє, безпосередньо у згаданій довідці хоча й зазначено про те, що акубаротравма 01 листопада 2023 року пов'язана з проходженням військової служби, однак підкреслено, що довідка про обставини травми не надана.
За таких обставин позовні вимоги в частині, що стосуються визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , що полягає у невжитті заходів щодо видачі сержанту ОСОБА_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) на підставі рапорту ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, щодо позовних вимог про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) на підставі рапорту ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Так, повноваження стосовно розгляду рапорту військовослужбовця про видачу довідки про обставини травми, перевірки викладених у такому рапорті обставин та прийняття наказу про видачу такої довідки, належить, насамперед, уповноваженому на це органу, яким у спірних правовідносинах є в/ч НОМЕР_1 , а не суд.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, передбаченими, зокрема, частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що реалізація наявних у адміністративного суду повноважень, передбачених частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, можливе у разі дотримання у сукупності двох умов:
якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом;
прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд є його дискреційним повноваженням, що виплаває з поняття «дискреційні повноваження», наведеного у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
За обставинами цієї справи рапорт позивача від 07 червня 2024 року в частині видачі довідки про обставини травми фактично не був розглянутий відповідачем, а відповідні мотиви не були викладені у листі, що свідчить фактично про те, що рішення по суті рапорту позивача в частині видачі довідки про обставини травми (яке б набуло форму індивідуального акта та являло собою окремий предмет судового оскарження) відповідачем прийнято не було.
Відтак, зважаючи на викладені вище обставини, суд приходить до висновку про необґрунтованість та передчасність вимог позивача стосовно зобов'язання в/ч НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) на підставі рапорту ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року, оскільки поданий позивачем рапорт від 07 червня 2024 року із доданими до нього документами не були розглянуті із наданням належної оцінки усім обставинам, які мають значення для вирішення порушеного позивачем питання, відповідного рішення відповідачем прийнято не було, а підстави вважати, що для прийняття такого рішення виконано всі умови, визначені законом, у цьому випадку відсутні.
За означених обставин суд приходить до висновку, що належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, достатній і необхідний за таких умов є зобов'язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року та надати на нього відповідь відповідно до чинного законодавства.
Згідно з приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, позаяк наявними у матеріалах справи доказами підтверджується незабезпечення вчинення відповідачем всіх необхідних дій, спрямованих на вирішення питання про наявність у позивача права на отримання довідки про обставини травми.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших витрат останнім не надано, то судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо неналежного розгляду рапорту сержанта ОСОБА_1 від 07.06.2024.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07.06.2024 та надати на нього відповідь відповідно до чинного законодавства.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 06 жовтня 2025 р.