07 жовтня 2025 року м. Мукачево Справа №303/2488/25
2/303/832/25
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Гангур О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу
за позовом Виконавчого комітету Мукачівської міської ради
до відповідачів: (1) ОСОБА_1
(2) ОСОБА_2
про позбавлення батьківських прав,
Виконавчий комітет Мукачівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення їх батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Дитина).
Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що відповідачі свідомо ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніде не працюють, зловживають спиртними напоями, не забезпечують дитину з інвалідністю відповідним харчуванням та лікуванням, а тому їх слід позбавити батьківських прав.
Представник позивача попередньо подала заяву, в якій просить провести розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання відповідачі в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзиву не подали.
Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об'єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов'язані з виконанням батьківських обов'язків по відношенню до малолітніх Дітей.
В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.
25.07.2019 року видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , відповідно, до якого батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є мати - ОСОБА_2 та батько - ОСОБА_1 (а.с. 6).
Згідно з медичним висновком №247/022 від 27 жовтня 2022 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною з інвалінстю (а.с. 20).
Відповідно до звернення старости Ключарківського старостинського округу від 26.02.2025 щодо захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неналежним чином виконують батьківські обов'язки по відношенню до нього, ніде не працюють, зловживають спиртними напоями. Дитина інвалід, потребує підвищеної уваги зі сторони батьків, що абсолютно не виконується. У нарколога мама відмовляється пройти лікування. Часто дитину залишає саму. в сім'ї нема коштів, вони не можуть забезпечити належне харчування та лікування дитині - інваліду (а.с. 16).
Згідно з консультативним висновком спеціаліста від 27.06.2024, у ОСОБА_4 наявні психічні і поведінкові розлади, викликані вживанням алкоголю - синдром залежності, внаслідок чого перебуває на обліку у нарколога (а.с. 13).
За інформацією Ключарківського закладу дошкільної освіти від 27.02.2025, мати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приходила забирати сина у стані легкого алкогольного сп'яніння. Батьки не дбають про розвиток про розвиток дитини, мати не прислухається до рекомендацій учасників освітнього процесу та медичної сестри, сім'я жодного разу не зверталася до ІРЦ для корекційно-розвиткових занять, рідко звертаються до лікарів, аргументуючи це відсутністю коштів (а.с. 17, зворот).
Відповідно до інформації КНП «Медичний центр Сім'я» від 27.03.2025 №273/01-10, ОСОБА_2 стоїть на обліку у психіатра та нарколога. До сімейного лікаря з 2024 року не зверталася, були лише активні запрошення матері з дитиною. Батько, ОСОБА_1 до сімейного лікаря не звертався, на обліку у спеціалістів не перебуває. батьки рекомендації сімейного лікаря не виконують, про дитину та про стан її здоров'я не піклуються.
За інформацією комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Мукачівської міської ради», у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спостерігаються загострення складних життєвих обставин, а саме: батьки вже тривалий час без постійного, офіційного працевлаштування, алкогольна залежність матері та батька, батьківський потенціал відсутній у обох батьків. Батьки Дитини не усвідомлюють наявність проблем у їх сім'ї, ризиків та загроз, а також негативних наслідків складних життєвих обставин. Вони займають вичікувальну позицію та не бажають щось змінювати задля подолання вищевказаних складних життєвих обставин у їх сім'ї. Наявні складні життєві обставини у сім'ї ОСОБА_5 несуть загрозу життю та здоров'ю їх малолітньому сину, який є дитиною з інвалідністю.
Рішенням Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 25.03.2025 №83, вирішено негайно відібрати дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батьків: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та влаштувати ОСОБА_3 до БО «Будинок Милосердя «Добрий Самаритянин».
2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 7 грудня 2006 року за результатами розгляду справи «Хант проти України» (Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».
В іншому своєму рішенні від 18 грудня 2008 року (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B).
Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
В свою чергу, Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з приписами пунктів 2, 3 частини першої ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення нею здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною (застосовують фізичне або психічне насильство, недопустимі методи виховання).
Роз'яснюючи вищевказані законодавчі положення, Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді прав про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (п. 16) (надалі - Постанова) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Аналогічні правові висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 у справі № 459/3411/18.
По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Як зазначалося перед цим, позбавлення батьківських прав є втручанням у сімейне життя. Однак таке втручання в даному випадку буде виправданим і пропорційним, оскільки цього потребують інтереси Дітей.
У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У поданому суду висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 01.04.2025 №588/01-36/42-25 наведено аргументи щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають в тому, що батьки ухиляються від виконання батьківських обов'язків по відношенню до малолітнього сина, а саме: не створюють дитині з інвалідністю безпечних умов проживання та виховання, не забезпечують належного харчування і медичного нагляду, не дбають про забезпечення дитині достатнього життєвого рівня, необхідного для її гармонійного фізичного, розумового та психологічного розвитку, порушують право сина на отримання своєчасної медичної допомоги, здобуття освіти та соціалізацію, зловживають спиртними напоями, чим створюють загрозу життю та здоров'ю дитини з інвалідністю.
Виходячи з наведеного, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради вважає доцільним позбавлення: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканців АДРЕСА_1 , батьківських прав по відношенню дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, суд виходить з того, що фактичними даними по справі належним чином підтверджено обставини щодо свідомого ухилення відповідачів від виконання своїх обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
Доказів, які б спростовували зазначені висновки суду, матеріали справи не містять. У свою чергу, відповідачі, доказів на підтвердження вчинення ними дій, які б свідчили про бажання змінити свою поведінку з метою належного виконання батьківських обов'язків суду не надали.
При ухваленні рішення в даній справі суд враховує положення частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з того, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів самої Дитини, тому задовольняючи позов в цій частині суд вважає, що від такого вирішення справи у житті дітей настануть позитивні наслідки.
Також, таке втручання для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції суд визнає виправданим у спірній по справі ситуації і здатним забезпечити належний захист інтересів Дитини для її подальшого гармонійного розвитку.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову повністю.
На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 280, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,
1. Позов - задоволити.
2. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
6. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
7. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
8. Позивач: Виконавчий комітет Мукачівської міської ради, 89600Закарпатська обл., Мукачвський р-н., м. Мукачево, пл. Духновича Олександра, 2, код ЄДРПОУ 04053743.
Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя В.В. Кость