Справа №461/8870/24 Головуючий у 1 інстанції:Павлюк О.В.
Провадження №22-ц/811/3732/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
07 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретар: Чиж Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова в складі судді Павлюк О.В. від 28 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Ідея Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» (адреса місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 8/127, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 43518172) заборгованість за Кредитним договором у розмірі 158077 (сто п'ятдесят вісім тисяч сімдесят сім) грн. 97 коп.
Стягнуто зі ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» (адреса місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 8/127, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 43518172) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у зв'язку зі спливом строку давності.
Зазначає, що Відповідачка у відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволені позовних вимог у зв'язку із спливом строку позовної давності. Вказує на те, що строк позовної давності у даній справі почався з 12 листопада 2018 року, коли мав бути здійснений перший платіж за кредитним договором, але не був здійснений. Відповідно строк позовної давності закінчився 12 листопада 2021 року. Повідомляє, що позов був поданий після закінчення строку, що є підставою для відмови у задоволені позову. Також звертає увагу суду на те, що на момент укладення кредитного договору перебувала у скрутному фінансовому становищі. Кредит був взяти для покриття нагальних потреб. Через втрату роботи та погіршення стану здоров'я, що унеможливило своєчасне погашення кредиту у встановлені строки.
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 256, 257, 267, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 259, 351-355 ЦПК України, та задовольняючи позов, - виходив з того, що 12.10.2018 АТ «Ідея Банк» та відповідачка уклали кредитний договір №Z75.00607.004412654, відповідно до умовякого Відповідачці у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти у сумі 59400,00 грн. Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові.
АТ «Ідея Банк» відступило право вимоги за договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» на підставі договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023. Згідно з витягом з реєстру боржників №1 до договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023 ТОВ «ФК «СОНАТІ» набуло права грошової вимоги до Відповідачки за кредитним договором №Z75.00607.004412654 від 12.10.2018 у розмірі 158077,97 грн, яка згідно з довідкою-розрахунком заборгованості складається зі: простроченої заборгованості за основним боргом 59393,1 грн; простроченої заборгованості за відсотками 21292,61 грн; простроченої заборгованості за комісіями 77392,26 грн. Заборгованість Відповідачки також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 (до впровадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків НОМЕР_3 ). Суд зазначив, що Відповідачка не заперечує наявність у неї заборгованості за Кредитним договором у відзиві на позовну заяву. Позивач скерував на адресу Відповідачки письмову вимогу про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором №Z75.00607.004412654 від 12.10.2018. Суд встановив, що Відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки, комісію та інші платежі за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість. Позивач направив Відповідачці вимогу про виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором, надавши можливість Відповідачці добровільно врегулювати заборгованість, однак вимога не була виконана. Відповідачка у встановлений строк зобов'язання за кредитним договором не виконала. Суд зазначив, що Відповідачка у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом строків позовної давності. Однак у пункті 5.2 Кредитного договору №Z75.00607.004412654 від 12.10.2018 передбачено, що цей договір вступає в законну силу з дня його підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Таким чином, суд вважав, що строк на звернення до суду з цим позовом не пропущений, оскільки Кредитний договір діє по теперішній час, адже Відповідачка у повному обсязі не виконала зобов'язань за договором.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак в певній частині таким не відповідають, а тому рішення суду підлягає частковому скасуванню.
У листопаді 2024 року ТзОВ « Фінансова компанія «Сонаті» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просили:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Сонаті» заборгованість у розмірі 158 077,97 грн.
В обґрунтування позову покликались на те, що 12.10.2018 АТ «Ідея Банк» та Відповідачка уклали кредитний договір №Z75.00607.004412654, відповідно до умов якого Відповідачці у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти у сумі 59400,00 грн. Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові. Акціонерне товариство «Ідея Банк» відступило право вимоги за договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» на підставі договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023. Позивач стверджує, що Відповідачка зі своєї сторони не виконала умови Кредитного договору - не здійснила належним чином погашення кредиту, внаслідок чого станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 158077,97грн. Враховуючи наведене, а також те, що по теперішній час Відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів Позивача.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - 12.10.2018 АТ «Ідея Банк» та відповідачкою було укладено кредитний договір №Z75.00607.004412654, відповідно до умов якого відповідачці у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти у сумі 59400,00 грн.
АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти, в порядку та на умовах, визначених укладеним договором, що підтверджується випискою по рахунку відповідача.
АТ «Ідея Банк» відступило право вимоги за договором (з усіма додатковими договорами та угодами до нього) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОНАТІ» на підставі договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023.
Згідно з витягом з реєстру боржників №1 до договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023 ТОВ «ФК «СОНАТІ» набуло права грошової вимоги до Відповідачки за кредитним договором №Z75.00607.004412654 від 12.10.2018 у розмірі 158077,97 грн, яка згідно з довідкою-розрахунком заборгованості складається зі: простроченої заборгованості за основним боргом 59393,1 грн.; простроченої заборгованості за відсотками 21292,61 грн; простроченої заборгованості за комісіями 77392,26 грн.
Окрім того, відповідачка не заперечувала наявність у неї заборгованості за Кредитним договором, що вбачається з відзиву на позовну заяву.
Заборгованість відповідачки також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 (до впровадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ) (а. с. 23).
Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач скерував на адресу відповідачки письмову вимогу про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором №Z75.00607.004412654 від 12.10.2018 (а. с. 35-40).
Відтак, оскільки відповідачка належним чином зобов'язання щодо повернення основної суми боргу за кредитом не виконала, фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку ні первісному кредитору, ні позивачу, до якого перейшло право вимоги, не повернула, відтак колегія суддів вважає, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та відсотками нарахованими, відповідно до умов договору кредиту.
Однак, вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції помилково не врахував обставин, що мають істотне значення.
Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором в розмірі 77392,26 грн. простроченої заборгованості за комісіями, однак така сума заборгованості за кредитним договором не відповідає умовам цього договору та вимогам закону.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультрактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Однак, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Із розрахунків наданих позивачем вбачається, що відповідачці нарахована комісія за кредитним договором №Z75.00607.004412654 від 12.10.2018 у розмірі 77392,26 грн. Вказану суму слід вважати платою за обслуговування кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватись безоплатно, а відтак колегія суддів вважає, що підстави для стягнення суми за надання кредиту в розмірі 77392,26 грн. відсутні, за нікчемною умовою договорів.
Відтак, Банк виконав свої зобов'язання згідно умов кредитного договору, однак, відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки за Кредитним договором.
Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором № Z75.00607.004412654 від 12.10.2018 року, заборгованість становить 80685,71 грн., з яких: 59'393 грн. 10 коп. - прострочена заборгованості за основним боргом та 21292 грн. 61 коп. - заборгованість за простроченими відсотками, які підлягали стягненню та були підставно стягнуті судом першої інстанції.
Однак, що стосується вимог про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 77392, 26 грн., то такі вимоги були безпідставно задоволені судом першої інстанції, хоча підлягали відхиленню.
Що стосується доводів позовної заяви та апеляційної скарги в частині застосування строку позовної давності, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв'язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 02.11.2024 року, не пропустив строків позовної давності.
Враховуючи вказане, доводи апеляційної скарги слід вважати частково обґрунтованими та таку слід задовольнити частково, рішення ж суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за комісією слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині - відмовити.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 77392,26 грн. - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині вимог - відмовлено, - слід пропорційно до задоволених позовних вимог, враховуючи те, що позов задоволено на 51,04%, стягнути з відповідачки ОСОБА_1 в користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» 1236,39 грн. судового збору змінивши рішення в цій частині та відповідно, також, слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» на користь ОСОБА_1 1778,71 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції, зважаючи на задоволення апеляційної скарги на 48,96%.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 77392,26 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині вимог - відмовити.
Рішення в частині стягнення судового збору змінити, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» - з 2422,40 грн. до 1236,39 грн.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» на користь ОСОБА_1 1778,71 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра