Справа № 463/5705/25
Провадження № 2/463/1787/25
07 жовтня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Стрепка Н.Л.,
з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованості за договорами №77559731 від 2 вересня 2021 року, №3749343 від 1 вересня 2021 року, №986798 від 13 жовтня 2021 року у розмірі 48971,63 грн., понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. та на правову допомогу у розмірі 16000 грн.
Позов мотивує тим, що 2 вересня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір №77559731. 1 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір №3749343. 13 жовтня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір №986798. Щодо договору №77559731 від 2 вересня 2021 року вказує, що згідно з умовами такого позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Сума позики становить 1200 грн., процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99 відсотків яка нараховується за кожен день користування позикою. Положеннями правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), з якими відповідно до договору позичальник ознайомився до моменту підписання договору, передбачено право товариства нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, такі нарахування не є штрафною санкцією, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. Щодо договору №3749343 від 1 вересня 2021 року вказує, що згідно з таким кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений договором, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній договором, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 4700 грн., проценти за користування кредитом: 1410 грн., які нараховуються за ставкою 2 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. При цьому зазначає, що умовами договору було передбачено можливість збільшення позичальником строку кредитування, який загалом строк не може перевищувати 60 днів, та у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості кредитодавець мав право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Згідно з умовами договору № 986798 від 13 жовтня 2021 року позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Сума позики становить 1200 грн., базова процентна ставка (фіксована) - 2 відсотки яка нараховується з другого дня користування позикою до дати повернення позики. На даний договір також поширюються положеннями правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (на умовах повернення позики в кінці строку позики). Позивач вказує, що зазначені вище договори було укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», зокрема шляхом підписання таких електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором, та підписанням договорів відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма їх істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договорів, зазначивши інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцями було перераховано грошові кошти у розмірах, встановлених договорами.
Щодо права вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до відповідача за вказаними договорами зазначає, що 27 січня 2022 року було укладено договір №27/01/2022 відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77559731. 10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77559731. Також 29 листопада 2021 року було укладено договір №29-11-102 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3749343. 10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3749343. Окрім того 25 січня 2022 року було укладено договір №25/01/2022/1 відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №986798. 10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №986798.
Позивач вказує, що позикодавці належним чином виконали свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договорів, строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. Зокрема загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №77559731 від 2 вересня 2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 3705,48 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) 1200 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 2483,52 грн., інфляційні збитки 19,20 грн., нараховані 3% річних - 2,76 грн. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №3749343 від 1 вересня 2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 41548 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) 4700 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 35955 грн., заборгованість за комісіями 893 грн. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №986798 від 13 жовтня 2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 3718,15 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) 1200 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 2496 грн., інфляційні збитки - 19,2 грн., нараховані 3% річних - 2,95 грн. Відтак загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 48971,63 грн. Вважає, що позивач має право задовольнити свої порушені права шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача кожної складової грошової заборгованості за кредитним договором, нарахованою відповідно до умов кредитну договору та ст. 625 ЦК України.
Додатково щодо розміру понесених позивачем судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача вказує, що такі складаються з судового збір 3028 грн. та 16000 грн. витрат на правничу допомогу, які підтверджуються договором про надання правничої допомоги та актом про надання юридичної допомоги.
Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» 24 червня 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.
Ухвалою суду від 25 червня 2024 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
27 червня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому вказала, що не визнаю пред'явлені до неї вимоги та вважає такі безпідставними, оскільки жодних платежів або визнань зобов'язання нею не здійснювалося та жодного листування чи особистих контактів із кредитором не було, а остання дія за кредитним зобов'язанням датується понад 3 роки тому.
Також відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, у якій посилається на положення ст.ст. 256, 257, 258 ЦК України та оскільки з моменту останньої дії по зобов'язанню минуло більше трьох років, просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у повному обсязі.
30 червня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення відповідача ОСОБА_1 , в яких просить суд в доповнення до відзиву врахувати, що вона не заперечує факту наявності заборгованості, проте вважає, що позивачем не дотримано строків позовної давності. Вказує, що від моменту укладення договору та/або останнього нарахування пройшов значний час, і жодних оплат не здійснювалось, що підтверджується відсутністю платіжних документів. Також зазначає, що має статус багатодітної матері, виховує трьох дітей, не отримує соціальної допомоги від держави, живе лише на мінімальну заробітну плату, а тому її матеріальне становище надзвичайно складне. Відтак просить суд врахувати ці обставини при винесенні рішення та відмовити у задоволенні позову повністю у зв'язку із закінченням строків давності, або, в разі часткового задоволення позову, не стягувати з неї додаткових витрат та врахувати її життєві обставини.
3 липня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив представника позивача керівника ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М., що діє в порядку самопредставництва юридичної особи на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якій просить позов задовольнити в повному обсязі.
Щодо строку позовної давності звертає увагу на те, що перебіг таких строків було зупинено у зв'язку з введенням карантину, а в подальшому - воєнного стану відповідно до пунктів 12 та 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України. Зокрема з 12 березня 2020 року по 1 липня 2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24 лютого 2022 року та по даний час перебіг строків позовної давності зупинено, та відтак строки позовної давності не були пропущені позивачем, а, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні, та відтак заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Щодо майнового становища відповідача вказує, що відповідач здійснила дії, спрямовані на укладення кредитних договорів, при цьому договори та їх умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Стверджує, що відповідач тривалий час здійснювала погашення заборгованості, що свідчить про визнання умов договору позичальником. Наголошує, що на момент укладення кредитних договорів відповідач не зверталась до кредитора із заявами про надання роз'яснень незрозумілих їй умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами таких договорів. Відтак розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Посилається на положення зокрема ст. 525 ЦК України щодо недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання та ст. 625 ЦК України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, вказуючи, що посилання відповідача на скрутне матеріальне становище та інші обставини, які на її думку ускладнюють виконання взятих на себе зобов'язань, не є підставою для звільнення від відповідальності.
4 липня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 , яка за своїм змістом є запереченням, в якому вказує, що позивач посилається на те, що строки позовної давності не сплили через призупинення їх дії в період карантину та воєнного стану, однак відповідно до ст. 257 ЦК України, строк позовної давності становить три роки і починає свій перебіг з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Законодавством України передбачено можливість призупинення строків позовної давності лише на період безпосередньої дії карантину, що не може перевищувати 90 календарних днів сумарно, відповідно до роз'яснень Верховного Суду. Вказує, що воєнний стан в Україні не є підставою для автоматичного призупинення строків позовної давності, що підтверджується судовою практикою. При цьому вважає, що позивач мав реальну можливість звернутися до суду у строк, однак звернувся з позовом із значним запізненням, що підтверджує пропущення строків позовної давності. Враховуючи викладене, просить суд врахувати її пояснення і відмовити у задоволенні позову на підставі пропущення строків позовної давності.
9 липня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення представника позивача ОСОБА_2 , в яких просить позов задовольнити в повному обсязі та вказує, що не погоджується з зазначеним в запереченні відповідача посиланням на пропуск строку позовної давності.
Так вказує, що п. 2.3.1.2. договору про споживчий кредит №3749343, укладеного 1 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , було передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій), таке збільшення здійснюється кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Відповідно до пункту «б» п. 2.3.2 Розділ 2.3 договору домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної обставини щодо якої невідомо настане вона чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка полягає зокрема в продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 договору. Після настання зазначених в пункті «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно з п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів. Таким чином, сторонами було погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості та таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Підписанням даного договору відповідач погодилась на зазначені умови, а отже нею було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.
Також відповідно до п. 5 та п.6 договорів позики №77559731 від 2 вересня 2021 року та №986798 від 13 жовтня 2021 року, укладених між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , позичальник підтвердила, що вона ознайомилася на сайті в мережі інтернет з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, яка передбачена ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також з Правилами надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору їй зрозумілі. Відповідно до п. 5.2 та 6.2 договорів позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладання цього договору, а також зазначена в Правилах процедура та наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації йому зрозумілі. Звертає увагу на те, що дане застереження в п.5 та п.6 договору засвідчене особистим електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором, що беззаперечно підтверджує факт ознайомлення відповідача з усіма умовами та Правилами отримання та користування кредитними коштами. Згідно з договором позики інші умови цього правочину регулюються правилами, які є невід'ємною частиною договору, а відтак вимоги правил є обов'язковими до застосування та виконання сторонами. Зокрема відповідно до вказаних правил товариство має право нараховувати проценти за кожен день понадстрокового користування позикою (або її частиною), однак не більше 90 календарних днів. Правилами передбачено, що позичальник має право продовжити строк користування позикою необмежену кількість разів. Відповідно до п. 7.7 та п. 7.9 правил позичальник погоджується, що при обранні виду пролонгації в особистому кабінеті та виконанні умов, встановлених товариством для оформлення пролонгації та продовження строку (терміну) дії договору позики, таке оформлення та продовження відбувається автоматично, а згода позичальника проявляється у здійсненні дій по внесенню грошових коштів на ім'я товариства та без будь-якого додаткового документального оформлення. У такому випадку вчинена позичальником сукупність дій, спрямованих на оформлення пролонгації, в тому числі внесення позичальником грошових коштів на ім'я товариства, є діями, які виражають намір позичальника здійснити подовження.
Звертає увагу на презумпцію правомірності правочину та вказує, що ігнорування відповідачем вказаних посилань на погоджені умови договору є намаганням уникнути відповідальності за невиконане належним чином зобов'язання без належного правового обґрунтування. Відповідно до вищевикладеного, умови договорів передбачають пролонгацію дію договорів, відтак строк позовної давності щодо заявлення вимог про стягнення заборгованості за такими договорами не минув.
Також звертає увагу на те, що пунктом 12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України чітко передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, такий становив з 12 березня 2020 року по 1 липня 2023 року, а у постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 надано роз'яснення, що вказаним пунктом ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Також у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Відповідно, запровадження на території України карантину і введення воєнного стану припадають на період у який позивач мав би реалізувати своє право на звернення до суду, а Закон України «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» від 14 травня 2025 року набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, тож не розповсюджується на вимоги позовної заяви, оскільки закон не має зворотної дії в часі. Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
6 жовтня 2025 року на адресу суду через «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення відповідача ОСОБА_1 в яких вказує, що визнає зобов'язання лише в межах тіла кредиту. Нараховані відсотки, штрафи та пеню вважає надмірними та неспівмірними, що суперечить принципам справедливості й добросовісності, закріпленим у ст. 3, 509, 551 ЦК України. Повторно вказує на сімейний стан і матеріальне становище та просить суд врахувати ці обставини, стягнути лише тіло кредиту та надати можливість розтермінування сплати тіла кредиту.
В судовому засіданні 10 липня 2025 року розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою у таке відповідача.
В судовому засіданні 7 жовтня 2025 року представник позивача Батюк А.Г., який діяв на підставі довіреності №111 від 16 липня 2025 року позов підтримав з підстав викладених в ньому та поданих заявах по суті справи, просив вимоги такого задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 7 жовтня 2025 року не з'явилась, в поданих письмових поясненнях, які надійшли на адресу суду 6 жовтня 2025 року вказала, що можливості прибути в судове засідання не має.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності відповідача у справі та ухвалити рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи, відносно чого представник позивача не заперечив.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому у відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема згідно з пунктом 5 такої одними з таких способів в тому числі є примусове виконання обов'язку в натурі. При цьому перелік способів захисту є невичерпним, оскільки абз. 12 вказаної частини статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судовим розглядом встановлено, що 1 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3749343.
Згідно з п. 1.1. даного договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до умов даного договору відповідач отримала кредит в розмірі 4700 грн. (п. 1.2.), строком на 15 днів з 1 вересня 2021 року (п. 1.3.), термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом було визначено - 16 вересня 2021 року (п. 1.4.).
Відповідно до п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту становить 893 грн. та нараховується одноразово, згідно з п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 1410 грн., які нараховуються за ставкою 2 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно з п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
При цьому положеннями розділу 2.3. договору передбачено можливість пролонгації строку кредитування, зокрема пунктом 2.3.1.2. визначено порядок пролонгації на стандартних (базових) умовах у разі продовження користування позичальником кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, строк пролонгації не може перевищувати 60 днів. Згідно з пунктом 2.3.2. розділ 2.3. договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної обставини зокрема у разі продовження користування кредитними коштами позичальником після спливу початкового строку кредитування.
А відповідно до п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Положеннями п. 6.1.-6.5. визначено порядок укладення даного договору в електронній формі та встановлено, що укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договір дійсно було укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, підписанням такого відповідач підтвердила ознайомлення з умовами договору та згоду з таким. Кредитодавцем ТОВ «МІЛОАН» було виконано свої обов'язки за договором в повному обсязі та перераховано 1 вересня 2021 року відповідачу 4700 грн. кредитних коштів, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 12 грудня 2024 року.
Водночас з відомостей про щоденні нарахування та погашення, складеної ТОВ «МІЛОАН» за кредитним договором №3749343 щодо позичальника ОСОБА_1 вбачається, що відповідач своїх обов'язків за даним договором не виконувала, жодних оплат за договором не здійснювала - кредитні кошти, комісію та нараховані проценти у визначений строк кредитування до 16 вересня 2021 року включно не сплатила, у зв'язку з чим строк кредитування пролонговувався ще 60 днів, протягом яких нараховувались проценти за базовою ставкою, кінцевий розмір заборгованості станом на 15 листопада 2021 року становив 21103 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 4700 грн., заборгованість по процентам - 15510 грн., заборгованість по комісії - 893 грн.
Окрім того 2 вересня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики №77559731, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 1200 грн. (п. 2.1.), строком на 14 днів (п. 2.2.), з базовою процентною ставкою 1,99 відсотка, дата надання позики 2 вересня 2021 року, дата повернення позики 16 вересня 2021 року (п. 2.3.).
Згідно з п. 1. договору позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
При цьому відповідно до п. 5.2. договору позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Згідно з п. 12. договору такий укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
При цьому з долученого до позову примірника Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) в редакції, затвердженій 12 серпня 2021 року, вбачається, що пунктом 6.5. таких було визначено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Згідно з п. 7.12.-7.16. Правил з метою недопущення наслідків понадстрокового користування позикою сторони домовились, що у разі якщо у позичальника на дату закінчення строку позики наявна заборгованість за договором позики і позичальником не оформлено пролонгацію, строк позики автоматично подовжується на один календарний день. Строк автопролонгації обчислюється з дня, що слідує за днем закінчення строку позики. При автопролонгації змінюється кінцева дата строку позики та кінцева дата строку (терміну) дії договору позики на один календарний день. Проценти під час автопролонгації нараховуються за базовою процентною ставкою, вказаною в договорі позики. Позичальник не заперечує та погоджується, що автопролонгація може здійснюватися необмежену кількість разів та не потребує додаткового документального оформлення з боку сторін. Позичальник погоджується, що застосування повторної автопролонгації здійснюється за умови наявності непогашеної позики (її частини) та не потребує додаткової згоди позичальника. Подовження строку позики на умовах автопролонгації припиняється у разі якщо на протязі 90 автопролонгацій поспіль позичальником не погашено позику.
Наданими позивачем доказами підтверджується факт укладення вказаного договору в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом підписання позичальником одноразовим ідентифікатором, підписанням такого відповідач підтвердила ознайомлення з умовами договору та згоду з такими. Кредитодавцем ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» було виконано свої обов'язки за договором в повному обсязі та перераховано 2 вересня 2021 року відповідачу 1200 грн. кредитних коштів, що підтверджується довідкою АТ «Таскомбанк» від 20 березня 2025 року.
Водночас з даних по кредиту, наданих ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» щодо договору №77559731 щодо позичальника ОСОБА_1 вбачається, що відповідач своїх обов'язків за даним договором також не виконувала, жодних оплат за договором не здійснювала - кредитні кошти та нараховані проценти у визначений строк кредитування до 16 вересня 2021 року включно не сплатила, у зв'язку з чим строк кредитування автопролонговувався ще 90 днів, протягом яких нараховувались проценти за базовою ставкою до 15 грудня 2021 року включно, кінцевий розмір заборгованості станом на 27 січня 2022 року становив 3683,25 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 1200 грн., заборгованість по процентам - 2483,25 грн.
Також 13 жовтня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики №986798, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 1200 грн. (п. 2.1.), строком на 30 днів (п. 2.2.), з базовою процентною ставкою 2 відсотки з другого дня користування позикою до дня повернення, дата надання позики 13 жовтня 2021 року, дата повернення позики 12 листопада 2021 року (п. 2.3.).
Вказаний договір, а саме пункти 1., 6.2., 13. містить умови, аналогічні викладеним у договорі №77559731 від 2 вересня 2021 року, щодо змісту договору, ознайомлення з Правилами, та порядку укладення договору в електронній формі.
Наданими позивачем доказами теж підтверджується факт укладення договору позики від 13 жовтня 2025 року в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом підписання позичальником одноразовим ідентифікатором, підписанням такого відповідач підтвердила ознайомлення з умовами договору та згоду з такими. Кредитодавцем ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» виконано свої обов'язки за договором в повному обсязі та перераховано 13 жовтня 2021 року відповідачу 1200 грн. кредитних коштів, що підтверджується листом ТОВ «ФК «Фінекспрес» від 5 вересня 2024 року.
Однак з даних по кредиту, наданих ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» щодо договору №986798 щодо позичальника ОСОБА_1 вбачається, що відповідач своїх обов'язків за даним договором теж не виконувала, жодних оплат за договором не здійснювала - кредитні кошти та нараховані проценти у визначений строк кредитування до 12 листопада 2021 року включно не сплатила, у зв'язку з чим строк кредитування автопролонговувався в межах 90-денього строку ще на 74 дні, протягом яких нараховувались проценти за базовою ставкою до 25 січня 2022 року включно, кінцевий розмір заборгованості станом на 26 червня 2024 року становив 3696 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 1200 грн., заборгованість по процентам - 2496 грн.
При цьому 29 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №29-11-102, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за рядом кредитних договорів до позичальників, згідно з витягом з реєстру боржників за даним договором в тому числі за договором №3749343 щодо боржника ОСОБА_1 за заборгованістю в розмірі 21103 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» щодо вказаного договору вбачається, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» окрім вже наявної заборгованості з 29 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року було нараховано відсотки згідно з умовами кредитного договору за ставкою 5 відсотків у розмірі 20445 грн., що відповідає положенням п. 4.2. вказаного договору про споживчий кредит.
Також 25 січня 2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №25/01/2022/1, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за рядом кредитних договорів до позичальників, згідно з витягом з Реєстру боржників №1 за даним договором в тому числі за договором №986798 щодо боржника ОСОБА_1 за заборгованістю в розмірі 3696 грн.
З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» щодо вказаного договору вбачається, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» окрім вже наявної заборгованості за період з 25 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року було нараховано в порядку ст. 625 ЦК України 3 відсотки річних в розмірі 2,95 грн. та інфляційні збитки у розмірі 19,2 грн.
Окрім того 27 січня 2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №27/01/2022/1, відповідно до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за рядом кредитних договорів до позичальників, згідно з витягом з Реєстру боржників №1 за даним договором в тому числі за договором №77559731 щодо боржника ОСОБА_1 за заборгованістю в розмірі 3683,52 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за вказаним договором, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» окрім вже наявної заборгованості за період з 25 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року було також нараховано в порядку ст. 625 ЦК України 3 відсотки річних в розмірі 2,76 грн. та інфляційні збитки у розмірі 19,2 грн.
10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за рядом кредитних договорів до позичальників, в тому числі згідно з витягами з реєстру боржників до даного договору - за договором №77559731 щодо боржника ОСОБА_1 за заборгованістю в розмірі 3705,48 грн., договором №3749343 щодо боржника ОСОБА_1 за заборгованістю в розмірі 41548 грн., договором №986798 щодо боржника ОСОБА_1 за заборгованістю в розмірі 3718,15 грн.
Відтак позивач у даній справі ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» дійсно наділено правом вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договорами №77559731, №3749343 та №986798.
При цьому з розрахунків заборгованості, складених за вказаними договорами ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» вбачається, що позивачем після набуття права вимоги жодних додаткових нарахувань не здійснювалось, а відповідачем не здійснювалось погашень заборгованості за такими, та на даний час заборгованість відповідача складає: за договором №77559731 від 2 вересня 2021 року - 3705,48 грн., за договором №3749343 від 1 вересня 2021 року - 41548 грн., за договором №986798 від 13 жовтня 2021 року - 3718,15 грн.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Та згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Особливості укладення споживчих кредитів визначаються Законом України «Про споживче кредитування», згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 якого споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 13 вказаного Закону договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 14 Закону).
При цьому згідно з ч. 1 ст. 21 Закону споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Та згідно з ч. 1 ст. 18 Закону відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
При цьому на вказані правовідносини поширюються положення ст. 625 ЦК України, згідно з якими боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується факту укладення договорів, отримання коштів за такими та наявності у неї заборгованості, однак вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення такої, у зв'язку з чим нею подано заяву про застосування строку позовної давності.
Так відповідно до положень ст. 256 ЦК України право особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу може бути реалізоване протягом визначеного законом строку (в межах позовної давності).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому відповідно ч. 4 такої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Так з встановлених судом обставин вбачається, що право звернення первісних кредиторів до відповідача за вказаними договорами виникло наступного дня після завершення строку кредитування з врахуванням пролонгації договорів у зв'язку з продовженням користування відповідачем кредитними коштами, для договору про споживчий кредит №3749343 від 1 вересня 2021 року датою початку перебігу строку позовної давності є 16 листопада 2021 року, для договору позики №77559731 від 2 вересня 2021 року - 16 грудня 2021 року, для договору позики №986798 від 13 жовтня 2021 року - 26 січня 2022 року. З даним позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулася до суду 24 червня 2025 року, тобто після спливу трьохрічного строку, якщо рахувати такий за загальними правилами.
Водночас, як слушно зауважує представник позивача, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені в тому числі статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Окрім того пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, що була чинною станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Так Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, зокрема востаннє Указом Президента України від 14 липня 2025 року №478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №4524-IX від 15 липня 2025 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб і такий продовжує діяти на даний час.
Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено, однак встановлено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Відтак вказаний Закон не має зворотної сили та до правовідносин у даній справі застосовуються вказані вище положення щодо зупинення перебігу позовної давності у період дії воєнного стану до набрання законної сили зазначеним Законом.
Станом на час початку перебігу позовної давності для стягнення заборгованості договорами діяв карантин, а тому строк позовної давності був продовжений на строк такого, а у зв'язку з введенням воєнного стану 24 лютого 2025 року - зупинений, відтак строк позовної давності не сплив та відсутні підстави для застосування такого, заява відповідача не підлягає задоволенню.
Щодо прохання відповідача врахувати її сімейний стан та скрутне матеріальне становище суд зазначає, що дійсно з поданих документів, зокрема копії посвідчення НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 є багатодітною матір'ю, водночас будь-яких доказів на підтвердження матеріального стану нею до матеріалів справи не долучено, хоч і просить не стягувати додаткових витрат, однак не конкретизує, які додаткові витрати має на увазі.
При цьому суд звертає увагу на те, що згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Враховуючи те, що відповідач не надала до суду доказів на підтвердження виконання нею зобов'язань за вказаними вище договорами як первісним кредиторам, так і наступним кредиторам, натомість позивачем доведено виконання первісними кредиторами своїх зобов'язань перед відповідачем та подальший перехід права вимоги до позивача як нового кредитора, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Так згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 червня 2023 року у справі №234/3840/15-ц, кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Зокрема суд вважає повністю підтвердженою заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором №77559731 від 2 вересня 2021 року у розмірі 3705,48 грн., за договором №3749343 від 1 вересня 2021 року у розмірі 41548 грн. та за договором №986798 від 13 жовтня 2021 року у розмірі 3718,15 грн., відтак приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 48971,63 грн.
Крім того суд звертає увагу, що відповідач в додаткових письмових поясненнях, які описані вище, вказує, що у разі необхідності надати можливість розтермінувати тіло кредиту. Однак вказане суд не може розцінити як звернення з відповідною заявою про розстрочку виконання рішення суду, оскільки така не містить будь якої інформації про матеріальне становище відповідача та розмір отримуваних нею доходів.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Також у відповідності до положень ст. 141, п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат. Частинами 1, 2 ст. 141 Кодексу визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено у повному обсязі, з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,4 грн., сплата якого підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №0530390037 від 19 червня 2025 року.
Окрім того представник позивача в позовній заяві просить стягнути з відповідача в користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000 грн.
Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
При цьому Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. А в постанові від 15 червня 2021 року №159/5837/19 Верховний Суд наголосив, що витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того чи їх уже фактично сплачено адвокату.
У справі «Бєлоусов проти України» ЄСПЛ сформував правову позицію про те, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями, а тому витрати за цим гонораром є «фактично понесеними». Така ж позиція сформована ЄСПЛ у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану»
Аналогічну правову позицію підтримав Верховний суд у постановах від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, від 27 липня 2022 року в справі №686/28627/18 вказавши, що у своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 9 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду».
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану».
Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Так з наданих стороною позивача разом з позовом документів вбачається, що 1 липня 2024 року ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» укладено договір №01-07/2024, згідно з умовами якого АО «Лігал Ассістанс» прийняло на себе зобов'язання щодо надання юридичної допомоги ТОВ «Лігал Ассістанс» на підставі окремих звернень, оформлених у формі заявок на надання юридичної допомоги, а ТОВ «Коллект Центр» - оплачувати надані правові послуги, вартість яких узгоджується у окремих заявках на надання юридичної допомоги.
До вказаного договору долучено прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» та заявку на надання юридичної допомоги №92 від 1 травня 2024 року, ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс», згідно з якою відповідно до умов договору №01-07/2024 про надання правової допомоги від 1 липня 2024 року було погоджено надання адвокатським об'єднанням клієнту наступних правових (юридичних) послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 : надання усної консультації з вивченням документів, 2 години, ціна 4000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду, 4 години, ціна 12000 грн.
При цьому з витягу з акту №10 про надання юридичної допомоги від 30 травня 2025 року вбачається, що ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» погодили надання правових послуг адвокатським об'єднанням клієнту у відповідності до заявок на надання юридичної допомоги в тому числі щодо відповідача ОСОБА_1 за договорами №77559731, №3749343, №986798, а саме: надання усної консультації з вивченням документів, 2 години, ціна 4000 грн. (заявка №92); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду, 4 години, ціна 12000 грн. (заявка №92).
Відтак, поданими документами повністю підтверджується вартість наданих позивачу послуг за правову допомогу - 16000 грн., та з врахуванням обставин справи суд приходить до переконання, що заявлена стороною позивача сума витрат на надання правової допомоги є співмірною зі складністю справи та є пропорційною до предмету спору з урахуванням ціни позову, а тому з врахуванням того що позов задоволено судом в повному обсязі, слід стягнути з відповідача на користь позивача вартість витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто 16000 грн.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274, 280, 285 ЦПК України, суд -
ухвалив:
в задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності - відмовити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість у розмірі 48971 (сорок вісім тисяч дев'ятсот сімдесят одна) гривня 63 (шістдесят три) копійки, а також судові витрати в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійоксудового збору та 16000 (шістнадцять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя: Стрепко Н.Л.