07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 755/5707/24
провадження № 61-11963ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного некомерційного підприємства «Державний університет«Київський авіаційний інститут» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробіткута індексації за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного авіаційного університету (далі - НАУ), правонаступником якого є Державне некомерційне підприємство«Державний університет«Київський авіаційний інститут» (далі - ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут»), у якому просила суд стягнути з відповідача на її користьсередній заробітокта індексацію за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року в сумі 150 620,05 грн, грошову компенсаціюза невикористану відпусткуза період з02 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року в сумі 17 039,94 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
17 вересня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у вказаній справі.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 167 659, 99 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн * 250 = 757 000, 00 грн).
Заявник у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зазначає, що ухвалення оскаржуваних судових рішень демонструє випадки неправильного застосування судами нового законодавства та помилкових висновків щодо можливості призупинення дії трудового договору в особливий період під час дії воєнного стану, у зв'язку з чим єдина позиція судів щодо захисту трудових прав, порушених незаконним та безпідставним призупиненням, має виняткове значення для суспільства. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі винесені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Більш того, таке посилання заявника фактично зводиться до неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Проте наведене є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги та не дає підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, ОСОБА_1 посилається на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи. Вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди відхилили її доводи щодо незаконності наказу від 29 квітня 2022 року № 218/3 про призупинення дії трудового договору, оскільки позивач не оскаржила зазначений наказ у встановленому законом порядку. Заявник стверджує, що звернення до суду з окремим позовом про оскарження цього наказу, про існування якого вона дізналась лише під час розгляду справи та просила надати йому оцінку в межах розгляду саме цієї справи, не призведе до відновлення порушених прав, так як судами вже відмовлено у стягненні грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та індексації за час вимушеного прогулу, зумовленого саме виданням такого наказу, а сам він, на думку ОСОБА_1 , фактично визнаний законним.
Проте таке посилання заявника не заслуговує на увагу та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки ОСОБА_1 не позбавлена можливостіпід час розгляду іншої справи доводити зазначені нею обставини законності наказу про призупинення дії трудового договору.Верховний Суд зауважує, що відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень суди в межах розгляду цієї справи не встановлювали обставину законності зазначеного наказу, а незгода заявниказ висновками судів попередніх інстанційза результатами оцінки доводів позивача сама по собі не свідчитьпро наявність випадку, передбаченого підпунктом «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 стверджує, що справа має для неї виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки суди фактично позбавили її права на справедливий суд, а сума грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та індексації за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні є значною для неї, так як вона є внутрішньо переміщеною особою, безробітною та належить до особливо вразливих категорій населення, які страждають від збройної агресії російської федерації. Вказує, що залишення в силі незаконного судового рішення може спричинити непоправну шкоду правам та охоронюваним законом інтересам, оскільки тривалий період їй фактично не була відшкодована сума грошової компенсації за порушені трудові права та гарантії, яка є засобом існування, має правовий режим заробітної плати та знаходиться під особливим охоронним статусом.
Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Заявник не навела переконливих доводів та не надала відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для неї виняткове значення. Більш того, Верховний Суд зауважує, що незгода заявника з рішеннями судів не свідчить про винятковість справи для неї, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття таких судових рішень.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державногонекомерційного підприємства«Державний університет«Київський авіаційний інститут» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробіткута індексації зачас вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко