нп 2-о/490/271/2025 Справа № 490/6853/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
07 жовтня 2025 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаїв справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_2 про встановлення факту смерті,-
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, заінтересовані особи ГУ ПФУ в Харківській області, ОСОБА_2 , про визнання факту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на тимчасово окупованих територіях, в місті Довжанськ Луганської області.
В обґрунтування поданої заяви посилалась на необхідність встановлення такого факту з метою отримання нею допомоги на поховання ОСОБА_3 , яке вона здійснила самостійно та для припинення виплати пенсії померлому, яку отримує його брат ОСОБА_2 .
Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2025 року заява ОСОБА_1 залишена без руху, у зв'язку з відсутністю доказів отримання ОСОБА_3 пенсії на території Харківської області та необхідністю надання відомостей щодо віднесення заявниці до кола осіб, які з огляду на приписи частини 1 статті 317 ЦПК України, мають право на звернення з такою заявою.
На виконання вимог вищевказаної ухвали 25 серпня 2025 року позивачкою до суду подано заяву із обґрунтуванням обставин, які стали підставою для її звернення до суду з даною заявою.
Ухвалою судді того ж суду від 27 серпня 2025 року - заява повернута заявниці ОСОБА_1 . Постановлюючи таку ухвалу, суд виходив з того, що заявницею не усунуто недоліки заяви та не підтверджено наявність права на звернення до суду з такою заявою.
Постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.
Ухвалу судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 серпня 2025 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.
Як зазначено судом апеляційної інстанції "... цей інтерес не може бути доведений поза межами розгляду справи по суті, внаслідок чого не може бути підставою для залишення поданої заяви без руху та тим паче її повернення заявниці. Не є відсутність викладення цих обставин і підставою для повернення заяви у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України.
При продовженні розгляду справи вирішити питання про відкриття провадження з врахуванням положень статей 293-294 ЦПК України та статей 1227 та 1232 ЦК України."
06.10.2025 року року матеріали справи передані на розгляд судді Гуденко О.А.
Ухвалою суду від 06.10.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду .
ОСОБА_1 надала заяву до суду , в якій просила розглядати справу за її відсутності та просила долучити до матеріалів справи фото та відео з кладовища, які є доказами поховання ОСОБА_3 .
Інші заінтересовані особи пояснень чи заперечень на заяву не подали.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з п. 4 частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.
Матеріалами справи встановлено:
З доданого до матеріалів справи свідоцтва про смерть вбачається, що Свердловським міським відділом запису актів громадянського стану МЮЛНР видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З довідки про причину смерті № С-01822 вбачається, що причиною смерті ОСОБА_3 , громадянина російської федерації, в м.Свердловськ, російська федерація, є набряк та набухання речовини головного мозку (G93.6), церебральний атеросклероз (І67.2).
Також заявником надано копію паспорту ОСОБА_3 , який був документований паспортом громадянина України, виданим Свердловьким МВ УМВС України в Луганській області 21.02.2000 року, та отримання ним пенсійного посвідчення про отримання пенсії за віком довічно.
Зі змісту заяви вбачається, що заявницею вказані свої особисті дані, додано копію паспорту громадянинки України із зазначенням місця реєстрації та зазначено іншими особами ГУ ПФУ в Харківській області та брата померлого - ОСОБА_2 .
У поданій заяві ОСОБА_1 не вказує, що є родичкою чи членом родини померлого ОСОБА_3 , оскільки вказує у якості заінтересованої особи брата померлого ОСОБА_2 , як спадкоємця другої черги. Зазначає про себе, як заінтересовану особу, у встановленні факту смерті іншої особи на тимчасово окупованій території України, який надає їй можливість отримати кошти за здійснення нею поховання.
Відповідно положень ч. 1 ст. 1232 ЦК України, спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.
Відповідно до статті 53 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на час смерті.
Особа, яка звертається за отриманням допомоги на поховання, подає такі документи: заяву про виплату допомоги на поховання; документ, що посвідчує особу заявника; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання або довідку про смерть (може видаватися в разі державної реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради); свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті (подається, якщо громадянин помер за межами України та реєстрація смерті проведена компетентними органами іноземної держави); довідку про взяття на облік ВПО (для заявників, які згідно з паспортом зареєстровані на тимчасово окупованих територіях); реквізити банківського рахунку у форматі ІВАN.
Строк звернення за отриманням допомоги на поховання пенсіонера не обмежується.
За такого, без державної реєстрації смерті звернення до уповноваженого органу Пенсійного фонду України з заявою про отримання відповідної допомоги - не передбачено діючим законодавством України. Як і не передбачено заведення спадкової справи до майна померлої особи без державної реєстрації смерті останньої.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 №1064.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Окрім того, відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі викладеного, суд вважає надані заявником документи, як доказ смерті особи за можливе прийняти, не дивлячись на те, що установа, яка видала ці документи, знаходиться на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України.
Також слід зазначити, що згідно з роз'ясненнями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №985/0/208-21 від 22.04.2021 при зверненні до суду осіб із заявами про встановлення факту смерті або народження на тимчасово окупованій території України не вимагається подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.
Також суд вважає на необхідне роз'яснити, що згідно ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
При цьому суд зауважує, що хоча заявником і не надано суду достеменних доказів того, що це саме вона здійснювала поховання померлого ОСОБА_3 , проте вона заявила про те, що встановлення факту смерті особи може вплинути на її право на отримання відшкодування цих витрат та/чи допомоги на поховання. Підставність такого її права виходить за межі доказування та не є предметом оцінки в межах даної цивільної справи, має бути оцінена відповідним компетентним органом ПФУ або, в разі наявності спору, в іншому судовому провадженні.
Приймаючи до уваги викладені заявником обставини та надання доказів на підтвердження смерті особи на тимчасово окупованій території
України - суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню .
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України підлягає негайному виконанню.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 12, 19, 49, 81, 263-265, 247, 293, 294, 315, 317, 319, 430 ЦПК України суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ОСОБА_2 про встановлення факту смерті - задовольнити .
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: тимчасова окупована територія України, місто Довжанськ Луганської області.
Роз'яснити заявникові, що рішення суду про встановлення фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
Суддя Гуденко О.А.