Справа № 520/23762/25
Україна
про повернення позовної заяви
"07" жовтня 2025 р. м. Харків
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Спірідонов М.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61002) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
1. Визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стали підставою внесення у розшук громадянина ОСОБА_1 , протиправними.
2. Зобов'язати Головне управління Національної поліції Харківської області виключити позивача ОСОБА_1 з бази інформаційного ресурсу Інформаційної підсистеми "Розшук" інформаційно-комунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" як того, що перебуває у розшуку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів.
На виконання ухвали суду представником позивача надано до суду заяву про усунення недоліків, в якій щодо поновлення строку звернення до суду зокрема зазначено, що 04 грудня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та Головним управлінням НП в Харківській області внесено громадянина ОСОБА_1 до реєстру осіб, що перебувають у розшуку, у зв'язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП. Про факт внесення ОСОБА_1 до розшуку, він дізнався лише 03 вересня 2025 року під час оновлення своїх даних у мобільному додатку “Резерв+», де він добровільно уточнив відомості про себе відповідно до вимог Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Крім того в обґрунтування заяви зазначено, що позивач не отримував жодних повідомлень чи повісток від ТЦК про можливі порушення та має відстрочку на підставі п.1 ч.3 см. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до завершення мобілізації.
Розглянувши подану заяву, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом.
Крім цього, початок перебігу шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про їх порушення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2020 р. у справі № 826/10808/18.
Суд зазначає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що позивач маючи мобільний додаток “Резерв+», де він, як зазначено представником позивача, добровільно уточнив відомості про себе відповідно до вимог Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» не був позбавлений можливості скористатися вказаним додатком та перевірити стосовно себе облікову інформацію.
Крім того суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що позивач не отримував жодних повідомлень чи повісток від ТЦК про можливі порушення, оскільки доказів зазначеного суду не надано.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що обставини, якими позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав є неповажними. Позивач не надав доказів існування об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду в межах шестимісячного строку звернення.
Позивачем також не було надано доказів існування інших обставин або труднощів, які унеможливили дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених законом.
З урахуванням положень статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Отже, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Зокрема, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду
З огляду на що суд зазначає, що позивачем на виконання вимог ухвали суду від 10.09.2025 року надано заяву про усунення недоліків, однак обставини причин пропуску строку звернення до суду з зазначеним позовом, викладені в заяві визнані судом неповажними, а отже недоліки позовної заяви усунуті не були.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Керуючись п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61002) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Спірідонов М.О.