02 жовтня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2370/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Подільський лісовий офіс», м. Чернівці
до Хотинської міської ради, Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 6922,56 грн
представники сторін - не з'явилися
Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії “Подільський лісовий офіс» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Хотинської міської ради про стягнення заборгованості за договором №38/42 від 04.03.2022 в сумі 6922,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №38/42 від 04.03.2022 в частині оплати вартості поставленого товару.
Як стверджується, Державне підприємство «Сокирянське лісове господарство» поставило відповідачу товар за договором поставки на загальну суму 6922,56 грн., яку відповідач не оплатив.
Відтак, у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 6922,56 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025 справу №926/2370/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 17.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 05.08.2025.
23.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.07.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
29.07.2025 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 05.08.2025 відкладено розгляд справи на 02.10.2025.
12.09.2025 до суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
29.09.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
У судове засідання 02.10.2025 представники сторін не з'явилися.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 05.08.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 05.08.2025 доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, беручи до уваги заяви сторін про розгляд справи без участі їх представників, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
Щодо відзиву відповідача від 23.07.2025, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи надсилаються (надаються) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
До відзиву додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу (п. 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи (ч. 7 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в якості документів, що підтверджують надсилання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи надано квитанцію №4054779 від 23.07.2025 про надіслання відзиву Хотинській міській раді (відповідач).
Проте, відповідачем не додано доказів надіслання відзиву та доданих до нього документів позивачу до його електронного кабінету або у паперовій формі листом з описом вкладення.
Враховуючи викладене, суд повертає відзив відповідачу без розгляду.
З аналогічних підстав, суд повертає без розгляду заперечення відповідача від 29.07.2025.
Суд звертає увагу відповідача, що оскільки відзив та заперечення подані з використанням підсистеми “Електронний суд», відповідачу відповідно до частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, буде надіслана лише дане рішення в його електронний кабінет.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
04.03.2022 між Державним підприємством «Сокирянське лісове господарство» (постачальник) та Хотинською міською радою (відповідач, замовник) укладено договір №38/42.
Згідно п. 1.1.-1.3. договору постачальник зобов'язується у 2022 році поставити замовникові товар: вбиральні (туалети) дерев'яні, а замовник - прийняти і оплатити товар. Найменування товару: вбиральні (туалети) дерев'яні, розміром 90*120*210 см., вартістю 2307,52 грн. за 1 штуку. Кількість, номенклатура товару - 3 штуки.
Постачальник повинен передати (поставити) замовнику товар, якість якого повинна відповідати супровідним документам, що підтверджують їх походження, безпечність та якість вимогам державних (національних) стандартів, технічних умов, за умови, що технічні умови на зазначений товар мають показники не нижчі, ніж визначено в державних стандартах (п. 2.1. договору).
Замовник має право відмовитись від прийняття товару, якість якого не відповідає умовам договору. Товар неналежної якості підлягає обов'язковому поверненню постачальнику (п. 2.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору сума, що визначена в договорі становить загальною вартістю 6922,56 грн з ПДВ.
Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після постачання постачальником товару згідно накладних на поставлену партію товару. Договірні платіжні зобов'язання сторін виникають залежно від реального фінансування при наявності бюджетного призначення (п. 4.1. договору).
Замовник повинен здійснити оплату за поставлений товар протягом 5 робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі, товарно-транспортної або видаткової накладної (п. 4.2. договору).
Строк поставки товару - товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 3 робочих днів з дня отримання заявки від Замовника. Зобов'язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність Замовника за адресою Замовника (п. 5.1.-5.2. договору).
Замовник має право пред'явити претензію Постачальнику по кількості та якості товару. Претензія готується і подається у письмовій формі і пред'являється Постачальнику, по кількості - у день прийому-передачі товару, по якості - в будь який момент впродовж дії даного Договору. У разі виявлення невідповідності кількості Товару, чи його якості складається відповідний акт та підписується уповноваженими представниками Сторін, на підставі якого Постачальник проводить доставку чи заміну Товару за власний рахунок протягом однієї доби (п. 5.3.-5.4. договору).
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлені товари згідно з накладною, товарно-транспортною накладною та/або актом прийому-передачі (п. 6.1. договору).
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п. 6.3.1. договору).
Договір набирає чинності з дати підписання і діє в період воєнного стану до 24.03.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 9.1. договору).
Свої зобов'язання по договору Державне підприємство «Сокирянське лісове господарство» перед Хотинською міською радою виконало, що підтверджується видатковою накладною № 319 від 04 березня 2022 року, яка, зокрема, містить підпис та печатку Відповідача.
Відповідач не звертався до постачальника у строк, встановлений п. 5.3. Договору з претензією щодо кількості чи якості товару.
Таким чином, на виконання договору №38/42 від 04.03.2022 державним підприємством «Сокирянське лісове господарство», як постачальником, поставлено відповідачу, як замовнику, товар на загальну суму 6922,56 грн., що підтверджується видатковою накладною №319 від 04.03.2022.
Враховуючи, що між постачальником та замовником було підписано видаткову накладну 04 березня 2022 року, останнім днем для виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару є 11 березня 2022.
Зобов'язання щодо оплати отриманої партії товару у зазначений строк, відповідачем не було виконано, внаслідок чого, 13.05.2025 року Позивач направив Відповідачу претензію щодо сплати заборгованості.
В порушення взятих на себе зобов'язань та вимог договору відповідач не оплатив отриману продукцію, внаслідок чого його заборгованість становить 6922,56 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення вказаної заборгованості.
Щодо належного позивача, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство «Сокирянське лісове господарство» станом на дату подання позовної заяви припинено шляхом реорганізації, а саме, приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034), що підтверджується Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 904 від 28 жовтня 2022 року та витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03 березня 2023 року.
Відповідно до передавального акта балансових рахунків, основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, а також матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше Державного підприємства «Сокирянське лісове господарство», яке координується Чернівецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства від 02 січня 2023 року, який затверджено Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 02 від 02 січня 2023 року усі активи та пасиви були передані від Державного підприємства «Сокирянське лісове господарство» на баланс філії «Сокирянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Філію «Сокирянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» припинено шляхом її закриття відповідно до Наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 1895 від 18 жовтня 2024 року.
Філія «Сокирянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» передала усі активи та пасиви на балансових рахунках матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше філії «Подільський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що підтверджується витягом з передавального акта активів та пасивів на балансових рахунках матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше від 31 грудня 2024 року. Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 2325 від 31 грудня 2024 року було затверджено в тому числі передавальний акт філії «Сокирянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Перехід матеріальних прав є підставою для здійснення правонаступництва, а моментом матеріального правонаступництва є момент підписання відповідного передавального акту.
Вказаний висновок підтверджується положеннями чинного законодавства та сталою судовою практикою. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 27.01.2020 року (справа № 904/1050/18) з цього приводу зазначено: « 9.25. Під час реорганізації юридичної особи шляхом приєднання передання майна, прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта, в якому має бути чітко зазначено про суть та обсяг прав і обов'язків, що передаються. Разом з тим, момент переходу прав і обов'язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто включенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.04.2019 у справі № 922/2301/18).
Таким чином, Філія «Подільський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є правонаступником усіх прав та обов'язків в тому числі філії «Сокирянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Відповідно до підпункту 10.5.6. п. 10.5. Положення про філію «Подільський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке затверджено Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 03 жовтня 2024 року № 1700: Для здійснення діяльності Філії в межах, встановлених законодавством, Статутом Підприємства, даним Положенням та наказами Генерального директора, Підприємство делегує Філії права: Представляти інтереси Підприємства в судах, в тому числі в місцевих загальних судах, господарських та адміністративних судах, а також в міжнародних арбітражах у справах, пов'язаних з діяльністю Філії; вести претензійну роботу; виступати позивачем, в тому числі цивільним, та відповідачем у судах всіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів в межах своїх повноважень, передбачених цим Положенням, представляти інтереси в правоохоронних органах та бути представником потерпілого. З метою реалізації цього права участь у справі може брати керівник Філії, інша особа, уповноважена діяти від імені Підприємства відповідно до виданої Генеральним директором довіреності та/ або трудового договору (самопредставництво юридичної особи), або через представника».
Отже, з огляду на наведене вище, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» є належним позивачем у справі.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару шляхом підписання накладних, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
При підписанні покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Аналогічні висновки встановлені в постанові Верховного суду у справі № 927/1187/23 від 10 квітня 2025 року.
Державне підприємство «Сокирянське лісове господарство» поставило відповідачу товар за договором поставки на загальну суму 6922,56 грн., а відповідач в свою чергу в добровільному порядку прийняв вказаний товар та не здійснив оплату за нього.
Таким чином, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідачем не здійснено оплату за поставлений товар в сумі 6922,56 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи, що між постачальником та замовником було підписано видаткову накладну 04 березня 2022 року, останнім днем для виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару є 11 березня 2022.
Оцінюючи додані до позовної заяви докази у сукупності, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту поставки відповідачу товару на загальну суму 6922,56 грн.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що станом на момент розгляду даної справи обов'язок відповідача по оплаті поставленого та прийнятого товару настав.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів за поставлений товар.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 6922,56 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6922,56 грн., у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 6922,56 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути Хотинської міської ради (60000, Чернівецька обл., Дністровський р-н., м. Хотин, вул. Кобилянської О., 2А, код ЄДРПОУ 04062205) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» (58009, м. Чернівці, вул. Руська, 203А, код ЄДРПОУ 45495765) заборгованість в розмірі 6922,56 грн та судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2025.
Суддя С.О.Миронюк