Справа № 644/7716/23 (1-кп/644/53/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1937/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
01 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2025 року, про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 22022220000002911 від 16.09.2022 за ч.6 ст. 111-1 КК України,-
Цією ухвалою продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківській слідчий ізолятор» до 12 жовтня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просив ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого щодо продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначив, що матеріали провадження не містять доказів співпраці підозрюваного з окупантами. Вважає, що обвинувачення є необґрунтованим. Вказує, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, які наведені в оскаржуваній ухвалі, не підтверджуються будь-якими доказами. Вказує, що висновок суду першої інстанції про не визначення суми застави є безпідставним. Вказує на можливість застосування відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, на підтвердження яких свідчить: вагомість наявних доказів про причетність обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винним у вчиненні інкримінованого правопорушення, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці проживання, а також зважаючи на його репутацію та майновий стан.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні умисного, особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, санкція останнього передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Суд першої інстанції врахував відомості про особу підозрюваного, а саме те що він громадянин України, має вищу освіту, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, проживає у АДРЕСА_1 .
Проте, відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
На час апеляційного розгляду відсутні будь-які рішення Конституційного Суду України щодо легітимності цієї норми Закону, а тому положення цієї статті є чинними.
Тобто, відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченому ч.6 ст. 111-1 КК України, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_8 законно та обґрунтовано було застосовано та продовжено запобіжний захід у вигляді саме тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ці ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 не зменшилися та не перестали існувати на момент апеляційного розгляду.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме колабораційна діяльність, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання та продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах цього судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, а також вчинення іншого кримінального правопорушення.
З огляду на фактичні обставини цього провадження, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Поряд з цим, відповідно до вимог ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 111-1 КК України, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо не призначення ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, зазначивши певні обґрунтування.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, менш суворих або альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :