30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/25118/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Розпаченюк А. С.,
відповідача - Тонконог В. В., Якимчук О. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Мальченко А. О., Хрипун О. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 (суддя Курдельчук І. Д.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг"
до Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13"
про стягнення 1 086 616,68 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго", згодом замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" (далі - ТОВ "Київенерго-борг")) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" (далі - ЖБК "Індікатор-13") про стягнення 574 276,54 грн заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.1999 № 1640119 (далі - договір), а також 77 089,44 грн пені, 35 326,10 грн - 3 % річних та 399 924,60 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що відповідач не сплатив вартість спожитої теплової енергії за період із 01.10.2012 до 01.06.2015 за договором в загальному розмірі 574 276,54 грн, у зв'язку чим у нього виникла заборгованість у вказаній сумі; позивач просив стягнути також 77 089,44 грн пені, 35 326,10 грн - 3 % річних та 399 924,60 грн інфляційних втрат.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва 03.11.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016, позовні вимоги задоволено повністю.
2.3. Вищий господарський суд України постановою від 13.04.2016 касаційну скаргу ЖБК "Індикатор-13" задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 у цій справі скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції через допущену судами неповноту судового дослідження.
2.4. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, відмовлено у задоволенні заяви ЖБК "Індикатор-13" про закриття провадження у справі. Позов ТОВ "Київенерго-борг" задоволено частково. Стягнуто з ЖБК "Індикатор-13" на користь ТОВ "Київенерго-борг" 574 276,54 грн заборгованості. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суди дійшли висновку про те, що за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 574 276,54 грн за період із жовтня 2012 року до травня 2015 року; в матеріалах справи відсутні докази оплати спожитої теплової енергії за договором у спірний період; до ТОВ "Київенерго-борг" перейшло право вимагати від ЖБК "Індикатор-13" сплати тільки основного боргу, а тому вимога про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочки виконання грошового зобов'язання, виходять за межі обсягу прав, що перейшли до ТОВ "Київенерго-борг".
2.5. Постановою Верховного Суду від 10.04.2024 касаційну скаргу ЖБК "Індикатор-13" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/25118/15 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ЖБК "Індикатор-13" на користь ТОВ "Київенерго-борг" 574 276,54 грн заборгованості скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Суд касаційної інстанції виходив із допущеної судами попередніх інстанцій неповноти судового дослідження та необхідності належним чином у наведеному випадку встановлення того, яку кількість теплової енергії спожито відповідачем протягом кожного розрахункового періоду, яка оплачена ним за кожний розрахунковий період, та надання оцінки остаточному сальдо розрахунків.
2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з ЖБК "Індикатор-13" на користь ТОВ "Київенерго-борг" 574 276,54 грн заборгованості. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи та наявній у ній докази, установили, що за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 574 276,54 грн за період із жовтня 2012 року по травень 2015 року; такий розрахунок підтверджується первинними документами, а наявність боргу відповідачем не спростовано. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повної оплати відповідачем спожитої ним теплової енергії за укладеним договором у спірний період, суди визнали обґрунтованим стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі рішенням і постановою ЖБК "Індікатор-13" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме по-перше, неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 826/15733/15, від 09.09.2022 у справі № 520/2098/19, від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 щодо нормативно-правових актів; по-друге, відсутність висновку Верховного Суду (1) щодо того як повинні діяти суди в тих ситуаціях, коли договором прямо передбачене складання однією або двома сторонами договору про постачання теплової енергії (або іншого договору про виконання робіт або надання послуг) певних документів на підтвердження кількості та якості наданих послуг (табуляграми фактичного споживання теплової енергії, акти звірок, платіжні вимоги доручення), однак позивачем ці документи не подаються навіть після двократного скасування касаційним судом рішень судів попередніх інстанцій і після прямої вказівки на те, що ці документи мають бути подані. Чим має керуватися суд за умови відсутності таких документів. В цьому контексті необхідно також сформулювати позицію щодо того які наслідки повинне мати неоднократне порушення судами першої і апеляційної інстанцій вимог частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України - якщо суди ігнорують вказівку щодо необхідності подання і дослідження конкретних доказів, і ця вказівка не виконується, а раніше ухвалене і скасоване касаційним судом рішення фактично знову ухвалюється без жодних змін; (2) щодо того як повинні діяти суди в тих ситуаціях, коли між сторонами у справі існували інші судові спори, зокрема, і в тих випадках, якщо ухвалені судові рішення, які набрали законної сили, можуть впливати на предмет спору у справі, яка розглядається. Така позиція має бути сформульована, зокрема в контексті частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. У цій справі суди попередніх інстанцій проігнорували існування інших судових справ і безпідставно не врахували ці обставини.
Зокрема, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано і не було враховано важливі для справи обставини, у тому числі, наявність судових справ № 7/195, справа № 5011-42/16078-2012 між позивачем і відповідачем, в яких вирішувалися питання про стягнення заборгованостей за розрахункові періоди, які є складовими загального розрахункового періоду з 2003 по 2021 роки; не дотримано вказівок, які містяться у постанові Верховного Суду у цій справі від 10.04.2024 щодо надання оцінки остаточному сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду; порушено норми процесуального права, а саме частина 1 статті 77, частини 1, 3 статті 86, стаття 236, частина 4 статті 238, частина 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України та не було належним чином проаналізовано доводи скаржника, положення укладеного між сторонами у справі договору та законодавства, яким регулюється порядок надання послуги з постачання теплової енергії та встановлення тарифів на теплову енергію.
3.2. Від ТОВ "Київенерго-Борг" надійшли додаткові пояснення у справі.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 01.10.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є ПАТ "Київенерго" (енергопостачальна організація) та ЖБК "Індикатор-13" (абонент) було укладено договір № 1640119 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого:
- предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1);
- при виконанні його умов, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1);
- енергопостачальна організація зобов'язана постачати теплову енергію у виді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах, згідно з додатком № 1 до договору (пункт 2.2.1);
- абонент зобов'язаний додержуватись кількісного споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (пункт 2.3.1);
- облік споживання абонентом теплової енергії проводиться за приладами обліку розрахунковим способом (пункт 5.1);
- договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.1999 (пункт 8.1);
- припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 8.3, 8.4).
Додатками до договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії відповідачу, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі відповідача, акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, умови припинення подачі теплової енергії, довідку даних по будинку, довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання.
Відповідно до пункту 2 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 6 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 додатку № 4 до договору).
У пункті 3.5 додатку № 4 до договору визначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (пункт 3 цього додатку) енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
ЖБК "Індикатор-13" звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Київенерго" про зобов'язання останнього провести перерахунок за теплову енергію за період із 01.12.2006 по 31.05.2015 включно відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі № 910/11156/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, у задоволенні позовних вимог ЖБК "Індикатор-13" відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 постанову Київського апеляційного господарського від 17.05.2017 залишено без змін.
У зазначеному рішенні суду встановлено відсутність у ПАТ "Київенерго" обов'язку здійснювати перерахунок за теплову енергію за період із 30.05.2008 по 31.05.2015 відповідно до тарифів, встановлених розпорядженням КМДА від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення", оскільки вказане розпорядження втратило чинність із 30.05.2008. Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку за період із 01.12.2006 по травень 2008 року, то судом було застосовано наслідки спливу позовної давності та, відповідно, також відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
У постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, прийнятій за результатами перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі № 910/11156/16, суд зазначив, що позов не підлягає задоволенню з огляду на неналежність обраного позивачем способу судового захисту.
В подальшому найменування ПАТ "Київенерго" було змінено на Акціонерне товариство "К.Енерго" (далі - АТ "К.Енерго").
25.08.2021 відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 відбувся електронний аукціон з продажу майна (право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги) в процедурі банкрутства АТ "К.Енерго", порушеній Господарським судом Донецької області у справі № 905/1965/19.
Переможцем аукціону стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" (далі - ТОВ "Спортсервіс-СТМ").
ТОВ "Спортсервіс-СТМ" сплатило гарантійний внесок у розмірі 2 158 705,87 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 25.08.2021 № 10.
Згідно з актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 АТ "К.Енерго" передало, а ТОВ "Спортсервіс-СТМ" прийняло майно, що є предметом продажу на аукціоні № UA-PS-2021-08-10-000016-3 по лоту 71, який відбувся 25.08.2021, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги (послуги теплової енергії, послуги центрального опалення, послуги гарячої води, послуги надання конденсату, послуги надання хімічного очищення води) на суму 241 900 394,18 грн.
У пункті 73 додатку № 1 до акта про придбання майна зазначено про включення до загального переліку відступленої дебіторської заборгованості, заборгованості ЖБК "Індикатор-13" у розмірі 736 452,93 грн.
ТОВ "Спортсервіс-СТМ" змінило найменування на ТОВ "Київенерго-борг" (протокол загальних зборів учасників від 14.09.2021 № 1/2021).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/25118/15, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 та постановою Верховного Суду від 28.09.2022, замінено позивача у справі - ПАТ "Київенерго" на його правонаступника - ТОВ "Київенерго-борг".
На підтвердження виконання зобов'язань за договором з постачання теплової енергії у гарячій воді відповідачеві у період із жовтня 2012 року по травень 2015 року включно, ПАТ "Київенерго" надало облікові картки за особовим рахунком № 26007301380225, а також складені відповідачем відомості обліку споживання теплової енергії.
Відповідач у спірний період спожив 7843,39 Гкал теплової енергії. Між сторонами відсутній спір щодо обсягу спожитої теплової енергії.
Тариф на гаряче водопостачання та опалення у період із жовтня 2012 року по травень 2015 року встановлено відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) в таких розмірах: 203,26 грн з ПДВ/Гкал в період із 01.01.2011 по 30.06.2014 на підставі постанови НКРЕКП від 14.12.2010 № 1729; 354,20 грн з ПДВ/Гкал в період із 01.07.2014 по 31.03.2015 на підставі постанови НКРЕКП від 23.04.2014 № 465; 637,32 грн з ПДВ/Гкал в період із 01.04.2015 по 30.06.2015 на підставі постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Враховуючи розгорнуту таблицю суми заборгованості за спожиту теплову енергію, з урахуванням чинних у спірний період тарифів, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 574 276,54 грн.
У зв'язку з укладенням між ТОВ "Київенерго-борг" та АТ "К.Енерго" правочину щодо відступлення права вимоги, право вимагати від ЖБК "Індикатор-13" виконання грошового зобов'язання за договором в загальному розмірі 736 452,93 грн перейшло до ТОВ "Київенерго-борг".
Право вимоги АТ "К.Енерго" до ЖБК "Індикатор-13" в загальному розмірі 736 452,93 грн складається із заборгованості останнього з оплати спожитої теплової енергії за договором у сумі 149 138,81 грн за період із 01.02.2006 по 01.02.2009 (є предметом позову у справі № 7/195), у сумі 574 276,54 грн за період із 01.10.2012 по 01.06.2015 (є предметом позову у цій справі) та у сумі 13 037,58 грн за період із 01.06.2015 по 01.05.2016 (не є предметом судового розгляду).
Заборгованість ЖБК "Індикатор-13" з оплати спожитої теплової енергії за договором за період із 01.11.2009 по 01.09.2012, яка була предметом судового розгляду у справі № 5011-42/16078-2012, не включена до складу майнових вимог, які перейшли до ТОВ "Київенерго-борг".
До ТОВ "Київенерго-борг" перейшло право вимагати від ЖБК "Індикатор-13" сплати лише 736 452,93 грн основного боргу.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 574 276,54 грн заборгованості за договором з постачання теплової енергії у гарячій воді у період із жовтня 2012 року по травень 2015 року включно.
4.4. Справа розглядалась судами неодноразово.
4.5. Постановою Верховного Суду від 10.04.2024 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/25118/15 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ЖБК "Індикатор-13" на користь ТОВ "Київенерго-борг" 574 276,54 грн заборгованості та направлено справу у цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Скеровуючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції, зокрема, вказав хоча суди встановили загальну кількість спожитої у спірний період теплової енергії (7843,39 Гкал) та тарифи, за якими нараховувалася вартість спожитої енергії за загальні періоди дії відповідних постанов регулятора, однак не вказали, яку кількість теплової енергії спожито відповідачем протягом кожного розрахункового періоду, яка оплачена ним за кожний розрахунковий період, не надали оцінку остаточному сальдо розрахунків (пункт 78 постанови); під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином встановити яку кількість теплової енергії спожито відповідачем протягом кожного розрахункового періоду, яка оплачена ним за кожний розрахунковий період, надати оцінку остаточному сальдо розрахунків (пункт 89 постанови).
4.6. За результатами нового розгляду цієї справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025, позов задоволено частково; стягнуто з ЖБК "Індикатор-13" на користь ТОВ "Київенерго-борг" 574 276,54 грн заборгованості, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В основу судових рішень покладено висновки судів про доведення матеріалами справи обставин наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірному періоді у заявленій до стягнення сумі.
4.7. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили, зокрема, із того, що згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту (частини 1, 4 статті 276 Господарського кодексу України).
У частині 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Нормами статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 191 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта господарювання. (стаття 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення").
Статтею 8 Закону України "Про природні монополії" унормовано, що предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є, зокрема ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про природні монополії" суб'єкти природних монополій зобов'язані дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.
Відповідно до абзацу 7 статті 16 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.8. Попередні судові інстанції під час нового розгляду справи установили, що на підтвердження виконання зобов'язань за договором з постачання теплової енергії у гарячій воді відповідачу у період із жовтня 2012 року по травень 2015 року включно, ПАТ "Київенерго" надало облікові картки за особовим рахунком № 26007301380225, а також складені відповідачем відомості обліку споживання теплової енергії. Як свідчать матеріали справи, у період із жовтня 2012 року по травень 2015 року відповідачем було спожито 7843,39 Гкал теплової енергії. Наведені обставини підтверджуються долученими до матеріалів позовної заяви обліковими картками за спірний період, а також розгорнутою таблицею суми основного боргу за спожиту теплову енергію згідно з договором № 1640119 у цій справі.
Суди також установили, що ЖБК "Індикатор-13" звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Київенерго" про зобов'язання останнього провести перерахунок за теплову енергію за період із 01.12.2006 по 31.05.2015 включно відповідно до розпорядження КМДА від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі № 910/11156/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2017, у задоволенні позовних вимог ЖБК "Індикатор-13" відмовлено повністю. Під час розгляду справи № 910/11156/16 судом встановлено відсутність у ПАТ "Київенерго" обов'язку здійснювати перерахунок за теплову енергію у період із 30.05.2008 по 31.05.2015 відповідно до тарифів, встановлених розпорядженням КМДА від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення", оскільки вказане розпорядження втратило чинність із 30.05.2008. Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку за період з грудня 2006 року по травень 2008 року, то судом було застосовано наслідки спливу строку позовної давності та, відповідно, також відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Водночас, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, прийнятій за результатами перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі № 910/11156/16, суд зазначив, що позов не підлягає задоволенню з огляду на неналежність обраного позивачем способу судового захисту.
Тариф на гаряче водопостачання та опалення у період із жовтня 2012 року по травень 2015 року встановлено відповідно до постанов НКРЕКП, в таких розмірах: 203,26 грн з ПДВ/Гкал в період із 01.01.2011 по 30.06.2014 на підставі постанови НКРЕКП від 14.12.2010 № 1729; 354,20 грн з ПДВ/Гкал в період із 01.07.2014 по 31.03.2015 на підставі постанови НКРЕКП від 23.04.2014 № 465; 637,32 грн з ПДВ/Гкал в період із 01.04.2015 по 30.06.2015 на підставі постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Отже, як зазначили попередні судові інстанції, у сторін у справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифу на теплову енергію, яке в судовому порядку визнано нечинним з моменту його прийняття, тому протягом періоду з квітня по травень 2015 включно до спірних правовідносин слід застосовувати тариф, встановлений постановою НКРЕКП від 23.04.2014 № 465.
Наведене відповідає висновкам, які викладено у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 910/7749/17, від 23.08.2018 у справі № 910/16692/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15.
Господарські суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, на виконання обов'язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2024 у цій справі, установили, що сума заборгованості за спожиту теплову енергію, з урахуванням чинних у спірний період тарифів регулятора, обліковується за відповідачем у розмірі 574 276,54 грн за період із жовтня 2012 року по травень 2015 року. При цьому, судами попередніх інстанцій було надано оцінку остаточному сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (у виді розгорнутої таблиці сум основного боргу за спожиту теплову енергію по місяцям, з сумами сальдо на начало і на кінець місяця, протягом періоду невиконаних зобов'язань), як про то зазначалося у вказаній постанові суду касаційної інстанції, що, у свою чергу, спростовує довід касаційної скарги про зворотнє. Суди дійшли висновку, що наведені розрахунки, що підтверджуються первинними документами, а також наявність боргу відповідача не спростовані; в матеріалах справи відсутні докази повної оплати відповідачем спожитої ним теплової енергії за укладеним договором у спірний період, а отже, наявні підстави для стягнення з відповідача 574 276,54 грн заборгованості.
Під час розгляду спору попередні судові інстанції надали оцінку доводам сторін, зокрема й посиланням відповідача на існування господарських справ № 7/195, № 5011-42/16078-2012 (такі ж доводи скаржник наводить і в касаційній скарзі), відхиливши їх за необґрунтованістю та зазначивши, що предмет спору у цій справі, що розглядається стосується стягнення з відповідача 574 276,54 грн заборгованості за договором з постачання теплової енергії у гарячій воді відповідачу саме за період із жовтня 2012 року по травень 2015 року включно.
Скаржник заперечує суму заборгованості, вважає необґрунтованим здійснений позивачем те перевірений судами розрахунок.
4.9. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.10. Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних відповідачем судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.11. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши окремі частково процитовані скаржником висновки Верховного Суду, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Разом із тим, зміст судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником постановах. Зокрема, постановою Верховного Суду від 07.10.2019 у справі № 826/15733/15 було залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15, якою визнано нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго". Як свідчать оскаржені судові рішення у справі № 910/25118/15, попередні судові інстанції урахували відповідні висновки адміністративного суду, констатувавши відсутність у сторін у справі обов'язку виконувати рішення про встановлення тарифу на теплову енергію, яке в судовому порядку визнано нечинним з моменту його прийняття, та наголосивши, що протягом періоду з квітня по травень 2015 включно до спірних правовідносин слід застосовувати тариф, встановлений постановою НКРЕКП від 23.04.2014 № 465. Тому посилання скаржника на неврахування судами вказаних висновків визнається безпредметними. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Посилання скаржника на правову природу рішень регулятора (як він вважає індивідуальних актів) та помилкове, на його думку, зазначення судом скороченої назви регулятора, а також необхідність застосування тарифів, затверджених Київською міською держадміністрацією, не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки такі доводи не спростовують висновків, покладених в основу оскаржених судових рішень про часткове задоволення позову, та обставин, встановлених судами за результатом оцінки наявних у справі доказів. Водночас, згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 23.08.2018 у справі № 910/16692/17 (у спорі щодо стягнення заборгованості за використану теплову енергію у виді гарячої води) у разі встановлення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, тарифів на теплову енергію, тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, не підлягають застосуванню.
Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, господарські суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи виконали обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 10.04.2024 у цій справі, оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності, що відповідає положенням частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Встановлені судами фактичні обставини справи свідчать, що сума заборгованості відповідача за період із жовтня 2012 року по травень 2015 року за спожиту теплову енергію, з урахуванням чинних у спірний період тарифів регулятора, за договором становить 574 276,54 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Натомість, всі доводи касаційної скарги по суті зведені до необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, відмінних від обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями за результатами нового розгляду справи, а також до надання повторної оцінки доказам, наявним у справі, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови у справі з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.12. Також колегія суддів визнає необґрунтованими посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.
Так, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Водночас, скаржник в касаційній скарзі не наводить конкретних норм права щодо яких відсутній висновок про їх застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для часткового задоволення позову. Він лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній правовий висновок суду касаційної інстанції, та у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника із прийнятими судовими рішеннями та спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів у справі, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас колегія суддів визнає безпідставними посилання скаржника на порушення судами частини 4 статті 75, частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обов'язкові вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, а також судами була надана оцінка судовим рішенням у інших господарських справах між позивачем і відповідачем, на які вказував скаржник, про що свідчить зміст оскаржених судових рішень.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена й пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови у справі з цієї підстави.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку господарських судів щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, в зв'язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/25118/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак