Ширяївський районний суд Одеської області
03.10.2025 Справа №: 518/2370/24 Провадження № 1-кп/518/27/2025
03.10.2025 селище Ширяєве
Ширяївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162260000547 від 05.09.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч 3 ст. 357 КК України,
У провадженні Ширяївського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч 3 ст. 357 КК України.
Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 14.07.2025 року оголошено розшук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судове провадження зупинено до його розшуку.
Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 03.10.2025 року поновлено судове провадження в кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162260000547 від 05.09.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч 3 ст. 357 КК України.
03.10.2025 року прокурор звернувся з клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судимий 18.01.2024 року Ширяївським районним судом Одеської області за ч. 4 ст. 185 КК України із призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки, ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 13.03.2025 року покарання з випробуванням скасовано та направлено ОСОБА_4 в місця позбавлення волі. Відповідно до ухвали Вознесенського міськрайнного суду Миколаївської області від 14.05.2025 ОСОБА_4 звільнено від подальшого відбування покарання умовно-достроково 4 роки 10 місяців 17 днів невідбутого строку покарання у вигляді позбавлення волі (за вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 18.01.2024 року), для проходження військової служби за контрактом.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується в тому, що, будучи особою, раніше судимою за вчинення корисливого злочину, вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 18.01.2024 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки. Однак ОСОБА_4 , потрібних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив нові кримінальні правопорушення за таких обставин.
Так, 10.08.2024 року о 23:30 годин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , перебуваючи напроти кафе «Корчма» по вул. Шевченка в с. Петровірівка, Березівського району, Одеської області, а саме в салоні свого автомобіля марки «ВАЗ 2106» реєстраційний номер НОМЕР_1 , виявив чоловічу чорну сумку з надписом «NewYork», яка належала мешканцю с. Петровірівка, Березівського району, Одеської області громадянину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який залишив її на зберігання у вказаному автомобілі, про що було відомо ОСОБА_7 і в цей момент у останнього виник умисел на таємне викрадення чужого майна, яке знаходилося в середині зазначеної сумки.
Однак, ОСОБА_4 , керуючись корисливими мотивами, переслідуючи мету особистого збагачення за рахунок чужого майна в період воєнного стану, діючи повторно, шляхом вільного доступу, скориставшись відсутністю ОСОБА_6 , таємно викрав чоловічу чорну сумку«New York» вартістю 250 гривень та відразу поїхав до свого місця мешкання. Перебуваючи за власним місцем мешкання ОСОБА_4 , відкривши сумку, яка належить ОСОБА_6 , виявив у ній мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi Note 10S» темно синього кольору вартістю 4000 гривень з сім-карткою оператора мобільного зв?язку ПрАТ «ВФ Україна» № НОМЕР_2 вартістю 150 гривень. Викраденим майном ОСОБА_8 , розпорядився на власний розсуд.
Своїми умисними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму4400 (чотири тисячі чотириста) гривень.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), крадіжка вчинена повторно, вчинена в умовах воєнного стану.
Також, 10.08.2024 року о 23:30 годин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , перебуваючи навпроти кафе «Корчма» по вул. Шевченка в с. Петровірівка, Березівського району, Одеської області, а саме в салоні свого автомобіля марки «ВАЗ 2106» реєстраційний номер НОМЕР_1 , виявив чоловічу чорну сумку з надписом «New York», яка належала мешканцю с. Петровірівка, Березівського району, Одеської області громадянину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який залишив її на зберігання у вказаному автомобілі, про що було відомо ОСОБА_8 і в цей момент у останнього виник умисел на таємне викрадення чужого майна, яке знаходилося в середині зазначеної сумки.
Однак, ОСОБА_4 , керуючись корисливими мотивами, переслідуючи мету особистого збагачення за рахунок чужого майна в період воєнного стану, шляхом вільного доступу, скориставшись відсутністю ОСОБА_6 , таємно викрав чоловічу чорну сумку«New York» вартістю 250 гривень та відразу поїхав до свого місця мешкання. Перебуваючи за власним місцем мешкання ОСОБА_4 , відкривши сумку, яка належить ОСОБА_6 , виявив в ній банківську розрахункову картку АТ «Ощадбанк» N? НОМЕР_3 , яка оформлена на ОСОБА_6 , та яка згідно примітки до ст. 357 Кримінального кодексу України, диспозиції ч. 1 ст. 200 КК України, ст. 1 Закону України «Про інформацію», п.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, як засіб доступу до банківського рахунку, ОСОБА_8 , розуміючи протиправність своїх дій направлених на викрадення офіційного документу - розрахункової картки АТ «Ощадбанк», не виразив бажання на її повернення власнику, а залишив картку собі, чим здійснив крадіжку офіційного документу.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України - викрадення офіційних документів.
Крім цього, 10.08.2024 року о 23:30 годин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , перебуваючи навпроти кафе «Корчма» по вул. Шевченка в с. Петровірівка, Березівського району, Одеської області, а саме в салоні свого автомобіля марки «ВАЗ 2106» реєстраційний номер НОМЕР_1 , виявив чоловічу чорну сумку з надписом «New York», яка належала мешканцю с. Петровірівка, Березівського району, Одеської області громадянину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який залишив її на зберігання у вказаному автомобілі, про що було відомо ОСОБА_4 , і в цей момент у останнього виник умисел на таємне викрадення чужого майна, яке знаходилося в середині зазначеної сумки.
Однак, ОСОБА_8 , керуючись корисливими мотивами, переслідуючи мету особистого збагачення за рахунок чужого майна в період воєнного стану, шляхом вільного доступу, скориставшись відсутністю ОСОБА_6 , таємно викрав чоловічу чорну сумку«New York» вартістю 250 гривень та відразу поїхав до свого місця мешкання. Перебуваючи за власним місцем мешкання ОСОБА_8 , відкривши сумку, яка належить ОСОБА_6 , виявив в ній паспорт громадянина України на ім?я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданий 09.01.2023 року, органом 5148, номер документу 008643364, який відповідно до примітки до ст. 357 Кримінального кодексу України, є офіційним документом, ОСОБА_9 , розуміючи протиправність своїх дій направлених на викрадення офіційного документу - паспорта громадянина України, не виразив бажання на його повернення власнику, а залишив паспорт собі, чим здійснив крадіжку паспорта.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України - незаконне заволодіння паспортом, шляхом крадіжки.
Відповідно до ст. 12 КК України: кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строк від п'яти до восьми років; кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків, за який законом передбачено покарання у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк; кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 357 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків, за який законом передбачено покарання у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.
На думку прокурора, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357 КК України, у повному обсязі підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами.
Прокурор зазначає, що існують ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду; незаконного впливу на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення.
Ризик переховуватися від суду обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення кримінального правопорушення, обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років, а тому є підстави вважати, що знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення може переховуватися від суду.
Крім того, слідчими Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорську здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025052210003068 від 14.08.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України, що свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватись як від органу досудового розслідування, так і від суду.
Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що потерпілий та свідки проживають в одному населеному пункті, знають один одного, а тому обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, шляхом залякування, погроз фізичною розправою чи умовляннями може вплинути на потерпілого, свідків для того, щоб останні змінили свої покази у кримінальному провадженні.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше судимий, вироком 18.01.2024 року Ширяївським районним судом Одеської області за ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки, ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 13.03.2025 року покарання з випробуванням скасовано та направлено ОСОБА_4 в місця позбавлення волі. Відповідно до ухвали Вознесенського міськрайнного суду Миколаївської області від 14.05.2025 ОСОБА_4 звільнено від подальшого відбування покарання умовно-достроково 4 роки 10 місяців 17 днів невідбутого строку покарання у вигляді позбавлення волі (за вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 18.01.2024 року), для проходження військової служби за контрактом. Разом з тим, проходячи військову службу за контрактом від 22.05.2025 року, 24.05.2025 року ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину.
Крім того, Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100100002453 від 04.07.2025 за ч. 4 ст. 185, а саме за фактом викрадення мобільного телефону ОСОБА_4 у м. Києві.
У судовому засіданні прокурор підтримала вказане клопотання, обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення цього клопотання та просили суд про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши учасників судового розгляду щодо клопотання про обрання запобіжного заходу, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Як встановлено положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Під час вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенція) і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права людини на свободу й особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Також, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Відповідно до орієнтирів застосування ст. 5 Конвенції, сформованих практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого покарання, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про його незначний ступінь і відсутність необхідності запобіжного ув'язнення (рішення: від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України», заява №40107/02, п.79; «Авраімов проти України», заява №71818/17, п.п.57, 64).
Відповідно до ст. 178 КПК України під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу суд, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити у сукупності і всі інші обставини.
У цьому провадженні ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Вказана обставина вже сама по собі може бути достатньою підставою і мотивом для переховування обвинуваченого від суду.
Усвідомлення вірогідності призначення такого покарання у разі ухвалення обвинувального вироку є істотним чинником для виникнення в обвинуваченого мотиву переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У контексті наведеного суд звертає увагу, що відповідно до практики ЄСПЛ тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для тримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами істотно підвищує ризик її втечі. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 26.07.2001року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява №33977/96, п.80) «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас тяжкість обвинувачення, що збільшує ризик переховування ОСОБА_4 від правосуддя, суд оцінює у сукупності з іншими чинниками, які підлягають урахуванню під час вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу.
За усталеною практикою ЄСПЛ стандарт обґрунтованості підозри (обвинувачення) для цілей застосування запобіжного заходу, пов'язаного з обмеженням особистої свободи людини, є нижчим порівняно зі стандартом доведення обвинувачення. На цьому міжнародна судова установа акцентувала увагу,зокрема, у рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року. Тобто факти на підтвердження обґрунтованості підозри для прийняття зазначеного вище рішення не повинні бути настільки ж переконливими, як для ухвалення обвинувального вироку. Натомість достатньо об'єктивних даних про вчинення кримінального правопорушення і ймовірну причетність до цього обвинуваченого з точки зору поінформованого та розсудливого стороннього спостерігача.
Оцінюючи ризик протиправного впливу на потерпілого, свідків, суд враховує, що в силу тяжкості покарання що загрожує обвинуваченому, він може примусити до зміни показань чи до відмови від їх надання, а також, що під час досудового розслідування свідки дають показання слідчому, прокурору у порядку, визначеному ст. 224 КПК України, а на стадії судового розгляду справи допитуються усно у судовому засіданні згідно зі ст. ст. 352, 353 цього Кодексу.
Відповідно до закріпленої у ст. 23 КПК України засади безпосередності судового процесу суд може використовувати як докази лише показання, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отримані у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Положення ч. 4 ст. 95 КПК України містять імперативну заборону обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім випадків, зумовлених режимом воєнного стану і визначених у ст. 615 КПК України.
У свою чергу, ч. 11 ст. 615 КПК України передбачено, що показання, отримані під час допиту свідка, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у разі, якщо хід і результати допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
За наведених обставин ризик впливу на свідків існує не лише під час збирання доказів на початку досудового розслідування, а й зберігається під час судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань цих осіб судом.
На цей час судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_4 ще триває, потерпілий та 6 свідків судом не допитані, тому ризик протиправного впливу обвинуваченого на них залишається актуальним.
Про ризик вчинити обвинуваченим інше кримінальне правопорушення свідчить систематичність його протиправної поведінки.
Суд звертає увагу, що на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на наведені обставини у своїй сукупності суд вважає доведеним, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є дійсними, існують, запобігти їм і забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого неможливо шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою. Доводів і аргументів на підтвердження протилежного сторона захисту у судовому засіданні не навела.
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
Однак, враховуючи існування ризиків, особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, що інкримінується, застосування більш м'яких запобіжних заходів не видається можливим.
Стороною захисту, не наведено обставин та не подано доказів, які б свідчили про стійкі соціальні зв'язки, та/або будь-які інші зв'язки обвинуваченого з місцем проживання, з країною; не вказано на обставини життя обвинуваченого.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.
З огляду на викладене, клопотання прокурора обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
За змістом ч. 3 ст. 183 КПК України суд, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Разом з цим, у випадку внесення ОСОБА_4 застави суд покладає на нього такі обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатись із населеного пункту, де проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування у поза процесуальний спосіб зі свідками та потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.
Керуючись ст. ст. 183, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 діб до 01 грудня 2025 року включно.
Одночасно визначити розмір застави у межах 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 1 січня 2025 року) в сумі 60560 гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатись із населеного пункту, де проживає - с. Петровірівка Березівського району Одеської області, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утриматися від спілкування у поза процесуальний спосіб зі свідками та потерпілим у вказаному кримінальному провадженні;
Визначити строк дії обов'язків у разі внесення застави до 01 грудня 2025 року (включно).
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Роз'яснити, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Одеського апеляційного суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 07.10.2025 року о 09:00 годині.
Суддя ОСОБА_1