Дата документу 08.10.2025 Справа № 337/1864/25
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №337/1864/25 Головуючий у 1-й інстанції: Калугіна Г. Б.
Провадження № 22-ц/807/1913/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
Провадження № 22-ц/807/1913/25-2
08 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року, додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальності «Діджи Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 березня 2021 року за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, з використанням сервісу оnlіnе кредитування https://cashberry.com.ua/, позивач подав Заявку на отримання кредиту. Дана заява N 10003458159 від 27 березня 2021 року знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб - сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест фінанс». Електронний підпис накладено одноразовим ідентифікатором відповідача.
Оскільки відповідачем було обрано один із вищеперерахованих варіантів підписання Договору, тим самим підтверджено прийняття умов Договору про надання споживчого кредиту N 10003458159 від 27 березня 2021 року.
Таким чином, 27 березня 2021 року між ТОВ « ФК «Інвест фінанс» укладено Договір про надання споживчого кредиту N 10003458159 від 27 березня 2021 року, відповідно до якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 7 000 грн.
За умовами договору ТОВ ФК «Інвест Фінанс» надало позичальниці ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 7000 грн строком на 7 календарних днів з можливістю продовження строку дії договору та зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом в розмірі 1,71 % (624,15 % на рік).
ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» виконав свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту належним чином, у той же час відповідач порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.
Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконані та отримані кредитні кошти не повернуті.
05 вересня 2022 року ТОВ ФК «Інвест Фінанс» передало право вимоги за укладеним з відповідачкою договором, у зв'язку з невиконанням нею своїх обов'язків, позивачу ТОВ «Діджи Фінанс», уклавши з ним договір факторингу N 556/ФК-22, за яким позивачу перейшло право вимоги до позичальниці на загальну суму 25 590,60 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн, заборгованість за відсотками - 18 590,60 грн.
Просив стягнути з відповідача на їхню користь заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 25 590,60 грн, 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору та 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
18 серпня 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Барчунінова Костянтина Олександровича звернулася до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на її користь витрат на правову допомогу.
Додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2025 року вищезазначену заяву сторони відповідача задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 059, 04 грн.
Не погоджуючись із рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року, додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року, додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №10003458159 від 27 березня 2021 року у розмірі 25 590,60 грн. Відмовити в стягненні з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 17 059,04 грн за умови повного задоволення вимог апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» на рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року, додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2025 року у справі №337/1864/25. Вирішити питання про стягнення судових витрат між сторонами у суді першої та апеляційної інстанціях.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності в матеріалах справи доказів укладення електронного договору між відповідачем та ТОВ «Діджи Фінанс», що позивачем не було надано доказів надання ОСОБА_1 кредиту. Звертав увагу на те, що між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту N 10003458159 від 27 березня 2021 року та того ж дня відповідачу були перераховані кредитні кошти на банківську картку N НОМЕР_1 в сумі 7000 грн. Даний кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток. Як доказ перерахування коштів позивач надав суду копію інформаційного листа, яким підтвердило зарахування коштів згідно переліку операцій в Додатку 1 щодо проведення транзакції та отримання відповідачем кредитних коштів, які були перераховані на картку № НОМЕР_1 . Також зазначив, що позивачем додано до позовної заяви копію розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, відповідно до якого було розраховано суму боргу, виходячи з умов кредитного договору, що підтверджує його достовірність. Даний розрахунок підтверджує наявність заборгованості по кредиту. Отже, апелянт вважає, що матеріали справи належними чином підтверджують укладення ОСОБА_1 кредитного договору, неналежного його виконання позичальником, а також правомірне набуття права вимоги за кредитним договором, тому просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Стягуючи з Товариства на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 17 059,04 грн, суд першої інстанції не врахував, що зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випаду укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу особу; не врахував заяву сторони позивача про зменшення таких витрат, оскільки представником відповідача не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 059,04 грн були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, а отже відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 059, 04 грн.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Барчунінов К.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн (3 028, 00 грн Х 30 = 90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 25 590,60 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає, додаткове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач не довів що між ним та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 27 березня 2021 року, оскільки договір не містить електронних підписів з одноразовим ідентифікатором ні кредитодавця, ні позичальника. Згідно листа ТОВ «Платежі онлайн» від 14 грудня 2022 року, в якому зазначено про перерахування коштів, однак в зазначеному листі відсутні відомості про особу, якій вони перераховані та на виконання якого саме договору здійснено перерахування. Такий лист не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку. У наданому позивачем кредитному договорі відсутні будь-які відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховуватися іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором. Тому з врахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
З вказаним висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Стягуючи в порядку ухвалення додаткового рішення судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що заявник належними та допустимими доказами довів наявність підстав для їх відшкодування та вважав, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 059,04 грн є співмірною та розумною, виходячи з обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
З вказаним висновком суду колегія суддів в повній мірі не може погодитись, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Судом встановлено, що позивачем до позову було надано договір про споживчий кредит №10003458159 від 27 березня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого, відповідачу надано кредит в розмірі 7 000 грн строком на 7 (сім) днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,71 % на добу на залишок заборгованості (624,15% річних) (а.с.30-35).
Того ж дня ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 (платіжна карта НОМЕР_1 ) 7 000 грн кредитних коштів, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» за вих. N 62/6667/12 від 14 грудня 2022 року (а.с.45).
Згідно до розрахунку з 27 березня 2021 року по 23 серпня 2021 року міститься розрахунок заборгованості за кредитом (а.с.27).
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» і ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу N 556/ФК-22, згідно якого ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» за плату відступило позивачу своє право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором (а.с.39-44).
30 жовтня 2023 року ТОВ «Діджи Фінанс» направило ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій рекомендовано сплатити заборгованість на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором у розмірі 25 590,60 грн в термін до 30 листопада 2023 року (а.с.46).
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Діджи Фінанс» займається наданням інших фінансових послуг, та іншою допоміжною діяльністю у сфері фінансових послуг крім страхування та пенсійного забезпечення, ТОВ «Діджи Фінанс» свою діяльність здійснює на підставі статуту (а.с.21,56-62).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як визначено частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень статті 11 Закону України від 3 вересня 2015 року N 675-VIII "Про електронну комерцію" слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію").
В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України слідує, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування ними, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надавши оцінку фактичним обставинам справи та наданим позивачем доказам, які містяться у справі, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що матеріали справи містять копію договору про надання споживчого кредиту N 10003458159 від 27 березня 2021 року, графік платежів, який є додатком до вказаного договору, і копію пропозиції (оферту) укласти електронний договір, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису та не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать про це.
Вказані документи не підписані ОСОБА_1 , у тому числі за допомогою електронного підпису. Водночас у справі відсутні достатні дані про те, що ОСОБА_1 підписала ці документи за допомогою одноразового ідентифікатора з використанням номеру телефону НОМЕР_2 .
Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що лист ТОВ «Платежі онлайн» від 14 грудня 2022 року (а.с.45), не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку, оскільки в зазначеному листі відсутні відомості про особу, якій вони перераховані та на виконання якого саме договору здійснено перерахування. Крім того, зі змісту вказаної довідки не вбачається, що картковий рахунок N НОМЕР_1 належить відповідачу, а кошти переведені за умовами договору про надання споживчого кредиту N 10003458159 від 27 березня 2021 року.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 за клопотанням представника позивача ТОВ «Діджи Фінанс» у Акціонерного товариства «Таскомбанк» (01032, Україна, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок, 30, код ЄДРПОУ: 09806443) наступні докази: інформацію чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) платіжну картку N НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки N НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за період з 27.03.2021-05.04.2021 з відображенням часу зарахування коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою N НОМЕР_1 за період з 27.03.2021-05.04.2021; інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_2 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) (а.с.132).
01 липня 2025 року від АТ «Таскомбанк» надійшла відповідь, відповідно до якої станом на 17 червня 2025 року в АТ «Таскомбанк» відсутня інформація про ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , відповідно рахунки в АТ «Таскомбанк» не відкривались, банківська платіжна картка N НОМЕР_1 не видавалась (а.с.135).
Крім того, згідно з договором про надання споживчого кредиту №10003458159 від 27 березня 2021 року з якого вбачається, що позичальником є ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_4 виданий 21 січня 2021 року, але відповідач має інший паспорт № НОМЕР_5 , дата видачі 31 жовтня 2018 року виданий, орган, що видав 2315 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.30,92-93).
Як вбачається з матеріалів справи, кредит видано відповідно до кредитного договору договором № 10003458159 від 27 березня 2021 року « ОСОБА_1 », та позивач в позові відповідача зазначає, як « ОСОБА_1 », але відповідно до реєстраційного номеру обліку картки платника податків, який зазначено у кредитному договорі № 10003458159 від 27 березня 2021 року належить фізичній особі « ОСОБА_1 » (а.с.30-35,92-93).
Отже, беручи до уваги вищенаведені факти та те, що для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення, чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, або у застосунку «Приват24», що виключає підписання Відповідачем кредитного договору № 10003458159 від 27.03.2021 року через будь-який із зазначених способів та подання заявки на отримання кредитних коштів.
Таким чином, доводи апеляційної інстанції про дійсність укладення договору про споживчий кредит N 10003458159 від 27 березня 2021 року в електронній формі за допомогою використання одноразового пароля, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі твердження скаржника спростовуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що інформація про проведення успішних транзакцій зберігається безпосередньо у Кредитодавця, у зв'язку з чим, ТОВ «Діджи Фінанс» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів, в тому числі які підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок апелянта, оскільки такі документи є банківською таємницею, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку позивач не був позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції з клопотання про витребування доказів.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц ( провадження № 14-400 цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує ( концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Натомість всупереч процесуального обов'язку ТОВ «Діджи Фінанс» не надав суду належних, достовірних, достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що позивач фактично надав відповідачу кредитні кошти. Односторонній розрахунок заборгованості сам по собі не є достатнім доказом надання кредитних коштів, тому він не є достатнім для підтвердження виконання позивачем умов договору кредиту з боку кредитора, а також пов'язаних з цим обов'язків позичальника.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення із відповідача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту N 10003458159 від 27 березня 2021 року, укладеним з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс».
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, представник ТОВ «Діджи Фінанс» не спростував висновків суд першої інстанції щодо ненадання ним доказів на підтвердження факту надання ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відповідачу кредиту, наявності заборгованості.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Щодо заяви ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Барчунінова К.О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесену при розгляді справи судом першої, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Барчунінова К.О. під час подання 16 травня 2025 року через систему "Електронний суд" відзиву на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з позивача судових витрат, які уточнила у Заяві про ухвалення додаткового рішення, поданої через систему «Електронний суд» 18 серпня 2025 року, докази понесених витрат надані у відповідності до вимог ЦПК України до заяви про ухвалення додаткового рішення (а.с.58-89,149-161).
При визначенні витрат на правову допомогу слід врахувати, що у відповідності до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Тому за результатами розгляду справи між сторонами підлягають розподілу розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.
Отже, з відповідним клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Барчунінова К.О. звернулася до суду у відзиві на позовну заяву, тобто до ухвалення судового рішення по справі та протягом п'яти днів після його ухвалення із заявою про ухвалення додаткового рішення до якого додано докази витрат на правничу допомогу відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що представник, адвокат Барчунінов К.О. представляв інтереси ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 25 квітня 2025 року та ордера серії АР № 1226074 від 28 квітня 2025 року (а.с.154-156).
Також матеріали справи містять:
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП 001913 від 04 грудня 2018 року;
Перелік послуг, вартість та строки оплати щодо надання правничої допомоги Додаток №1;
Акт приймання виконаних робіт/послуг №1 від 13 серпня 2025 року на загальну суму 17 059,04 грн (28.04.2025 консультація клієнта з вивченням документів, узгодження правової позиції - 1500 грн витрачено 1 годину, 13.05.2025-16.05.2025 - підготовка, складання та подання відзиву на позовну заяву - 3500 грн витрачено часу 1 годину, 20.05.2025-22.05.2025 підготовка складання та подання заперечення на відповідь на відзив - 3500 грн витрачено часу 1 годину, 15.05.2025, 10.06.2025, 17.07.2025, 13.08.2025 підготовка клопотання про відкладення розгляду справи - 2000 грн витрачено загалом 4 години, по 500 грн за годину, 15.05.2025, 10.06.2025, 17.07.2025, 13.08.2025 судове засідання не відбулося - 4 000 грн, по 1000 грн; 13.08.2025 гонорар за складність справи (10% від ціни позову 25 590,40 грн 2559,04 грн);
Квитанцію до прибуткового касового ордеру №72 від 13 серпня 2025 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Барчунінову К.О. витрат на правничу допомогу на підставі акту виконаних робіт/послуг у сумі 17 059,04 грн (а.с.157-160).
ТОВ «Діджи Фінанс» 26 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» подало до суду першої інстанції заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення суду, покликаючи на не їх співмірність зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом Степанюк Д.І. юридичних послуг.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Так, відповідно до положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі N 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції", заява N 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі N 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі N 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі N 178/1522/18.
З урахуванням встановлених обставин та того, заперечень ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення витрат на правничу допомогу, те, що справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа N 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа N 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа N 280/2635/20).
З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Діджи Фінанс» понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді першої інстанції.
Отже, оцінивши складність справи, суть спору, характер та обсяг наданих послуг адвоката в суді першої інстанції, а також необхідність вчинення процесуальних дій та їх значущість, апеляційний суд дійшов висовку, що заявлені стороною відповідача витрати часу на надання професійної правничої допомоги є надмірно завищеним і не відповідає критерію розумності. У зв'язку з чим заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених у суді першої інстанції, підлягає зменшенню до 7000, 00 гривень. Таким чином, додаткове рішення про стягнення з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 17059, 04 гривень підлягає зміні, стягненню з позивача на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 7000, 00 грн.
Враховуючи, що судом першої інстанції у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено, апеляційну скаргу в частині скасування судового рішення та задоволення позову апеляційним судом залишено без задоволення, тому понесені витрати на правничу допомогу ТОВ «Діджи Фінанс» у цій справі у розмірі 9000 грн покладаються на позивача.
Щодо судових витрат.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Запорізький апеляційний суд дійшов висновку хоча і про часткове задоволення апеляційної скарги в частині стягнення витрат на правничу допомогу сторони відповідача понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте за результатами перегляду апеляційним судом рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року залишено без змін, то розподіл судових витрат Запорізьким апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375,376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - залишити задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2025 року змінити, зменшивши стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 7000, 00 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 08 жовтня 2025 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.