22 вересня 2025 рокуСправа №160/20863/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/20863/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
17.07.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №046050025347 від 09 липня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та не зарахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12 квітня 2004 року по 08 жовтня 2004 року, до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 04 серпня 2015 року по 28 лютого 2025 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12 квітня 2004 року по 08 жовтня 2004 року, до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 04 серпня 2015 року по 28 лютого 2025 року та призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку: а саме з 23 червня 2025 року, пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням змін, визначених рішенням Конституційного суду України в справі № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року та при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 врахувати статтю 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
В обґрунтування позову зазначено, що 30.06.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 1 по досягненню нею 45-ти річного віку. 09.07.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046050025347 з підстави недосягнення необхідного пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №1. Позивач наголошує, що вона працювала на посадах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці та має пільговий стаж за Списком №1, у зв'язку з чим має право на пенсію за віком за Списком №1, як працівник зайнятий повний робочий день на підземних роботах відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1 -р/2020 від 23.01.2020 року та статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Також зазначила, що оскаржуваним рішенням до страхового стажу не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/26012/24. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
21.07.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року, однак у строки встановлені ухвалою суду відзиву на позовну заяву надано не було.
04.08.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області подано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що вік позивача станом на день подання заяви про призначення пенсії становив повних 45 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Крім того, страховий стаж становить 23 роки 01 місяць 11 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 не визначено. Таким чином, з урахуванням викладеного, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 09.07.2025 № 046050025347 позивачу відмовлено в призначенні пенсії, відповідно до частини 2 статті 114 Закону № 1058.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
ОСОБА_1 , після досягнення 45 років, 30.06.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та прийнято рішення № 046050025347 від 09.07.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з недосягненням пенсійного віку та в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці.
У рішенні зазначено, вік заявниці 45 років, страховий стаж особи становить 23 роки 01 місяць 11 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 не визначено, до страхового стажу не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.04.2004 по 08.10.2004, згідно з довідкою від 30.06.2025 № 2033, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; до пільгового стажу роботи за Списком № 1 не зараховано період роботи з 04.08.2015 по 28.02.2025, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.02.2025 № 491, оскільки в довідці зазначено фактично відпрацьований час роботи за Списком № 1 - 12 років 06 місяців 24 дні, що не відповідає в календарному обчисленні - 09 років 06 місяців 26 днів.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком за Списком №1 та не зарахування окремих періодів до страхового та пільгового стажу, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт а статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та величині страхового стажу, який становить 15 років за пунктом «а» статті 13 Закон Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 20 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам частини 2 статті 19 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Позивач в позовній заяві зазначає, що при досягненні віку 45 років та при наявності загального страхового стажу роботи, за даними оскаржуваного рішення, 23 роки 01 місяць 11 днів, достатнього пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці, вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1.
Натомість, як вбачається з рішення №046050025347 від 09 липня 2025 року, відповідач фактично керується Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за яким, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Водночас, Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку та стажу на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151 - 2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З наведеного слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до п. «а» статті 13 Закону №1788-XII, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 046050025347 від 09.07.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Щодо доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про не зарахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.04.2004 року по 08.10.2004 року оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно довідки Криворізької філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 30.06.2025 року № 2033 та згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.05.1998 року позивач в період з 12.04.2004 року по 08.10.2004 року отримувала матеріальну допомогу.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Зі змісту наведених норм, зокрема пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги), слідує, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу позивача періоду з 12.04.2004 року по 08.10.2004 року, є протиправним.
Щодо зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 04.08.2015 року по 28.02.2025 року суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.05.1998 року, зокрема згідно запису №14 від 04.08.2015 року, позивача переведено стовбуровим (підземним) 2 розряду зайнятим повний робочим днем на підземних роботах дільниці №11 шахти «Октябрська», наказ №871-к від 04.08.2015 року; записами на сторінках 14-15 підтверджено проведення атестації робочих місць за Списком №1, наказ № 1240 від 07.12.2010 року, наказ від 07.12.2015 року №2711.
Згідно запису №15 від 28.03.2016 року позивача переведено стовбуровим (підземним) 2 розряду зайнятим повний робочим днем на підземних роботах дільниці №11 шахти «Октябрська», наказ №256-к від 28.03.2016 року.
Відповідно до запису №17 від 01.03.2017 року позивача переведено стовбуровим (підземним) зайнятим на поверхні шахт 2 розряду дільниці №11 шахти «Октябрська», наказ №233-к від 01.03.2017 року; записом №18 підтверджено проведення атестації робочих місць за Списком №2, наказ 07.12.2015 року №2711.
Згідно запису № 19 від 02.11.2017 року позивача переведено стовбуровим (підземним) 2 розряду зайнятим повний робочим днем на підземних роботах дільниці №11 шахти «Октябрська», наказ від 07.12.2017 року.
Так, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначає, що до пільгового стажу роботи за Списком № 1 не зараховано період роботи з 04.08.2015 по 28.02.2025, згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.02.2025 № 491, оскільки в довідці зазначено фактично відпрацьований час роботи за Списком № 1 - 12 років 06 місяців 24 дні, що не відповідає в календарному обчисленні - 09 років 06 місяців 26 днів
Як було зазначено вище, порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 встановлено особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає суду підстави стверджувати, що довідки, які підтверджують спеціальний трудовий стаж, надаються виключно, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічне вказано Верховним Судом у постановах від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а та від 20.05.2021 у справі № 593/1278/16-а.
Суд зазначає, що довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено статтями 13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так додатково на підтвердження пільгового стажу, позивач надала довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній АТ «Кривбасзалізрудком» №491 від 28.02.2025 року, з якої суд встановив наступне.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №491 від 28.02.2025 року ОСОБА_1 зокрема в період з 04.08.2015 року по 02.08.2016 року працювала повний робочий день на підземних роботах в шахті «Октябрська» по видобутку руди стовбуровим (підземним), що передбачено списком № 1, розділ I, підрозділ 1, пункт «а», позиція 1.1а, Постанова КМУ від 16.01.2003 №36, частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»; в період з 03.08.2016 року по 28.02.2025 року стовбуровим (підземним), зайнятою повний робочий день на підземних роботах в шахті по видобутку руди, що передбачено списком № 1, розділ I, підрозділ 1, постанова КМУ від 24.06.2016 р. № 461, частина 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2010 року №1240, від 07.12.2015 року №2711.
Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2010 року №1240, від 07.12.2015 року №2711 були досліджені судом та підтверджують проведення атестації робочих місць за списком №1, зокрема і посаду позивача, яка вказані у наданій довідці за період з 07.02.2017 року по 28.02.2025 року.
Накази про атестацію робочих місць від 07.12.2010 року №1240, від 07.12.2015 року №2711 прийнято щодо атестації робочих місць за списками №1 та №2.
При цьому, до списку №1 віднесено посади стовбурові (підземні) зайняті повний робочий день на підземних роботах.
Кабінетом Міністрів України від 16.01.2003 року № 36 затверджений Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах передбачена зайнятість повний робочий день на підземних роботах.
Відповідно до підрозділу 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень» розділу 1 «Гірничі роботи» Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за посадою «стовбурові (підземні)».
Також згідно підрозділу 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень» розділу 1 «Гірничі роботи» Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, передбачена зайнятість повний робочий день на підземних роботах за посадою «стовбурові (підземні)».
В даному випадку посада позивача «стовбуровий підземний зайнятий повний робочий день на підземних роботах» віднесена саме до списку №1.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження її пільгового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Таким чином, періоди роботи з 04.08.2015 року по 28.02.2017 року, з 02.11.2017 по 28.02.2025 року, в якому позивач працювала в шахті «Октябрська» є документально підтвердженими та підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №1.
Щодо періоду з 01.03.2017 року по 01.11.2017 року суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що надана позивачем довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, протирічить записам трудової книжки позивача та звітності, яку роботодавець подавав до Пенсійного фонду України щодо спецстажу позивача.
Як було зазначено вище, відповідно до запису №17 від 01.03.2017 року позивача переведено стовбуровим (підземним) зайнятим на поверхні шахт 2 розряду дільниці №11 шахти «Октябрська», наказ №233-к від 01.03.2017 року.
В той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. № 36 затверджений Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і даним списком передбачена посади, зокрема, стовбурові (підземні), зайняті на поверхні шахт.
Так, відповідно до наявної в матеріалах справи форми ОК - 5 ОСОБА_1 , в період з 03.2017 - 10.2017 роках визначений код підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1.
Згідно Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску органам Пенсійного фонду України, встановлено наступні коди підстав та відповідні їм назви посад та робіт.
ЗПЗ013Б1: Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Отже згідно даних форми ОК (відомості по спеціальному стажу) ОСОБА_1 , страхувальник зазначав код підстави для обліку спецстажу у спірний період виключно ЗПЗ013Б1, що відноситься до списку №2.
Враховуючи наявні протиріччя у наданих позивачем документах, для підтвердження пільгового стажу позивача, суд не надає перевагу наданій позивачем довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №491 від 28.02.2025 року, оскільки хоча вона і містить посилання на підстави її видачі, щодо наказів з особового складу та атестації робочих місць, містить печатку підприємства та всі необхідні реквізити, вона суттєво протирічить даним трудової книжки позивача.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських та інших документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
Суд також звертає увагу відповідачів на зміст частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, або вони містили протиріччя, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача, не провів перевірку правомірності видачі довідки про підтвердження пільгового стажу позивача.
Таким чином, суд приходить до висновків щодо передчасності відмови відповідачем у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1, зокрема щодо періоду роботи з 01.03.2017 року по 01.11.2017 року, який підтверджений довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №491 від 28.02.2025 року проте не підтверджений основним документом - трудовою книжкою позивача.
Щодо вимоги позивача призначити пенсію відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», суд зазначає наступне.
Згідно статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Дана стаття встановлює мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Водночас з цим, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі призначення пенсії.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині, адже вимоги заявлені на майбутнє, стосуються правовідносин, котрі ще не відбулись та відносно яких відсутні докази обрання владним суб'єктом наперед певного варіанту правової поведінки.
Щодо призначення пенсії.
Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.
Останнім абзацом пункту 4.2 постанови № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.10 постанови №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відтак, враховуючи, що за положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови № 22-1 заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду, а електронна пенсійна справа тільки після призначення пенсії передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, а тому після скасування рішення про відмову у призначенні пенсії визначеного програмним забезпеченням органу Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності, питання про призначення пенсії має розглядати саме орган, яким відмовлено у призначенні пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії та долучені до неї документи були подані до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та передані останнім за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яким було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії за вислугу років, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду в Миколаївській області.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 08.02.2024 року по справі 500/1216/23, від 09.07.2024 року по справі № №240/16372/23, що враховується судом, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.04.2004 року по 08.10.2004 року, до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 04.08.2015 року по 28.02.2017 року, з 02.11.2017 по 28.02.2025 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2025 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням зарахованих до страхового та пільгового стажу періодів роботи та з урахуванням висновків суду.
Позовна вимога про призначення пенсії не підлягає задоволенню судом як передчасна, оскільки призначенню пенсії має передувати обрахунок органом пенсійного фонду пільгового стажу роботи позивача для вирішення питання про призначення пенсії.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією від 17.07.2025 року.
Отже, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, оскільки саме цим суб'єктом владних повноважень порушено права позивача оскаржуваним рішенням.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008 м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, ЄДРПОУ 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 046050025347 від 09.07.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 12.04.2004 року по 08.10.2004 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 04.08.2015 року по 28.02.2017 року, з 02.11.2017 по 28.02.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням зарахованих до страхового та пільгового стажу періодів роботи та з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська