Справа № 646/8189/24
Провадження № 1-кп/646/483/2025
07 жовтня 2025 року м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника потерпілого - ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 12024221100000860 від 30.03.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
В Основ'янському районному суді міста Харкова перебуває вищевказане кримінальне провадження.
До обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який останній раз продовжено ухвалою суду від 14.08.2025.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому на 60 днів строку вказаного запобіжного заходу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Прокурор у судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити з наведених у клопотанні підстав.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 проти задоволення судом клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не заперечували.
Потерпілий ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 підтримали клопотання прокурора та просили його задовольнити.
Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши клопотання прокурора та перевіривши його доводи матеріалами кримінальної справи, суд, вирішуючи клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу, виходить з наступного.
Судом встановлено, що обвинуваченому був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Безумовно, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченим у випадку доведеності їхньої вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, само по собі не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Разом з тим, приймаючи рішення щодо вищевказаного клопотання прокурора, суд бере до уваги не тільки тяжкість інкримінованого обвинувачення, але й інші обставини.
На цій стадії, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд не оцінює докази наявності чи відсутності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Таку оцінку суд може надати лише у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження. На цій же стадії судом перевіряється лише обґрунтованість підозри, тобто наявність інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин.
У даному випадку, перевіривши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, суд приходить до висновку про наявність такої інформації про обвинуваченого щодо інкримінованого йому злочину без попереднього висновку щодо його винуватості.
Відповідно до приписів ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, враховуються вимоги п. 3, 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до статті 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
При продовженні строку дії запобіжного заходу має бути встановлена наявність трьох складових - чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, на які вказує прокурор, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам за ст. 177 КПК України.
Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд зобов'язаний врахувати вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку, обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У межах цього кримінального провадження обвинуваченого повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України. При цьому, санкція такої норми Закону про кримінальну відповідальність передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
Крім того, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні "Lavents v. Latvia", продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу поваги права, передбаченого статтею 5 Конвенції, суд дійшов висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
19.06.2024 другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні ухвалив рішення у справі за конституційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Суд визнав правомірною мету, з якою законодавець доповнив частиною шостою статтю 176 Кодексу, маючи намір посилити захист суверенітету територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю і характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого, на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
З урахуванням сукупності всіх встановлених обставин, застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його обрання, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги свободи особистості.
Отже, досліджені обставини провадження вказують на те, що на даний час не зникли ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого, а саме: є підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду. На даний час, суд не вбачає підстав зменшення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Враховуючи викладене, суд вважає, що продовження відносно обвинуваченого строку тримання під вартою узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини та викладеними правовими позиціями у вищенаведених рішеннях.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 05.12.2025 року включно.
Копію ухвали надіслати начальнику ДУ «Харківський слідчий ізолятор» для відома.
Встановити строк дії даної ухвали - до 05.12.2025 включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1