Справа № 461/5359/20 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/2054/25 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
11 вересня 2025 року м.Львів
Справа № 461/5359/20
Провадження № 22-ц/811/2054/25
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Галицького районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 9 травня 2025 року у складі судді Волоско І.Р. у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кам'яниця Рорайського», про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном,-
встановив:
^
7 липня 2020 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , з участю третьої особи: ОСББ «Кам'яниця Рорайського», про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном. В обґрунтування позову посилаються на те, що ОСОБА_6 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 1 квітня 2008 року. На час цього придбання зазначена квартира складалась з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв.м та кухні, загальна площа квартири становила 38,3 кв.м. Жодна комора чи інше приміщення до цієї квартири не входили. Згодом, до квартири АДРЕСА_2 приєднано приміщення під літ. XIX загальною площею 6,8 кв.м та комора на горищі площею 146,3 кв.м і 77,6 кв.м. Тобто відповідачем були вчинені дії по фактичному приєднанню технічного приміщення під літ. XIX загальною площею 6,8 кв.м та комор на горищі площею 146,3 кв.м і 77,6 кв.м до вказаної квартири. Він (відповідач) замурував вхід зі сходової клітки до приміщення під літ. XIX та вибив вхід із цього приміщення до квартири АДРЕСА_2 . Також, відповідачем разом з ОСББ «Кам'яниця Рорайського» було демонтовано водомірний вузол квартири АДРЕСА_3 , який знаходився у приміщення під літерою XIX. Надалі відповідачем було здійснено виділ спірних приміщень (щодо витребування, яких позивачами подано позов у цій справі) у окреме самостійне нежитлове приміщення. При цьому, відповідачем було змінено статус горища в будинку АДРЕСА_4 на мансарду (горище). Позивачі зазначають, що спірні приміщення (чи в статусі горища (комор на горищі та приміщення загального користування), чи в статусі нежитлового приміщення на мансарді (горищі) загальною площею 230,7 кв.м) є спільною сумісною власністю всіх співвласників приміщень у будинку АДРЕСА_4 . Внаслідок самовільного замурування відповідачем входу в приміщення під літерою XIX, вони позбавлені доступу до цього приміщення та до горища (вхід на яке здійснюється через приміщення під літерою ХІХ). Тим самим відповідачем чиняться перешкоди позивачам у користуванні спільним майном. У зв'язку з наведеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, просять суд позов задовольнити та: витребувати від ОСОБА_2 з його незаконного володіння нежитлові приміщення загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з: комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2128790746101); зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їм (позивачам) перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з: комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2128790746101), та привести зазначені нежитлові приміщення до попереднього стану шляхом відновлення дверного отвору зі сходової клітки будинку в господарське приміщення площею 6,8 кв.м і замурування отвору з квартири АДРЕСА_5 . Просять позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 9 травня 2025 року позов задоволено. Ухвалено витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлові приміщення загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з: комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2128790746101); зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з: комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2128790746101), та привести зазначені нежитлові приміщення до попереднього стану шляхом відновлення дверного отвору зі сходової клітки будинку в господарське приміщення площею 6,8 кв.м і замурування отвору з квартири АДРЕСА_5 . Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду через свого представника ОСОБА_3 оскаржив ОСОБА_7 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що суд задовольнив одночасно віндикаційні та негаторні вимоги позивачів. Посилається на постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, згідно якої, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. У випадку набрання чинності і виконання оскаржуваного рішення суду таке рішення буде підставою для реєстрації права власності на спірні приміщення за позивачем, однак це не тільки суперечить його позиції про те, що спірні приміщення є спільними для всіх співвласників будинку, а й однозначно призведе до порушення прав інших співвласників нерухомого майна у даному будинку. Згідно із ст. 4 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників, зокрема, на володіння та користування спільним майном співвласників. Посилається на ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Питання захисту прав співвласників на спільне сумісне майно належить до компетенції ОСББ, а не окремо взятого співвласника. Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України майно витребовується саме на користь власника. У даному випадку віндикаційні вимоги мало заявляти ОСББ, а не позивачі. Зазначає, що на вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність. Вважає, що суд першої інстанції дійшов до невірних висновків щодо оцінки позовної давності. У випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме: з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Щодо реєстрації речових прав, то перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа, яка має право, дізналася або мала можливість дізнатися про порушення цього права, внесеного до Реєстру речових прав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що позивачі є власниками квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 . Квартири розміщені на 4-му (останньому) поверсі будинку. На цьому поверсі будинку знаходяться також квартири АДРЕСА_8 , що належать ОСОБА_2 , а також приміщення загального користування, позначене на плані літерою XIX загальною площею 6,8 кв.м, у якому, зокрема, знаходиться драбина для виходу на горище).
Над квартирами сторін знаходиться горище загального користування. Вхід на горище здійснювався з приміщення під літерою XIX.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 27 вересня 2018 року, укладеного між ним та його матір'ю ОСОБА_8 , яка в свою чергу набула зазначену квартиру у дар від своєї рідної сестри ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 24 травня 2017 року. ОСОБА_6 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 у вказаному будинку відповідно до договору купівлі-продажу від 1 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за реєстровим № 2261. Згідно цього договору ОСОБА_9 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв.м та кухні. Загальна площа квартири становить 38,3 кв.м.
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_6 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 квітня 2008 року, виданим ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».
Згідно технічного паспорта, складеного станом на 20 квітня 2016 року, до квартири АДРЕСА_1 належить комора на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв. м.
6 липня 2016 року ФОП ОСОБА_10 видано довідку № 101 про те, що згідно обмірів приміщень квартири АДРЕСА_1 загальна площа приміщень становить 38,3 кв.м, житлова - 19,1 кв.м, господарське приміщення - 6,8 кв.м, комора на горищі - 146,3 кв. м і 77,6 кв. м.
11 липня 2016 року державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. до державного реєстру речових прав на нерухоме внесено запис щодо об'єкта нерухомого майна (РНОНМ 972057046101) - квартири АДРЕСА_1 , згідно якого загальна площа квартири становить 38,3 кв.м, житлова площа - 19,1 кв.м. Квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні. Господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комора на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м.
Запис внесено на підставі договору купівлі-продажу від 1 квітня 2008 року, довідки № 101 від 6 липня 2016 року, технічного паспорта б/н від 20 квітня 2016 року та на підставі рішення державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 30463961 від 14 липня 2016 року.
24 травня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. за реєстровим № 276, за умовами якого квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, загальна площа квартири становить 38,3 кв.м, а житлова 19,1 кв.м, комора на горищі - 146,3 і 77,6 кв.м; характеристика квартири в цілому наведена у технічному паспорті.
На підставі цього договору дарування державним реєстратором прав на нерухоме майно вчинено запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що ОСОБА_11 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 травня 2017 року вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_11 , загальна площа квартири становить 38,3 кв.м, житлова площа - 19,1 кв.м, квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв.м.
20 квітня 2019 року ФОП ОСОБА_10 проведено технічну інвентаризацію квартири АДРЕСА_1 та виготовлено технічний паспорт, з якого вбачається, що до квартири приєднано приміщення під літерою XIX загальною площею 6,8 кв.м та комора на горищі площею 146,3 кв.м і 77,6 кв.м.
У липні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , з участю третьої особи: ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору дарування від 24 травня 2017 року. В обгрунтування цього позову посилався на те, що до складу майна, яке передано ОСОБА_11 в дар, включено комору на горищі, яка не належала ОСОБА_12 на праві приватної власності і не могла бути об'єктом права приватної власності, оскільки належить всім співвласникам будинку на праві спільної власності.
Під час розгляду вказаної справи Апеляційний суд встановив, що господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комора на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м не були предметом договору купівлі-продажу від 1 квітня 2008 року, а тому ОСОБА_6 , купуючи у 2008 році у ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1 , не могла придбати і не придбала у власність дві комори на горищі та господарське приміщення, оскільки вони не належали продавцю на праві власності.
Постановою Верховного Суду від 6 квітня 2022 року у даній справі скасовано запис № 15400167 від 11 липня 2016 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв.м та кухні, господарського приміщення площею 6,8 кв.м, комори на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м; визнано недійсним договір дарування квартири від 24 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. за реєстровим № 276.
В червні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив змінити постанову Львівського апеляційного суду від 1 листопада 2021 року та скасувати постанову Верховного Суду від 6 квітня 2022 року, якою скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 1 листопада 2021 року.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2025 року вказану касаційну скаргу залишено без задоволення.
У постанові від 6 квітня 2022 року Верховний Суд посилався на те, що господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комора на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м не були предметом договору купівлі-продажу від 1 квітня 2008 року, а тому ОСОБА_6 , купуючи у 2008 році у ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1 , не могла придбати і не придбала у власність вказані дві комори на горищі та господарське приміщення, оскільки вони не належали продавцю на праві власності. Спірні приміщення є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідач не надав суду доказів того, що спірні приміщення не належать співвласникам багатоквартирного будинку та мають інший правовий статус, ніж визначено законом для таких приміщень.
Встановлено, що на час придбання квартира АДРЕСА_1 складалась з однієї житлової кімнати пл.19,1 кв.м та кухні, загальна площа квартири становила 38,3 кв.м. Жодна комора чи інше приміщення до цієї квартири не входили.
ОСОБА_6 неправомірно було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 з приєднаними приміщеннями під літерою XIX загальною площею 6,8 кв.м та коморами на горищі площею 146,3 кв.м і 77,6 кв.м.
20 липня 2020 року (після подання позовної заяви позивачами у цій справі) приватним нотаріусом Дерев'янко Л.М. зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м.
Таке право власності зареєстровано на підставі висновку щодо технічної можливості виділу частки об'єкта нерухомого майна (Серія та №: 1692), який виданий Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 7 липня 2020 року.
Відповідачем було здійснено виділ спірних приміщень у окреме самостійне нежитлове приміщення.
ОСОБА_2 було змінено статус горища в будинку АДРЕСА_4 на мансарду (горище).
Спірні приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначені як нежитлові приміщення загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м.
Встановлено, що відповідачем також були вчинені дії по фактичному приєднанню технічного приміщення під літерою XIX загальною площею 6,8 кв.м та комор на горищі площею 146,3 кв.м і 77,6 кв.м до його квартири.
ОСОБА_2 був замурований вхід зі сходової клітки до приміщення під літерою XIX та обладнаний вхід із цього приміщення до квартири АДРЕСА_2 .
Також, відповідачем демонтовано водомірний вузол квартири АДРЕСА_3 , який знаходився у приміщенні під літерою XIX, що підтверджується актом ЛКП «Львівводоканал» від 28 травня 2020 року.
Позивачі посилаються на те, що внаслідок самовільного замурування відповідачем входу в приміщення під літерою XIX вони позбавлені доступу до цього приміщення та до горища (вхід на яке здійснюється через приміщення під літерою ХІХ), чим відповідач чинить їм перешкоди у користуванні спільним майном.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ними спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо); неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.
Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі № 1-22/2011 положення пункту другого статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ зі змінами, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Відповідно до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011, за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, та від характеру його порушення.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Положення ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Згідно зі ст. 388 ЦК України, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, якщо майно було набуте безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.
Суд першої інстанції посилається на те, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Відповідно до постанов Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 захист порушених прав позивачів, які є співвласниками майна, відчуженого за спірними правочинами сторонній особі, можливий лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387, 388 ЦК України.
Згідно із ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Встановлено, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.
Спірні приміщення горища та приміщення під літерою XIX були приєднані до квартири АДРЕСА_1 11 липня 2016 року на підставі довідки від 6 липня 2016 року, виданої ФОП ОСОБА_10 .
До цього часу зазначені приміщення не належали до жодної з квартир у вказаному будинку та використовувались всіма його мешканцями.
В приміщенні під літерою ХІХ площею 6,8 кв.м (тепер -«господарське приміщення площею 6,8 кв.м») знаходились водомірні вузли, зокрема, і квартири АДРЕСА_3 , які в травні 2020 року були демонтовані відповідачем та третьою особою. ЛКП «Львівводоканал» складено акт про демонтаж.
Статус окремих нежитлових приміщень їм було присвоєно відповідачем 20 липня 2020 року, коли приватним нотаріусом Дерев'янко Л.М. зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення загальною площею 230,7 кв.м, що складаються з комори на мансарді (горищі) площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, господарського приміщення площею 6,8 кв.м. Зазначене право власності було зареєстровано на підставі висновку щодо технічної можливості виділу частки об'єкта нерухомого майна (Серія та № 1692), який виданий Обласним комунальним, підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 7 липня 2020 року.
Встановлено, що саме внаслідок дій відповідача спірні приміщення неправомірно вибули з володіння інших співвласників квартир в цьому будинку і вони неправомірно були оформлені як окремий об'єкт нерухомого майна, а не як допоміжні приміщення, якими вони й були раніше.
Внаслідок самовільного замурування відповідачем входу в приміщення під літерою XIX позивачі позбавлені доступу до цього приміщення та до горища (вхід на яке здійснюється через приміщення під літерою ХІХ).
Вказані обставини ускладнюють позивачам користування спільним майном та порушують їхні права.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування вимог позивачів.
ОСОБА_2 вказав на пропуск позивачами строку звернення з позовом до суду, оскільки вони повинні були дізнатися про вибуття майна з володіння всіх співвласників ще 8 березня 2017 року, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру прав.
Відповідно до ст.ст.257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У інформаційній довідці, в розділі «актуальна інформація про об'єкт нерухомого майна» зазначено, що квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 38,3 кв.м.
У цій довідці не йдеться про те, що до вказаної квартири відносяться комори на горищі та приміщення площею 6,8 кв.м.
З такої довідки позивачі не могли дізнатись про те, що приміщення вже були приєднані до квартири АДРЕСА_2 та вибули з володіння всіх співвласників.
Позивачі зазначають, що дізналися про те, що приміщення були приєднані до квартири АДРЕСА_2 та вибули з володіння всіх співвласників лише після ознайомлення із матеріалами нотаріальної справи приватного нотаріуса Дякович М.М., які були витребувані ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 квітня 2020 року у справі №461/5209/19.
Вимоги пред'явлено до ОСОБА_2 , який став власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 27 вересня 2018 року, а позов до суду подано 7 липня 2020 року, тобто в межах строку позовної давності.
З інформаційної довідки від 8 березня 2017 року не вбачалося, що до квартири було приєднано спірні приміщення. Про приєднання позивачі дізналися лише у 2020 році.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 9 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 16 вересня 2025 року.
Головуючий -______________________Т.І.Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________ Р.В. Савуляк