06 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №460/7094/24
адміністративне провадження № К/990/2866/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 (головуючий суддя Поліщук О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 (головуючий суддя Гудима Л.Я., судді: Качмар В.Я., Кузьмич С.М.) у справі №460/7094/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій
І. РУХ СПРАВИ
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії;
зобов'язати здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 01 травня 2024 року до зміни законодавства або правового статусу.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2024, яке залишено без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
22.01.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024, у якій скаржник просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2024, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 460/7094/24, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду 10.02.2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03.10.2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак таке підвищення не виплачується.
Відповідач проти позову заперечував та вказував, на що саме посвідчення є документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та є підставою для отримання, зокрема, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зауважував, що відповідно до електронної пенсійної справи у позивача відсутнє відповідне посвідчення, однак саме на пенсіонерів покладено обов'язок повідомляти органи Пенсійного фонду України про зміни у їх правовому статусі. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, отримує пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач з 06.03.1971 по 13.12.1989 та з 20.07.2012 зареєстрований та проживає в с. Труди, Сарненського району, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Листом № 7359-8066/Р-02/8-1700/24 від 20.06.2024 відповідач повідомив позивача, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як одержувач пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та є непрацюючим згідно матеріалів його пенсійної справи, однак підстав для перерахунку пенсії з 01.05.2024 немає.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю пенсійного органу позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що законодавством встановлено обов'язок пенсіонера повідомляти, зокрема про набуття/зміну/припинення особливого статусу з наданням документів, що підтверджують відповідний статус. У позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , яке 01.12.1994 видане Рівненською обласною державною адміністрацією, тобто саме з цієї дати особа отримала відповідний статус та має право на отримання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ.
Суди зазначили, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач повідомив відповідача про набуття особливого статусу з наданням документів, що підтверджують такий статус та спричиняють зміну розміру пенсійної виплати. Своєю чергою, ГУ ПФУ в Рівненській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що згідно електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи відсутнє.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанції не врахували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, не врахували, що справа № 460/7094/24 відповідає ознакам типової, наведеним у зразковій справі № 240/4937/18, та дійшли помилкового висновку про обов'язкову наявність у позивача у типовій справі, предметом спору якої є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, статусу особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу до суду не надав.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов'язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Колегія суддів вважає, що позивач обгрунтовано просить здійснити нарахування та виплату доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що необхідною умовою для отримання доплати, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, є наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням.
Колегія суддів наголошує, що положення статті 39 Закону № 796-XII не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, із наявністю/відсутністю в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи.
Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі №240/2236/23 дійшов такого висновку щодо наявності у непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи:
«відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що розділ VII Закону України №796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та (або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера».
Слід зауважити, що під час судового розгляду, суди встановили наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , яке 01.12.1994, виданого Рівненською обласною державною адміністрацією.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправною бездіяльності Управління щодо ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити з 01 травня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовна заява у цій справі подана фізичною у 2024 році, спір у справі носить немайновий характер, при зверненні з позовною заявою позивач сплатив судовий збір у розмірі: за позовну заяву - 1 211,20 грн., за апеляційну скаргу - 1 816,80 грн., за касаційну скаргу - 2 422,40 грн. Загалом судовий збір сплачено у розмірі 5 450,40 грн. Докази сплати позивачем відповідних коштів містяться в матеріалах справи.
Оскільки позовні вимоги у справі задоволено, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) підлягають стягненню на його користь, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 в адміністративній справі № 460/7094/24 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити з 01 травня 2024 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, адреса: вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028) понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 5 450,40 грн. (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят гривень сорок копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Я. О. Берназюк
В.М. Шарапа