Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
Іменем України
17.12.2007
Справа №2-23/14447-2007А
за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим (97200, АР Крим, смт. Совєтський, вул.50 лет СССР, 4а),
до відповідача Відділу Державної виконавчої служби Совєтського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим (97200, АР Крим, смт. Совєтський, пров.Мартинова,5),
про скасування постанови та спонукання до певних дій,
суддя Г.М.Іщенко
при секретарі судового засідання Лауман Ю.С.
представники:
Від позивача - Емірвелієва Е.Д.- завідуючий юридичним сектором, дов. від 25.06.2007р. №2060/08-5,
Від відповідача - Паламар А.Г.- начальник,
Суть спору: Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим 28.03.2007р. звернулось до Совєтського районного суду АР Крим із адміністративною позовною заявою до Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим про скасування постанови старшого державного виконавця Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим Ізотова С.Л. від 06.12.2006р. про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню вимог про сплату боргу №Ю-297 від 07 11.2006р. та зобов'язання стягнення з боржника - Пересувної механізованої колони-80 - заборгованості у сумі 8244,37грн.
Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 29.03.2007р. відкрите провадження в адміністративній справі №2а-26/2007рік категорія 14/19.
Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 03.09.2007р. адміністративну справу №2а-26/2007рік категорія 14/19 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим до Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим про скасування постанови від 06.12.2006р. про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню вимог про сплату боргу №Ю-297 від 07 11.2006р. та спонукання до виконання певних дій передано на розгляд господарського суду АР Крим за підсудністю, (аркуш справи 36).
05.10.2007р. адміністративна справа №2а-26/2007рік категорія 14/19 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим до Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим про скасування постанови від 06.12.2006р. про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню вимог про сплату боргу №Ю-297 від 07.11.2006р. та спонукання до виконання певних дій надійшла до господарського суду АР Крим, (аркуш справи 2).
Згідно резолюції заступника Голови господарського суду АР Крим Тіткова С.Я. адміністративну справу №2а-26/2007 передано на розгляд судді господарського суду АР Крим Іщенко Г.М. з присвоєнням нового номеру 2-23/14447-2007А.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 08.10.2007р. справу прийнято до свого провадження.
Відповідно до вимог статей 52, 133, частин 6,7 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд АР Крим 17.12.2007р. задовольнив клопотання відповідача і допустив заміну неналежного відповідача (станом на 28.04.2007р. Державну виконавчу службу у Совєтському районі вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України у зв'язку з ліквідацією) на належного - Відділ Державної виконавчої служби Совєтського районного управління юстиції АР Крим, (аркуші справи 39,40).
Ухвалою від 17.12.2007р. відповідно до вимог статей 99, 100, 133, 160, 181 Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд АР Крим відмовив Управлінню Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим у поновленні пропущеного строку звернення із адміністративною заявою до Відділу Державної виконавчої служби Совєтського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим.
Відповідач позов не визнав у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем пропущений законодавчо встановлений строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані сторонами докази, суд
встановив :
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Примусове виконання рішень в Україні відповідно до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» покладено на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону. Вимоги до виконавчого документа встановлені в статті 19 Закону.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
В силу статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як свідчать матеріали справи, позивачем на примусове стягнення відповідачу було передано вимогу про сплату боргу №Ю-297 про стягнення з боржника - Пересувної механізованої колони-80 - недоїмки за стразовими внесками.
12.01.2007р. позивач отримав постанову від 06.12.2006р. про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу №Ю-297 від 07.11.2006р. у зв'язку з виконанням - заборгованість стягнута у повному обсязі.
28.03.2007р. Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим звернулось до Совєтського районного суду АР Крим із адміністративною позовною заявою до Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим про скасування постанови старшого державного виконавця Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим Ізотова С.Л. від 06.12.2006р. про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню вимог про сплату боргу №Ю-297 від 07.11.2006р. та зобов'язання стягнення з боржника -Пересувної механізованої колони-80 - заборгованості у сумі 8244,37грн.
03.09.2007р. ухвалою Совєтського районного суду АР Крим адміністративну справу №2а-26/2007рік категорія 14/19 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим до Державної виконавчої служби у Совєтському районі АР Крим про скасування постанови від 06.12.2006р. про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню вимог про сплату боргу №Ю-297 від 07 11.2006р. та спонукання до виконання певних дій передано на розгляд господарського суду АР Крим за підсудністю.
Суд вважає позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню через наступне.
Відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» в порядку календарного надходження виконавчих документів задовольняються вимоги стягувачів з виплати заборгованості із заробітної плати.
Як вбачається із матеріалів справи на примусовому виконанні у відповідача знаходилося виконавче провадження про стягнення з Пересувної механізованої колони-80 на користь позивача недоїмки в сумі 8244,37грн.
Платіжними дорученнями: №236, №237 від 14.11.2006р. та №256, №257 від 28.11.2006р. боржником перераховано сума боргу за вимогою №Ю-297 від 07.11.2006р., про що свідчать відмітки у вказаних платіжних дорученнях.
06.12.2006р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з його реальним виконанням, що повністю узгоджується з вимогами пункту 8 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд вважає, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить норм, які зобов'язують державного виконавця при наявності підтверджуючих документів про виконання виконавчого документу провадити звірки із стягувачем на предмет виявлених інших боргів боржника, які виникли раніше та не погашені боржником з метою погашення цих боргів будь-якими грошовими коштами.
Більш того, закон не дає право державному виконавцю на свій розсуд, не враховуючи вимоги статей 43,44 Закону України «Про виконавче провадження», провадити зарахування сум, стягнутих з боржника або сплачених боржником самостійно зараховувати у виконання документів, на які буде вказано стягувачем. Закон надає право боржнику самостійно виконувати рішення та надавати державному виконавцю підтверджуючі та обґрунтовані документи.
Таким чином, відповідач надав докази, що підтверджують реальне виконання вимоги №Ю-297 про сплату заборгованості в сумі 8244,37грн.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У даному випадку таким доказом є платіжні доручення, в яких у призначенні платежу вказано, що сплата проведена згідно вимоги №Ю-297.
Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача порушень вимог статей 37, 85 Закону України «Про виконавче провадження» через недоведеність позивачем цих порушень.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Ця же стаття передбачає, якщо законом встановлена можливість досудового порядку врегулювання спору і позивач скористувався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його звернення, дії або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що позовну заяву може бути подано до адміністративного суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення Ії прав, свобод чи інтересів.
Стаття 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як свідчать матеріали справи, Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим постанову про закриття виконавчого провадження отримало 12.01.2007р., а тільки 28.03.2007р. позивач звернувся до Совєтського районного суду АР Крим. Тільки 05.10.2007р. в господарський суд Автономної Республіки Крим надійшла справа із адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим до Відділу Державної виконавчої служби Совєтського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим, предметом якого є скасування постанови та спонукання до певних дій.
При цьому суд вважає необхідним звернути увагу на те, що частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином суд визнає причину пропущення строку звернення до суду Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим із адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Совєтського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим про скасування постанови та спонукання до виконання певних дій не поважною, що є також підставою для відмови позивачу у позові.
Судом не приймаються до уваги доводи позивача відносно того, що звернення позивача із скаргою до начальника державної виконавчої служби є досудовим врегулюванням спору, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії, або бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» оскарження рішення, дії, або бездіяльність державного виконавця до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або керівника вищого порядку підпорядкування органу цієї служби у передбачених законом випадках не може бути підставою для відмови у прийомі скарги судом тому, що на ці правовідношення розповсюджується юрисдикція суду, (статті 55,124 Конституції України).
За таких обставин справи, позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим не підлягають задоволенню.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 17 грудня 2007р.
У повному обсязі постанову складено 24 грудня 2007року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.