вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2025 р. Справа№ 910/3186/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 09.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 (повний текст складено 18.06.2025)
у справі № 910/3186/25(суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС"
до Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК"
про визнання протиправним та скасування рішення від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин, визнання одностороннього правочину недійсним,
Товариство з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" звернулось до господарського суду міста Києва звернулось з позовними вимогами до Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" про визнання протиправним та скасування рішення від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин, визнання одностороннього правочину недійсним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним односторонній правочин Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК", оформлений листом від 13.03.2025 № 622/2273, щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС", за якими Товариству з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" було відкрито в банку поточний рахунок № НОМЕР_1 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" 2 422, 40 грн судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 07.07.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Акціонерне товариство "ПРАВЕКС БАНК" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі № 910/3186/25, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 року у справі № 910/3186/25 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" про визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК", оформленого листом від 13.03.2025 № 622/2273, щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС", за якими Товариству з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" було відкрито в банку поточний рахунок № НОМЕР_1
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що за результатом проведеної перевірки Банком було складено висновок, в якому міститься рішення Банку про необхідність установлення Клієнту неприйнятно високого ризику ділових та припинення ділових відносин. Про прийняте рішення було повідомлено Позивача листом № 622/2273 від 13.03.2025.
Апелянт вказує, що складений висновок не надавався, оскільки мотиви, з яких Банк прийняв рішення, були у повній мірі викладені у відзиві та поясненнях Відповідача і в разі наявності підозр щодо його існування суд мав можливість отримати пояснення Банку. Звертаємо увагу що Позивач не заперечував наявність такого висновку та його змісту, так само суд першої інстанції не вимагав його надання
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що у своїх поясненнях Банком повідомлено суд першої інчтанції про наступні фактори ризику, які були виявлені під час проведення Банком перевірки діяльності Позивача та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у підтриманні ділових відносин, а саме вся діяльність дійснюється одним директором, який також є засновником, відсутність виплати заробітної плати, значне зростання суми знятої готівки у 2024 році, відсутність сплати податків, закупівельні акти однотипні з однаковими сумами (50 000,00 грн) вагою с/г продукції (5 тон), договір оренди укладений з юридичною особою у якої відсутнє майно у власності, звітність у відкритих джерелах відсутня; відсутня звітність контрагента від якого зараховувалися кошти ТОВ "ШАНС", єдиний власник ТОВ "ШАНС" та ТОВ "РІВЕР КС", що може вказувати на фіктивну діяльність спрямовану на переведення/конвертацію безготівкових коштів у готівку.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі № 910/3186/25. Витребувано матеріали справи № 910/3186/25 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі № 910/3186/25 у судовому засіданні 20.08.2025.
22.07.2025 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" надійшов відзив на апеляційну скаргу, який вмотивований тим, що висновок про установлення Позивачу неприйнятно високого ризику та припинення ділових відносин ніколи не надавався. Від банку надійшов тільки лист щодо припинення обслуговування. Існування такого висновку я ставлю під сумнів, так як його не надано ані Позивачу, ані до суду.
Позивач вказує, що такого терміну як "виведення у готівку" законодавчо не визначено. Позивач отримував у касі банку власні кошти на закупівлю товару (про що банку надавалось документальне підтвердження їх використання). Окрім того, здійснення операції з готівкою є видом діяльності банку визначеною ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Додам, що представник банку вказує на отримання коштів у значних розмірах, проте не зазначає який розмір є значим. Зауважу, що Позивач ніколи не перевищував порогові операції які встановлені ст. 20 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
22.07.2025 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" надійшли заперечення на відзив, які вмотивовані тим, що суд першої інстанції дійшов невідповідних висновківщодо існування висновку/рішення Банку про необхідність установлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових та припинення ділових відносин та відсутність вимоги чи обов'язку його надання
Скаржник у запереченнях вказує, що відзив не спростовує тієї обставини що під час розгляду справи та за змістом рішення від 04.06.2025 судом першої інстанції не вказано про наявність обґрунтованих підстав вважати обставину справи (виведення у готівку коштів у значних розмірах) недостовірною чи такою що була визнана у зв'язку з примусом. Так само не спростовано цієї обставини у відзиві.
Скаржник зазначає, що з дев'яти наведених Банком факторів, які слугували підставою для прийняття оскарженого Позивачем рішення, прокоментовані лише два. Інші, були спростовані судом без будь-якого обґрунтування або доведення доказами. Судом першої інстанції не було отримано від Позивача пояснень і відзив не спростовує такого порушення. Фактично судом першої інстанції безпідставно відбулась підміна висновків, отриманих Відповідачем під час проведення перевірки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 призначено до розгляду у судовому засіданні справу № 910/3186/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 на 09.09.2025
У судове засідання, що відбулось 09.09.2025 з'явився представник відповідача, надав свої пояснення щодо суті спору та просив задовольнити вимоги викладені в його процесуальних документах. Позивач в судове засідання не з'явився, своїх представників не направив про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином через систему «Електронний суд».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.10.2021 в Акціонерному товаристві "ПРАВЕКС БАНК" (надалі - Банк, відповідач) відкрито Товариству з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" (надалі - ТОВ "РІВЕР КС", позивач) (ідентифікаційний код 41372915) поточний рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 19.10.2021 № 622/1309, виданою відділенням "Сумська обласна дирекція" АТ "ПРАВЕКС БАНК".
14.02.2025 Банк звернувся до позивача із запитом про надання документів та інформації, на який позивачем надано відповідь листом від 19.02.2025.
В подальшому Банк листом від 13.03.2025 № 622/2273 "Щодо відмови в обслуговуванні" повідомив позивача про прийняття 13.03.2025 рішення щодо відмови Банку від підтримання ділових відносин з ТОВ "РІВЕР КС" згідно абзацу 3 пункту 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення": "встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей". Враховуючи зазначене, Банк у вказаному листі просив директора позивача у термін до 12.02.2025 з'явитися до Банку для проведення заходів щодо закриття рахунку/ів та проведення завершальних операцій за рахунком/ами.
Вважаючи таке рішення Банку протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому вказує на відсутність обґрунтованих підстав для встановлення ТОВ "РІВЕР КС" неприйнятно високого ризику та відмови від підтримання ділових відносин. Відтак, позивач зазначає про наявність правових підстав відповідно до статей 203, 215 ЦК України для визнання недійсним одностороннього правочину Банку щодо відмови від підтримання ділових відносин та його скасування.
Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позову, зазначаючи про правомірність та законність прийнятого ним рішення про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем та закриття рахунку, оскільки в результаті проведеної Банком перевірки було встановлено, що фінансові операції ТОВ "РІВЕР КС" є такими, що можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Зокрема, Банк вказував на зняття позивачем коштів в значних розмірах з поточного рахунку з використанням корпоративної картки, відсутність безготівкових операцій з ведення поточної господарської діяльності, зокрема, закупівлі/продажу товарів, послуг, з виплати заробітної плати, зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, окрім операцій з ТОВ "ШАНС", з яким у позивача єдиний власник, що може вказувати на фіктивну діяльність останнього, спрямовану на переведення/конвертацію безготівкових коштів у готівку.
Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю односторонньої відмови відповідача від договору банківського обслуговування, укладеного з позивачем, оскільки позивач вважає відсутніми підстави для встановлення йому неприйнятно високого ризику, що, на його думку, є підставою для визнання вчиненого відповідачем одностороннього правочину про розірвання договірних відносин та закриття рахунку недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що між сторонами існували господарські правовідносини, у зв'язку із прийняттям позивачем публічної оферти на отримання банківських послуг, в результаті чого позивач став клієнтом Банку, що сторонами не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями частин 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Частиною 1 ст. 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірним, на думку позивача, розірванням договірних відносин Банком в односторонньому порядку.
Частинами 3, 5 ст. 202 ЦК України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Так, при вирішенні даного спору суду слід встановити правомірність або неправомірність одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин і закриття рахунку, наявність чи відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним.
За загальним правилом, визначеним в ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, за ч. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі:
відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;
наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту;
наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", (надалі - Закон), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Статтею 6 Закону визначено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.
Частиною 1 ст. 7 Закону визначено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
За приписами ч. 6 ст. 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (надалі - Положення), яким визначено загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.
Пунктами 34-37 Положення передбачено, що банк зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. 45, 46 Положення).
Відповідно до п. 55 Положення шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.
Пунктом 61 Положення передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Згідно з п. 1 Додатку № 12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону.
Відповідно до п. 3 Додатку №12 до Положення у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону, банк зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок / установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено.
Згідно з п. 8 Додатку №12 Положення Банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках;
2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;
3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку;
4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;
5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Так, відповідно до п. 3.37. Правил обслуговування юридичних та самозайнятих осіб в АТ "ПРАВЕКС БАНК", договір може бути розірваний Банком, а рахунок може бути закритий, зокрема, у разі, якщо наявність відносин за договором є або може, на думку Банку, стати для Банку такою, що суперечить вимогам законодавства України, екстериторіальних правил, внутрішніх документів чи політик Банку; у разі ненадання клієнтом, надання неповних або недостовірних документів чи інформації, необхідних Банку для його належної перевірки, з'ясування змісту його діяльності і фінансового стану, правосуб'єктності, виконання вимог екстериторіальних правил, внутрішніх документів чи політик Банку або групи Intesa Sanpaolo; у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". У такому випадку Банк повідомляє клієнта про розірвання Договору не пізніше дня такого розірвання.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Разом із тим, право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Таким чином, приписи ст. 15 Закону уповноважують Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте Банк зобов'язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Суд встановив, що позивач мав у Банку рахунок, у обслуговуванні якого Банком було відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 13.03.2025 № 622/2273 (оскаржуваний правочин у даній справі).
Скаржник зазначає, що за результатами проведення ним, як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, перевірки було встановлено неприйнятно високий ризик стосовно позивача, оскільки ним здійснювалось зняття коштів готівкою у значних розмірах, перерахованих від контрагента ТОВ "ШАНС" за сільськогосподарську продукцію, тоді як інші безготівкові операції щодо ведення поточної господарської діяльності товариства, зокрема, закупівлі/продажу товарів та послуг, виплати заробітної плати, зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, окрім операцій з ТОВ "ШАНС", відсутні.
У той же час Банк не надав суду матеріалів проведеної перевірки, на підставі яких він зробив висновок про підозрілість фінансових операцій позивача. Також в матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки чи рішення спеціально уповноваженого органу стосовно операцій позивача, та дотримання Банком законодавчо визначеного порядку дій банку відповідно до Закону.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції в разі наявності підозр щодо існування висновку суд мав можливість отримати пояснення Банку та складений висновок не надавався, оскільки мотиви, з яких Банк прийняв рішення, були у повній мірі викладені у відзиві та поясненнях Відповідача, колегією суддів відхиляються, як необгрунтовані з огляду на наступне.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, скаржник мав довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Усі обставини, на які банк посилався у обґрунтування прийнятого ним рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику є недоведеними та безпідставними, оскільки надані у матеріали справи документи Банку не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.
Зазначені ж Банком у листі від 13.03.2025 № 622/2273 підстави відмови у підтримання ділових відносин з позивачем та закриття рахунку не є такими, що свідчили би про проведення Банком внутрішньої перевірки, є загальним переліченням норм права та не містять конкретної інформації.
За таких підстав суд вважає, що Банк не довів обґрунтованості прийнятого ним рішення про відмову у підтриманні ділових відносин та закриття рахунку.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналізуючи викладене вище в сукупності та з огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що докази та наведені позивачем доводи були більш вірогідними, аніж докази та заперечення відповідача про наявність підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та вчинення ним одностороннього правочину щодо відмови від підтримання ділових відносин.
Водночас, як вбачається із викладених позивачем позовних вимог, останній просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Банку від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин, а також визнати односторонній правочин, вчинений Банком щодо розірвання договірних відносин з ТОВ "РІВЕР КС" недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання протиправним рішення суб'єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Слід зазначити, що вимога про визнання протиправним рішення Банку про відмову від підтримання ділових відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин незаконності прийнятого рішення та надання йому правової оцінки.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що вимога про визнання протиправним рішення Банку від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин задоволенню не підлягає, оскільки не призведе до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Суд першої інстанції правомірно вказує, що належним та таким, що відповідатиме змісту порушеного права чи інтересу позивача у даній категорії правовідносин, з огляду на сталу судову практику, є такий спосіб захисту, як визнання недійсним відповідного одностороннього правочину Банку щодо відмови від підтримання ділових відносин з його клієнтом (позивачем).
Разом з тим, враховуючи реалізацію позивачем його права на оскарження одностороннього правочину відповідача та доведення ним обставин його незаконності, суд зазначає, що такий правочин підлягає визнанню недійсним, а не скасуванню, як просить позивач також у п. 1 прохальної частини свого позову.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним односторонній правочин Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК", оформлений листом від 13.03.2025 № 622/2273, щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС", за якими Товариству з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" було відкрито в банку поточний рахунок № НОМЕР_1 . В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕР КС" до Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" судом першої інстанції правомірно відмолено.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі № 910/3186/25 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ПРАВЕКС БАНК" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 у справі № 910/3186/25 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 07.10.2025
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
О.М. Сибіга