Справа № 500/5113/25
07 жовтня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - «позивач») пред?явив позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - «відповідач 1», «ІНФОРМАЦІЯ_1») та Військової частини НОМЕР_1 (далі - «відповідач 2» та «ВЧ НОМЕР_1 ») про визнання протиправними та скасування рішень, зобов?язання вчинити дії.
Стислий виклад позиції позивача.
Позов мотивовано наступними аргументами:
- позивач працює на посаді директора та вчителя англійської мови гімназії с. Грабовець Великогаївської сільської ради Тернопільського району, тому зважаючи на приписи пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ), не призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягає;
- позивач з 2021 року проживає та реєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тому знаходився на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач 1), який неодноразово надав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
- 06.08.2025 позивач, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, засобами поштового зв?язку подав заяву про відстрочку разом із довідкою відділу освіти виконавчого комітету Великогаївської сільської ради від 05.08.2025 № 01-39/64, копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , витяг з електронного кабінету призовника військовозобов'язаного і резервіста; повідомлення № 4602700308205 вручене відповідачу 1 06.08.2025;
- 08.08.2025 отримав повістку для з?явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 11.08.2025; 11.08.2025 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 повістку анульовано;
- 22.08.2025 в мобільному застосунку позивача «Резерв +» з?явилось повідомлення про те, що він перебуває в розшуку в ІНФОРМАЦІЯ_1; цього ж дня він з?явився в ІНФОРМАЦІЯ_1, де був одразу направлений для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), висновком якої визнаний придатним до військової служби; після проходження ВЛК позивачу повідомили про мобілізацію і залишили в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 без надання підтверджуючих документів;
- 23.08.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято наказ № 674 яким позивача призвано на військову службу під час мобілізації та особливий період та направлено для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 , командиром якої видано наказ від 23.08.2025 № 251 про зарахування до списків особового складі та на всі види забезпечення; під час зарахування до списків ВЧ його повідомили, що листом від 12.08.2025 № 5311, з огляду на те, що він не перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З цих підстав, позивач просить суд:
«Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.08.2025 № 674 "Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації та особливий період", щодо призову солдата ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2025 року № 251 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначення на посаду солдата ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Стислий виклад позиції відповідачів.
Відповідач 2 проти задоволення позову заперечив та навів наступні аргументи для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову:
- вимога про звільнення з військової служби є неналежним способом захисту порушеного права позивача процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу;
- оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто одноразового застосування, станом на час звернення до суду з позовом такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до складу ВЧ НОМЕР_1 ;
- звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008, тобто на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- для звільнення з військової служби позивач повинен подати рапорт у встановленому порядку та встановленого змісту до якого додати документи, котрі підтверджуються правову підставу для звільнення; всупереч викладеному позивач із рапортом не звертався, тому питання про його звільнення не розглядалось.
Відповідач 1 заяв по суті не подавав.
Процесуальні дії (рішення) у справі.
29.08.2025 позивачем подано позовну заяву до суду.
29.08.2025 здійснено автоматизований розподіл справи та визначено головуючого суддю у справі - суддю Мандзія О.П.
29.08.2025 позивачем подано клопотання про забезпечення позову.
01.09.2025 суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
01.09.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Обставини встановлені судом
На підставі поданих сторонами доказів, суд, установив наступні обставини:
(а) щодо правового статусу позивача та його права відстрочку від призову під час мобілізації, на особливий період, згідно із пунктом 2 частини третьою статті 23 Закону № 3543-ХІІ
відповідно до наказу відділу освіти виконавчого комітету Великогаївської сільської ради від 23.08.2024 № 29-к «Про продовження терміну дії трудового договору ОСОБА_1 », зважаючи на рішення Великогаївської сільської ради від 23.06.2018 № 569 «Про затвердження Положення про конкурс на посаду керівника комунального закладу загальної середньої освіти Великогаївської сільської ради» (зі змінами), статті 12 Закону України «Про повну загальну середню освіту» та у зв?язку із належним виконанням службових обов?язків, продовжено ОСОБА_1 директору гімназії с. Грабовець Великогаївської сільської ради Тернопільської області строковий трудовий договір на 4 роки до 25.0.2028 (а.с.9).
Згідно з довідкою відділу освіти виконавчої комітету Великогаївської сільської ради від 05.08.2025 № 01-39/64, яка видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що він дійсно працює на посаді директора та вчителя англійської мови Гімназії с. Грабовець Великогаївської сільської ради Тернопільської області за основним місцем роботи з тижневим навантаженнями 1,25 ставки (а.с.10).
Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 (відповідачем у справі), військовозобов'язаному ОСОБА_1 1990 року народження, в тому, що він дійсно прийнятий на тимчасовий облік запас Збройних Сил України за ВОС № 901 посадою «діловод» код 074 (а.с.16).
Як видно із витягу з мобільного застосунку «Резерв +», сформованого 04.08.2025 о 13:43 год., ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 (відповідачем 1) надано відстрочку до 07.08.2025 на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (а.с.17).
Крім того, із указаного витягу вбачається позивач дані оновив своєчасно і знаходиться на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підставі вказаних документів позивач 06.08.2025 звернувся засобами поштового зв?язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (територіального центру комплектування, в якому він знаходився на обліку, АДРЕСА_2 ) із заявою про відстрочку разом із довідкою відділу освіти виконавчого комітету Великогаївської сільської ради від 05.08.2025 № 01-39/64, копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , витяг з електронного кабінету призовника військовозобов'язаного і резервіста (а.с.22).
Поштове відправлення № 4602700308205 вручене ІНФОРМАЦІЯ_1 06.08.2025 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) .
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2025 № 5311 повідомлено, що за результатами розгляду заяви від 06.08.2025 щодо надання відстрочки від призову на військову службу від мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановлено, що на моменту розгляду заяви позивач не перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.27).
(б) Щодо обставин, які свідчать про перебування /не перебування обліку позивача в ІНФОРМАЦІЯ_1
Як видно із тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 позивач поставлений на облік в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно довідок (листів) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.01.2024 № 1586 (а.с.11), від 06.07.2024 № 1142 (а.с.12), від 20.08.2024 № 3209 (а.с.13), від 16.11.2024 № 7794 (а.с.14), від 11.02.2025 № 1871 (а.с.15), відповідач 1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) неодноразово надав позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
Відповідно до витягу із мобільного застосунку «Резерв +» станом на 04.08.2025, 13:43 год., позивач перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з електронним військово-обліковим документом, сформованим в мобільному застосунку «Резерв +», станом на 23.08.2025, 07:47 год., позивач перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до даних мобільного застосунку «Резерв +» без дати та часу, позивач значився на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 . У позовній заяві позивач указав, що такі обставини встановлено 22.08.2025 о 09:21 год.
(в) Щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , а також щодо зарахування позивача до списків особового складу частини та на всі види забезпечення ВЧ НОМЕР_1
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.08.2025 № 674 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Наказ № 674), відповідно до Указу Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з набранням чинності Указу Президента № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами), нижчепойменованих військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до поіменованого списку № 1699/4470 від 23.08.2025, призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправити до військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдата ОСОБА_2 (1990 року народження), військово облікова спеціальність та код згідно з обліком - 901074, РНОКПП - НОМЕР_3 (а.с.25).
Як убачається із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2025 № 251, відповідно до Указану Президента від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Наказ № 251) нижчепойменованих військовослужбовців, призваних під час мобілізації, які прибули 23 серпня 2025 року для проходження перепідготовки за новою військово-обліковою спеціальністю, з 23 серпня 2025 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення (норма № 1 - загальновійськова) з обіду 24 серпня 2025 року, призначити на посади курсантів з посадовим окладом 2470 гривень на місяць, шпк «солдат», виплачувати надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років: з ІНФОРМАЦІЯ_8 : солдата ОСОБА_1 , 1990 р.н., НОМЕР_3 , у Збройних Силах не служив.
Підстава Наказу № 251 поіменовані списки ТЦК та СП, військові квитки військовослужбовців.
Суть спору.
Ключовими для розв'язання спору є наступні питання:
1) Чи реалізував позивач своє право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з підстави передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 23 Закон № 3543-ХІІ, у порядку та в спосіб, передбачений законом?
У випадку позитивної відповіді на перше питання, суду слід відповідати на такі питання:
2) Чи вважається протиправний призов на військову службу незворотнім?
3) Чи слід вважати за умов протиправного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, належною формою правового захисту прав військовослужбовця (позивача) подання рапорту про звільнення з військової служби, в порядку та на підставах, передбачених законом із доданням документів, які підтверджують правову підставу звільнення?
Оцінка суду.
Розв'язуючи постановлені питання, суд керується таким:
Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).
Відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтею 65 Основного Закону України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Отже, умови воєнного чи надзвичайного стану не змінюють конституційного імперативу статті 19 Конституції України. Обмеження можуть застосовуватися лише щодо прав і свобод (стаття 64) і виключно у межах, прямо визначених законом, із зазначенням строку, легітимною метою, необхідністю та пропорційністю, за збереженням ефективних засобів правового захисту. Натомість вимога, щоб органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (стаття 19), є незмінною.
Адміністративна дискреція суб'єктів владних повноважень допускається тільки в обсязі, наданому законом, і реалізується без свавілля, з дотриманням верховенства права (стаття 8) та пропорційності, із належним мотиваційним обґрунтуванням. Будь-яке «перебирання» повноважень, вихід за межі компетенції чи підміна закону підзаконним актом є ultra vires та тягне протиправність відповідних дій/рішень.
Спеціальні повноваження органів у період воєнного/надзвичайного стану можуть виникати лише з закону та актів, прийнятих на його підставі у визначеній Конституцією України процедурі, і не можуть нівелювати пряму дію Конституції (стаття 8) та імператив статті 19.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012)
Верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини)Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів" від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Пунктом 1 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 2 Положення № 154 визначено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 154, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до пунктів 9, 11 Положення № 154, ТЦК та СП, відповідно до покладених на неї завдань: ведуть військовий облік призовників (абзац 5 пункту 9); оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам (абзац 7 пункту 9); беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) комісій з питань направлення для проходження базової військової служби, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Згідно з абзацом 7 пункту 12 Положення № 154 керівник ТЦК та СП видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Аналіз приписів Положення № 154 дає підстави дійти висновку, що ТЦК та СП зобов'язані забезпечувати ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, підготовку і проведення мобілізації людських і транспортних ресурсів, організацію оформлення для військовозобов'язаних відстрочки від призову під час мобілізації, а також інші визначені законом заходи (п. 8, 9). Покладення на ТЦК та СП завдань, не передбачених законодавством, не допускається, а у своїй діяльності вони керуються Конституцією та законами України (п. 2).
Хоча Положення № 154 не містить прямої норми про «забезпечення захисту прав призовників», обов'язок виконувати завдання з дотриманням прав і свобод випливає зі ст. 8, 19 Конституції та з процедурних приписів самого Положення: прийом і розгляд звернень громадян (п. 9 абз. 26), здійснення належного повідомлення (п. 15 абз. 1), контроль за правомірністю видачі військово-облікових документів (п. 15), мотивованість індивідуальних рішень і їх оскаржуваність. Отже, керівник ТЦК та СП не «розробляє систему гарантій прав», а організовує роботу ТЦК та СП так, щоб кожна дія з призовом/відстрочкою здійснювалась у спосіб, формі та в порядку, визначених законом і Положенням (пп. 12, 14, 15).
При цьому положення про соціальний і правовий захист у Положенні спрямовані насамперед на військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, ветеранів, пенсіонерів та членів їх сімей (зокрема п. 8, п. 9, п. 14, п. 15), що не підміняє загального конституційного імперативу дотримання прав у відносинах із призовниками, але не створює для керівника окремого нормотворчого мандату щодо «гарантій прав».
Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», крім іншого, внесені зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку а мобілізацію».
Абзацом 7 частини третьої статті 22 Закону № 3543-ХІІ (в редакції Закону від 11.04.2024 № 3633-ІХ), передбачено, що інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Отже, законодавець надав право військовозобов?язаним реалізувати своє право на уточнення своїх облікових даних через ЦНАП або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Відповідно до статті 14-1 Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII), Електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов'язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Порядок електронної ідентифікації в електронному кабінеті, перелік відомостей, що відображаються в ньому, а також перелік послуг, які надаються призовнику, військовозобов'язаному, резервісту через електронний кабінет, визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або Положенням про Державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559, затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №559).
Пунктом 1 Порядку №559 передбачено, що військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 "Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа", а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 559, військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Пунктом 6 Порядку № 559 передбачено, що, військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами:
Електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка;
Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони;
Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Пунктом 8 Порядку № 559 визначено, що військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (за наявності): 1) прізвище; 2) власне ім'я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); 6) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 7-1) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності (зокрема групу інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність); 8) відомості про наявність відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов'язаних та резервістів; 9) військове звання (для військовозобов'язаних та резервістів); 10) військово-облікова спеціальність для військовозобов'язаних та резервістів; 11) відомості про виконання військового обов'язку (категорія обліку); 12) відомості про перебування на військовому обліку (найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому громадянин перебуває або знятий (виключений) з військового обліку, та підстава зняття (виключення) з військового обліку); 13) відомості щодо звернення або надсилання до Національної поліції повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення; 14) адреса місця проживання; 15) номери засобів зв'язку; 16) адреси електронної пошти (за наявності); 17) дата і час оновлення облікових даних призовником, військовозобов'язаним та резервістом; 18) дата і час формування військово-облікового документа в електронній формі.
Згідно з пунктом 8-1 Порядку № 559, код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній. QR-код військово-облікового документа містить відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 7, 8, 11-13, 17 пункту 8 цього Порядку. Військово-обліковий документ в електронній формі є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього.
Пунктами 8-2, 9 Порядку № 559 визначається, що військово-обліковий документ в електронній формі може бути роздрукований. У такому випадку він повинен містити QR-код військово-облікового документа, придатний для зчитування.
Формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Відтак, військово-обліковий документ, який сформований за допомогою мобільного застосунку «Резерв +» є військово-обліковим документом в електронній формі.
У матеріалах справи наявний електронний військово-обліковий документ позивача сформований за допомогою мобільного застосунку «Резерв +».
Як установлено вище електронний військово-обліковий документ «Резерв +», сформований 04.08.2025, 13:43 год. відповідає вимогам Порядку № 559, в тому числі, щодо наявності QR-код.
Електронний військово-обліковий документ, крім іншого, місить відомості про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , уточнив дані 23.05.2024, має відстрочку від призову під час мобілізації, особливий період на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, відстрочку надано до 07 серпня 2025 року, номер в реєстрі «Оберіг» 220220219309249200007, проживає за адресою АДРЕСА_1 , військово-обліковий документ дійсний до 07 серпня 2025 року.
Згідно із електронним військово-обліковим документом «Резерв+», сформованим 23.08.2025, 07:47 год., позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнаний придатним до військової служби, пройшов ВЛК 22.08.2025, дані уточнив 22.08.2025, звання - солдат (діловод), ВОС 901074, військово-обліковий документ дійсний до 22 серпня 2026 року, номер в реєстрі «Оберіг» НОМЕР_5 , проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Як видно із довідок (листів) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.01.2024 № 1586 (а.с.11), від 06.07.2024 № 1142 (а.с.12), від 20.08.2024 № 3209 (а.с.13), від 16.11.2024 № 7794 (а.с.14), від 11.02.2025 № 1871 (а.с.15), відповідач 1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) неодноразово надав позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 позивач поставлений на облік в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).
Відповідачі про встановлених обставин не заперечили.
Позивач надав суду докази, витяг із мобільного застосунку «Резерв+», де вказується, що він, в певний проміжок часу знаходився на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.19).
В подальшому дані мобільного застосунки «Резерв+» знову оновились та інформація про перебування позивача на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , а не в ІНФОРМАЦІЯ_5 , зникла.
Доводи відповідача 1 про те, що позивач не перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 суд знаходить не тільки необґрунтованими, але й безпідставними. Оскільки, зроблені вище судом висновки про застосування Положення № 154 дають достатні підстави наголосити на тому, що саме на ІНФОРМАЦІЯ_1 покладається обов?язок забезпечити належний облік ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. За обставинами справи, відповідач 1 відповідно до даних тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , поставив відповідача на облік в ІНФОРМАЦІЯ_1. Після цього, відповідач 1, як видано із цитованих довідок (листів), неодноразово, протягом 2024-2025 років, приймав рішення про надання позивачу відстрочки (п.2 ч.3 ст.23 Закону № 3543-ХІІ). Позивач місця проживання в установленому порядку не змінював. Станом на час звернення на адресу відповідача 1 із заявою про відстрочку (п.2 ч.3 ст.23 Закону № 3543-ХІІ) позивач перебував на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1. Зроблені висновки повністю узгоджуються із даними електронного військово-облікового документа.
Таким чином, суд виснує, що неналежна організація військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 не може створювати негативні правові наслідки для громадян, які вимоги щодо постановки не військовий облік виконали, військово-облікові дані уточнили, електронний кабінет військовозобов'язаного створили та систематично і добросовісно неодноразово з'являлись до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Більше того, така поведінка відповідача 1, стосовно позивача, порушує справедливі очікування громадян, які добросовісно виконують вимоги мобілізаційного законодавства до держави, як гаранта їхніх прав та свобод.
Щодо оголошення ТЦК та СП позивача в «розшук», суд зазначає наступне.
Аналізований Порядок № 154 визначає завдання/повноваження ТЦК та СП. У переліку здійснюваних функцій відсутнє право оголошувати осіб у розшук. Натомість система взаємодії побудована так, що ТЦК та СП ініціює (передає дані/звертається), а поліція - здійснює адмінзатримання і доставлення (пункт 56 Порядку № 154).
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (зі змінами, далі - Порядок № 1487), встановлює, що Національна поліція за наявності «електронного комплекту даних» від ТЦК та СП здійснює адміністративне затримання та доставлення особи до найближчого ТЦК та СП або СБУ у випадках правопорушень, передбачених ст. 210, 210-1 КУпАП (абз. 3 пункту 56 цього Порядку).
Стаття 259 КУпАП допускає доставлення правопорушника, зокрема, до ТЦК та СП або СБУ, саме поліцейським/відповідним органом, коли неможливо скласти протокол на місці. Втім, такий процесуальний механізм не є «оголошенням особи в розшук», а особа, потенційний правопорушник, не стає «розшукуваною».
Статті 260, 261 КУпАП регламентують заходи забезпечення провадження і дотримання гарантій прав та свобод затримуваного: складання протоколу про адміністративне затримання, повідомлення близьких, інформування центрів БВПД тощо.
Приписи статті 262 КУпАП установлюють вичерпний перелік органів, що мають право здійснювати адміністративне затримання (зокрема Нацполіція, ВСП, СБУ тощо) - ТЦК та СП у цьому переліку немає.
Отож, навіть у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності (в тому числі за порушення правил військового обліку - стаття 210 КУпАП; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - стаття 210-1 КУпАП), щодо особи допустимо застосовувати виключно ті заходи, які передбачені КУпАП - доставлення, адміністративне затримання, складання протоколу про адміністративне затримання, повідомлення родичів затриманого, центрів БВПП тощо.
Кримінально-процесуальний кодекс України (далі - КПК України), передбачає, що розшук підозрюваного оголошує слідчий або прокурор (за належного виклику і неявки, невідомого місцезнаходження тощо) шляхом постанови з внесенням відомостей до ЄРДР. Виконання розшуку може доручатися оперативним підрозділам (стаття 281 цього Кодексу).
На тлі викладеного, принагідно звернути увагу, що якщо ж є ознаки кримінального правопорушення (наприклад, ухилення від призову за мобілізацією), дії щодо розшуку особи регламентує КПК України (стаття 281), але не Положення №154, чи внутрішні листи/доручення ТЦК та СП.
Справедливо відзначити, що в останньому випадку особа, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, в установленому порядку може набути процесуально-правового статусу «розшукуваного», а процесуальне рішення (постанова), яке приймається слідчим /прокурором щодо особи називається «про оголошення в розшук».
Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», декларує, що поліція відповідно до покладених на неї завдань розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання або від виконання обов'язків, визначених законом для суб'єктів пробації, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом (п.7.ч.1 ст.23 цього Закону); здійснює розшук боржника чи дитини у виконавчому провадженні у випадках, передбачених законом або рішенням суду (п.27 ч.1 ст.23 цього Закону); вживає заходів для розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, для внесення даних до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (п.28 ч.1 ст.23 цього Закону).
Крім того, створення поліцією власних баз даних необхідних для забезпечення оперативно-розшукової діяльності може здійснюватися тільки на підставі закону (ч.3 ст.23 даного Закону).
Повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б слугували підставою для ТЦК та СП оголошувати позивача в розшук.
Аналізуючи право позивача на отримання відстрочки з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Частиною сьомою статті 23 Закону № 3543-ХІІ, передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з пунктом 56 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Пунктом 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Відповідно до Додатку 5 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, для підтвердження права на відстрочку подаються довідку закладу освіти про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці (див. пп.2 п.2 цього Переліку).
Пунктом 60 Порядку №560 передбачено, що Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, зазначеним у підпункті 2 пункту 2 додатка 5, надається строком на один рік, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений указом Президента України, чи настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки. У разі продовження строку проведення мобілізації, встановленого указом Президента України, для продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зазначені в цьому абзаці військовозобов'язані не раніше ніж за один тиждень до завершення попереднього строку проведення мобілізації, встановленого указом Президента України, подають до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділів) довідку про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці, зазначену у додатку 5.
Довідка про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається військовозобов'язаним на строк дії відповідних законних підстав на період проведення мобілізації.
Таким чином, педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, які працюють за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки, належать до осіб, що не підлягають призову під час мобілізації (п.2 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII); підтвердним документом для цієї підстави є довідка закладу освіти про займану посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки (Додаток 5, розд. «Частина третя», п. 2 пп. 2 до постанови КМУ №560). Заява про надання відстрочки подається військовозобов'язаним особисто до районного (міського) ТЦК та СП (комісії) за місцем перебування на військовому обліку з доданням зазначеної довідки; під час подання заяви пред'являється військово-обліковий документ, у тому числі військово-обліковий документ в електронній формі, сформований за допомогою застосунку «Резерв+», який законом прирівняний до паперового або його паперовий примірник (Порядок № 560, п. 57 абз. 2- 4 та п. 60 абз. 1; Порядок № 559, п. 2, 5- 7). До ухвалення рішення комісією така особа не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (Порядок № 560, п. 60 абз. 10).
Відстрочка для цієї категорії військовозобов'язаних надається строком на один рік, але не більш як на строк проведення мобілізації чи до втрати підстав; для продовження подається оновлена довідка, а оформлення відстрочки засвідчується довідкою встановленої форми на строк дії відповідних підстав (Порядок № 560, п. 60 абз. 25- 27; Додаток 6).
Згідно із дослідженими вище доказами, позивач працює на посаді директора гімназії та вчителя англійської мови за основним місцем роботи з тижневим навантаженням 1,25 ставки (див. Наказ № 29-к від 23.08.2024, а.с.9, довідка від 05.08.2025 № 01-39/64, а.с. 10).
Також, вище суд дійшов висновку про те, що позивач перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1.
Дослідженими вище доказами, підтверджується, що позивач подав засобами поштового зв?язку заяву на відстрочку разом із разом із довідкою відділу освіти виконавчого комітету Великогаївської сільської ради від 05.08.2025 № 01-39/64, копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , витяг з електронного кабінету призовника військовозобов'язаного і резервіста; повідомлення № 4602700308205 вручене відповідачу 1 - 06.08.2025.
Отже, позивач дотримався встановленої законом процедури при реалізації права на відстрочку під час мобілізації, з підстави передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.
Таким чином, відповідач 1 неналежно організувавши військовий облік військовозобов'язаних, що призвело до порушення порядку мобілізації позивача, дійшов незаконного висновку про відсутність підстав для розгляду заяви про відстрочку позивача разом із поданими документами (див. лист від 12.08.2025, №5311, а.с.27).
Відтак, заява про відстрочку, подана позивачем разом із доданими документами, підлягала розгляду на загальних підстав. У свою чергу, до ухвалення рішення комісією позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Наказ № 674, в частині призову позивача, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Вирішуючи питання цього спору та визначаючись із правильністю обраного способу захисту порушених прав, суд виходить з наступного.
Суд відхиляє обґрунтування відповідача 2 щодо релевантної постанови КАС ВС від 05.02.2025 у справі № №160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24) зважаючи на таке.
Вище суд дійшов висновків, що Наказ №674, в частині призову позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Скасування даного свідчить про те, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято незаконне рішення щодо відправлення позивача до військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2).
Відповідач 2 вважає, що Наказ № 251 відповідає закону. Так, законодавство не передбачає іншої варіанту окрім, як видання наказу про призначення на посади курсанта, після видання відповідачем 1 Наказу № 674.
На його переконання реалізація позивачем права на захист повинна здійснюватися шляхом подання рапорту про звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» із доєднанням документів, які підтверджують правову підставу для звільнення.
Суд уважає такі висновки відповідача 2 помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу», Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Згідно із пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати;
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Наведена процедура звільнення з військової служби стосується випадків, коли військовослужбовець призваний на військову службу за наявності для того законних підстав. У такому разі, реалізація права на звільнення зі служби здійснюється згідно з описаною процедурою.
Підстави для відстрочки від призову під час мобілізації, які передбачені частинами першою та третьою статті 23 Закону № 3543-ХІІ та звільнення з військової служби під час воєнного стану, які передбачені пункту 2 частини четвертої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», не тотожні між собою, ані за своїм правовим змістом, ані за процедурою реалізації.
Так, особа яка має право відстрочку з підстави передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (зміст цитувався вище), не може бути звільнена з військової служби у зв?язку із тим, що станом на час призову працювала у закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Реалізація права на відстрочку, зокрема, з підстави передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є диспозитивним варіантом поведінки військовозобов'язаного. Тобто, якщо особа не реалізувала своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації або реалізувала із порушенням встановленої процедури, то вона підлягає призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах. У такому випадку, процедура мобілізації процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною - особа набуває статусу військовослужбовця і може бути звільнена у порядку, який цитувався судом вище. Разом з тим, коли військовозобов?язаний реалізував своє право на відстрочку відповідно до закону, але його право було проігноровано ТЦК та СП або у задоволенні поданої заяви відмовлено незаконно, то останній не може у випадку призову скористатись загальними підставами для звільнення військовослужбовця, позаяк останні, насамперед, містять інші правові підстави.
Останній випадок залишає порушені права особи без механізмів правового захисту, повністю демонтує систему правового захисту прав та свобод людини. Відтак, «незворотність мобілізації», є ознакою, яка притаманна випадкам, коли військовозобов?язаний маючи правові підстави для відстрочки ними в установленому порядку не скористався, або скористався, але з порушенням встановленої законом процедури.
ВС у справі №160/2592/23, зазначив, що «… обрання такого способу захисту, як проведення медичного огляду позивачу військово-лікарською комісією для усунення порушення порядку проведення призову його на військову службу, Верховний Суд уважає необґрунтованими з огляду на неможливість відновлення порушеного права позивача».
Також, ВС під час розгляду справи наголошував на тому, що « … в позовній заяві позивач не згадав про стан свого здоров'я, натомість у судовому засіданні від 06.05.2024 зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби».
Відтак, висновки ВС зроблені за інших фактичних обставин справи, а тому не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.
З врахуванням наведеного суд вважає, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов'язаного та протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов'язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.
Такий висновок передбачає обов'язкову оцінку наступних рішень суб'єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов'язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.
Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб'єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.
Оскільки судом вище зроблено висновок про визнання протиправним та скасування наказу від 23.08.2025 № 674 "Про призов військовозобов'язаних та резервітів на військову службу під час мобілізації та особливий період», то порушенні права позивача підлягають поновленню також шляхом скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2025 року № 251 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначення на посаду солдата ОСОБА_1 .
Щодо вимоги про зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
Водночас, способи захисту права це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.
Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (підпункти 5.6, 5.9 пункту 5)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13 пункт 6), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (підпункт 5.6 пункту 5), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.
Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №9901/459/21, від 09 листопада 2023 року у справі №990/41/23, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22 також звернула увагу на те, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, щоб суди не зосереджувалися на дослівній інтерпретації позовних вимог, а намагалися з'ясувати мету, для якої особа звернулася до суду, і за наявності підстав задовольняли саме ту вимогу, яка є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.
В спірному випадку, з огляду на встановлені судом обставини, основною метою подання цього позову ОСОБА_1 до суду є, зокрема, звільнення позивача з військової служби, тобто триваючого правого стану, як особи яку всупереч вимог статті 23 Закону №3543-XII призвано на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану.
Суд звертає увагу на те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Таким чином порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб'єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).
Забезпечення реального та повного поновлення суб'єктивних прав позивача, які усувають правовий стан перебування на військовій службі, в даному випадку, не може бути віднесено до дискреційних повноважень військової частини в підпорядкуванні якої перебуває ОСОБА_1 , а тому зобов'язання військову частину звільнити останього з військової служби є механізмом запобігання зловживанню повноваженнями суб'єктом владних повноважень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оскарженні рішення відповідачів не відповідають вимогам ч.2, ст. 2 КАС України, підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги до повного задоволення.
Судові витрати
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
До позовної заяви представником позивача долучив квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №74023836 від 28.08.2025 про сплату судового збору в розмірі 3 633,60 гривень (а.с.8).
Частиною 2 статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 за №3674-VI (надалі по тексту також - Закон України "Про судовий збір").
Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
Так, частиною 5 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Суд вважає, що вказаний судовий збір сплачено позивачем помилково, оскільки в цій категорії справ на позивача поширюються пільги щодо сплати судового збору, встановлені пунктом 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
За таких обставин сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий судом за заявою позивача, поданою суду на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".
За відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.08.2025 №674 "Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації та особливий період", щодо призову солдата ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2025 року № 251 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначення на посаду солдата ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_5 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_4 НОМЕР_6 );
Головуючий суддя Мандзій О.П.