Справа № 420/23541/25
06 жовтня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Білостоцький О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, оформлене листом №3/12/12-2817 від 03.04.2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
25.01.2025 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки його рідний брат - ОСОБА_2 загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні агресії російської федерації під час дії воєнного стану.
Листом від 03.04.2025 року позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі ненадання відповідних документів, що підтверджують факт настання обставин, визначених в абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погоджуючись із вищезазначеною відмовою у звільненні, позивач був вимушений звернутися до суду задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду по справі №420/23541/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Під час розгляду справи до суду від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що згідно наданих позивачем документів вбачається, що у брата позивача смерть настала від встановленої хвороби, тобто він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не загинув або пропав безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, як це визначено нормою п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що відповідно не дає права на звільнення з військової служби позивачу на підставі наданих документів. Крім того, підставою для звільнення є саме встановлений факт загибелі або факт, що визначені законотворцем особи пропали безвісти, при виконанні чи забезпеченні саме визначених заходів (дій) під час дії воєнного стану. Водночас, на дату настання смерті брата позивача - 16.10.2018 року, в Україні не було введено воєнний стан.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що відповідачем за час розгляду справи не заперечувалось.
Відповідно до свідоцтв про народження позивача серії НОМЕР_2 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 вбачається, що вони є рідними братами, що відповідачем також не заперечувалось.
ОСОБА_2 в період з 09.06.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції місто Волноваха Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №715 від 21.08.2017 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 28.10.2018 року.
Згідно витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №26 від 30.01.2019 року вбачається, що захворювання старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 : «Тромбоемболія легеневої артерії. Тромбофлебіт інших глибоких судин нижніх кінцівок», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 28.10.2018 року, лікарським свідоцтвом про смерть №3452 від 24.10.2018 року, посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_5 від 09.07.2018 року, медичними та військовими документами, - ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
Враховуючи вищевказані обставини, 25.01.2025 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», посилаючись на те, що його рідний брат - ОСОБА_2 загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні агресії російської федерації під час дії воєнного стану.
Листом від 03.04.2025 року позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі ненадання відповідних документів, що підтверджують факт настання обставин, визначених в абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погодившись із вищевказаною відмовою, позивач звернувся до суду з позовом в адміністративній справі №420/23541/25.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені та визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.4 ст.3 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) (у редакції від 17.01.2025 року).
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби, що встановлені статтею 26 Закону №2232-XII, залежать від виду військової служби.
Згідно п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
При цьому суд звертає увагу, що зазначена підстава звільнення військовослужбовців з військової служби визначена абзацем 16-м, а ні 15-м пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону №2232-XII в редакції Закону України від 20.11.2024 року №4063-ІХ «Про внесення зміни до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо відновлення права військовослужбовців на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану з причин загибелі або зникнення безвісти їх неповнорідних брата чи сестри».
За ч.7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), за п.1 якого визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція) (у редакції від 25.02.2025 року).
Відповідно до підпункту 30 пункту 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану:
документи, що підтверджують родинні зв'язки;
копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни, копія свідоцтва про смерть особи, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України;
витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України;
Аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, але не виключно, якщо його близький родич загинув під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
З цього приводу суд не враховує посилання сторони відповідача на те, що у вищевказаному випадку військовослужбовець може звільнитися з військової служби лише у випадку, якщо його близький родич загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_2 , брат позивача, в період з 09.06.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції місто Волноваха Донецької області. Водночас, ІНФОРМАЦІЯ_1 брат позивача помер. Згідно витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №26 від 30.01.2019 року вбачається, що захворюванням брата позивача є «Тромбоемболія легеневої артерії. Тромбофлебіт інших глибоких судин нижніх кінцівок», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та пов'язане із захистом Батьківщини.
Отже, на думку суду, витяг з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №26 від 30.01.2019 року підтверджує факт того, що смерть брата позивача 16.10.2018 року настала під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, враховуючи припис «захворювання, яке призвело до смерті, так, пов'язане із захистом Батьківщини».
Суд також критично ставиться до посилань сторони позивача у відзиві на те, що поняття «загиблий» та «померлий» не є тотожними, оскільки приписами підпункту 30 пункту 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до Інструкції №170 чітко передбачено, що військовослужбовцю для встановлення вищевказаних обставин разом із рапортом необхідно надати «документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях». Тобто, Інструкцією №170 передбачені документи, що свідчать і про загибель, і про смерть військовослужбовця.
Суд вважає слушною думку представника позивача в адміністративному позові щодо того, що метою запровадження норми, викладеній в абзаці 16 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII було визначення підстав для звільнення військовослужбовців, що втратили перелічених у нормі близьких родичів внаслідок їх участі у заходах із захисту держави, незалежно від механізму настання їх смерті.
Суд також враховує, що інших причин для відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII відповідачем у листі від 03.04.2025 року зазначено не було.
Суд не враховує при вирішенні справи №420/23451/25 посилання представника відповідача у відзиві на вирішення Одеським окружним адміністративним судом адміністративної справи №420/10382/25, оскільки в межах згаданої справи спірні правовідносини стосувались бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду рапорту позивача від 25.01.2025 року згідно встановленої процедури. Водночас, судом у справі №420/10382/25 не надавалась по суті оцінка щодо наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби, визначених п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII та правомірності дій відповідача щодо обґрунтованості відмови позивачу у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби.
З цього приводу суд зазначає, що позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України були надані всі необхідні документи, що підтверджують факт загибелі його рідного брата під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, враховуючи факт того, що відповідачем не було доведено правомірності власних дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби на підставі його рапорту від 25.01.2025 року та доданих до нього документів, судом вбачаються підстави для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII через обставини, зазначені позивачем у рапорті.
Щодо вимог зобов'язального характеру суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналізуючи вищевказані обставини, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.01.2025 року про звільнення його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та прийняти відповідне рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити з вищенаведених підстав.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної вимоги позивача, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн. з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі його рапорту від 25.01.2025 року з підстав, визначених п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.01.2025 року про звільнення його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, чий рідний брат загинув під час безпосередньої участі у здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та прийняти відповідне рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя О.В. Білостоцький