справа№380/15285/25
01 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Чаплик І.Д.,
секретар судового засідання Драганчук О.В.,
за участю:
представника позивача Мацепура В.С.,
представника відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Водзінська Б.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (адреса місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. МіЦК Україниевича, 8; ЄДРПОУ: 44778105), Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. 22 Січня, 43; ЄДРПОУ: 35019539), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, що виразилися у пред'явленні до примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення №ЗХ ЛВ9948023611 ПТ/ПС від 09 квітня 2025 року про накладення штрафу в розмірі 1360,00 грн. за порушення вимог ст.188-6 КУпАП, для примусового стягнення штрафу з ОСОБА_1 , щодо якої тривала процедура оскарження в судовому порядку;
скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №78564220 від 09.07.2025, винесену державним Старшим державним виконавцем Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ступницькою Соломією Степанівною та постанову про арешт коштів боржника від 09.07.2025 у виконавчому провадженні №78564220, винесену державним Старшим державним виконавцем Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ступницькою Соломією Степанівною;
зобов'язати відповідачів Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути позивачу ОСОБА_1 безпідставно стягнуті у виконавчому провадженні №78564220 кошти.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.04.2025 Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було складено постанову № ЗХ ЛВ9948023611 ПТ/ПС про накладення на позивача адміністративного стягнення відповідно до статті 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 1360,00 грн. Не погоджуючись із зазначеною постановою та вважаючи її протиправною, позивач у встановлений законом строк оскаржила її у судовому порядку. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30.06.2025 №461/3251/25 визнано незаконною та скасовано постанову головного державного інспектора відділу з питань праці південного регіону Управління інспекційної діяльності у Львівській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Сироїжко О.Є. у справі про адміністративне правопорушення №ЗХ/ ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.188-6 КУпАП, а провадження у справі закрито. Вказане рішення було оскаржене в апеляційному порядку. Проте незважаючи на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення не набрала законної сили, відповідачем було направлено її до Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для примусового виконання, у зв'язку із чим державним виконавцем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів, які було стягнуто з позивача в примусовому порядку. Вважаючи протиправними такі дії відповідачів, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою від 04.08.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду.
Представник позивача 15.08.2025 подав до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просив розглядати справу за наступними позовними вимогами:
визнати протиправними дії відповідача Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, що виразилися у пред'явленні до примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення №ЗХ ЛВ9948023611 ПТ/ПС від 09 квітня 2025 року про накладення штрафу в розмірі 1360,00 гри. за порушення вимог ст.188-6 КУпАП, для примусового стягнення штрафу з ОСОБА_1 , щодо якої тривала процедура оскарження в судовому порядку;
визнати неправомірними дії (бездіяльність) Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у відмові повернути ОСОБА_1 за її заявою від 15.07.2025 кошти, стягнуті у виконавчому провадженні №78564220;
зобов'язати відповідачів Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці та Дрогобицький відділ Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути позивачу ОСОБА_1 безпідставно стягнуті у виконавчому провадженні №78564220 кошти.
Ухвалою від 15.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) сторін згідно із особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове засідання призначено на 03 вересня 2025 року. Зобов'язано Дрогобицький відділ Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати матеріали виконавчого провадження ВП №78564220 щодо примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №ЗХ /ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС, виданої Західним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці.
Відповідач - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці 29.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивачем не було повідомлено Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про факт оскарження постанови в судовому порядку, також не було подано до суду клопотання в порядку забезпечення позову про зупинення дії постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. В свою чергу головний державний виконавець отримавши постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 відповідно до статті 188-6 КУпАП, яка відповідала вимогам передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», відкрила виконавче провадження.
Відповідач - Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02.09.2025 та 04.09.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до статей 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 09.07.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого проваджень та скеровано сторонам до виконання та до відома відповідно. 11.07.2025 у відділ з'явилася боржник із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримання постанови про відкриття ВП. У цей день боржнику надана можливість ознайомитися з матеріалами ВП, надано постанову про відкриття ВП. При цьому ОСОБА_1 11.07.2025 не надала жодних доказів про скасування постанови №ЗХ /ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС від 09.04.2025.
Разом з відзивом відповідач подав до суду витребувані матеріали виконавчого провадження. Окрім цього, представник вказаного відповідача просила розглядати справу без її участі.
Судове засідання, призначене на 03.09.2025, було відкладене на 01.10.2025.
У судовому засіданні 01.10.2025 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці заперечила проти заявлених позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
09 квітня 2025 року інспектором праці - головним державним інспектором відділу з питань праці південного регіону Управління інспекційної діяльності у Львівській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Сироїжко Ольгою Євстахіївною винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №ЗХ/ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення статті 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у розмірі 1360,00 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду із позовом про її оскарження.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30.06.2025 у справі №461/3251/25 позов ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання незаконною та скасування постанови задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову головного державного інспектора відділу з питань праці південного регіону Управління інспекційної діяльності у Львівській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Сироїжко О.Є. у справі про адміністративне правопорушення №ЗХ/ ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.188-6 КУпАП, а провадження у справі закрито.
Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці направило до Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції постанову про накладення адміністративного стягнення від 09.04.2025 №ЗХ/ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС для примусового виконання.
Старшим державним виконавцем Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ступницькою Соломією Степанівною винесено постанову від 09.07.2025 про відкриття виконавчого провадження №78564220 з виконання постанови Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 09.04.2025 №ЗХ/ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС про стягнення з ОСОБА_1 2720,00 грн на користь держави.
Також 09.07.2025 старшим державним виконавцем Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ступницькою Соломією Степанівною винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Окрім цього, старшим державним виконавцем було винесено постанову від 09.07.2025 про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 3494 грн.
Державною виконавчою службою було проведено примусове стягнення з позивача коштів в рахунок сплати штрафу в розмірі 2720,00 грн, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в розмірі 3494 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 09.07.2025 №18239, №18240, №18241.
Постановою старшого державного виконавця Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ступницької Соломії Степанівни від 10.07.2025 знято арешт з усіх рахунків що належать боржнику - ОСОБА_1 у зв'язку зі сплатою нею заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а постановою від 11.07.2025 закінчено виконавче провадження №78564220 з виконання постанови Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 09.04.2025 №ЗХ/ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС про стягнення з ОСОБА_1 2720,00 грн на користь держави на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Судом також встановлено, що не погоджуючись із рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30.06.2025 у справі №461/3251/25, Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці оскаржило його в апеляційному порядку. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2025 року у справі № 461/3251/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання дії та бездіяльності протиправними.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо направлення до примусового виконання постанови Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 09.04.2025 №ЗХ/ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС про стягнення з позивача штрафу та щодо стягнення виконавчою службою коштів з позивача в рахунок сплати цього штрафу та витрат виконавчого провадження, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Даючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, судом враховано такі обставини та норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до частини першої, абзаців першого та третього частини другої, частини третьої статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 47 Закону №1404-VIII, грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Грошові кошти, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
За змістом спірних правовідносин, протиправність, на думку позивача дій відповідачів полягає у зверненні до примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу та щодо примусового стягнення вказаної суми штрафу разом з іншими витратами виконавчого провадження.
Відповідно до статті 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Відповідно до частин першої та другої статті 299 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 303 КУпАП, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до частини першої статті 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно з нормами статті 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення визначено главою 24 КУпАП.
Згідно зі статтею 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Відповідно до частини першої статті 291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
З наведеного випливає, що постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за змістом спірних правовідносин підлягала виконанню протягом п'ятнадцяти днів з моменту її винесення, а з огляду на оскарження її позивачем в судовому порядку - протягом п'ятнадцяти днів з моменту залишення скарги без задоволення. Проте, оскільки вказана постанова була предметом судового оскарження, така не набрала законної сили, а, відповідно, і не підлягала примусовому виконанню. Крім того, оскарження вказаної постанови, з огляду на норми статті 303 КУпАП, зупиняло строки давності для звернення її до виконання. З огляду на вищевикладене, дії відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо звернення до примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 09.04.2025 №ЗХ/ЛВ/9948/023611/ПТ/ПС, яка у зв'язку з її оскарженням не набрала законної сили, були протиправними, тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у відмові повернути ОСОБА_1 за її заявою від 15.07.2025 кошти, стягнуті у виконавчому провадженні №78564220 та зобов'язання відповідачів повернути вказані кошти суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 296 КУпАП, скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.
Відповідно до статті 304 КУпАП питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Як вже встановлено судом, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що постанова адміністративного органу про застосування штрафу, який сплачено, не набрала законної сили та була оскаржена у судовому порядку.
На переконання суду, сплачена до Державного бюджету України сума штрафу як адміністративного стягнення, стягнута на підставі постанови, яка не набрала законної сили, утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини 1 та 2 статті 326 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина 1 статті 170 ЦК України).
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Державна служба з питань праці.
За змістом абзацу першого частини 3 статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина 2 статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини 1 та 2 статті 1212 ЦК України).
Суд зазначає, що стягнення штрафу з позивача в межах відкритого виконавчого провадження відбулось на підставі постанови Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка є виконавчим документом. Тому не можна вважати, що позивач сплатила кошти помилково.
Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що позивач сплатила штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові.
Таким чином, у разі набрання законної сили рішенням адміністративного суду про скасування постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих нею коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосуватиметься захисту її майнових прав, а вимога про стягнення цих коштів належатиме до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, а також від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18 та від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Окрім того, суд звертає увагу, що за приписами частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Верховний Суд у постанові від 14 березня 2024 року по справі № 591/4234/23 зазначив, що отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов'язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня. При цьому органи ДВС в силу Закону № 1404-VIII не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку.
Відтак, станом на 09.07.2025, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону № 1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення постанови у справі про адміністративне правопорушення №ЗХЛВ9948023611ПТ/ПС від 09 квітня 2025 року без прийняття до виконання та в силу вимог закону був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження, а разом з цим вчинити і інші дії, спрямовані на виконання вказаного рішення. При цьому повідомлення про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення до органу (посадової особи), що її виніс, жодним чином не впливає на стан виконавчого провадження та права і обов'язки виконавця.
При цьому постанови старшого державного виконавця Дрогобицького відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на підставі яких і були стягнуті кошти позивача станом на момент розгляду справи є чинними, в адміністративному та/або судовому порядку не скасовані.
Суд звертає увагу, що за частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23 та багатьох інших, неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21 та від 30 червня 2025 року у справі № 460/3942/24).
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з позовом, що розглядається, позивач обрала неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, а отже позовні вимоги в зазначеній частині не можуть бути задоволені.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, при поданні даного адміністративного позову його не сплачувала, а доказів понесення інших витрат сторонами до суду не подано, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 287, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо пред'явлення до примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення №ЗХЛВ9948023611ПТ/ПС від 09 квітня 2025 року про накладення штрафу в розмірі 1360,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст.287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06.10.2025.
Суддя Чаплик І.Д.