ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у забезпеченні позову
"07" жовтня 2025 р. Справа № 300/7135/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, треті особи Секретаріат Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Брошко Ігор Васильович, звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, треті особи Секретаріат Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України, згідно якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 , для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 , та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
- зобов'язати Міністерство Оборони України здійснити контроль за виконанням судового рішення з боку підлеглих, а саме за виконанням з боку: ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 .
06.10.2025, до відкриття провадження у справі, представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- заборонити посадовим особам, а саме: командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, визначеним абзацом 2 пункту 12 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 видавати накази (акти - індивідуальної дії) відносно ОСОБА_1 , з метою абзаців 2 - 6, 9 - 11, 13 пункту 145 розділу 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України № 1153/2008, а саме з метою: навчання на курсах, проходження зборів, вступу до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти; участі у заходах, пов'язаних із підготовкою військ (сил); забезпечення охорони, супроводження і доставки військових вантажів, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів; супроводження нарочних з таємними документами і матеріалами або як нарочні; супроводження (за потреби) окремих військовослужбовців, хворих або команд військовослужбовців та конвоювання заарештованих і засуджених; участі в планових заходах (збори, семінари, засідання, наради тощо); ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; виконання обов'язків військової служби у складі військових частин, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях; в інших випадках за викликом (розпорядженням) старших командирів, та з питань передбачених підпунктами 1 - 7, 9, 12 пункту 3 розділу 10 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка затверджена наказом Міністерства Оборони України від 15.09.2022 № 280.
- у випадку видачі таких наказів після зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 , зобов'язати посадових осіб, а саме: а саме: командирів, командувачів, начальників, керівників органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, визначених абзацом 2 пункту 12 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 вжити заходів щодо поновлення службового становища позивача (припинення відрядження, виключення зі списку особового складу, який залучений до виконання бойових та/або службово-бойових завдань).
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що звертаючись до суду, позивач обґрунтував свій позов тим, що позивач виховує дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є дитиною з інвалідністю, з діагнозом: цукровий діабет І ступеня, однак його було призвано на військову службу шляхом призову, що є очевидною порушенням п. 6 ч. 1 статті 23 Закону України 3543-ХІІ структурного підрозділу відповідача. При цьому, в межах владних повноважень відносно позивача з боку командирів можуть бути видані певні накази (акти індивідуальної дії), які не те, що погіршать та/або змінять становище позивача (переміщення/переведення, зміна посади, направлення за кордон, виключення зі списків особового складу частини, відрядження), що в свою чергу безсумнівно призведе до ускладнення або неможливості виконання рішення суду по цій справі, оскільки після переведення/переміщення/ виключення зі списків особового складу позивача, командир військової частини НОМЕР_1 не буде вже належним відповідачем та особою, яка наділена компетенцією приймати рішення про виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу іншої військової частини. У разі направлення у відрядження, в тому числі і за кордон виконання рішення Суду по справі буде можливе тільки після повернення військовослужбовця - позивача із такого, що в умовах сьогодення може бути довготривалою дією.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши подані докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, зазначає наступне.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Водночас, оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Так, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.
Стаття 151 КАС України визначає види забезпечення позову.
Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Таким чином, під час вирішення питання про забезпечення позову, слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.
Відтак, суд у кожному випадку повинен встановити чи є захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, таким, що відповідає меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
Необхідність вжиття таких заходів забезпечення позову, заявник мотивує протиправністю оскаржуваного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу унеможливило реалізацію права позивача в частині забезпечення діяльності суду у спосіб бронювання працівників.
Разом з цим, обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
При цьому, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборонити посадовим особам, а саме: командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, визначеним абзацом 2 пункту 12 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 видавати накази (акти - індивідуальної дії) відносно ОСОБА_1 , з метою абзаців 2 - 6, 9 - 11, 13 пункту 145 розділу 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України № 1153/2008 стосується невизначеного кола осіб.
Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 157 КАС України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Таким чином, зазначення вказаного представником позивача способу забезпечення позову унеможливлює її виконання та направлення особам, яких вона стосується, оскільки заявником таких осіб не визначено, а останній просить забезпечити позов шляхом заборони вчинення дій невизначеним колом осіб.
Щодо вимоги про те, що у випадку видачі таких наказів після зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 , зобов'язати посадових осіб, а саме: командирів, командувачів, начальників, керівників органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, визначених абзацом 2 пункту 12 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 вжити заходів щодо поновлення службового становища позивача (припинення відрядження, виключення зі списку особового складу, який залучений до виконання бойових та/або службово-бойових завдань), до набрання законної сили рішенням суду у даній справі фактично зводиться до зупинення дій наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану та стосується не визначеного кола осіб.
Так, відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
У заяві про забезпечення позову позивач не просить зупинити дію наказу або розпорядження, однак враховуючи, що направлення/переведення/переміщення військовослужбовця відбувається шляхом видання командиром військової частини наказу чи розпорядженням, то у разі забезпечення позову суд фактично зупинить дію наказу або розпорядження командира військової частини, що прямо заборонено КАС.
Однак, суд ураховує, що загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548 (далі - Закон №548).
За приписами статті 28 Закону №548 єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтею 30 Закону №548 передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відтак забезпечення позову шляхом покладення на невизначене коло осіб обов'язку, який полягає у забороні вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця, не відповідає вимогам КАС України, адже такі дії (накази/розпорядження) віддані в умовах воєнного стану.
Оскільки позивач наразі проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти йому вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення військовослужбовця.
Крім того, обраний заявником спосіб забезпечення позову, не охоплюються предметом позову в цій справі.
Також, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Посилання позивача на те, що вчинення подальших мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 можуть спричинити негативні наслідки, як то переміщення позивача до іншої військової частини і, у випадку прийняття судом позитивного в частині вимог зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби таке переміщення унеможливить виконання рішення чи його виконання буде істотно ускладненим, оскільки надання бронювання під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Інших підстав для забезпечення позову в заяві не наведено.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 154 частини 5 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В зв'язку із вищенаведеним, суд не вбачає наявності обставин для застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі наведеного, керуючись статтями 150, 151, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви від 06.10.2025 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, треті особи Секретаріат Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, - відмовити.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.