ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 жовтня 2025 року Справа № 918/509/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.,
суддя Олексюк Г.Є.,
суддя Гудак А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2025 (суддя Мовчун А.І., повне рішення складено 21.07.2025)
за позовом Заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 290 443,46 грн
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.07.2025 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Вараської міської ради 290 443,46 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та на користь Рівненської обласної прокуратури 3485,32 грн понесених витрат на сплату судового збору.
В обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції, встановивши порушення відповідачем (постійним лісокористувачем) встановлених правил лісокористування, зокрема не вжиття ним належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, що спричинило завдання державі збитків, дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення у розмірі 290 443,46 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулась з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вважає, що забезпечення охорони лісів від незаконних порубок має здійснюватися за допомогою спеціального суб'єкта, який має статус правоохоронного органу - державної лісової охорони.
Зазначає, що у судовому рішенні не наводиться жодних конкретних дій, які відповідач або його посадові особи повинні були вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам, не досліджено переліку та ефективності заходів котрі ним вчинялись та залишено поза увагою наявність у позивача можливості запобігти наявному порушенню (наявність відповідних ресурсів, можливість цілодобової охорони лісу тощо).
Таким чином, вважає не доведеність прокуратурою наявних усіх елементів складу правопорушення у діях відповідача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу Вараська окружна прокуратура зазначила, що відповідачем, як постійним лісокористувачем та особою, що має здійснювати лісову охорону не забезпечено охорону та збереження лісів, внаслідок чого допущено незаконну порубку на підвідомчій йому території та завдано державі збитків, відшкодування яких має здійснити останній.
Зазначає, що вжиті заходи щодо охорони та захисту лісів є недостатніми, оскільки така достатність була б досягнута при відсутності факту незаконної порубки, недопущення якої має забезпечувати відповідач. А звернення до правоохоронних органів вже по факту здійснених незаконних дій, свідчить про намагання відповідача встановити обставини незаконної діяльності, в той час, як такий обов'язок щодо її недопущення покладається саме на нього.
Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2025 у справі №918/509/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи Вараською окружною прокуратурою виявлено порушення філією Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України", правонаступником якої є філія "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", вимог законодавства у сфері охорони, захисту та використання лісів при веденні лісового господарства, а саме не здійснено комплекс заходів спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок.
Наслідком такої бездіяльності стало допущення здійснення незаконної порубки 43 сироростучих дерев породи верба, 5 сироростучих дерев породи дуб, 2 сироростучих дерева породи осика та 1 сироростуче дерево породи ясен у лісовому масиві кварталу № 23 виділу № 4 Сопачівського лісництва (поблизу с. Щоків Вараського району на землях в межах Вараської міської територіальної громади).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав, земельна ділянка з кадастровим номером 5620889100:05:013:0002, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України".
Факт незаконних порубок було виявлено 08.08.2023 працівниками філії "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" та повідомлено Вараський РВП ГУНП у Рівненській області.
В ході досудового розслідування (кримінальне провадження №12023181050000430) працівниками поліції проведено огляд місця події - ділянки лісу в кварталі № 23 виділ №4 Сопачівського лісництва поблизу с. Щоків Вараського району на землях в межах Вараської міської територіальної громади та підтверджено факт незаконної порубки дерев.
З метою встановлення збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні № 12023181050000430 проведено судову економічну експертизу, згідно висновку №СЕ-19/118-24/9600-ЕК від 16.08.2024 якої, розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 51 сироростучих дерев різних порід в кварталі №23 виділі №4 Сопачівського лісництва, становить 290 443,46 грн.
В рамках досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження, осіб, які вчинили незаконну порубку 51 дерев, не встановлено.
Прокурор, на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", здійснюючи захист інтересів держави в особі Вараської міської ради, звернувся з даним позовом до суду, у зв'язку із встановленням допущення протиправної бездіяльності відповідача (постійного лісокористувача) у вигляді невчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому земельній ділянці.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах колегія суддів, із врахуванням листа Вараської окружної прокуратури від 11.03.2025 до Вараської міської ради, надісланого у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-повідомлення від 05.06.2025 до вказаного вище органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність позивача про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист Вараської міської ради про відсутність проведеної претензійно-позовної роботи, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту можливих порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природною середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Статтею 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно з ст.16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
За приписами ч.1, 3 ст.17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав ДСГП "Ліси України" є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5620889100:05:013:002 площею 5043,2385 га.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п.5 ч.1 ст.64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч.1 ст.86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Статтею 93 ЛК України передбачено, що завданнями контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є, зокрема, запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Апеляційним судом встановлено, що 08.08.2023 працівниками філії "Рафалівське лісове господарство" ДП "Ліси України" у лісовому масиві кварталу № 23 виділу № 4 Сопачівського лісництва виявлено незаконну рубку 43 сироростучих дерев породи верба, 5 сироростучих дерев породи дуб, 2 сироростучих дерева породи осика та 1 сироростуче дерево породи ясен.
Даний факт був підтверджений працівниками Вараського РВП ГУНП у Рівненській області під час огляду місця події - ділянки лісу в кварталі № 23 виділ №4 Сопачівського лісництва поблизу с. Щоків Вараського району на землях в межах Вараської міської територіальної громади.
З метою встановлення збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні №12023181050000430 проведено судову економічну експертизу, за висновком № СЕ-19/118-24/9600-ЕК від 16.08.2024 якої розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 51 сироростучих дерев різних порід в кварталі №23 виділі №4 Сопачівського лісництва становить 290 443,46 грн.
Наказом від 18.10.2024 за №1831 прийнято рішення про припинення філії "Рафалівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" шляхом її закриття. У результаті реорганізації вищевказаної філії усі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки перейшли до її правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Пунктом 1.1 Положення про філію "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" передбачено, що вказана філія є відокремленим підрозділом ДСГП "Ліси України". Предметом діяльності філії є, зокрема забезпечення охорони лісів від незаконних рубок. (підп.2.2.2 Положення)
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок, покладається на постійних лісокористувачів.
Разом із тим, оцінюючи доводи апелянта про те, що охорона лісів від незаконних порубок повинна здійснюватися Державною лісовою охороною, апеляційний суд зазначає, що відповідно до положень Лісового кодексу України, обов'язок щодо безпосередньої охорони, захисту та раціонального використання лісів покладено на постійних лісокористувачів, які здійснюють господарювання на наданих їм у користування земельних ділянках лісового фонду. Тобто саме вони зобов'язані організовувати систему внутрішнього контролю за станом лісових ресурсів, вживати заходів для запобігання незаконним порубкам та іншим порушенням лісового законодавства.
Водночас, відповідно до ст.90 ЛК України Державна лісова охорона також здійснює охорону і захист лісів, зокрема від незаконних порубок, однак її діяльність має координаційний, наглядовий і контрольний характер та спрямована на забезпечення державного контролю за дотриманням вимог лісового законодавства суб'єктами господарювання у сфері лісових відносин.
Таким чином, наявність у Державної лісової охорони вищевказаної функції не звільняє постійних лісокористувачів від покладеного на них законом обов'язку забезпечувати належний стан, охорону і збереження лісових насаджень на наданих їм у користування земельних ділянках.
Статтею 105 ЛК України передбачено види відповідальності за порушення лісового законодавства.
За положеннями ч.1 ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Згідно з ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- протиправна поведінка особи, тобто невідповідність її вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах. При цьому, остання може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує. Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності);
- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Водночас, ч.2 ст.1166 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.
Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд зазначає, що останніми підтверджується належність земельної ділянки у масиві кварталу № 23 виділу № 4 з кадастровим номером 5620889100:05:013:002 на праві постійного користування ДСГП "Ліси України". Незаконна вирубка дерев здійснена на території Сопачівського лісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" (філії "Рафалівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України")
Колегією суддів встановлено, що відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягають у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, а саме допущення останнім протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконна порубка дерев.
Апеляційний суд зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, як зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.12.2019 у справі №906/1338/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 30.11.2021 №926/2174/20, від 26.05.2022 №922/2317/21.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеній у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісових насаджень є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Дане свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв'язку.
Вина відповідача у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та ним не спростована, оскільки в силу положень ЛК України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства.
Щодо розміру заявлених до стягнення збитків, колегія суддів зазначає, що останній був встановлений висновком судової економічної експертизи № СЕ-19/118-24/9600-ЕК від 16.08.2024 та становить 290 443,46 грн.
Відтак, заявлений до стягнення розмір збитків у сумі 290 443,46 грн апеляційний суд вважає обґрунтованим та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для їх стягнення з відповідача.
Оцінюючи доводи апелянта щодо не дослідження судом першої інстанції ефективності вжитих ним заходів з охорони лісів та не наведення конкретних дій, які він мав би вчинити для запобігання заподіянню шкоди, колегія суддів зазначає, що саме по собі звернення відповідача до правоохоронних органів із повідомленням про виявлення факту незаконної порубки не може розцінюватися як належне виконання обов'язку із забезпечення охорони лісових насаджень.
Відповідно до положень ЛК України, на постійного лісокористувача покладено не лише обов'язок фіксувати факти порушень, а й забезпечувати комплекс превентивних і організаційних заходів, спрямованих на запобігання незаконним порубкам та іншим порушенням правил ведення лісового господарства.
Крім того, відсутність у законодавстві вичерпного переліку таких заходів не звільняє постійного лісокористувача від їх здійснення з урахуванням особливостей діяльності підприємства і положень його статуту. А тому, наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо неналежного виконання відповідачем покладених на нього обов'язків із охорони та захисту лісових насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні.
Щодо посилання відповідача на нібито реальну можливість позивачів запобігти вчиненому правопорушенню, колегія суддів вважає його необґрунтованим, оскільки обов'язок щодо охорони, захисту та раціонального використання лісових насаджень покладено на постійних лісокористувачів, яким надано у користування відповідні земельні ділянки, тоді як органи місцевого самоврядування та Державна екологічна інспекція здійснюють контроль і нагляд, але не виконують функцій безпосередньої охорони конкретних земельних ділянок лісу.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та вірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволенню не підлягає.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Рівненської області від 21.07.2025 у справі №918/509/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.