07 жовтня 2025 року Справа № 160/24239/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 07.07.2025 року № 045750032652;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 починаючи з 11.06.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання на денній формі у період з 01.09.1982 по 01.12.1985 роки згідно диплому НОМЕР_1 та довідки від 21.01.2020 року № 07.04/23 та періоди роботи з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 30.08.1985 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки вона має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії всіх матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що позивач 29.06.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вік заявника на дату звернення до Пенсійних органів становив 60 років. За наданою до заяви про призначення пенсії за віком трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 30.08.1985, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу не враховано періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року та на території російської федерації, а саме, з 12.07.1985 по 30.08.1985, з 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989 та з 19.05.1989 по 09.07.1995, оскільки позивачем не надані документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат та враховуючи, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах визначених Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Аналогічно відсутні підстави щодо зарахування до страхового стажу на території РРФСР по 31 грудня 1991 року та на території російської федерації, періоду навчання позивача з 01.09.1982 по 16.06.1988 та періоду догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення нею 3-х річного віку. На дату розгляду заяви про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислений територіальними органами Пенсійного фонду страховий стаж позивача становив 26 років років 06 місяців 22 дні.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 №443, суддя Калугіна Н.Є. з 15.09.2025 по 19.09.2025, з 22.09.2025 по 26.09.2025 та з 29.09.2025 по 30.09.2025 перебувала у відпустці та 01.10.2025 - брала участь у круглому столі, тому справу розглянуто з дотриманням розумного строку.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.06.2025 року звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням №045750032652 від 07.07.2025 року, яке прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набула необхідного страхового стажу (32 роки).
У рішенні, зокрема, вказано: «Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 /
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 29.06.2025/
Пенсійний визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.
Вік заявниці 60 років.
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 32 роки.
Страховий стаж особи становить 26 років 06 місяців 22 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не враховано: період навчання в російській федерації з 01.09.1982 по 16.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 16.06.1988, оскільки термін навчання перевищує загальновстановлений термін та відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Російській РФСР згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025;
періоди роботи в російській федерації з 12.07.1985 по 30.08.1985, з 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Російській РФСР згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025 та з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-1 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року;
період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки свідоцтво видане російською федерацією та відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Російській РФСР згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025.
Враховуючи вищезазначене. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.».
Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу щодо незарахування вказаного періоду до страхового стажу та відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон №1058- ІV).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
З 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Суд встановив, що позивач досяг 60-річного віку 10.06.2025. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття ним встановленого законом 60-річного віку, його загальний страхований стаж повинен був становити не менше 32 років.
Водночас, у спірному рішенні також вказано, що до страхового стажу не зараховано:
період навчання в російській федерації з 01.09.1982 по 16.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 16.06.1988, оскільки термін навчання перевищує загальновстановлений термін та відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Російській РФСР згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025;
періоди роботи в російській федерації з 12.07.1985 по 30.08.1985, з 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Російській РФСР згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025 та з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-1 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року;
період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки свідоцтво видане російською федерацією та відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Російській РФСР згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025.
Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.
При цьому, періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Предмет спору у цій справі зводиться до встановлення обставин правомірності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком, яке вмотивоване посиланням на обставини відсутності необхідного страхового стажу.
Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу, зокрема, періодів роботи позивача з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР лише по 31.12.1991.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.08.1985 позивач працював з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки на території Російської Федерації.
За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території РФ, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з РФ.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.
Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Тож відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи позивача на території РФ з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки.
Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу лише з тих міркувань, що через військову агресію РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Записи трудової книжки є чіткими, зрозумілими, містять відбиток печатки підприємства, а тому мали бути враховані відповідачем до страхового стажу при вирішення питання про призначення пенсії за віком позивачу.
Стосовно посилань відповідача на постанову КМУ від 16.05.2025 №562, суд зазначає наступне.
При цьому, суд наголошує, що відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації.
При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи в отриманні пенсії.
Оскільки суд встановив, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до його страхового стажу період роботи з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки, то належить зобов'язати відповідача вказані періоди роботи позивача зарахувати до його страхового стажу, а позовну вимогу в цій частині задовольнити.
Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1982 по 01.12.1985, суд зазначає наступне.
Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 позивач з 1982 по 1988 навчалась у Томському політехнічному інституті.
За даними архівної довідки №07.04/23 від 21.01.2020, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зарахована до числа студентів Геологорозвідувального факультету Томського політехнічного інституту (ТПІ) на денну форму навчання з 01.09.1982 наказом № 1739/с від 27.08.1982. Наказом №№ 2450/c 02.12.1985 ОСОБА_1 було відраховано з інституту з 01.12.1985 за власним бажанням. Наказом №1997/с від 19.08.1986 ОСОБА_1 було відновлено у ТПІ на третій курс заочного геологорозвідувального факультету. На підставі постанови Державної екзаменаційної комісії від 16.06.1988, протоколу №108, ОСОБА_1 було присвоєно кваліфікацію гірничого інженера-геофізика. Видано диплом НОМЕР_1 , реєстраційний №70395.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Водночас, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що в трудовій книжці позивача міститься запис щодо спірного періоду навчання, який не був врахований відповідачем до страхового стажу. Жодних зауважень щодо невідповідності спірного запису про період навчання позивача відповідачем не зазначено.
Згідно пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Крім цього, слід зазначити, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно частини другої статті 6 Угоди , для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
На час навчання позивача в Російській Федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.
Суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
В даному випадку позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправно не зараховано до страхового стажу період навчання позивача на території Російської Федерації за денною формою навчання з 01.09.1982 по 01.12.1985.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №045750035652 від 07.07.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як структурний підрозділ органу, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії оскаржив позивач.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В даному випадку, як вже встановлено судом, пенсійним віком є вік 60 років. Дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дата досягнення позивачем пенсійного віку - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дата звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії - 29.06.2025.
Відтак, враховуючи, що позивач звернувся за призначенням пенсії не пізніше трьох місяців з дня досягнення 60 років, пенсію слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто, з 11.06.2025.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а також беручи до уваги наявність у позивача необхідного страхового стажу (більше 32 років, з урахуванням спірних періодів) та досягнення позивачем пенсійного віку, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачу пенсію за віком, згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків та з метою ефективності захисту прав позивача, суд вважає за необхідне: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 07.07.2025 року № 045750032652;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 01.12.1985 роки, відповідно до диплому НОМЕР_1 та довідки від 21.01.2020 року № 07.04/23, а також періоди роботи з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 30.08.1985;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 07.07.2025 року № 045750032652.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) період навчання з 01.09.1982 по 01.12.1985 роки, відповідно до диплому НОМЕР_1 та довідки від 21.01.2020 року № 07.04/23, а також періоди роботи з 12.07.1985 по 30.08.1985, 03.01.1986 по 02.03.1987, з 02.03.1987 по 19.05.1989, з 19.05.1989 по 09.07.1995 роки, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 30.08.1985.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсію за віком, згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 07 жовтня 2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна