Справа № 527/3591/24 Номер провадження 22-ц/814/3066/25Головуючий у 1-й інстанції Свістєльнік Ю. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
06 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
третя особа ОСОБА_1
представник третьої особи - адвокат Давиденко К.С.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Давиденко Катерини Сергіївни
на заочне рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року,ухвалене суддею Свістєльнік Ю. М., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом представника ОСОБА_2 - адвоката Глушко Зої Вікторівни до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Глобинської міської ради, Виконавчий комітет Глобинської міської ради як орган опіки та піклування, ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, -
16.12.2024 представник ОСОБА_2 - адвокат Глушко З.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, в якому просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; судові витрати віднести за рахунок позивача.
Позовна заява мотивована тим, що позивач проживав із відповідачем без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_1 , яка з часу народження і постійно проживає з батьком. Відповідач з дитиною не проживала та сімейні стосунки не підтримувала, а з 2018 виїхала у невідомому напрямку і позивач та його донька відповідача більше не бачили. Відповідач не приїжджає до доньки та не виходить на зв'язок по телефону з літа 2022. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 13.12.2022 визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_2 . Також зазначила, що відповідач взагалі не приймає участі у вихованні доньки, не цікавиться її навчанням, станом здоров'я, не здійснює матеріального забезпечення дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з нею взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступ до культурних та інших духовних цінностей.
Заочним рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , яка подана представником позивача - адвокатом Глушко Зоєю Вікторівною до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Служби у справах дітей Глобинської міської ради, Виконавчого комітету Глобинської міської ради як органу опіки та піклування, ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав - відмовлено у повному обсязі.
Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, а саме доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем докази доводять, що дитина проживає (зареєстрована) разом з батьком - позивачем у справі за однією адресою, що мати протягом останнього часу не з'являється до закладу шкільної освіти, однак такі докази не підтверджують, що відповідач остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Не надано суду також доказів того, що ОСОБА_3 ухиляється від матеріального забезпечення та утримання дитини, оскільки позивачем не було стягнуто аліментів на утримання доньки, відсутні докази наявності заборгованості з їх сплати, тобто позовні вимоги в цій частині базуються лише на доводах позивача. Аналізуючи встановлені судом першої інстанції обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини. Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування матір'ю своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітньої доньки, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки. Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема, в частині її права на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків із нею, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу як позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею. За викладених обставин, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_3 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері. Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що поведінку ОСОБА_3 до доньки ОСОБА_1 можливо змінити у кращу сторону без застосування крайнього заходу впливу, тому позов в частині позбавлення її батьківських прав до задоволення не підлягає. Проте, суд першої інстанції вважав за необхідне попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, а саме: доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Давиденко К.С., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у судовому засіданні дитина, яка досягла віку 16 років, виразила свою думку, повідомила суду, що розуміє наслідки позбавлення батьківських прав, що підтримує позов та просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неї. На запитання судді, чи хоче ОСОБА_4 у подальшому спілкуватися з матір'ю та розшукувати її, вона відповіла, що ні, адже з неї досить, бо мати не цікавиться її життям. Дитина повідомила суду, що мати свідомо не хоче з нею спілкуватися з 2022, про що сама повідомила їй про це по телефону. В останній розмові відповідач повідомила дитину, що у неї інша сім'я та повідомила, що приїздити до ОСОБА_4 вона не буде, бо це будуть зайво витрачені кошти. ОСОБА_1 повідомила суду, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 буде відповідати якнайкращим її інтересам, про вказане повідомляла суд також письмово, подаючи особисто через канцелярію відповідні заяви в дні призначених судових засідань, які не відбувалися. При цьому, представник ОСОБА_1 - адвокат Давиденко К.С. також повідомила суду, що відповідач ОСОБА_3 у подальшому зможе звернутися з позовом про стягнення на її утримання аліментів, якщо буде цього потребувати, і вважає, що це буде несправедливим відносно дитини, адже мати байдужа до її життя, здоров'я, не піклується про неї та не виховує її. Важливим є те, що позов про позбавлення батьківських прав було подано через два роки з дати ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини з батьком. У зв'язку з такою пасивною поведінкою відповідача за ці два роки дочка сторін ОСОБА_4 остаточно впевнилася, що вона не потрібна матері та позбавлення батьківських прав матері буде відповідати її правам та інтересам, адже мати тривалий час не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, не приймає участі у її житті. Крім того, доказів які б свідчили про те, що мати намагалася приймати активну участь в житті та вихованні дитини, матеріали справи не містять, як і не містять доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання нею свого батьківського обв'язку по відношенню до дочки. Із вказаного прямо вбачається систематичне, на протязі чотирьох років, нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, повна байдужість до подальшої долі та життя дочки, що можна кваліфікувати як свідомо обрану нею винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої вона повністю самоусунулася від виконання таких обов'язків, покладених на неї законом та нормами суспільної моралі. Наголошує, що фундаментальне значення матері для дитини полягає у безмежній любові, незмінній підтримці та першочерговому впливі на формування особистості. Мати - це основа, що визначає світогляд, емоційний розвиток та самооцінку дитини. Важливо, що відношення матері до дочки закладає їй фундаментальну основу формування образу «матері» та «жінки» при її особистісному розвитку на майбутнє. Однак, така тривала поведінка ОСОБА_3 по відношенню до дочки суперечить суспільним нормам моралі та не дає дитині здорового прикладу материнського піклування та відносин з дитиною. Ухвалюючи рішення суду в частині попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення повинно бути таким, щоб його можна було виконати. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував інтереси відповідача, яка самоусунулася від батьківських обов'язків. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно не врахував інтереси дитини та безпідставно не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 06.10.2025 не з'явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 21.07.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та засобами поштового зв'язку (а.с. 153-158), які були доставлені до електронних кабінетів та засобами поштового зв'язку. 06.10.2025 через систему «Електронний суд» позивач ОСОБА_2 подав апеляційному суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я відповідача ОСОБА_3 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 02.07.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 06.10.2025 на 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1 , матір'ю якої є ОСОБА_3 , а батьком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим 08.07.2008 (а.с. 6).
Заочним рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2022 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (а.с. 8-9).
З довідки виконавчого комітету Глобинської міської ради №02-01/27136 від 29.11.2024 вбачається, що позивач ОСОБА_2 проживає (зареєстрований) разом із донькою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7 зворот).
Згідно висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно доньки ОСОБА_1 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Глобинської міської ради №22 від 28.01.2025, комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 (а.с. 48-50).
Згідно довідки №10-26/125 від 11.12.2022, ОСОБА_1 навчалася у Глобинській гімназії №4 ім.Заслуженого агронома України Ганни Андрієнко - філії Глобинського ліцею №5 Глобинської міської ради з 01.09.2015 по 31.08.2023 за очною формою навчання, з 01.09.2023 по 31.05.2024 за сімейною (домашньою) формою навчання за бажанням та на підставі заяви батька ОСОБА_2 . Проживає ОСОБА_4 разом з батьком, який самостійно займається її навчанням та вихованням. Також батько виконує функцію матеріального забезпечення, так як мати із донькою не спілкується, з сім'єю не проживає, безпосередньо у вихованні дитини участі не бере. (а.с. 9 зворот).
Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовного її неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , позивач посилався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач разом із донькою проживають за однією адресою.
На підтвердження того факту, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, з сім'єю не проживає, надано довідку №10-26/125 від 11.12.2022, в якій зазначено, що позивач приймає активну участь у вихованні доньки, а мати із донькою не спілкується.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідна довідка не містить вказівки на конкретний період, протягом якого мати не приймає участі у житті дитини.
Як встановлено судом першої інстанції, дочка ОСОБА_1 на момент розгляду справи судом досягла шістнадцятирічного віку, тобто того віку, коли вона може висловити свою думку і яка не є вирішальною, проте повинна бути врахована судом під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав її матері, задля встановлення обставин якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
У судовому засіданні задля з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, судом першої інстанції з'ясовано думку дитини шляхом опитування. Згідно пояснень ОСОБА_1 вказала, що вона постійно проживає разом зі своїм батьком, який її забезпечує та піклується про неї. Маму вона бачила останній раз у 2018, а спілкувалася з нею по телефону останній раз у 2022 та з того часу мати на зв'язок не виходе.
Надаючи оцінку таким відомостям, суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження вказаних обставин жодних доказів до суду не надано.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з вимогами статей 150, 157 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дітей, турбуватися про стан їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, зокрема, один із батьків.
Згідно з приписами пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і гуртуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», заява №31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2019 у справі №461/7387/16-ц (провадження №61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №686/16892/20 (провадження №61-6807св21), від 11.09.2020 у справі №357/12295/18 (провадження №61-21461св19), від 29.04.2020 у справі №522/10703/18 (провадження №61-4014св20), від 13.04.2020 у справі №760/468/18 (провадження №61-8883св19), від 11.03.2020 у справі №638/16622/17 (провадження №61-13752св19).
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Така правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 11.012023 у справі №461/7447/17.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 171 Сімейного кодексу України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №640/15771/19.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного позову є позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав ухилення нею від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно п.2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1 , матір'ю якої є ОСОБА_3 , а батьком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим 08.07.2008 (а.с. 6).
Заочним рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2022 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (а.с. 8-9).
З довідки виконавчого комітету Глобинської міської ради №02-01/27136 від 29.11.2024 вбачається, що позивач ОСОБА_2 проживає (зареєстрований) разом із донькою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7 зворот).
Згідно висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно доньки ОСОБА_1 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Глобинської міської ради №22 від 28.01.2025, комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 (а.с. 48-50).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатньо доказів та не наведено мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини, тобто, надані позивачем докази не доводять факт злісного нехтування матір'ю своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітньої доньки. При цьому, суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, оскільки висновок є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, а отже, суд першої інстанції визнав, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
Апеляційний суд у складі колегії суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду достатніх та допустимих доказів того, що існують виключні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав ухилення нею від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Колегія суддів звертає увагу, що спільна дитина сторін - донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час ухвалення 13.12.2022 заочного рішення Глобинського районного суду Полтавської області у справі №527/596/22 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (а.с. 8-9), досягла ІНФОРМАЦІЯ_2 віку 14 років, а тому згідно ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, отже посилання на наявність вказаного заочного рішення про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_2 не є підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
Як вбачається по справі, до позовної заяви позивач у додатку в якості доказів надав: 1) заочне рішення суду від 13.12.2022 (а.с. 8-9); 2) довідку виконавчого комітету Глобинської міської ради про склад сім'ї №02-01/27136 від 29.11.2024 (а.с. 7 зворот); 3) довідку №10-26/125 від 11.12.2022 Глобинської гімназії №4 ім.Заслуженого агронома України Ганни Андрієнко - філії Глобинського ліцею №5 Глобинської міської ради про навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2015 по 31.08.2023 за очною формою навчання (а.с. 9 зворот).
Стороною позивача інших доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано.
Щодо висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно доньки ОСОБА_1 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Глобинської міської ради №22 від 28.01.2025, комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 (а.с. 48-50), то, як вважає колегія суддів апеляційного суду, суд першої інстанції дав правильну правову оцінку цьому висновку.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
По справі вбачається, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не взяв до уваги висновок комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 саме з підстав того, що він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, зокрема, з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, саме в частині її права на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків із нею.
Крім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що у висновку комісії вказано, що мати дитини - гр. ОСОБА_3 зареєстрована в с. Пироги Кременчуцького району Полтавської області, але фактично на території старостинського округу не проживає тривалий час. Наразі немає жодних достовірних даних, з яких можливо було б встановити фактичне місце проживання матері дитини, а тому комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради невзмозі здійснити виїзд за місцем фактичного проживання гр. ОСОБА_3 з метою виклику її на бесіду на засідання комісії, визначення її матеріального стану, обстеження житлових і побутових умов, збору характеризуючих даних тощо (а.с. 50).
Таким чином, при наданні висновку комісією з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради ОСОБА_3 не була заслухана, її позиція не була з'ясована, оскільки, як вказано у висновку, вона відсутня тривалий час за місцем реєстрації, а фактичне місце її проживання встановити неможливо.
Проте, матеріали справи не містять відомостей, що позивач чи комісія з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Глобинської міської ради намагалися встановити місце перебування відповідача ОСОБА_3 , що вони зверталися до правоохоронних органів з питання її офіційного розшуку, оскільки тривалий час вона відсутня на місцем реєстрації, по справі взагалі відсутня інформація, що позивач чи її донька, як близькі їй особи, вживали заходи по встановленню місця проживання/перебування ОСОБА_3 тощо. Згідно матеріалів справи, судова повістка на ім'я ОСОБА_3 повернулася до суду першої інстанції з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 71а). Відзив на позов до суду від ОСОБА_3 не надходив, з матеріалів справи не вбачається, що остання знає про перебування у провадженні суду цивільної справи за позовом до неї про позбавлення батьківських прав, суду невідома її думка щодо пред'явленого позову.
По справі не вбачається, у чому полягає порушення прав позивача ОСОБА_2 чи дитини ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 має батьківські права відносно дитини, не зрозуміло, у чому полягають негативні наслідки батьківства відповідача ОСОБА_3 відносно дитини, на що саме впливає батьківство матері щодо прав позивача та дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що у судовому засіданні дитина, яка досягла віку 16 років, виразила свою думку, повідомила суду, що розуміє наслідки позбавлення батьківських прав, що підтримує позов та просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неї, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції, оскільки ст. 164 СК України визначені законні підстави для позбавлення батьків батьківських прав і ці підстави не пов'язані з бажанням/небажанням дитини з цього питання.
Доводи апеляційної скарги про те, що в останній розмові відповідач повідомила дитину, що у неї інша сім'я та повідомила, що приїздити до ОСОБА_4 вона не буде, бо це будуть зайво витрачені кошти, то ці доводи не підтверджені належними та допустими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що така тривала поведінка ОСОБА_3 по відношенню до дочки суперечить суспільним нормам моралі та не дає дитині здорового прикладу материнського піклування та відносин з дитиною, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів негативного ставлення матері до дитини, щодо ухилення матері від обов'язків по вихованню дитини тощо.
Доводи апеляційної скарги про те, що, ухвалюючи рішення суду в частині попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення повинно бути таким, щоб його можна було виконати, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду, зазначення у резолютивній частині рішення про попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини є доведенням до її відома цього попередження.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції врахував інтереси відповідача, яка самоусунулася від батьківських обов'язків, що суд не врахував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, який повно і всебічно з'ясував обставини, на які посилалася сторона позивача як на підставу своїх вимог, дослідив надані стороною позивача докази, які були досліджені у судовому засіданні, та дав їм правильну правову оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції, виходячи з предмету та підстав позову, оцінив надані докази у справі та прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давиденко Катерини Сергіївни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 жовтня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов