Справа № 644/7357/25 (1-кс/644/980/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1084/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
29 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
законного представника підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 15 серпня 2025 року, якою застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12025221180001133 від 14.08.2025 року за ч.2 ст. 121 КК України,-
Цією ухвалою застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор, строком на 60 днів, тобто до 12.10.2025 року без права внесення застави.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, а також застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу захисник посилався на те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду обставин справи, не з'ясував всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, не вмотивував своє рішення, відповідно до того, як не було вмотивоване клопотання. Вважав, що жодний ризик, передбачений ст. 177 КПК України, прокурором не доведений. Посилався на практику ЄСПЛ. Вважав, що судом не доведено неможливість застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
В судове засіданні в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторони, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_7 та законного представника підозрюваного - ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СВ ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у межах кримінального провадження № 12025221180001133 від 14.08.2025 за підозрою неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні ними кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
14.08.2025 року ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
15.08.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова з клопотанням про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, в якому він посилався на те, що злочин, який інкримінується ОСОБА_8 є тяжким злочином проти життя та здоров'я особи, та у випадку визнання останнього винним, передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду, враховуючи характер та обставини вчинення злочину ОСОБА_8 , зважаючи на наявність потерпілого та свідків, яким відомі обставини вчинення злочину, останній може мати можливість впливати на них з метою спонукання давати неправдиві показання, чим перешкоджатиме встановленню всіх обставин кримінального правопорушення. Також слідчий вважав, що підозрюваний ОСОБА_8 може незаконно впливати на інших підозрюваних у цьому провадженні. Отже, на думку слідчого, він може стати на заваді встановленню всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя суду першої інстанції дослідивши матеріали провадження, враховуючи існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а також вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винним, ті обставини що ОСОБА_8 підозрюється у скоєння тяжкого злочину, - дійшов висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів неможливе, а тому обрав запобіжний захід ОСОБА_8 вигляді тримання під вартою без розміру застави.
Поряд з цим, слідчий суддя дійшов висновку про неможливість визначення розміру застави стосовно ОСОБА_8 , оскільки останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, а саме: умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, що дає право слідчому судді не застосовувати до підозрюваного інших запобіжних заходів.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановила наявність вищенаведених ризиків та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності цих ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження, як вірно зазначив суд першої інстанції, є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. The United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Враховуючи обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження необхідне таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_8 , до вчинення певних дій, згідно оголошеної підозри.
Враховуючи відомості, які містяться в матеріалах судового провадження вбачається, що обґрунтованість підозри підтверджується відомостями, які містяться в: рапорті ЄО про те, що д чергової частини ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення про смерть ОСОБА_11 ; протоколі огляду місця події; протоколі огляду трупу; лікарському свідоцтві про смерть; протоколах допиту свідків; протоколі допиту потерпілої; протоколах впізнання; протоколах затримання неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Перевіряючи доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою та існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість запобігання спробам підозрюваного: переховуватись від органів досудового розслідування чи суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також інших підозрюваних, колегія суддів вважає, що слідчий суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах провадження, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк на строк до 10 років, на що обґрунтовано послався слідчий суддя суду першої інстанції у своєму рішенні.
З відомостей про особу підозрюваного вбачається, що він є учнем 11 класу ХЛ № 26, раніше не судимий.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованого підозрюваному злочину, яке було вчинено ОСОБА_8 , згідно підозри, та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від суду.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого менш суворого запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі кримінального провадження підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Більш того, доводи апелянта щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги з приводу необґрунтованості судового рішення є суб'єктивними. Питання оцінювання доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину на даному етапі провадження судом не вирішуються, оскільки вони підлягають розгляду при судовому розгляді по суті. Суд на цій стадії процесу на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Згідно практики ЄСПЛ, який у рішенні в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р. встановив значення терміну «обґрунтована підозра» як таке, за якого існують факти чи інформація, що можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та його сімейний стан. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, відповідно до вимог п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, в тому числі, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Питання призначення розміру застави належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає таке питання, який і повинен з урахуванням обставин кримінального провадження визначити чи можливо у конкретному провадженні визначити розмір чи ні.
Відповідно до відомостей оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції послався саме на вимоги п.1 ч.4 ст. 183 КПК України та об'єктивно не вбачав необхідності визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, з чим погоджується колегія суддів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_8 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 15 серпня 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :