Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.10.2025 р. справа №520/20046/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 28.01.2025 по 26.06.2025 року з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 28.01.2025 по 26.06.2025 року з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб»єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу проходження публічної служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що компетенційним правонаступником відповідача є Військова частина НОМЕР_4 .
Суд зауважує, що з огляду на приписи ст.48 та 52 КАС України згаданий суб»єкт права може брати участь у цій судовій справі або у якості окремого самостійного відповідача - юридичної особи публічного права, або у якості компетенційного правонаступника первісного відповідача.
За правилами Закону України від 15.05.2003р. №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» перевірка існування або втрати правоздатності юридичної особи публічного права - військового формування під час дії правового режиму воєнного стану є фізично неможливою, а відображення відповідних відомостей у судовому акті з відкритим та загальним доступом створює ризики у розголошенні обставин, пов»язаних із забезпеченням обороноздатності України.
Тому суд вважає, що залучення до участі у справі компетенційного правонаступника первісного відповідача з огляду на положення ст.55 Конституції України та ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року слід здійснювати виключно у разі відсутності необхідного для правильного вирішення спору обсягу доказів.
Також, аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що в період з 28.01.2025 по 02.02.2025 ОСОБА_1 не перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим правові підстави для нарахування та виплати йому грошового забезпечення за цей час відсутні. Твердив, що у 2025 році встановлено єдиний підхід до індексації: відповідно до ст. 34 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» індексація обнуляється з січня 2025 року, який визначено «базовим» місяцем незалежно від підвищень окладів у 2024 році. Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з лютого 2025 року, а право на індексацію виникає після перевищення порогу 103% (не раніше квітня 2025 року). Суми індексації до грудня 2024 року не зберігаються, а індексація зарплати у 2025 році проводиться в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн). У разі підвищення окладу відповідний місяць стає новим базовим, а обчислення індексу споживчих цін починається з наступного місяця.
Оскільки одержані судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; процесуальні можливості здобуття судом доказів за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України вичерпані; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб»єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв»язку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з»ясовано, що заявник наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 №38 з 03.02.2025 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення. Прибув із Військової частини НОМЕР_5 .
За викладеним у позові твердженням до настання події видання означеного наказу заявник проходив військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_5 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.02.2025 №42 заявника з 05.02.2025р. було допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою командира 1 стрілецької роти.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2025 №112 заявника з 08.04.2025р. було призначено на посаду командира 2-ї стрілецької роти.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2025 №203 заявника з 26.06.2025р. було звільнено з військової служби на підставі підп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За викладеним у позові твердженням заявника, у спірних правовідносинах суб»єкт владних повноважень не проводив належної виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця у період часу з 28.01.2025р. по 26.06.2025р.
Згідно з довідкою про нарахування грошового забезпечення від 28.08.2025р. №922/16 заявнику не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період лютий 2025р.-червень 2025р.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби за період 28.01.2025р. - 26.06.2025р. в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).
Як то указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону України №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та конкретизовані нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) і нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260)
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 1.9 Інструкції №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.
Згідно з п.8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
При цьому, за правилом п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення у вигляді щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення виплачується - в поточному місяці за минулий.
Аналогічне правило містилось і в п.1.9 Розділу І Інструкції №260.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
Згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення віднесено до переліку доходів громадян, котрі підлягають індексації.
За приписами п.11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 1 п.4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з абз.1 п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як то указано в абз.3 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 п.5 Порядку №1078 визначено, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з абз.5 п.5 Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 31.03.2021р. №278 (дата набрання чинності - 02.04.2021р.) у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
При цьому, до внесення означених змін абз.5 п.5 Порядку №1078 мав наступну редакцію: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.».
Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Як згадувалось судом вище, з 01.01.2008р. і до 28.02.2018р. розміри окладів за посадою (посадових окладів) категорії публічних службовців, до якої належить і заявник, були визначені приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали визначатись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, саме 01.01.2008р. та 01.03.2018р. мали місце події підвищення посадових окладів, а до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців (рівно як і інших осіб, грошове забезпечення яких обчислювалось у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294) не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Окрім того, з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") події підвищення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 припадають на календарні дати - 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.
Тож, у розумінні норм Порядку №1078 у межах спірних правовідносин місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації є січень 2020р., січень 2021р., січень 2022р., січень 2023р.
Указане виключає застосування відносно періоду проходження особою військової служби 28.01.2025р.-26.06.2025р. місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації - березень 2018р.
Також, вирішуючи спір за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування та виплати індексації за період 28.01.2025р.-26.06.2025р., суд зазначає, що ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.
Суд відмічає, що положення ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" мають вищу юридичну силу порівняно із нормами Порядку №1078.
Тож, оскільки положеннями ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025р. запроваджено інший механізм обчислення індексації, відмінний від запровадженого абз.4 п.5 та абз.6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078), то перевагу у застосуванні належить віддати саме нормам закону.
Отже, починаючи з 2025 року базовим місяцем для індексації грошових доходів населення визначено січень 2025 року.
Оскільки наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 №38 заявник з 03.02.2025 був зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення, то за період 28.01.2025р.-02.02.2025р. у відповідача був відсутній обов'язок нарахування та виплати індексації грошового забезпечення заявнику, у тому числі і застосування місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації - березень 2018р.
Отже, за цим епізодом позов не підлягає до задоволення.
Суд зазначає, що у даних спірних відносинах підлягають застосуванню саме норми ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" як нормативно-правового акта, який має вищу юридичну силу, аніж Постанова №1078, на яку посилається позивач в обґрунтування заявленого позову і яка є підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у лютому 2025 року становив 100,8 %, у березні - 101,5 %, у квітні - 100,7 %, у травні - 101,3 %, у червні - 100,8 %.
Таким чином, наростаючим підсумком індекс споживчих цін за період з лютого по червень 2025 року становить 100,8 % ? 101,5 % ? 100,7 % ? 101,3 % ? 100,8 % = 102,7 %.
Оскільки зазначений показник не перевищив поріг індексації у 103 %, а відтак з лютого 2025 року по червень 2025 року індексація грошового забезпечення позивача відповідачем правомірно не проводилася.
Таким чином, суд дійшов висновку, що управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування та виплати індексації у 2025 році із застосуванням норм ст.34 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є правомірним.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб»єктом владних повноважень було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу нарахування і виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця з 03.02.2025р. по 26.06.2025р. узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому не підлягає визнанню протиправним.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з»ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Замінити первісного відповідача - Військову частину НОМЕР_1 , на його компетенційного правонаступника - Військову частину НОМЕР_4 .
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко