07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 560/11036/24
адміністративне провадження № К/990/38210/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі №560/11036/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2023 року по 31 серпня 2023 року (включно);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2023 року по 31 серпня 2023 року (включно);
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2023 року по 31 серпня 2023 року (включно);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 серпня 2023 року по 31 серпня 2023 року (включно);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної, агресії за період з 01 травня 2022 року по 01 липня 2022 року та з 01 серпня 2023 року по 26 серпня 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати додаткову винагороду, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 01 травня 2022 року по 01 липня 2022 року та з 01 серпня 2023 року по 26 серпня 2023 року, з урахуванням уже виплачених сум.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 серпня 2023 року по день фактичного розрахунку - 31 серпня 2023 року включно.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16358 (шістнадцять тисяч триста п'ятдесят вісім) грн 30 коп, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
17 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі №560/11036/24 в частині нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної, агресії за період з 01 травня 2022 року по 01 липня 2022 року та з 01 серпня 2023 року по 26 серпня 2023 року. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, ухвалити нове рішення (постанову):
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної, агресії за період з 01 травня 2022 року по 01 липня 2022 року та з 01 серпня 2023 року по 26 серпня 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати додаткову винагороду, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 01 травня 2022 року по 01 липня 2022 року та з 01 серпня 2023 року по 26 серпня 2023 року, з урахуванням уже виплачених сум.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.
Щодо посилається заявника на постанови Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справах №560/3159/23 та №560/3141/23, від 11 квітня 2024 року у справі №560/3153/23, Суд не бере їх до уваги, оскільки такі посилання наведені без взаємозв'язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), Суд зауважує, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі №560/11036/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак