ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
07 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 910/11132/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюк І.Г.
суддів: Аленіна О.Ю., Богатиря К.В.
секретар судового засідання - Чеголя Є.О.
за участю:
від фізичної особи ОСОБА_1 - адвокат Абрамчук М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
фізичної особи ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025
по справі №910/11132/24
за позовом фізичної особи ОСОБА_1
до відповідачів:
1).Дочірнього підприємства «АН-Крим»;
2).Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Закритого акціонерного товариства «СВР-МЕДІАПРОЕКТИ»
про визнання трудових відносин припиненими та зобов'язати вчинити певні дії
суддя суду першої інстанції - Бездоля Д.О.
місце винесення рішення: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,
повний текст рішення складено та підписано: 30 травня 2025 року.
У грудні 2024 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м.Києва із позовом до Дочірнього підприємства «АН-Крим»; Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими та зобов'язати вчинити певні дії, в якому просив суд:
- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням з посади директора (керівника) Дочірнього підприємства «АН-Крим» за власним бажанням з 01.03.2014;
- зобов'язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про ОСОБА_1 як директора (керівника) та підписанта (представника) Дочірнього підприємства "АН-Крим".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилаються на те, що ним ОСОБА_1 у 2014 році відповідачу Дочірньому підприємству «АН-Крим» подавалися заяви про припинення трудових відносин з підприємством за власним бажанням, натомість, станом на цей час, відсутні відомості щодо скликання відповідачем Дочірнім підприємством «АН-Крим» загальних зборів для розгляду вказаного питання, а в Реєстрі містяться відомості щодо позивача, як керівника та представника підприємства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було передано за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Обґрунтування судового рішення.
В мотивах прийнятого судового рішення, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості про подання позивачем відповідної заяви, відмови центром зайнятості прийняти таку заяву або прийняття останнім іншого рішення з питання заяви позивача про звільнення з посади керівника відповідача- Дочірнього підприємства «АН-Крим».
У зв'язку з чим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позові позивачу слід відмовити, оскільки останній не довів суду порушення у спірних правовідносинах своїх прав та охоронюваних законом інтересів, не довів підставність позовної вимоги до відповідача Дочірнього підприємства "АН-Крим" про визнання припиненими трудових відносин і, відповідно, похідної позовної вимоги про зобов'язання відповідача Голосіївської районної в місті Києві внести запис у Реєстр.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рiшення Господарського суду Одеської області вiд 20 травня 2025 року по справi N910/11132/24 та ухвалити нове рішення, яким визнати припиненими трудовi вiдносини ОСОБА_1 у зв'язку зi звiльненням з посади директора (керiвника) Дочірнього підприємства «АН-Крим» за власним бажанням з 01.03.20l4 року та зобов'язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію внести запис про виключення з Сдиного державного реєстру юридичних осiб, фiзичнкх осiб-пiдприемцiв та громадських формувань iнформачiю_ про ОСОБА_1 директора (керiвника) та пiдписанта (представника) Дочірнього підприємства «АН-Крим».
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої iнстанцiї помилково зробив висновок про те, що позивачем не доведена обставину порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем Дочірнім підприємством «АН-Крим» щодо звільнення його, як позивача з займаної посади, оскільки суд на пiдставi наявних матерiалiв справи не може встановити обставину здiйснення волевиявлення позивача про звiльнення з займаної посади керiвника Вiдповiдача-l та обставину не розгляду цього волевиявлення Вiдповiдачем- 1 чи третьою особою, як засновником останнього, або не прийнятrя цими особами рiшення про звiльнення позивача з займаної посади станом на час подання позову, що i призвело до ухвалення не обґрунтованого рiшення.
Також, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першоi iнстанції також не врахyвав, що вiдповiдно до норм дiючого законодавства України, директор пiдприємства може бути звiльнений за власним бажанням лише за рiшенням уповноваженого органу управління юридичної особи, яке має бути засвідчене нотаріально, за неможливості скликати загальні збори уповноваженого органу управління юридичної особи для прийняття такого рішення, звільнення можливо лише виключно за рішенням суду, відповідно будь-якого іншого спеціального порядку для звільнення керівників (директорів) підприємств нормами діючого законодавства не передбачено.
Крім того, в апеляційні скарзі скаржник зазначає про те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог громадянину ОСОБА_1 суд першої інстанції позбавив його права на судовий захист, а саме: неможливість виключення інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про директора (керівника) та підписанта (представника) Дочірнього підприємства "АН-Крим".
Також, суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного судового рішення не врахував, що станом на сьогоднішній день громадянин ОСОБА_1 позбавлений можливості без відповідного рішення суду внести відомості до ЄДР щодо його виключення, а отже процедура звільнення являється не завершено належним чином, у зв'язку з чим мало місце звернення з позовною заявою до Господарського суду.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
19.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 по справі №910/11132/24.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Богатир К.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2025.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/11132/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №910/11132/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 по справі №910/11132/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
26.06.2025 матеріали справи №910/11132/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 по справі №910/11132/24.
Вирішено розглянути апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 по справі №910/11132/24 поза межами строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України, у розумний строк.
Призначено розгляд апеляційної скарги фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 по справі №910/11132/24 на 07.10.2025 о 14:00 год.
29.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява представника фізичної особи ОСОБА_1 - Абрамчук Михайла Сергійовича про участь у судовому засіданні у справі №910/11132/24, яке призначене на 07.10.2025 о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами суду за його участю, за зареєстрованою електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 заяву представника фізичної особи ОСОБА_1 - Абрамчук Михайла Сергійовича про участь у судовому засіданні у справі №910/11132/24, яке призначене на 07.10.2025 о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами суду за його участю, за зареєстрованою електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено та надано можливість представнику фізичної особи ОСОБА_1 - Абрамчук Михайлу Сергійовичу взяти участь у судовому засіданні, яке призначене на 07.10.2025 о 14:00 год. по справі №910/11132/24 в режимі відеоконференції поза межами суду, за зареєстрованою електронної адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1
Представник ОСОБА_1 судовому засіданні 07.10.2025 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Інші представники сторін в судове засідання 07.10.2025 не з'явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, датою початку тимчасової окупації російською федерацією території України Автономної Республіки Крим є 20.02.2014.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: відповідач-1 зареєстрований як резидент України 20.09.2011 з місцезнаходженням: АДРЕСА_1 ; засновником відповідача-1 є третя особа, з місцезнаходженням: російська федерація, Москва, вул. Долгоруковська, 38, стр.2; керівником та представником відповідача-1 є позивач з датою призначення 08.04.2013.
Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру адресою реєстрації позивача є: Україна, м. Київ, вул. Татарська, 23/25.
Як стверджує позивач, починаючи з 20.02.2014, після анексії АР Крим російською федерацією, громадянин України ОСОБА_1 був змушений припинити трудові відносини з відповідачем-1, шляхом подачі відповідної заяви до відділу кадрів останнього. Подальший рух поданої заяви про звільнення позивача йому не відомий, оскільки він, будучи патріотом України та побоюючись переслідувань чи репресій з боку влади окупантів на півострові, вимушено покинув територію АР Крим, припинив усі зв'язки із засновниками підприємства, в якому він був керівником та підписантом. Саме тому, пояснює позивач, жодної інформації щодо скликання позачергових зборів та розгляд його заяви про звільнення та припинення трудових відносин з відповідачем-1 у нього немає і, відповідно, немає копій документів, а саме: заяви про звільнення, копії протоколу загальних зборів учасників відповідача-1, на якому розглядалось питання щодо звільнення позивача, копії статуту відповідача-1. Також позивач пояснює, що у нього відсутня можливість надання цих документів, оскільки відповідач-1 не повернув йому навіть оригінал трудової книжки позивача, як того вимагало діюче трудове законодавство України.
В матеріалах справи відсутні копія паспорту громадянина України - позивача, підтверджені позивачем відомості щодо наявності/відсутності громадянства іншої держави, статут відповідача-1, контракт позивача щодо найму на посаду керівника відповідача-1, заява позивача про звільнення його з посади керівника відповідача-1, докази її подання відповідачу чи третій особі, рішення третьої особи по результатам розгляду цієї заяви позивача.
На підтвердження обставини виїзду з тимчасово окупованої російською федерацією території Автономної Республіки Крим, наявності статусу внутрішньо переміщеної особи та діяльності у м. Києві позивач подав до суду: довідку від 16.05.2024 № 3001-7002035292 про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, яка містить інформацію про наявність у позивача паспорту громадянина України зразка 1993 року, НОМЕР_1 , виданого 2 відділом Керченського МУГУМВС України в Криму 30.08.1998, відомості про зареєстроване місце проживання у АР Крим, м. Керч та фактичне місце проживання у м. Києві; довідку Департаменту соціальної політики КМДА від 13.05.2014 № 1014 про прибуття позивача на тимчасове проживання до м. Києва; довідку від 02.11.2017 № 0000390527 про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, яка містить інформацію про наявність у позивача паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 2 відділом Керченського МУГУМВС України в Криму 30.08.1998, відомості про зареєстроване місце проживання у АР Крим, м. Керч та фактичне місце проживання у м. Києві; відомості з сайту Опендатабот про заснування позивачем 29.07.2016 ТОВ "Люкс плаза" з місцезнаходженням у м. Києві; рішення учасника ТОВ "Люкс плаза" від 07.04.2021 № 2 про ліквідацію товариства; відомості з сайту Опендатабот про заснування позивачем 18.01.2023 БФ "Футбол для України" з місцезнаходженням у м. Києві.
На підтвердження обставини неможливості надання документів з реєстраційної справи відповідача-1 позивач подав до суду: відповідь Міністерства юстиції України від 20.02.2025 № 25816/27247-33-25/19.1.3 на адвокатський запит; відповідь Міністерства юстиції України від 06.03.2025 № 32549/35110-33-25/19.1.3 на адвокатський запит; відповідь відповідача-2 від 04.03.2025 № 100-3080 на адвокатський запит, яка містить інформацію, що станом на 03.03.2025 реєстраційна справа відповідача-1, суб'єкт зберігання якої є реєстраційна служба Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, в Єдиному державному реєстрі в електронній формі відсутня.
На підтвердження обставини не сплати відповідачем-1 з березня 2014 року внесків до Пенсійного Фонду України щодо позивача останній подав до суду інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7, ОК-5).
Джерела права та позиція Південно - західного апеляційного господарського суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Згідно з ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.
Згідно з ст. 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
Відповідно до ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов'язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов'язки). У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з ст. 126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державний реєстратор: 1) приймає документи; 1-1) встановлює черговість розгляду поданих документів для державної реєстрації; 2) перевіряє наявність у Єдиному державному реєстрі заборони вчинення реєстраційних дій; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 3-1) під час проведення реєстраційних дій у випадках, передбачених цим Законом, обов'язково використовує відомості реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів; 3-2) перевіряє дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, за допомогою Єдиного реєстру довіреностей; 3-3) перевіряє використання спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких викладені документи, що подаються для здійснення реєстраційних дій, за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів; 3-4) перевіряє наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 6-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає: 1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника); 2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі; 3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі; 4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру; 5) перевірку відомостей Єдиного державного реєстру на наявність заборони вчинення реєстраційних дій; 6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації; 7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об'єднання; 8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів; 10) видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі).
Згідно з ст. 1 Закону України ""Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону, в редакції на час набуття чинності Закону, зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). Зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю цим особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством України на випадок безробіття.
Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону, в редакції до подання позову та станом на даний час, внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв'язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім'я роботодавця про припинення трудового договору. Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це: роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними); територіальний орган Пенсійного фонду України; територіальний орган Державної податкової служби. Взята на облік внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю таким особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством на випадок безробіття.
Згідно з ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, предметом даного позову позивача спрямовані на припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 та внесення відповідного запису до Реєстру. Поряд з цим, позивач згідно з нормами процесуального Кодексу має довести суду порушення своїх прав відповідачами та дотримання ним порядку звільнення з займаної посади керівника відповідача-1.
Як вірно зауважено місцевим господарським судом, що в матеріалах справи відсутні статут відповідача-1, контракт позивача щодо найму на посаду керівника відповідача-1, заява позивача про звільнення його з посади керівника відповідача-1, докази її подання відповідачу чи третій особі, рішення третьої особи по результатам розгляду цієї заяви позивача. При цьому в матеріалах справи наявні відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7, ОК-5), які свідчать про не сплату відповідачем-1 з березня 2014 року внесків до Пенсійного Фонду України щодо позивача.
Отже, позивачем не доведена обставина порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем-1 щодо звільнення позивача з займаної посади, оскільки суд на підставі наявних матеріалів справи не може встановити обставину здійснення волевиявлення позивачем про звільнення з займаної посади керівника відповідача-1 та обставину не розгляду цього волевиявлення відповідачем-1 чи третьою особою, як засновником останнього, або не прийняття цими особами рішення про звільнення позивача з займаної посади станом на час подання позову.
В цей же час, загальновідомою та встановленою нормативно є обставина, що частина території України, зокрема Автономна Республіка Крим, є тимчасово окупованою російською федерацією, а місцезнаходженням відповідача-1 згідно з даними Реєстру є саме Автономна Республіка Крим, а єдиного засновника відповідача-1 - третьої особи - російська федерація. При цьому згідно з відповіддю відповідача-2 від 04.03.2025 № 100-3080 відомо, що станом на 03.03.2025 реєстраційна справа відповідача-1, суб'єкт зберігання якої є реєстраційна служба Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, в Єдиному державному реєстрі в електронній формі відсутня.
Таким чином, позивач обмежений у можливості отримати докази на підтвердження підстав власного позову. В цей же час, судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою у розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ч. 4 ст. 7 якого (в редакції до подання позову та станом на даний час, передбачає, що внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв'язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім'я роботодавця про припинення трудового договору. При цьому датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.
Отже, законодавець для забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб законом передбачив спеціальний позасудовий порядок припинення трудового договору внутрішньо переміщеною особою, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості), у зв'язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання.
В матеріалах справи відсутні відомості про подання позивачем відповідної заяви, відмови центром зайнятості прийняти таку заяву або прийняття останнім іншого рішення з питання заяви позивача про звільнення з посади керівника відповідача-1. Колегія суддів не приймає доводи апеляційної, що суд першої інстанції позбавив його права на судовий захист, а саме: неможливість виключення інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про директора (керівника) та підписанта (представника) Дочірнього підприємства «АН-Крим» та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так самовстановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (аналогічний висновок викладено в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 07.11.2023 у справі № 909/869/22).
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» судові рішення, що набрали законної сили, є підставою для проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій. При цьому даною нормою статті визначено перелік рішень, які можуть бути ухвалені судом, а саме: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зроблено висновок про те, що суд апеляційної інстанції помилково задовольнив вимогу позивача про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про директора, оскільки суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов'язуючи його вносити будь-які відомості до єдиного державного реєстру.
У постанові Верховного Суду від 21.06.2018 у справі № 589/5266/16-ц зроблено висновок про те, що вимога позивача про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про юридичну особу не відповідає приписам законодавства, зокрема статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Отже, Верховним Судом сформовано висновки щодо належності та ефективності такого способу захисту як виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про юридичну особу.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо неефективності обраного позивачем у даній справі способу захисту.
При цьому, належним та ефективним способом захисту у даному випадку є зобов'язання вчинення реєстраційних дій, які позивачем не заявлені.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).
Здійснивши всебічне, повне, об'єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Встановлені колегією суддів під час апеляційного провадження обставини дають підстави для висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, адже воно прийнято при повному дослідженні та з'ясуванні обставин справи, та доказів на їх підтвердження, при правильному застосуванні норм матеріального права, при відсутності порушень норм процесуального права.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються доводами викладеними в мотивувальній частині даної постанови.
Висновок суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 у справі №910/11132/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 - без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 20.05.2025 у справі № 910/11132/24 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 08.10.2025.
Головуючий суддя Філінюк І.Г.
Суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.