Справа № 636/1308/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/2130/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 114-1 КК України
01 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 24 вересня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120242124000011 від 20.11.2024 за частиною 2 статті 194, частиною 1 статті 114-1 КК України,
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 24 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 22.11.2025 включно, без визначення застави.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 24 вересня 2025 року скасувати, постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, або визначити розмір застави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник посилається на відсутність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України. Суд першої інстанції не навів жодних фактичних даних, які б підтверджували існування ризиків. Обвинувачений має постійне місце проживання, родину, міцні соціальні зв'язки, неодноразово підтверджував готовність працювати зі слідством та судом. Суд першої інстанції не навів мотивів неможливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу або визначення застави.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника обвинуваченого, яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Відповідно до частини 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 182 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував тяжкість скоєного кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 194 КК України, а саме: умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу та за частиною 1 статті 114-1 КК України, тобто перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період.
Інкриміновані ОСОБА_7 кримінальні правопорушення, відповідно до статті 12 КК України, є тяжкими. Зі змісту обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, останнього разу засуджений вироком Ізюмського міського суду Харківської області від 19.11.2020 за частиною 3 статті 185, частиною 3 статті 357 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та 6 місяців, 04.01.2024 звільнений по відбуттю строку покарання. На теперішній час ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нових кримінальних правопорушень через 11 місяців після його звільнення з установи виконання покарань. З огляду на наведене, характер інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, суд апеляційної інстанції вважає, що встановлені органом досудового розслідування обставини, свідчать про об'єктивну можливість вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України, у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, у зв'язку із чим, підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту не встановлено.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При цьому, серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що судовий розгляд триває та вищенаведені ризики, передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України продовжують існувати. Захисник в апеляційній скарзі посилається на наявність у обвинуваченого родини, міцних соціальних зв'язків, зазначає про його готовність співпрацювати зі слідством та судом. Однак, на переконання колегії суддів, вказані обставини не є достатньою гарантією належної процесуальної поведінки обвинуваченого, у випадку його звільнення з-під варти, враховуючи вищенаведені дані, що характеризують особу ОСОБА_7 та зміст пред'явленого йому обвинувачення. Щодо апеляційних вимог захисника про визначення обвинуваченому застави, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог частини 6 статті 176 КПК України, частини 4 статті 182 КПК України не вбачає обгрунтованих підстав для задоволення таких вимог захисника та визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В той же час, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України. Враховуючи фактичні обставини цього кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованого злочину, запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення - не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід, з чим погоджується колегія суддів.
Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі захисника доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: